Brachylophus bulabula
| Brachylophus bulabula | |
|---|---|
| |
| Самиця | |
| |
| Самець | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Плазуни (Reptilia) |
| Ряд: | Лускаті (Squamata) |
| Підряд: | Ігуаноподібні (Iguania) |
| Родина: | Ігуанові (Iguanidae) |
| Рід: | Brachylophus |
| Вид: | B. bulabula
|
| Біноміальна назва | |
| Brachylophus bulabula Keogh, Edwards, Fisher, & Harlow, 2008
| |
| |
Brachylophus bulabula — вид ігуанідних ящірок, ендемічних для деяких більших центральних і північно-західних островів Фіджі (Овалау, Кадаву та Віті-Леву), де він зустрічається у вологих лісах Фіджі. Вид описано в 2008 році. Це один із небагатьох видів ігуан, знайдених за межами Нового Світу, і один із найбільш географічно ізольованих представників родини ігуанових. Спочатку також повідомлялося з острова Гау, у 2017 році ця популяція була описана як окремий вид, B. gau. Вони можуть виростати до 60 см у довжину і мати середню тривалість життя 10–15 років. Однак на Фіджі були деякі смугасті ігуани, які жили в неволі до 25 років. Фіджійська смугаста ігуана зазвичай зустрічається на вологих тропічних островах, які зазвичай знаходяться на висоті 200–520 метрів над рівнем моря. Самці зазвичай зелені з блакитними смугами, а самки зелені з білими смугами.
Загальна назва Brachylophus походить від двох грецьких слів: brachys (βραχυς) - "короткий" і lophos (λοφος) - "гребінь" або "шлейф", що позначає короткі колючі гребені вздовж спини цього виду. Конкретна назва, булабула, є подвоєнням фіджійського слова, що означає "привіт": bula.
Цей вид тісно пов'язаний з фіджійською смугастою ігуаною та фіджійською чубатою ігуаною. Цей вид був описаний після того, як аналіз мітохондріальної ДНК 61 ігуани з 13 островів показав, що B. bulabula генетично і фізично відрізняється від двох інших видів.
Вважається, що всі види цього роду походять від предків, які пропливли на плотах 9 000 км (5 600 миль) на захід через Тихий океан з Америки, де мешкають їхні найближчі родичі.[3][4] Також припускають, що рід походить від ігуан, які частково переправилися на Фіджі з Південно-Східної Азії, зокрема по сухопутних мостах.[5]
Фіджійські смугасті ігуани досягають репродуктивної зрілості у віці 3-4 років. Щоб привабити самку, самці фіджійських смугастих ігуан часто висолоплюють язик і багаторазово клацають ним. Вони також ритмічно хитають головою, щоб привабити партнерку. Самки зазвичай відкладають кладку з 5-7 яєць, які насиджують протягом 7-9 місяців. Одним з основних ускладнень, яке вплинуло на розмноження фіджійських смугастих ігуан, є жовтковий коеломіт. Жовтковий коеломіт - це стан у більшості рептилій, який виникає в результаті преовуляторного стазу фолікулів. Жовток та інші поживні речовини організму погано засвоюються, і в результаті жовток ніколи не розвиває оболонку. Жовток продовжує рости і врешті-решт розривається. Коли він розривається, матеріали з жовтка викликають інфекцію в целомічній порожнині, яка називається жовтковим перитонітом.
Фіджійські ігуани травоїдні; вони харчуються листям, плодами і квітами дерев і чагарників, зокрема квітами гібіскуса дерева Вау (Hibiscus tiliaceus) і фруктами, такими як банан і папая. Коли певних фруктів не так багато, фіджійські смугасті ігуани можуть також харчуватися листям та іншими місцевими видами рослин. Малі особини можуть харчуватися комахами; однак дорослі зазвичай цього не роблять.[6]
- ↑ Fisher, R.; Grant, T.; Harlow, P. (2012). Brachylophus bulabula. Т. 2012. с. e.T174471A1414101. doi:10.2305/IUCN.UK.2012.RLTS.T174471A1414101.en.
{{cite web}}:|access-date=вимагає|url=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ Appendices | CITES. cites.org. Процитовано 14 січня 2022.
- ↑ Cogger, Harold (1974). "Voyage of the Banded Iguana". Australia Natural History. 18 (4): 144–149.
- ↑ Gibbons, John R. H. (1981). The Biogeography of Brachylophus (Iguanidae) including the Description of a New Species, B. vitiensis, from Fiji. Journal of Herpetology. Т. 15, № 3. с. 255—273. doi:10.2307/1563429. ISSN 0022-1511. Процитовано 13 серпня 2023.
- ↑ Noonan, Brice P.; Sites, Jack W. (2010-01). Tracing the origins of iguanid lizards and boine snakes of the pacific. The American Naturalist. Т. 175, № 1. с. 61—72. doi:10.1086/648607. ISSN 1537-5323. PMID 19929634. Процитовано 13 серпня 2023.
- ↑ Sprackland, Robert George (1992). Giant lizards. T.F.H. Publications. ISBN 978-0-86622-634-9.