Sparviero (1917)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Спарвіеро»
Sparviero
Ескадрений міноносець «Спарвіеро»
Служба
Тип/клас Лідер ескадрених міноносців типу «Аквіла»
Держава прапора Королівство Італія
Королівство Румунія Румунське королівство
СРСР СРСР
Належність Королівські ВМС Італії
ВМС Румунії
ВМФ СРСР
Закладено 29 січня 1914 року
Спущено на воду 26 березня 1917 року
Введено в експлуатацію 15 липня 1917 року
Виведений зі складу флоту 1963 рік
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1 750 тонн (стандартна)
1 820 тонн (повна)
Довжина 94,7 м
Ширина 9,5 м
Осадка 3,6 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парові турбіни «Tosi»
5 × парових котлів «Thornycroft»
Гвинти 2
Потужність 40 000 к.с.
Швидкість 34,2 вузлм
Автономність плавання 1 700 миль на швидкості 15 вузлів
Екіпаж 145
Озброєння
Артилерія 3 × 152/40-мм гармати «QF 6 in/40»
4 x 76/40-мм гармати «76/40 Mod. 1916 R.M.»
Торпедно-мінне озброєння 4 (2 x 2) × 450-мм торпедні апарати
24-44 міни

«Спарвіеро» (італ. Sparviero) — лідер ескадрених міноносців ВМС Італії першої половини XX століття типу «Аквіла».

Історія створення

[ред. | ред. код]

Корабель був замовлений Румунією у 1913 році[1] і отримав назву «Vijelie». Закладений 29 січня 1914 року на верфі «Cantiere Pattison» в Неаполі.

Зі вступом Італії у Першу світову війну недобудований корабель був реквізований ВМС Італії і перейменований на «Спарвіеро». Спущений на воду 26 березня 1917 року, вступив у стрій 15 липня 1917 року. У складі ВМС Італії класифікувався як «легкий крейсер-розвідник» (італ. Esploratore leggero).

Історія служби

[ред. | ред. код]

У складі ВМС Італії

[ред. | ред. код]

У складі ВМС Італії корабель класифікувався як «легкий крейсер-розвідник» (італ. Esploratore leggero). Корабель в основному діяв в Адріатиці, здійснюючи протичовнове патрулювання та обстріли ворожого узбережжя[2].

29 вересня 1917 року «Спарвіеро» разом з есмінцями «Джузеппе Чезаре Абба», «Джованні Ачербі», «Вінченцо Джованні Орсіні», «Франческо Стокко», «Арденте», «Ардіто» і «Аудаче» супроводжували атаку літаків на Пулу.

О 22:30 «Спарвіеро» помітив австро-угорську ескадру у складі есмінців «Гусар», «Турул», «Велебіт» і «Штрайтер». Під час нетривалого вогневого контакту жоден із кораблів не був уражений[3]

19 жовтня того ж року «Спарвіеро» разом з однотипним есмінцем «Аквіла», британськими крейсерами «Глостер» і «Ньюкасл», італійськими есмінцями «Індоміто», «Антоніо Мосто», «Джузеппе Міссорі», а також французькими «Командан Рів'єр», «Біссон» і «Командан Борі» вирушили з Бріндізі для переслідування групи австро-угорських кораблів (крейсер «Гельголанд», есмінці «Ліка», «Тріглав», «Татра», «Чепель», «Ор'єн», «Балатон»), які вирушили з Котору для атаки італійських конвоїв[3]. «Гельголанд» і «Ліка», не зустрівши конвоїв, вирушили до Бріндізі, щоб виманити італійські кораблі в зону дії своїх підводних човнів. Після тривалого переслідування італійські кораблі повернулись у свій порт[3].

28 листопада есмінці «Спарвіеро», «Аквіла», «Анімозо», «Арденте», «Ардіто», «Джузеппе Чезаре Абба», «Аудаче», «Вінченцо Джованні Орсіні», «Джованні Ачербі», «Джузеппе Сірторі» і «Франческо Стокко» вирушили з Венеції для переслідування австро-угорської ескадри у складі есмінців «Штрайтер», «Гусар», «Дукла» та 4 міноносців, яка обстріляла залізницю поблизу гирла річки Метауро. Італійські кораблі розпочали переслідування, але наздогнали ворожі кораблі занадто близько до Поли[3].

5 вересня 1918 року есмінці «Спарвіеро», «Ніббіо», та «Аквіла» супроводжували міноносці «8 PN» і «12 PN», які мали атакувати австро-угорські судна поблизу Дураццо[3].

2 жовтня «Спарвіеро», «Ніббіо» і «Аквіла» разом з іншими кораблями патрулювали поблизу Дураццо на випадок контратаки ворожого флоту та обстрілу міста, де перебували італійські та британські війська.

4 листопада «Спарвіеро» доставив загін морських піхотинців на острів Млєт, які окупували його[3].

У складі ВМС Румунії

[ред. | ред. код]
Есмінець «Марашті»

Після закінчення війни «Спарвіеро» (разом з однотипним «Ніббіо») був переданий Румунії, де отримав назви «Марашті» (рум. Mărăști)[4].

Корабель був модернізований, на ньому було замінене озброєння: були встановлені 4 x 120/45-мм гармати, 2 x da 76/40 гармати та два 6,5-мм кулемети.

Під час Другої світової війни «Марашті» займався супроводом конвоїв між Босфором та Кримом.

6 листопада 1941 року есмінець безуспішно був атакований радянським підводним човном С-33, 1 червня 1943 — підводним човном Д-4 «Революціонер», 7 липня 1943 року — підводним човном Щ-201.

Під час однієї з місій 7-16 липня 1943 року есмінець потопив радянський підводний човен М-31 між Констанцою і Сулиною[5][6].

У 1944 році корабель був модернізований, на ньому були встановлені чотири 37-мм і дві 20-мм зенітні гармати.

У складі ВМФ СРСР

[ред. | ред. код]

29 серпня 1944 року, після зайняття Констанци радянськими військами «Марашті» був захоплений і включений до складу Чорноморського флоту ВМФ СРСР під назвою «Ловкий».

Після закінчення війни, 12 жовтня 1945 року, корабель був повернутий ВМС Румунії (яка потрапила у сферу впливу СРСР), де отримав назву «D 12».

У 1963 році корабель був виключений зі складу флоту і зданий на злам.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Pier Paolo Ramoino, Gli esploratori italiani 1919—1938 su Storia Militare n. 204 — settembre 2010.
  2. Navi da guerra | R. N. Sparviero 1917 | esploratore | Regia Marina Italiana. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 3 липня 2020.
  3. а б в г д е Franco Favre, La Marina nella Grande Guerra. Le operazioni navali, aeree, subacquee e terrestri in Adriatico, pp. 191-197-222-253-255.
  4. MĂRĂȘTI (VIFOR) destroyers (1917-1918/1920) (англ.). Процитовано 14 giugno 2019.
  5. France Stays in theWar/Activities in the Black Sea in The Naval Fiction Board Forum [Архівовано 20 травня 2014 у Wayback Machine.].
  6. Feldgrau.net • View topic — German Destroyers [Архівовано 4 липня 2020 у Wayback Machine.].