Щаслива колонія
Щаслива колонія | ||||
---|---|---|---|---|
La colonia felice | ||||
Том II творів Карло Доссі з повним текстом роману «Щаслива колонія» (натисніть, щоб переглянути) | ||||
Жанр | алегорія, фантастична політика, утопія, наукова фантастика | |||
Форма | роман | |||
Автор | Карло Доссі | |||
Мова | італійська мова | |||
Опубліковано | 1874 | |||
Видання | 1874 | |||
| ||||
«Щаслива колонія» (італ. La colonia felice) — короткий утопічний роман Карло Доссі, написаний 1874 року.
Базуючись на ідеях автора про справедливість, його називали «своєрідним правовим романом»[1]. Він мав величезну читацьку популярність, розпочавши обговорення проблеми позбавлення волі. Згодом (у передмові до видання 1883 року) той самий автор, який тимчасово прийняв теорію Ломброзо, — на сторінках свого роману відкинув філантропічні ідеї[1].
Роман вважається одним з творів-предтеч італійської фантастики, що були написані у XIX столітті[2].
Групу правопорушників переселяють на безлюдний острів, де вони можуть жити «у вічному засланні»[3] без будь-яких правил як абсолютно вільні люди. Невдовзі група ділиться на дві підгрупи. Одну з них очолює Гуалдо Беккайо, сильний практичний чоловік (отримали назву «леви»), а іншу — Ароно Леттерато, інтелектуально розвинений чоловік (отримали назву «лисиці»). Розгортається війна з інтригами та зрадами між двома фракціями, з яких партія Ароно виходить переможцем.
Після народження своєї доньки Гуалду розуміє, що він сподівається, перш за все, на мирне життя, тому просить у свого противника пробачення, й обидва присягаються жити мирно. Усі вигнанці збираються разом й розроблюють собі суворі закони, обравши Гуальдо та Ароно керівниками. Єдиний, хто з цими правилами не погодився, — Маріо Неббіозо, що залишає суспільство та живе усамітнено в лісі.
Через шість років дочка Гуальдо, Форестіна, зустрічається з Маріо. Він закохується в неї, але коли Форестіна цілується з іншим хлопцем, Маріо дуже ревнує і клянеться вбити дівчину. В останній момент вона освідчується в коханні Маріо, і вони стають парою.
Зрештою з батьківщини злочинців приїжджає офіцер і вивчає розвиток колонії. Він заявляє про реабілітацію мешканців колонії, і всі святкують «започаткування „Щасливої колонії“»[4].
- ↑ а б Dossi Carlo, La colonia felice. Biblioteca Italiana Zanichelli, Zanichelli Dizionari più. 30 gennaio 2011. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 5 maggio 2014.
- ↑ Valla, 2000.
- ↑ Carlo Dossi, La Colonia felice, a cura di Dante Isella, Milano, Adelphi, 1995, p. 535.
- ↑ Ibid., p. 602.
- Carlo Dossi. La colonia felice. — Luigi Perelli Editore, 1874.
- Riccardo Valla. La fantascienza italiana (prima parte) // Delos. — marzo 2000 (VII). — № 54.
- La colonia felice [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] su Catalogo Vegetti della letteratura fantastica, Fantascienza.com. (aggiornato fino al gennaio 2010) (італ.)
- Testo originale [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] su Liber Liber (італ.)
- Testo originale [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.] su IntraText (італ.)
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |