Перейти до вмісту

Басараб Ольга Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Левицька.
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Басараб.
Ольга Басараб (Левицька)
Ольга Левицька у скаутському однострої
Ім'я при народженніОльга Левицька
Народилася1 вересня 1889(1889-09-01)
Підгороддя, Рогатинський повіт Австро-Угорщина
Померла13 лютого 1924(1924-02-13) (34 роки)
Львів, Польща
ПохованняЯнівський цвинтар
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
 УНР
II Польська Республіка
Національністьукраїнка
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьполітична діячка, лідерка спільноти
Галузьсоціальна активність[d][1] і політична діяльність[1]
Alma materПеремишлянський український інститут
Знання мовпольська і українська[1]
ПартіяУВО
КонфесіяУГКЦ
РідЛевицькі
БатькоМихайло Левицький
МатиСабіна Стрільбицька
Брати, сестриСеверин Левицький
У шлюбі зДмитро Басараб
Нагороди
  • Відзнака австро-угорської армії
  • Почесна срібна медаль Міжнародного товариства Червоного Хреста з військовою відзнакою
Герб
Герб

«Рогаля»

О́льга Михайлівна Басара́б (Левицька) (1 вересня 1889, с. Підгороддя, Рогатинський повіт, Австро-Угорщина, нині Рогатинський район, Івано-Франківська область, Україна — 13 лютого 1924, Львів, Друга Польська Респубілка) — громадська діячка Галичини початку XX століття, організаторка благодійної діяльності, учасниця Українського жіночого союзу (Відень), Союзу українок (Львів), Комітету допомоги пораненим і полоненим (Відень), Комітету допомоги цивільному населенню (Відень), дипломат УНР і ЗУНР.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Ганна Дмитерко, Софія Галечко та Ольга Басараб. Відень, 1917

Родина

[ред. | ред. код]

Ольга Левицька народилася 1 вересня 1889 року у родині відомого громадського діяча Михайла Левицького (гербу Рогаля і Сабіни Стрільбицької гербу Сас. Мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Рано втратили батьків (1902-го помер батько, 1904 року мати).

Освіта

[ред. | ред. код]

Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії[de]. З 1910 року працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[2]

Одруження

[ред. | ред. код]

10 жовтня 1914 року одружилася з українцем із Буковини, студентом «Львівської Політехніки» Дмитром Басарабом. Молодята повінчалися в церкві святої Варвари у Відні.

Їхнє знайомство відбулось ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже студентом-політехніком, Дмитро освідчився їй у коханні. Він займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію «Основа», активно долучався до дебатів, на яких обговорювались теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.

Невдовзі чоловік отримав повістку до війська і опинився на фронті, у чині молодшого офіцера австро-угорської армії. Менше, ніж через рік після одруження, 22 червня 1915 року Дмитро загинув на італійському фронті й був нагороджений посмертно Хрестом за Заслуги ІІІ класу Австро-Угорської імперії.

Суспільно-політична діяльність

[ред. | ред. код]

Політичну кар'єру Ольга Басараб розпочала як працівниця уряду Євгена Петрушевича. Стала організатором першої жіночої чоти легіону Українських січових стрільців у Львові. У 1918—1923 роках Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну та просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.

Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 року Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією ([УВО), була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.

Арешт

[ред. | ред. код]

Як член УВО Ольга Басараб була заарештована польською поліцією[pl]. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 року до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліціянтам підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі на вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — академіка Кучера № 5, де тепер розміщений РВВС Шевченківського району).

Загибель

[ред. | ред. код]

Під час жорстоких допитів, що їх проводив слідчий львівської в'язниці (Бригідки) Міхал Кайдан, Ольга відмовилася свідчити. Два останніх допити відбулися 12 лютого: перший провели відразу після обіду, другий, виснажливий, тривав з 9 вечора до 3 години ночі. На ранок 13 лютого Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери № 7. Дослідження показали, що останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування електричним струмом, у жінки були вивернуті суглоби[3].

Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції польської поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.

26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліціянтів. Очолили похоронну процесію десять священників. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.

Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі Ольги Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».

Похована на полі № 13 Янівського цвинтаря.

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  1. За благодійну працю на фронтах Першої світової війни Ольга Басараб-Левицька нагороджена пам'ятною відзнакою австро-угорської армії (у 1917 році, з нагоди четвертої річниці Різдва);
  2. почесною срібною медаллю Міжнародного товариства Червоного Хреста з військовою відзнакою (нім. Silberne Ehrenmedaille vom Roten Kreuz Österreich, на банті для жінок[4]), завіреною почесним головою Червоного Хреста ерцгерцогом Францом Сальваторе.

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
  • Пам'ятники та пам'ятні дошки
  • Могила Ольги Басараб (автор проекту надгробку - Роберт Лісовський)
    Могила Ольги Басараб (автор проекту надгробку - Роберт Лісовський)
  • Пам'ятна табличка на будинку № 34 по вулиці Вишенського, де проживала Ольга Басараб м. Львів
    Пам'ятна табличка на будинку № 34 по вулиці Вишенського, де проживала Ольга Басараб м. Львів

Вулиці, названі на її честь

[ред. | ред. код]

На честь Ольги Басараб-Левицької названо вулиці міст України, зокрема Львова, Луцька, Івано-Франківська, Стрия, Калуша, Конотопа, Кривого Рогу.

Організації, названі на її честь

[ред. | ред. код]

У літературі

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Басараб Ольга Михайлівна
  1. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Б. Мельничук, Б. Пиндус. Басараб Ольга Михайлівна… — С. 88.
  3. ↑ Олександр Вітолін. Жінки в армії: 7 берегинь з багнетом й кулеметом. weekend.today. Вікенд. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 26 січня 2022.
  4. ↑ Адаменко Дмитрий (9 червня 2010). Почетное отличие Красного Креста. ah.milua.org (рос.). История государства Габсбургов. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 11 червня 2022. [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Басараб_Ольга_Михайлівна&oldid=44154553