Азербайджанська музика
Азербайджанська музика (азерб. Azərbaycan musiqisi) — досягнення музичної культури азербайджанського народу — результат багатовікового історичного процесу формування та розвитку своєрідних, глибоко реалістичних традицій. Ці традиції аж до початку XX століття носили усний характер, з одного боку, йдучи корінням у народну побутову творчість, а з іншого, набуваючи риси професійного мистецтва, особливо виразні в мугаматі і творчості ашугів[1].
Значну частину народної музики складають родинно-побутові пісні — весільні і траурно-похоронні (йуг, аги, марсія). Народна музика Азербайджану відрізняється різноманітністю жанрів — це пісня, танець, творчість ашугів, мугам. І в піснях, і у танцях знайшли своє відображення тип темпераменту їх творців. Жіночі танці — стримані, пластичні, ліричні (Вагзалы, Узундере), чоловічі — жваві, сповнені відваги, сили (Газахи, Гайтаги, Ханчобани). Основна частина народних танців — сольні, але зустрічаються також парні і групові (халай, ялли, йорду-йорду, джанго)[2].
В азербайджанській народній музиці є 7 основних ладів: Раст, Шура, Сегях (особливо поширені), Шуштер, Баяти-Шираз, Чаргях і Хумаюн, кожен з яких відрізняється особливим образно-емоційним характером і характерними поспівками[3]. Семантика лада Раст має важливе значення, для мужніх і героїчних танців. У жіночих танцях частіше застосовуються Сегях, Шура.
Однією з особливостей ладово-інтонаційного системи азербайджанської музики — наявність мікроінтерваліки (в октаві 17 ступенів)[3].
Згідно Енциклопедії Іраника, помітний вплив на розвиток азербайджанських музичних традицій та термінології справили іранські музичні елементи, в свою чергу азербайджанські музичні елементи зустрічаються в іранської музики, особливо в танцювальних ритмах. Азербайджанська музика виконується і в інших регіонах Кавказу, головним чином серед вірмен, які перейняли мугамную систему і такі музичні інструменти, як кяманча і тар[4]. В танцях і музиці лакців і лезгін також помітні впливу азербайджанської музичної культури[5].
Згідно з істориком XIX століття Миколою Дубровиним, на вірменських весіллях звучали також азербайджанські пісні[6][7].
Відзначається, що лезгінські і табасаранські співаки-імпровізатори, зокрема, складали пісні й сюжети, запозичені у ашуг Азербайджану, і користувалися їх формою віршування[8].
Народна пісенна творчість різноманітна за жанрами (обрядові, побутові, ліричні, історичні, трудові, жартівливі та ін)[3][2]. Вона відрізняється багатою метроритмікою, підпорядкована тактовим розмірами — 6/8, 3/4, 2/4[2]. Широко використовуються синкопи; типовий прийом розвитку вокальних мелодій — це оспівування опорних тонів, також переважає сольне, рідше хорове (унісонний) виконавство[3]. Мелодика пісень майже завжди характеризується низхідним рухом, варіантним розвитком заголовних поспівок[2]. Одним з жанрів азербайджанських народних пісень, головним чином ліричного характеру, є баяти, в основі якого лежить строго певна поетична форма — семискладові вірші, що групуються в чотирирядкові строфи[9].
У 1927 році під редакцією Мусліма Магомаєва вийшов у світ написаний і оброблений Узеїром Гаджибековим перший збірник «Азербайджанських тюркських народних пісень»[10]. Цей збірник поклав початок музичної фольклористики в Азербайджані[11].
Різноманітні азербайджанські народні музичні інструменти. Найбільш поширені духові — тутек, балабан, зурна; струнно-щипкові — тар, саз (його різновиди: дшуре-саз, бейюк-саз, голтух-саз), уд, канон[2]; струнно-смичкові — кеманча; ударні — деф (бубон), нагару, гоша-нагару[3]. Творцем азербайджанського тара (11-та струнного) є азербайджанський музикант-конструктор Садихджан, який жив у XIX столітті і отримав прізвисько «Батько тара»[12][13]. 4 жовтня 1920 року з метою планомірного поширення музичної освіти пролетарської маси і обслуговування всіх пролетарських організацій АРСР" був виданий декрет про «націоналізацію музичних інструментів», що переходили у відання Наркомосу як державна власність[14]. 1 травня 1932 року композитор Узеїр Гаджибеков створив перший оркестр азербайджанських народних інструментів ім. С. Рустамова[15], а у січні 2000 року при Азербайджанській державної філармонії був створений Азербайджанський державний оркестр народних інструментів[16]. 5 грудня 2012 року азербайджанське мистецтво гри на тарі було включено в список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[17].
Ритм танців, в основному базується на 6/8 і 3/4. Найважливішим жанром усної професійної музики Азербайджану, як і в багатьох країнах Близького і Середнього Сходу, є мугам.
Мугам є основним жанром азербайджанської музичної усної класичної традиції поряд з пісенно-танцювальним фольклором. Мугам — монодійна циклічна композиція, укладена в рамки відшліфованої форми, головна особливість якого полягає в органічному синтезі стабільного (канонічного) і вільного (імпровізаційного) образних сфер. Для мугамів характерні елементи багатоголосся: витримування в акомпанементі опорних ступенів вокальних мелодій, імітаційне побудова партії тара і кеманчи[2]. В Азербайджані мугам виконується зазвичай у супроводі тріо сазандарів: тарист, кеманчист, бубніст, а іноді сам співак-ханенде є одночасно бубнистом. Мугам складається з імпровізації речитативного складу, що складає основу композиції і чергується з ритмічними теснифами (вокал) і ренгами (інстр.). Виконання мугамів вимагає спеціальної підготовки як в плані знання матеріалу і форми, так і в плані віртуозності і техніки. Мовний пласт мугама базується на ліричних газелях відомих поетів Близького і Середнього Сходу. Певну групу жанрів професійної музики усної традиції становлять інструментально-вокальні мугами, що отримали назву зерби-мугамов(ритмічний мугам), де велика роль, супроводжує спів ансамблі, відводиться ударного інструменту.
У 2008 році ЮНЕСКО оголосив азербайджанський мугам одним з «шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства»[18].
До гілки професійного мистецтва усної традиції належить і музично-поетична творчість ашуг (від слова «эшг» — любов) — співаків-оповідачів-поетів.
Попередниками ашуг в Азербайджані були озани (ін. назви. — шуара, діда, яншаг і т. д.)[19]. Назва «ашуг» з'явилася на Закавказзі в XVI—XVII ст.[20]. В Азербайджані ашуг здавна названий «Ел анасы» («Мати народу»), оскільки завжди висловлював сподівання народу, захищав свободу любові, співав про відданість батьківщині[21]. Ашуг виконує свої оповіді, супроводжуючи себе на сазі. Зміст творчості ашуг: епос, соціальність. Найпоширеніші жанри: дастан (героїко-епічне сказання), дейишме (змагання), устаднаме (пісні-повчання), гезеллеме (пісні-дифірамби), шикесте, міср (ліричні пісні).
Основні народні інструменти Азербайджану: тар, кяманча, деф (тріо мугаматистов), саз (у творчості ашуг), нагару, гоша-нагару (у святкових обрядах), балабан, зурна. Ашуги акомпанують собі на сазі, 3 струни якого частіше всього настроєні кварто-квинтовом співвідношенні (це створює нескладну форму гармонійного багатоголосся)[2].
Вокально-інструментальне мистецтво ашуг базується на класичних мелодіях (понад 80), кожна з яких має безліч імпровізаційних варіантів[3]. Це мистецтво має певні стилістичні ознаки (багаторазові точні або варіантні повтори коротких поспівок, іноді одного звуку, невеликий діапазон мелодій та ін)[2].
В 1928 році в Баку був скликаний перший республіканський з'їзд ашуг[22]. У 2009 році на четвертій сесії Комітету по захисту нематеріальної спадщини ЮНЕСКО в Абу-Дабі (ОАЕ) азербайджанське мистецтво ашугів було внесено в Репрезентативний список Нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО[23].
Із заволодінням Азербайджану російською імперією у XIX столітті в Азербайджан починає проникати російська музична культура. У Баку організовуються симфонічний оркестр, приватна оперна трупа, філія РМТ[3]. В Шуші організується гурток музичних і літературних діячів, поставив в 1897 році перший в Азербайджані музичний спектакль «Смерть Меджнуна на могилі Лейлі»[2]. Перші твори для скрипки, фортепіано з'явилися на початку 20 століття. З появою органу в Лютеранській церкви з'явилася можливість освоювати орган. Перша збірка творів для органу випустив Хайам Мірзазаде.[24]
Основоположником азербайджанського оперного мистецтва став композитор Узеір Гаджибеков, який написав у 1907 році оперу «Лейлі і Маджнун» за однойменною поемою Фізулі. Він став основоположником жанру мугам-опери, що поєднує в собі нотний запис музики (хори, танці) з сольною вокальною імпровізацією — мугамом на основі зазначеного композитором тексту[25]. Наступним великим досягненням для азербайджанського оперного мистецтва стало створення Гаджибековим оперети «Аршин мал алан». Р. М. Глієр написав для азербайджанського театру оперу «Шахсенем» (пост. 1927; 2-я ред. пост. 1934)[2]. Першою азербайджанської оперою, заснованою на класичних музично-сценічних формах, стала «Нэргиз» Магомаєва (1935)[3], що відбила захоплення Азербайджану більшовиками.[2]. Композитор Фікрет Аміров створив за мотивами однойменної драми Джафара Джаббарлы оперу «Севіль» (1953), яка стала першою національною лірико-психологічної оперою.
Сюїта А. Зейналли «Фрагменти» (1931) вважається першим зразком азербайджанської симфонічної музики[10].
Симфонічний жанр, що виник в Азербайджані в 1920-30-х рр. (М. Магомаєв, А. Зейналли), досяг підйому у 2-й половині 40-х-60-х рр. Композиторську школу республіки очолив Кара Караєв, творчість якого поєднали національні риси та стильові особливості сучасної музики[3]. Двочастинна 1-я симфонія (1943) Караєва відрізняється різкими контрастами драматичних і ліричних образів. У п'ятичастинній 2-й симфонії, написаній у зв'язку з перемогою над фашизмом (1946), традиції азербайджанської музики сплавлені з класицистськими (виразна пасакалія 4 ч. заснована на тематизмі мугамного типу)[26]. Кара Караєв написав симфонічну поему «Лейлі і Меджнун», симфонічну сюїту «Сім красунь» та балет на однойменну тему.[27]
Для Фікрета Амірова характерні жанрово-ліричний симфонізм, романтична патетика (концерт для фп. з оркестром народних інструментів, співавтор А. Бабаєв, 1946; струн. симфонія «Низами», 1947; сюїта «Азербайджан», 1950)[2]. У 1947 році він пише симфонію «Нізамі» — першу в азербайджанській музиці симфонію для струнного оркестру, а в наступному році в його творчості виникає новий жанр: симфонічні мугами «Шура» і «Кюрд Овшары», суть яких полягає в синтезі традицій азербайджанських народних співаків-ханенде з принципами європейської симфонічної музики. Мистецтвознавець і експерт ЮНЕСКО по нематеріальному та усного культурної спадщини Азербайджану Санубар Багірова зазначає, що «створений Фікретом Аміровим і підхоплений Ніязі і Сулейманом Алескеровым жанр так званого симфонічного мугама, строго кажучи, був ближче до рапсодії європейського типу, ніж власне до мугаму, але з художньої точки зору „Шура“ (1948) і „Кюрд-Овшары“ (1949) Амірова, „Раст“ Ніязі (1951), безсумнівно, збагатили азербайджанську симфонічну музику»[28]. Симфонічна поема «Лейлі і Меджнун» (1947) Кара Караєва поклала початок лірико-драматичного симфонізму в Азербайджані[26].
Перші азербайджанські масові пісні були написані Гаджибековим і Магомаєвим в 1920-1930-х рр., а починаючи з 1950-х рр. цей жанр отримав розвиток у творчості інших авторів[3]. Своєю «Дитячої сюїтою» для фортепіано композитор Асеф Зейналли заклав основу азербайджанської дитячої музики[29]. Він став автором перших зразків національного романсу[29], а Узеір Гаджибеков пізніше створив новий жанр — романс-газель на основі форм східної поезії[3]. У пісенній творчості Тофіка Кулієва злилися ладово-інтонаційні особливості народної музики і радянської ліричної пісні[2].
Азербайджанський джаз почав зароджуватися в 1930-х роках, коли композитор Тофік Кулієв спільно з диригентом Ніязі створив перший джазовий оркестр в Баку[30]. Однак, основоположником азербайджанського джазу став Вагіф Мустафа-заде, який створив новий музичний жанр — джаз-мугам, змішавши елементи джазу з азербайджанської народної музикою. У 1957 році співак Рашид Бейбутов створив при Азербайджанської філармонії концертний ансамбль, об'єднує стилістику джазу і азербайджанські народні інструменти[31].
Основоположниками сучасної національної школи вокальної майстерності були співаки Шовкет Мамедова-Бюль[32].
Мейхана — напрям народної музично-поетичної творчості — гнучкий вірші-ритмічний музичний жанр.
Композитор Ельдар Мансуров поставив музичний проект «Бахрамнамэ», що являв собою новий музичний синтез — симфо-рок-мугам[33]. Він став також першим композитором в Азербайджані, створив рок-оперу «Сім красунь»[34].
- ↑ Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Азербайджанская музыка // Музыкальная энциклопедия. Том 1. — М. : Советская энциклопедия, 1973. — Ствп. 63—70.
- ↑ а б в г д е ж и к л м АЗЕРБАЙДЖАНСКАЯ МУЗЫКА [Архівовано 29 травня 2019 у Wayback Machine.], Музыкальный энциклопедический словарь.
- ↑ Encycclopaedia Iranica. Архів оригіналу за 3 лютого 2011. Процитовано 29 вересня 2016. [Архівовано 2011-02-03 у Wayback Machine.]
- ↑ А.Л. Нарочницкий. История народов Северного Кавказа(конец XVIII в.-1917 г.). — М. : Наука, 1988. — С. 228—229. — ISBN 5020094080, 9785020094086.
- ↑ У Дубровина татарские
- ↑ Н. Дубровин. II // История войны и владычества русских на Кавказе. Закавказье. — С.-Петербург, 1871. — Т. I. — С. 417.
- ↑ История Дагестана. — М.: Наука, 1967. — Т. 1. — С. 279.
- ↑ Баяти (жанр азерб. нар. песен). БСЭ. Архів оригіналу за 21 листопада 2011. Процитовано 26 березня 2012.
- ↑ а б Выдающиеся музыкальные деятели. Азербайджанский Музыкальный Портал. Архів оригіналу за 22 березня 2011. [Архівовано 2011-03-22 у Wayback Machine.]
- ↑ «Азербайджанские тюркские народные песни». Электронная энциклопедия Узеира Гаджибекова. Архів оригіналу за 12 квітня 2013. Процитовано 6 лютого 2011.
- ↑ З. Ю. Сафарова. Шуша — храм нашей музыки : [арх. 6 лютого 2021] // Музыкальная академия. — 2002. — Вип. 1, № 678. — С. 209.
- ↑ <4D6963726F736F667420576F7264202D20CAF3EBFCF2F3F0EEEBEEE3E8FF2E646F63>[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Декреты Азревкома 1920—1921 гг: сборник документов. — Азербайджанское государственное издательство, 1988. — С. 317.
- ↑ Оркестр азербайджанских народных инструментов. Электронная энциклопедия Узеира Гаджибекова. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015. Процитовано 6 лютого 2011.
- ↑ Азербайджанский Государственным Оркестр Народных Инструментов. Министерство Культуры и Туризма Азербайджанской Республики. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 17 березня 2022.
- ↑ Four new items inscribed on UNESCO's Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity [Архівовано 7 лютого 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Мугам на порталі ЮНЕСКО (англ.). Архів оригіналу за 24 жовтня 2008. Процитовано 19 лютого 2019.
- ↑ АШУГ [Архівовано 20 березня 2017 у Wayback Machine.], Музыкальная энциклопедия.
- ↑ АШУ́Г [Архівовано 11 січня 2014 у Wayback Machine.], Краткая литературная энциклопедия.
- ↑ Ашуг [Архівовано 3 квітня 2012 у Wayback Machine.], БСЭ.
- ↑ История музыки народов СССР. — М.: Советский композитор, 1970. — Т. 1. — С. 337.
- ↑ Журнал ЮНЕСКО стр. 18 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 лютого 2014. Процитовано 29 вересня 2016.
- ↑ «Белые и черные»: композитор Хайам Мирзазаде рассказал о написании музыки для органа. Архів оригіналу за 21 березня 2014. Процитовано 29 вересня 2016.
- ↑ Гаджибеков [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.], Музыкальная энциклопедия.
- ↑ а б А. Бретаницкая. КАРА (Абульфаз оглы) КАРАЕВ. Belcanto.ru. Архів оригіналу за 27 грудня 2010. Процитовано 6 лютого 2011.
- ↑ Karl H. Wörner, Igor Boelza, Richard F. Goldman, Israel Citkowitz and Henry Cowell. Current Chronicle. The Musical Quarterly. Jul. 1954. Vol. 40, No. 3. Pp. 391—418.
- ↑ Санубар БАГИРОВА. Век новой азербайджанской музыки, «ИЗВЕСТИЯ» (29.09.05). Архивировано из первоисточника 16 августа 2008.
- ↑ а б Джейла Ибрагимова. Жизнь, отданная музыке. «Xəzər-Kaspiy».[недоступне посилання з 01.11.2019]
- ↑ Ольга Юркина. Восточные удовольствия в Монтрё [Архівовано 16 лютого 2010 у Wayback Machine.], Наша Газета (10.07.2009).
- ↑ Бейбутов Рашид Маджид оглы. Герои страны. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 6 лютого 2011.
- ↑ Азербайджанская Советская Социалистическая Республика [Архівовано 2012-07-30 у Wayback Machine.], БСЭ
- ↑ Л.АББАС. «Бахрамнамэ» Эльдара Мансурова[недоступне посилання з лютого 2019], echo-az.com (3 Декабря 2005).
- ↑ И.Рагимова (29 лютого 2012). Эльдар Мансуров: «Я благодарен судьбе и чувствую себя счастливым человеком». AZE.az. Архів оригіналу за 30 травня 2012. Процитовано 26 березня 2012.
- Выдающиеся музыкальные деятели Азербайджана
- Tarıyel Məmmədov. Azərbaycan xalq-professional musiqisi: Aşıq sənəti. [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.]Bakı: «Musiqi Dünyası» elektron nəşriyyatı, 2003.
- Zemfira Səfərova. Azərbaycan musiqi elmi (XIII—XX əsrlər) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]. Bakı: «Azərnəşr», 2006.
- Azərbaycanın səs xəzinəsi (kataloq). Səs yaddaşımız. [Архівовано 22 жовтня 2016 у Wayback Machine.] Bakı, 2011.
- Muğam Ensiklopediyası [Архівовано 8 жовтня 2016 у Wayback Machine.]