Паризький трамвай
 | Частина інформації в цій статті застаріла. |
| Паризький трамвай | |||
|---|---|---|---|
 | |||
 | |||
| Країна | .svg){kind=small} Франція | ||
| Місто | Іль-де-Франс | ||
| Власник | RATP, SNCF, Île-de-France mobilitésd і Keolis | ||
| Оператор | RATP, SNCF і Keolis | ||
| Ширина колії | європейська колія | ||
| |||
 Паризький трамвай у Вікісховищі | |||
Трамвай Іль-де-Франса (фр. Tramway d'Île-de-France) або Паризький трамвай — трамвайна мережа французького регіону Іль-де-Франс — міста Парижа і його околиць. Сучасна трамвайна система діє з 1992 року у передмістях і з 16 грудня 2006 року у межах міста Париж. Станом на 1 липня 2017 року складається з десяти ліній.
Трамвай експлуатується транспортною організацією RATP, за винятком ліній Т4, що обслуговується SNCF і Трамекспреса Т11, що експлуатує компанія TransKeo.
Перші трамваї з'явилися в Парижі ще в 1855 році, після того, як у 1853 році інженер і підприємець Альфонс Луба (він же був винахідником рейок з жолобом, без яких розвиток трамваю був би неможливим) подав міському уряду прохання на будівництво трамваю. Париж став одним із перших європейських міст, в якому з'явилася конка[1].
Протягом історії на паризькому трамваї використовувалися різні види тяги. Перші трамваї Парижа були кінними і паровими, пізніше стали застосовуватися пневматичні трамваї. Руху кожному вагонові надавав пневматичний двигун, а запасеного в спеціальному балоні стисненого повітря вистачало для того, щоб проїхати весь маршрут. На кінцевій зупинці балони заправлялися стисненим повітрям. Пневматичні трамваї почали експлуатувати з 1880-х років, їхня експлуатація тривала до 2 серпня 1914 року. Також Париж був одним з небагатьох європейських міст, де діяв трамвай на канатній тязі[1]. (Tramway funiculaire de belleville).
Із 1895 року почалася поетапна електрифікація трамвайної мережі.
На початку XX століття Париж мав значну трамвайну мережу: діяли приблизно сто двадцять маршрутів, а загальна протяжність мережі сягала тисячі кілометрів.
Проте вже в 1920-х роках почалася поступова деградація трамваю. Тоді вважалося, що трамвай заважає автомобільному рухові, тож ліквідацію трамваю розглядали як спосіб боротьби з заторами. В межах Парижа трамвай перестав існувати 15 березня 1937 року, в передмістях — 14 серпня 1938 року.
Однак у четвертій чверті XX століття стало зрозумілим, що самим лише будівництвом нових доріг і нових ліній метро транспортну проблему міста не вирішити. Тому в Парижі, як і в багатьох інших містах Франції та інших країн, почалося відродження трамвая.
Перша лінія нового трамваю в Іль-де-Франсі — Т1 — почала діяти 6 липня 1992 року. В 1997 році відкрилася лінія Т2. 18 листопада 2006 року — Т4. 16 грудня 2006 року о 14:00 — Т3. До 2017 року загальна кількість ліній досягла десяти, ще чотири перебувають на стадії проектування.
Сучасна трамвайна мережа Іль-де-Франса складається з десяти ліній, що використовують різні технології будови колії й слабко сполучені між собою. Службові сполучні гілки прокладені між лініями Т1 і Т8 (біля зупинки «Гар де Сен-Дені») та між лініями Т3а і Т3b (на кінцевій «Порт-де-Венсен»). Ширина колії на всіх лініях зі стандартним ходом — 1435 мм, на лініях із шинним ходом застосовується одна напрямна рейка посередині бетонної доріжки.
Це — найстаріша лінія сучасного паризького трамваю. Вона сполучає паризькі передмістя Аньєр-сюр-Сен (квартал Ле-Куртій) і Нуазі-ле-Сек. Т1 проходить вздовж північної міської межі Парижа. Лінія Т1 була відкрита 6 липня 1992 року, в 2003 році вона була продовжена до нинішнього східного кінцевого пункту — Нуазі-ле-Сек.
15 листопада 2012 року лінія була продовжена до станції метро Ле-Куртій на межі комун Аньєр-сюр-Сен і Женвілье.
Станом на 2015 рік ця лінія має 36 зупинок. Протяжність лінії — 17 км. Лінія є єдиною в Іль-де-Франсі, що обслуговується поєднаним трамвайно-метродепо де Бобіньї, яке також обслуговує лінію 5 Паризького метрополітену; кожна з інших ліній має своє окреме депо.
Проектами розвитку лінії передбачене продовження в обидва напрямки:
- У західному напрямку до березня 2019 року планується продовжити лінії на один перегін до зупинки «Аньєр — Катр Рутса»[2]. Надалі, до 2023 року, лінія буде продовжена вглиб комуни Коломбез до зупинки «Петіт-Коломбез»[3][4], при цьому в районі парку П'єра Лагравера планується з'єднати лінії Т1 і Т2 невеликою загальною дистанцією з однойменною трамвайною зупинкою. На зовсім далеку перспективу заплановано продовження лінії в комуну Рюей-Мальмезон
- У східному планується продовжити лінію через Монтрей до станції RER Валь-де-Фонтене, де планується інтегрувати кінцеву зупинку трамваю з двома лініями RER і майбутнім пересадочним вузлом двох ліній метро (1 і 15).
Лінія Т2 паризького трамваю була відкрита в 1997 році. Сполучає станцію метро «Порт-де-Версаль» з передмістями Іссі-ле-Муліно, Севр, Сюрен, Дефанс і кінцевою зупинкою «Пон-де-Безон». Траса трамвайної лінії пролягає по дузі переважно вздовж лівого берега Сени, включно з реконструйованою колишньою (1889—1993) приміською залізничною «Лінією Муліно» (фр. Ligne des Moulineaux). Одна з двох трамвайних ліній Іль-де-Франса з підземними станціями, побудованими за стандартом станцій штадтбану («Ля Дефанс») (друга лінія — Т6 з двома підземними станціями у Вірофле).
Протяжність лінії Т2 — 17,9 км. Кількість зупинок — 24.
Лінія Т3 — перша лінія нового паризького трамваю, яка проходить не в передмістях, а в межах офіційних меж Парижа. Таким чином, з відкриттям цієї лінії трамвай повернувся в Париж після майже сімдесятирічної перерви.
Ідея будівництва цієї лінії була озвучена в 2000 році. 25 лютого — 5 квітня 2003 року проводилось анкетне опитування населення. Роботи з будівництва лінії почалися в середині 2004 року. В ніч з 7 на 8 вересня 2005 року був доставлений перший трамвай, і восени почалася його обкатка на лінії.
Лінія Т3 була відкрита 16 грудня 2006 року о 14 годині 00 хвилин. Напередодні відкриття лінії по всьому місту були встановлені плакати з малюнком трамвая і написом «Il est la!» (ось він!). Перша пускова дистанція лінії проходить по південній частині паризького кільця бульварів, між Пон-Гарильяно (станція RER C) і станцією метро «Порт-д'Іврі».
Вартість будівництва лінії склала 311 мільйонів євро, фінансування здійснювалося Парижем (93,7 мільйона євро — 30 % вартості), компанією-оператором громадського транспорту RATP (85,73 мільйонів євро — 27,5 % вартості), регіоном Іль-де-Франс (81,32 мільйон євро — 26 % вартості) і Французькою державою (50,76 мільйонів євро — 16,5 % вартості).
Перша ділянка лінії мала протяжність у 7,9 км і налічує 17 зупинок. Розрахунковий щоденний пасажиропотік ділянки становив близько 100 тисяч чоловік, що можна порівняти з пасажиропотоком на деяких лініях Паризького метрополітену.
З 15 грудня 2012 року нову 14,5-кілометрову ділянку трамвайної лінії Т3 з 26 зупинками було введено в експлуатацію[5]. В результаті продовжена лінія була розділена на два маршрути, пересадка між якими здійснюється по різні боки проспекту Кур-де-Венсен біля станції метро Порт-де-Венсен[6].
24 листопада 2018 року відкрили другу ділянку маршруту Т3b від Порт-де-ля-Шапель до Порт-Аньєр[7]. Також у 2016 році був затверджений проект подальшого розвитку лінії в два етапи — ділянки Порт-Аньєр — Порт-Дофін[8] і Порт-Дофін — Пон-де-Гарильяно. На більш далеку перспективу озвучуються плани продовжити обидві лінії по обидва боки проспекту Кур-де-Венсен до станції метро «Насьйон»[9][10][11].
Лінія Т4 — перша у Франції лінія трамваю, побудована згідно з концепцією трамвай-поїзд (tram-train). Це означає, що трамвай використовує залізничні колії, на яких зберігається рух звичайних поїздів.
Лінія Т4 сполучає Бонді й Оне-су-Буа. Її протяжність — 7,9 км. Зупинок налічується 11. До 2022 року планується відкриття відгалуження в Монфермейль, і лінія Т4 стане другою лінією з двома маршрутами, організованими за принципом виделкового руху[12].
Лінія Т4 була відкрита 18 листопада 2006 року. На відміну від багатьох інших трамвайних ліній ліній, вона експлуатується не транспортною організацією RATP, а французькими залізницями (SNCF).
Перша лінія шинного трамваю в Іль-де-Франсі. Ця технологія є предметом гострої критики. Керує цією лінією, як і більшістю інших, компанія RATP Group, трамвайна колія сполучає ринок Сен-Дені і Гарж — Сарсель. Довжина лінії 6,6 км, за 22 хвилини трамвай проїжджає 16 зупинок. Лінія запущена 29 липня 2013 року.[13]
Також використовується трамвай на шинах. Довжина шляху 14 км, на які припадає 21 станція. Пуск в експлуатацію відбувся 2014 року. В 2016 році запущено дистанцію Вірофле з двома підземними станціями.
Дозволяє дістатися з аеропорту Орлі в комуну Вільжуїф до найближчої від аеропорту станції метро. Довжина 11,2 км, однак швидкість трамваю невелика, на шляху багато поворотів, тож час у дорозі становить близько 30 хвилин. Кінцева зупинка трамваю знаходиться біля входу на станцію метро Вільжуїф — Луї Арагон 7 лінії Паризького метрополітену. З понеділка до п'ятниці трамвай курсує з інтервалом 6-10 хвилин з 5-30 до 0-30. У вихідні з 6-30 до 0-30 з інтервалом 8-15 хвилин. Цією лінією ходить трамвай Alstom Citadis 302[14].
- До 2021 року планується продовжити лінію в південному напрямку в комуну Жувісі-сюр-Орж.[15]
Введення в експлуатацію цієї лінії відбулося 2014 року. Довжина шляху — 8,4 км. Проект цієї лінії готувався в 2007 році в якості одного з елементів підготовки до літніх Олімпійських ігор в 2012 році, але оскільки Париж не був обраний для ігор, то реалізація була відкладена на кілька років. На лінії здійснюється виделковий рух, всього колія має 17 зупинок. До 2020 року планується продовження лінії до станції RER E «Роза Паркс».
Перша лінія Трамекспреса і друга лінія трамваю-потяга. Перша дистанція з шістьма станціями відкрита 1 липня 2017 року і з'єднала комуни Епіне-сюр-Сен (з можливістю пересадки на звичайний трамвай і лінію RER C) і Ле-Бурже (пересадка на RER B). Планується продовження лінії в обидва боки від кінцевих. Як і інші плановані лінії Трамекспреса, експлуатантом лінії є Transkeo.
На всіх лініях Паризького трамваю використовується різний рухомий склад. Трамваї всіх ліній — зчленовані, з повністю або частково низькою підлогою.
- На лінії Т1 — трамваї типу TFS (Tramway Français Standard). Довжина — 29 метрів, ширина — 2,3 метра, пасажиромісткість — 178 чоловік.
- На лініях Т2, T7 і T8 — трамваї типу Citadis 302 (класична модифікація на лінії Т2 і Citadis restylé на лініях Т7 і Т8).
- На лініях Т3а і T3b — трамваї типу Citadis 402. Довжина — 44 метри, ширина — 2,65 метрів, пасажиромісткість — 300 осіб (місць для сидіння — 78)
- На лінії Т4 — трамваї типу U 25000 (Siemens Avanto S70) . Довжина — 36,97 метрів, пасажиромісткість — 242 людини (місць для сидіння — 80).
- На лінії T5 — трамваї типу Translohr STE3
- На лінії Т6 — трамваї типу Translohr STE6.
- На лінії Т11 — трамваї типу U 53600 (Alstom Citadis Dualis)
- ↑ а б Het vervoet ter land, ter zee en in de lucht. Redo Productions (Нідерланди) ISBN 90-366-0272-6
- ↑ T1 - Prolongement Asnières > Colombes. t1asnierescolombes.fr (фр.). Процитовано 9 septembre 2018.
- ↑ STIF — Le nouveau prolongement du T1 vers l'ouest sera présenté au grand public par le STIF en octobre et en novembre 2011 , communiqué du 6 juillet 2011
- ↑ STIF: "T1 ouest Asnières — Colombes — Département : 92 ", page consultée le 8 novembre 2012
- ↑ Париж відкриває розширення лінії T3. (Paris opens Line T3 extension.) (англ.)
- ↑ Exploitation en deux arcs. Архів оригіналу за 23 жовтня 2010..
- ↑ Le Tramway T3 arrivera à la porte d'Asnières fin 2018 (PDF). www.tramway.paris.fr (фр.). Архів оригіналу (pdf) за 10 серпня 2016. Процитовано 14 листопада 2017.
- ↑ T3 – Concertation du 18 janvier au 21 février 2016 (PDF). prolongement-t3ouest.paris.fr. Архів оригіналу (PDF) за 11 квітня 2016. Процитовано 14 janvier 2016..
- ↑ La ligne T3 du tramway poursuit sa route à l'ouest.
- ↑ L'extension des lignes de tram en bonne voie.
- ↑ Catherine Baratti-Elbaz. Avec Anne Hidalgo le tramway des maréchaux sera prolongé à Nation. www.catherine-baratti-elbaz.fr (фр.). Процитовано 14 серпня 2017..
- ↑ STIF — Dossier de presse T4 d'avril 2012PDF
- ↑ LE TRAM T5 CIRCULERA AVEC DES VOYAGEURS A BORD A PARTIR DU LUNDI 29 JUILLET [Архівовано 2 травня 2016 у Wayback Machine.], lejsd.com, article du 2 juillet 2013
- ↑ T7 Horaires. Архів оригіналу за 7 січня 2017. Процитовано 6 квітня 2019.
- ↑ Calendrier du projet — www.tramway-t7.fr.
- Jean Robert, Les tramways parisiens, ed. Jean Robert, 3e édition 1992
- Clive Lamming, Paris Tram, ed. Parigramme 2003