Артур Еддінгтон

Артур Стенлі Еддінгтон
Arthur Stanley Eddington
Народився	28 грудня 1882(1882-12-28) Кендал, Вестморленд, Велика Британія
Помер	22 листопада 1944(1944-11-22) (61 рік) Кембридж, Велика Британія
Поховання	Ascension Parish Burial Groundd
Місце проживання	Кембридж
Країна	Велика Британія
Національність	англієць
Діяльність	астроном, астрофізик, філософ, фізик, математик
Alma mater	Кембриджський університет
Галузь	астрофізика
Заклад	Кембриджський університет
Посада	професор
Вчене звання	професор
Науковий керівник	Альфред Норт Вайтгед , Едмунд Віттекер  і Ernest Barnesd
Відомі учні	Родерик Олівер Редмен
Аспіранти, докторанти	Субрахманьян Чандрасекар  Сесілія Пейн-Гапошкіна  Герман Бонді  Leslie Comried  Max Krookd  George Cunliffe McVittied  Родерик Олівер Редмен  Gerald Mertond  G. L. Clarkd  Stavros Plakidisd
Членство	Лондонське королівське товариство  Академія наук СРСР  Шведська королівська академія наук  Угорська академія наук  Королівське товариство Единбурга  Американська академія мистецтв і наук  Російська академія наук  Прусська академія наук  Нідерландська королівська академія наук  МАС  Баварська академія наук  Національна академія наук США  Туринська академія наук
Відомий завдяки:	внутрішня будова зір, медаль Еддінгтона
Батько	Arthur Henry Eddingtond
Мати	Sarah Ann Shoutd
Нагороди	член Лондонського королівського товариства (1914) премія Жуля Жансена (1928) Королівська медаль (1928) медаль Кетрін Брюс (1924) медаль Генрі Дрейпера (1924) Royal Society Bakerian Medald (1926) Мессенджерівські лекціїd (1933) Smith's Prized (1907) Prix Alfred-de-Pontécoulantd (1919) почесний доктор Калькуттського університетуd Swarthmore Lectured Honorary Fellow of the Royal Society Te Apārangid (1943)
Артур Еддінгтон у Вікісховищі

Сер Артур Стенлі Еддінгтон (англ. sir Arthur Stanley Eddington; 28 грудня 1882, Кендал, Вестморленд (нині Камбрія), Велика Британія — 22 листопада 1944, Кембридж, Велика Британія) — англійський астроном і фізик, член Лондонського королівського товариства (1914).

Життєпис

Народився в Кендалі (Вестморленд). У 1898—1902 навчався в Овенс-коледжі, 1905 року закінчив Триніті-коледж Кембриджського університету. У 1906—1913 працював старшим асистентом Гринвіцької обсерваторії; з 1914 — директор обсерваторії Кембриджського університету. Професор астрономії (1913—1944).

Отримав ряд важливих результатів у таких галузях астрофізики, як внутрішня будова зір і будова їх атмосфер, пульсації зір, стан міжзоряної матерії, рух і розподіл зір у Галактиці. Зробив суттєвий внесок в інтерпретацію й розробку теорії відносності Ейнштейна, в космологію. Ранні роботи (1906—1914) присвячено проблемам зоряних рухів і розподілу зір. Виконав статистичний аналіз власних рухів зір, що підтвердив існування двох потоків зір, оцінив їх спрямування й чисельність. Вивчив просторовий розподіл зір різних спектральних класів, планетарних і газових туманностей, розсіяних скупчень. Ці роботи було підсумовано ним в опублікованій 1914 року книзі «Рухи зір і будова Всесвіту». У наступні роки виконав піонерські дослідження з теорії внутрішньої будови зірок. У них він ґрунтувався на уявленні, що перенесення енергії з внутрішніх областей зірки в зовнішні здійснюється здебільшого випромінюванням, а не конвекцією. Розробив модель зорі (стандартна модель Еддінгтона), механічна рівновага якої визначається балансом між силою тяжіння і газовим та променистим тиском. 1924 року на її основі дав теоретичну інтерпретацію співвідношення маса — світність. Розрахував верхню теоретичну межу маси зорі на основі розробленої ним теорії променистого тиску в надрах зір. Показав існування обумовленої тиском випромінювання в зовнішніх шарах зірки граничної світності у зір заданої маси. Вперше вказав на важливість того факту, що речовина в зорях майже повністю іонізована. З цього випливало, що її можна розглядати як ідеальний газ, до того ж не лише в гігантах, що мають низьку густину, а й у карликах. Розрахував діаметри деяких червоних гігантів, згодом підтверджені інтерферометричними вимірами Ф. Г. Піза і Дж. Андерсона. З подібних розрахунків для карликового супутника Сіріуса отримав оцінку його густини (50 000 г/см³). Виявлення такої високої густини в зорях послужило поштовхом для розвитку фізики надщільного газу. Виконав розрахунки центральної температури та густини інших типів зір. 1926 року було опубліковано одну з найважливіших праць Еддінгтона — «Внутрішня будова зір». У книзі узагальнено всі дослідження з цього питання та позначено шляхи подальшого розвитку теорії.

Протягом багатьох років кілька разів звертався до проблем фізики пульсуючих зір. У 1918—1919 опублікував дві роботи, присвячені проблемі пульсацій, які висунули пульсаційну гіпотезу в розряд найважливіших теорій зоряної змінності; таким чином було остаточно відкинуто гіпотезу подвійності, залученої для пояснення змінності цефеїд. Розглянув теорію адіабатичних пульсацій газової зірки, що має заданий розподіл густини, і розв'язав рівняння, які описують пульсації найбільшого періоду у разі стандартної моделі. 1941 року усунув одну з труднощів, що залишалися в теорії пульсацій, — довів, що розсіювання енергії в поверхневих шарах внаслідок теплопровідності, випромінювання і конвекції має викликати спостережуваний зсув фази між кривими блиску й променевих швидкостей.

Дослідив важливі питання фізики зоряних атмосфер. Розвинув теорію утворення ліній поглинання, продовживши роботи А.Шустера і К.Шварцшильда. Одночасно з Е. А. Мілном запропонував модель їхнього утворення, яка враховує той факт, що лінії й неперервний спектр формуються спільно, в одних і тих же шарах (модель Мілна — Еддінгтона). Теорія Еддінгтона дозволила пояснити багато особливостей спостережуваних інтенсивностей ліній. 1926 року вперше переконливо довів, що вузькі стаціонарні лінії іонізованого кальцію в спектрах деяких гарячих зір мають міжзоряну природу і виникають у газі, не пов'язаному із зорею, у міжзоряних хмарах. Досліджував склад і фізичні характеристики міжзоряної речовини, розрахував її температуру та густину. Вказав на можливість наближеної оцінки відстані до зір за інтенсивністю міжзоряних ліній поглинання в їх спектрі.

Еддінгтон одним з перших усвідомив значення й революційний характер теорії відносності. За словами А.Ейнштейна, Еддінгтон був найкращим інтерпретатором загальної теорії відносності. Він здійснив першу експериментальну перевірку одного з передбачень цієї теорії — під час повного затемнення Сонця 1919 року виявив відхилення променів світла зір у полі тяжіння Сонця.

За словами Стівен Гокінга, за життя Еддінгтона мав місце один непересічний епізод:

	Подейкують,що на початку 1920-х років один журналіст сказав Еддінгтону, що чув, ніби загальну теорію відносності розуміють лише троє людей у світі. Еддінгтон на це відповів: «Не здогадуюся, хто третій».
— Стівен Гокінг, Теорія всього

В останні роки життя багато працював над створенням теорії, яка об'єднала б квантову фізику й теорію відносності. Нова теорія, названа ним фундаментальною, мала пояснити фізичну картину світу з єдиного погляду, і з неї, зокрема, мали бути отримані, як логічно неминучі, значення світових сталих. Труднощі у вирішенні такого завдання були величезні, багато явищ ядерної фізики в той час не були ще відомі і багато елементарних частинок не було відкрито. Ці роботи Еддінгтона залишилися незавершеними і були зібрані в опублікованій 1946 р. за редакцією Е. Т. Уїттекер книзі «Фундаментальна теорія».

Член багатьох академій наук і наукових товариств, іноземний член-кореспондент АН СРСР (1923), президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1921—1923), Лондонського фізичного товариства (1930—1932), Міжнародного астрономічного союзу (1938—1944).

Лондонське королівське астрономічне товариство заснувало щорічну медаль Еддінгтона за праці в галузі астрофізики.

Відзнаки і вшанування

Громадські посади

• голова Національного комітету миру 1941—1943
• президент Міжнародного астрономічного союзу; Фізичного товариства, 1930–32; Королівського астрономічного товариства, 1921–23

Нагороди

• Премія Сміта (1907)
• Медаль Кетрін Брюс (1924)
• Медаль Генрі Дрейпера (1924)
• Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1924)
• Бейкерівська лекція (1926)
• Королівська медаль (1928)
• Лицарство (1930)
• Орден Заслуг (1938)

Названо на його честь

• Місячний кратер
• астероїд 2761 Eddington
• Медаль Королівського астрономічного товариства
• місія Еддінгтона, нині скасована
• Вежа Еддінгтона в університеті Ессекса

У популярній культурі

• У 2008 вийшов телефільм "Ейнштейн і Еддінґтон". Еддінґтона зіграв Девід Теннант
• Пам'яти Еддінґтона присвячено вірш Ніла Ґеймана "In transit" ("В дорозі")

Бібліографія

• 1914. Stellar Movements and the Structure of the Universe. London: Macmillan.
• 1918. Report on the relativity theory of gravitation. London, Fleetway press, Ltd.
• 1920. Space, Time and Gravitation: An Outline of the General Relativity Theory. Cambridge University Press. ISBN 0-521-33709-7
• 1923, 1952. The Mathematical Theory of Relativity. Cambridge University Press.
• 1925. The Domain of Physical Science. 2005 reprint: ISBN 1-4253-5842-X
• 1926. Stars and Atoms. Oxford: British Association.
• 1926. The Internal Constitution of Stars. Cambridge University Press. ISBN 0-521-33708-9
• 1928. The Nature of the Physical World. MacMillan. 1935 replica edition: ISBN 0-8414-3885-4, University of Michigan 1981 edition: ISBN 0-472-06015-5 (1926–27 Gifford lectures)
• 1929. Science and the Unseen World. U.S. Macmillan, UK Allen & Unwin. 1980 Reprint Arden Library ISBN 0-8495-1426-6. 2004 U.S. reprint — Whitefish, Montana: Kessinger Publications: ISBN 1-4179-1728-8. 2007 UK reprint London, Allen & Unwin ISBN 978-0-901689-81-8 (Swarthmore Lecture), with a new foreword by George Ellis.
• 19nn. The Expanding Universe: Astronomy's 'Great Debate', 1900—1931. Cambridge University Press. ISBN 0-521-34976-1
• 1930. Why I Believe in God: Science and Religion, as a Scientist Sees It
• 1935. New Pathways in Science. Cambridge University Press.
• 1936. Relativity Theory of Protons and Electrons. Cambridge Univ. Press.
• 1939. Philosophy of Physical Science. Cambridge University Press. ISBN 0-7581-2054-0 (1938 Tarner lectures at Cambridge))
• 1948. Fundamental Theory. Cambridge University Press.

Джерела

• Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Эддингтон Артур Стэнли. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)