Перейти до вмісту

Аньєс Варда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Аньєс Варда
Agnès Varda
Аньєс Варда на Берлінале, 2019
Ім'я при народженніАрле́т Варда́
Дата народження30 травня 1928(1928-05-30)[1][2][…]
Місце народженняІксель, Бельгія
Дата смерті29 березня 2019(2019-03-29)[4][5][…] (90 років)
Місце смертіXIV округ Парижа, Франція[7]
Похованняцвинтар Монпарнас
ГромадянствоФранція Франція
Професіяфотограф, сценаристка, документалістка, діячка пластичних мистецтв, кінорежисерка
Alma materЛуврська школаd
Роки активності1955 — наш час
Напрям«нова хвиля»
Член уКоролівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії
ДітиMathieu Demyd і Rosalie Vardad
IMDbID 0889513
Нагороди та премії
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
Великий Хрест ордена «За заслуги» (Франція)
cine-tamaris.com/agnes-varda/
Аньєс Варда у Вікісховищі

Аньє́с Варда́, ім'я при народженні Арле́т Варда́ (фр. Agnès Varda, Arlette Varda, 30 травня 1928, Іксель, Брюссель, Бельгія — 29 березня 2019, Париж, Франція) — французька кінорежисерка, сценаристка і продюсерка художнього і документального кіно, а також відома фотографка, тісно пов'язана з французькою «новою хвилею» та феміністичним рухом. У 2015 році Аньєс Варда отримала Почесну «Золоту пальмову гілку» 68-го Каннського кінофестивалю, ставши першою жінкою, удостоєною цієї нагороди[8][9].

Біографія

[ред. | ред. код]

Аньєс Варда народилася 30 травня 1928 року в Брюсселі. Її мати була француженкою, а батько походив з грецької сім'ї біженців з Близького Сходу. Дитинство і юність провела в Бельгії і на півдні Франції, потім у Парижі. Вивчала історію у «Школі Лувру» (фр. École du Louvre), слухала лекції з літератури і психології в Сорбонні, а також на курсах фотографів у «Національній вищі школі витончених мистецтв». Досить швидко створивши собі репутацію першокласної фотографки, Варда стала офіційною фотографкою Театрального фестивалю в Авіньйоні і Національного народного театру, а потім продовжила кар'єру як фотожурналістка[10].

Працювала фотографкою для модних журналів і реклами на Кубі, в Китаї і Іспанії. Її перша персональна виставка відбулася у 1954 році. В тому ж році вона зняла, без жодної професійної і технічної підготовки, свій перший художній фільм «Коротка піщана коса» з Філіпом Нуаре в головній ролі. Цей фільм у стилістичному плані став попередником Французької нової хвилі[11].

Аньєс Варда померла в ніч на 29 березня 2019 року в Парижі. Причиною смерті режисерки став рак молочної залози.[12]

Кінокар'єра

[ред. | ред. код]

Другий повнометражний художній фільм Аньєс Варда, «Клео від 5 до 7», вийшов тільки через сім років. Він розповідав про дві години з життя молодої паризькою поп-співачки, що очікує результатів медичних аналізів з приводу можливого ракового захворювання. Дія картини розгортається немов в реальному часі і розділена на серію глав з вказівкою точного часу того, що відбувається. Упродовж стрічки героїня зустрічається з різними людьми, через спілкування з якими вона поступово виходить зі свого лялькового образу і набуває живих людських рис. Фільм зачіпає ряд екзистенціальних тим, таких як питання смертності і смерті, самотності і відчаю, його відрізняє яскраво виражений феміністичний підхід.

У своєму першому кольоровому фільмі «Щастя» Варда малює портрет щасливої сім'ї, в якій чоловікові до певного часу вдається успішно поєднувати любов до дружини та дітей з любов'ю до іншої жінки. Коли ж дружина дізнається від нього про суперницю і кінчає життя самогубством, він без видимих проблем приводить на її місце коханку. Картина безмежного щастя, виконана в імпресіоністських тонах, що милує око, під гармонійну музику Моцарта, проте залишає неспокійне відчуття. За словами Варда, «це красивий плід з жорстоким смаком»[13].

Фільм «Одна співає, інша ні» розповідає історію життя двох молодих жінок, яких звела доля у 1962 році, а через 14 років вони зустрілися знову, згадуючи прожиті роки. Не дивлячись на те, що одна з них походить зі щасливої міської сім'ї і стала співачкою, а інша має важке сільське минуле і двох незаконнонароджених дітей, це не заважає їх взаєморозумінню і дружбі. Особливу увагу фільм приділяє темам жіночої дружби, суспільного положення жінки і легалізації абортів.

Аньєс Варда на церемонії Сезар, 2014 рік

У 1984 році Варда випустила фільм «Без даху, поза законом» про молодої бродяги, на ім'я Мона. Неназвана людина за кадром розмовляє з людьми, які зустрічали Мону в останні тижні її життя. Фільм розділений на 47 епізодів, в кожному з яких хто-небудь розповідає про свої враження від спілкування з Моною. Фільм говорить про прагнення героїні до свободи і спроби вирватися з оков сучасного суспільства, але також і тому, що не будь-яка така спроба є вдалою. У 1985 році за цей фільм Варда була удостоєна головного призу Венеційського фестивалю — Золотого лева, а також престижного призу ФІПРЕССІ. У 1986 році за гру в цьому фільмі Сандрін Боннер отримала французьку премію «Сезар» як найкраща акторка[14].

У 1991 році помер чоловік Варда, відомий кінорежисер Жак Демі, з яким вони прожили разом з 1962 року. Незабаром після його смерті Варда створила фільм «Жако з Нанта», що розповідає про його життя і смерть. Починаючись з художньої реконструкції ранніх років життя Демі в окупованій німцями Франції, фільм розповідає про його захопленість різними аспектами кіно, включаючи підбір акторів, розробку художнього рішення і декорацій, анімацію і постановку світла[15]. Художні епізоди стрічки переплітаються з хронікальними кадрами Нанта воєнного часу, фрагментами з фільмів Демі, а також і документальними кадрами помираючого режисера. Фільм продовжує близьку Варда тему ставлення до смерті, але у своїй основі вважається як данина пам'яті Варда своєму померлому чоловікові і його роботі[16].

У 1998 році Аньє Варда поставила автобіографічну документальну стрічку «Узбережжя Аньєс», я якому розповідає про себе, починаючи із раннього дитинства, яке минуло у Бельгії. Режисерка використовує відеоінтерв'ю та хроніку, старі фотографії та інсталяції, інсценування сцен із власного життя та фільмів, а також анімацію[17].

Останнім фільмом Аньєс Варда стала документальна стрічка «Варда очима Аньєс», де вона розповідала про свою кар'єру, знакові кінороботи і життя. Фільм був представлений у позаконкурсній програмі на 69-му Берлінському міжнародному кінофестивалі[18].

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Повнометражні художні фільми

[ред. | ред. код]
Рік Назва Оригінальна назва Примітки
1955 Коротка піщана коса La Pointe-Courte
1962 Клео від 5 до 7 Cléo de 5 à 7 Участь у конкурсній програмі Каннського МКФ
1965 Щастя Le bonheur Срібний ведмідь Берлінського МКФ
1966 Істоти Les creatures
1969 Левова любов Lions Love
1970 Навсікая Nausicaa Телефільм
1977 Одна співає, інша ні L'une chante, l'autre pas
1981 Документатор Documenteur
1985 Без даху, поза законом Sans toit ni loi Золотий лев Венеційського МКФ
1988 Майстер кунг-фу Kung-fu master!
1988 Джейн Б. очима Аньєс В. Jane B. par Agnès V.
1991 Жако із Нанта Jacquot de Nantes
1995 Сто та одна ніч Симона Сінема Les cent et une nuits de Simon Cinéma

Короткометражні художні фільми

[ред. | ред. код]
Рік Назва Оригінальна назва
1958 Опера-муфф L'opéra-mouffe
1961 Наречені з мосту МакДоналд, або (Не довіряйте чорним окулярам) Les fiancés du pont Mac Donald ou (Méfiez-vous des lunettes noires)
1967 Дядько Янко Oncle Yanco
1976 Задоволення любові в Ірані Plaisir d'amour en Iran
1982 Улісс Ulysse
1984 7 к., кух., ван… продається 7p., cuis., s. de b., … à saisir
1986 Знаєш, у тебе класні сходи T'as de beaux escaliers, tu sais
2003 Зникаючий лев Le lion volatil
2004 Трейлер Вієннале ‘04 Der Viennale '04-Trailer

Документальні фільми

[ред. | ред. код]
  • 1958 — З боку берега / Du côté de la côt (короткометражний)
  • 1958 — До Лазурового берега / La cocotte d'azur (короткометражний)
  • 1958 — O saisons, ô châteaux (короткометражний)
  • 1963 — Салют, кубинці! / Salut les Cubains (короткометражний)
  • 1965 — Ельза-Роза / Elsa la ros (короткометражний)
  • 1967 — Далеко від В'єтнаму / Loin du Vietnam
  • 1968 — Чорні пантери / Black Panthers (короткометражний)
  • 1975 — Відповідь жінок / Réponse de femmes: Notre corps, notre sexe (короткометражний)
  • 1976 — Дегеротипи / Daguerréotypes
  • 1981 — Стіни, стіни / Mur murs
  • 1983 — Une minute pour une image (телесеріал)
  • 1984 — Так звані каріатиди / Les dites cariatides (короткометражний)
  • 1993 — Дівчата через 25 років / Les demoiselles ont eu 25 ans
  • 1995 — Всесвіт Жака Демі / L'univers de Jacques Demy
  • 2000 — Збирачі і збирачка / Les glaneurs et la glaneuse
  • 2002 — Збирачі і збирачка, через два роки / Les glaneurs et la glaneuse… deux ans après
  • 2004 — Юдесса, ведмеді і так далі / Ydessa, les ours et etc. (короткометражний)
  • 2004 — Cinévardaphoto
  • 2005 — Les dites cariatides bis (короткометражний)
  • 2006 — Вдови з Нуармутьє / Quelques veuves de Noirmoutier
  • 2007 — Vive les courts metrages: Agnès Varda présente les siens en DVD (короткометражний)
  • 2008 — Узбережжя Аньєс / Les plages d'Agnès
  • 2010 — P.O.V. (телесеріал)
  • 2010 — Береги Аньєс / The Beaches of Agnes
  • 2011 — Agnès de ci de là Varda (телесеріал)
  • 2017 — Обличчя, села / Visages, Villages
  • 2019 — Варда очима Аньєс / Varda by Agnès

Визнання

[ред. | ред. код]
Список нагород на номінацій Аньєс Варда[19]
Рік Категорія Фільм Результат
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1965 Золотий ведмідь Щастя Номінація
Срібний ведмідь Перемога
Приз «Інтерфільм» Перемога
1988 Золотий ведмідь Майстер кунг-фу Номінація
1995 Сто та одна ніч Симона Сінема Номінація
Венеційський кінофестиваль
1966 Золотий лев Створіння Номінація
1985 Без даху, поза законом Перемога
Приз ФІПРЕССІ Перемога
Приз OCIC Перемога
Європейська кіноакадемія
2000 Найкращий документальний фільм Збирачі і збирачка Перемога
2009 Узбережжя Аньєс Номінація
2014 Приз за життєвий внесок Перемога
Золота зірка кіно
2009 Найкращий документальний фільм Узбережжя Аньєс Перемога
Каннський міжнародний кінофестиваль
1962 Золота пальмова гілка Клео від 5 до 7 Номінація
2010 Приз Golden Coach Перемога
2015 Почесна Золота пальмова гілка Перемога
2017 Золоте око Пейзажі, села Перемога
Премія «Сезар»
1977 Найкращий короткометражний фільм Відповідь жінок Номінація
1984 Улісс Перемога
1986 Найкращий фільм Без даху, поза законом Номінація
Найкращий режисер Номінація
2001 Почесний «Сезар» Перемога
2009 Найкращий документальний фільм Узбережжя Аньєс Перемога
Приз Луї Деллюка
1964 Найкращий фільм Щастя Перемога
Синдикат французьких кінокритиків
1963 Найкращий французький фільм Клео від 5 до 7 Перемога
1986 Без даху, поза законом Перемога
2001 Збирачі і збирачка Перемога
2009 Узбережжя Аньєс Перемога
Премія «Люм'єр»
2018 Найкращий документальний фільм Обличчя, села (спільно з JR) Перемога
Премія «Оскар»
2018 Премія «Оскар» за видатні заслуги у кінематографі Перемога

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Agnes Varda
  2. ↑ SNAC — 2010.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б https://france3-regions.francetvinfo.fr/provence-alpes-cote-d-azur/alpes-maritimes/cannes/cineaste-agnes-varda-habituee-du-festival-cannes-est-decedee-age-90-ans-1646712.html
  5. ↑ а б Who's Who in France — Paris: 1953. — ISSN 0083-9531; 2275-0908
  6. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Fichier des personnes décédées mirror
  8. ↑ A Palme d’honneur to Agnès Varda. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
  9. ↑ Катерина Сліпченко. У Каннах переміг француз Жак Одіяр. ZAXID.NET. 24.05.2015. Архів оригіналу за 27 травня 2015. Процитовано 25.05.2015.
  10. ↑ Agnès Varda movies, photos, movie reviews, filmography, and biography — AllMovie. Архів оригіналу за 22 травня 2015. Процитовано 22 квітня 2015.
  11. ↑ Neupert, Richard. A History of the French New Wave Cinema University of Wisconsin Press, 2007. Pg. 57.
  12. ↑ Померла відома кінорежисерка Аньєс Варда: причина смерті. Телеканал новин «24». 29.03.2019. Архів оригіналу за 25 травня 2020. Процитовано 29.03.2019.
  13. ↑ Harvard Film Archive. Архів оригіналу за 7 вересня 2015. Процитовано 22 квітня 2015.
  14. ↑ Vagabond (1985) — Awards. Архів оригіналу за 8 квітня 2015. Процитовано 22 квітня 2015.
  15. ↑ Wilson, Emma (1999). French cinema since 1950 : personal histories. London: Duckworth. ISBN 0-7156-2849-6. OCLC 42011232.
  16. ↑ Wilson, Emma. «3. Mourning Films I.» French Cinema since 1950: Personal Histories. Lanham, MD: Rowman and Littlefield, 1999. 42-46. Print. 8-June-2012
  17. ↑ Десять фільмів про непересічних і знаменитих жінок [Архівовано 12 березня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда: Життя, 08.03.2012
  18. ↑ Bénédicte Prot. Berlin fleshes out its Competition selection. Cineuropa (англ.) . 10.01.2018. Архів оригіналу за 16 квітня 2019. Процитовано 12.01.2019.
  19. ↑ Повний перелік нагород і номінацій Аньєс Варда [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] на сайті IMDb

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аньєс Варда
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аньєс_Варда&oldid=43502016