У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Андріасян.
Арка́дій Гео́ргійович Андріася́н (часто зустрічається — Андреасян) (вірм. Արկադի Գեորգիի Անդրեասյան; рос. Аркадий Георгиевич Андріасян; 11 серпня 1947, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 23 грудня 2020) — радянський футболіст (півзахисник), тренер. Чемпіон і володар Кубка СРСР, призер Олімпійських ігор. Майстер спорту СРСР (1971). Майстер спорту СРСР міжнародного класу та заслужений тренер Вірменської РСР (1982). Є віце-президентом єреванського «Арарату».
Вихованець школи бакинського «Нафтовика». З першого разу (1966—1967) в основу «Арарату» не пробився, провів кілька сезонів у нижчих лігах. В 1969 році був знову запрошений у «Арарат». Дебют у вищій лізі відбувся 4 квітня в матчі проти «Динамо» (Київ), програному єреванцями чинним чемпіонам з рахунком 1:4.
Клуб
|
Сезон
|
Чемпіонат
|
Кубок
|
Єврокубки
|
Всього
|
Матчі
|
Голи
|
Матчі
|
Голи
|
Матчі
|
Голи
|
Матчі
|
Голи
|
Ширак
|
1965, 4-а зона класу «Б»
|
24
|
3
|
0
|
0
|
0
|
0
|
24
|
3
|
1966, 2-а група класу «А»
|
14
|
0
|
0
|
0
|
0
|
0
|
14
|
0
|
Всього
|
38
|
3
|
0
|
0
|
0
|
0
|
38
|
3
|
Севан
|
1967, 4-а зона класу «Б»
|
?
|
?
|
0
|
0
|
0
|
0
|
?
|
?
|
1968, 4-а зона класк «Б»
|
39
|
10
|
0
|
0
|
0
|
0
|
39
|
10
|
Всього
|
?
|
?
|
0
|
0
|
0
|
0
|
?
|
?
|
«Арарат» (Єреван)
|
1969
|
34
|
3
|
1
|
0
|
0
|
0
|
35
|
3
|
1970
|
28
|
5
|
4
|
0
|
0
|
0
|
32
|
5
|
1971
|
30
|
3
|
4
|
0
|
0
|
0
|
34
|
3
|
1972
|
27
|
9
|
2
|
0
|
4
|
1
|
33
|
10
|
1973
|
24
|
13
|
6
|
0
|
0
|
0
|
30
|
13
|
1974
|
27
|
6
|
4
|
2
|
3
|
1
|
34
|
9
|
1975
|
27
|
10
|
5
|
4
|
5
|
1
|
37
|
15
|
1976
|
20
|
8
|
3
|
0
|
0
|
0
|
23
|
8
|
1977
|
2
|
1
|
1
|
0
|
0
|
0
|
3
|
1
|
1978
|
23
|
4
|
0
|
0
|
0
|
0
|
23
|
4
|
Всього
|
242
|
62
|
30
|
6
|
12
|
3
|
284
|
71
|
Всього за кар'єру
|
?
|
?
|
?
|
?
|
?
|
?
|
?
|
?
|
Тренерську кар'єру Аркадій Андріасян розпочав у 1979 році в абовянському «Котайку», який виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Андріасян в перший рік свого правління вивів команду на п'яте місце у закавказькій зоні, на наступний рік — на друге, а в 1981 — на перше.
Успіх Андріасяна-тренера був помічений, і керівництво республіканського Спорткомітету запропонувало йому очолити Арарат. Дебют у вищій лізі 1982 року для Андріасяна склався вдало. Після перемоги у восьмому турі над краснодарською «Кубанню» команда вийшла на перше місце і продовжувала одноосібно лідирувати аж до перерви в чемпіонаті (після 14 туру), пов'язаного з участю збірної СРСР на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії.
Андріасян у складі радянської делегації провідних футбольних фахівців країни відбув на чемпіонат світу. Повернувся він із світового футбольного форуму та застав команду «Арарат» в жалюгідному стані — вона втратила боєздатність і, головне, здала у функціональному плані. У підсумку «Арарат» зайняв у чемпіонаті країни 5 місце, що було високо оцінено, і він був удостоєний звання заслуженого тренера Вірменської РСР.
Однак, після низки невдач, команду стало трясти, і в кінці сезону 1983 року Аркадій Георгійович залишив команду і очолив «Спартак» з Октемберяна — найслабшу з вірменських команд другої ліги чемпіонату СРСР. Через рік Андріасян вивів спартаківців на третє місце.
У 1986 році його запросили рятувати «Котайк», який виступав у першій лізі чемпіонату країни, а в середині сезону того ж року — вже «Арарат», який плівся у кінці турнірної таблиці і йому загрожував виліт з вищої ліги. 5 перемог і нічия не тільки дозволили «Арарату» зберегти місце в еліті, але і перебратися на 8 місце, відстаючи від лідера всього на 5 очок!
Старт чемпіонату країни 1989 року «Арарату» вдався, після шостого туру єреванці йшли на другому місці, поступаючись московському «Спартаку» лише очком. Потім настала низка невдач у виїзних матчах, які багатьма були приписані до старої хвороби команди — невміння грати в гостях. Однак справжньою хворобою було — «порушення спортивного режиму». Андріасян саме з цією хворобою підопічних боровся жорстко, що не подобалося багатьом футболістам, тому вони влаштували «бунт на кораблі» після чергового прочухана від Андріасяна після програного матчу. Часи були «перебудовні», коли директорів і керівників підприємств знімали простим рішенням зборів колективу. Так були звільнені тренери московського «Спартака» (Костянтин Бєсков), ленінградського «Зеніту», харківського «Металіста», донецького «Шахтаря», волгоградського «Ротора». Андріасян знову покинув свій рідний клуб.
У 1990 році Андріасяну запропонували в Лондоні тренувати аматорську команду «Арарат», в якій грали вірмени англійської діаспори. На наступний рік він повернувся додому і тренував «Котайк». Потім в чемпіонаті незалежної Вірменії півтора року очолював ечміадзінський «Звартноц». Влітку 1993 року його запросили в бейрутський «Оменмен» і він вивів цю команду в число лідерів чемпіонату Лівану, у фінал Кубка країни, завоював Кубок Муси Садера.
Восени 1995 році Аркадій Андрвасян повернувся в Єреван і з 1996 року знову очолив «Арарат» як головний тренер (по 2002 рік) і президент клубу (до 2013 року). У 1997 році «Арарат» завоював Кубок Вірменії та срібні медалі чемпіонату країни (1996/97 рр.). Срібних нагород араратовці під керівництвом Андріасяна удостоїлися ще двічі — в чемпіонатах 1999 і 2000 років, бронзових — у 2001 році. У 2001 році підопічні Андріасяна стали переможцями турніру на Кубок президента Арцаха, а у 2004 році — турніру імені Героя Радянського Союзу Унана Аветісяна.
У 2007 році через постійне протистояння зарубіжних господарів «Арарату» з керівництвом Федерації футболу Вірменії Аркадій Андріасян вирішив на деякий час покинути рідну команду і два роки успішно тренував єреванську «Міку». У 2009 році він повернувся в «Арарат» і завоював з командою Суперкубок Вірменії, перегравши в очному поєдинку єреванський «Пюнік».
У 2013 році, розчарувавшись у футбольній політиці президента клубу Грачья Капріеляна, для якого створення класної інфраструктури клубу та будівництво дитячо-юнацької школи «Арарату», стояли на другому плані, Аркадій Георгійович, будучи одним з акціонерів ФК «Арарат», знову покинув рідний клуб. Проте у 2016 році Аркадій Андріасян повернувся у вірменський футбол і знову очолив «Арарат».
Батько Андріасяна — Георгій Андріасян (Андріасов) — грав у бакинському «Локомотиві» (чемпіонат СРСР 1937 року, група «Д») і в єреванському «Динамо» (чемпіон Вірменської РСР 1936 року), тренував «Локомотив» (Баку). Дядько Андріасяна — Гайк Андріасян (Андріасов) — грав у московському «Локомотиві», єреванських командах «Спартак» і «Динамо», був тренером ряду вірменських команд. Син — Георгій, також був професійним футболістом і виступав за ряд вірменських клубів, у тому числі і за єреванський «Арарат».
- Григорян А. Г. «Арарат» Аркадия Андриасяна. Газета «Айастани комунист», 24.01.1997.
- Григорян А. Г. Юбилей велико футболиста. Газета «Айастани комунист», 03.10.1997.
- Григорян А. Г. Спортивные традиции семьи Андриасянов. Еженедельник «Ориент», 27.10.1997.
- Григорян А. Г. Аркадий Андриасян снова в «Арарате». Газета «Спорт», Тбилиси, № 6 1997 г.
- Шмурнов А. Пас как событие. Еженедельник «Футбол» (Москва), № 33, 1999 г.
- Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Андриасяны. Журнал «Мужчины». Ереван, № 7-10 — 1999 г.
- Григорян А. Г. А судьи кто? — Газета Урарту, № 16, 2002 г.
- Григорян А. Г. Властелин мяча. «Футбол-Ревью» (Єреван), 13.08.2003.
- Григорян А. Г. «Королевская булавка» Арарата. — Газета Ноев Ковчег, 2005 г.
- Григорян А. Г. Братья Андриасяны. Генералы футбольных полей. — Ереван, 2011.
- Погосян А. Игрок с психологией победителя. — Газета Ноев Ковчег, № 15, август 2012 г.
- Григорян А. Г. Армянский Круифф. — Газета Ноев Ковчег, № 18, октябрь 2013 г.
- Григорян А. Г. Новый футбольный лайнер Аркадия Андриасяна. Газета «Ноев Ковчег», N 9, сентябрь 2016 г. http://noev-kovcheg.ru/mag/2016-09/5538.html [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]
|
---|
|
1936(в): Семичастний | 1936(о): Глазков | 1937: Смирнов, Румянцев, Пайчадзе | 1938: Гончаренко | 1939: Г. Федотов | 1940: Г. Федотов, С. Соловйов | 1945: Бобров | 1946: Пономарьов | 1947: Бобров, Ніколаєв, С. Соловйов | 1948: С. Соловйов | 1949: Симонян | 1950: Симонян | 1951: Гогоберідзе | 1952: Зазроєв | 1953: Симонян, Гогоберідзе | 1954: А. Ільїн, В. Ільїн, Сочнєв | 1955: Стрєльцов | 1956: Бузунов | 1957: Бузунов | 1958: А. Ільїн | 1959: Калоєв | 1960: Калоєв | 1961: Гусаров | 1962: Мустигін | 1963: Копаєв | 1964: В. Федотов | 1965: Копаєв | 1966: Датунашвілі | 1967: Мустигін | 1968: Абдураїмов, Гавашелі | 1969: Осянін, Проскурін, Херхадзе | 1970: Нодія | 1971: Малофєєв | 1972: Блохін | 1973: Блохін | 1974: Блохін | 1975: Блохін | 1976(в): Андріасян | 1976(о): Маркін | 1977: Блохін | 1978: Ярцев | 1979: Старухін | 1980: Андрєєв | 1981: Шенгелія | 1982: Якубик | 1983: Гаврилов | 1984: Андрєєв | 1985: Протасов | 1986: Бородюк | 1987: Протасов | 1988: Бородюк, Шахов | 1989: Родіонов | 1990: Протасов, Шмаров | 1991: Коливанов |
|