Перейти до вмісту

Башар аль-Асад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Башар Ассад аль)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Асад.
Башар Хафез аль-Асад
араб. بشار الأسد
Башар Хафез аль-Асад
Башар Хафез аль-Асад
Президент Сирійської Арабської Республіки
17 липня 2000 — 8 грудня 2024
Прем'єр-міністрМухаммед Меро
Мухаммед аль-Отарі
Адель Сафар
Ріяд Хіджаб
Омар Галаванджі (в.о)
Ваель аль-Халки
Імад Хаміс
ПопередникХафез Асад
Народився11 вересня 1965(1965-09-11)[1][2][…] (59 років)
Дамаск, Сирія[4]
Виборчий округСирійська Арабська Республіка
Відомий якдержавний діяч
Місце роботиWestern Eye Hospitald
КраїнаСирія[5]
ОсвітаДамаський університет
Alma materДамаський університет (1988) і Homs Military Academyd
Політична партіяБаас
БатькоХафез Асад
МатиАніса Махлуф
У шлюбі зАсма Асад
ДітиХафез, Карім, Зейн
ПрофесіяЛікар-офтальмолог, військовий
Звання Маршал
РелігіяАлавіт
Нагороди
Підпис
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Башар Хафез аль-Асад (араб. بشار حافظ الأسد, нар. 11 вересня 1965, Дамаск, Сирія) — сирійський державний діяч, політик із династії Асадів. Колишній президент Сирійської Арабської Республіки, верховний головнокомандувач збройних сил Сирії та секретар сирійського регіонального відділення партії Баас з 17 липня 2000 до 8 грудня 2024 року, алавіт. Син Хафеза аль-Асада, попереднього президента Сирії (1971—2000). За його правління в країні у 2011 році розпочалася громадянська війна.

Раннє життя

[ред. | ред. код]
Родина Асадів. Зліва направо: Хафез Асад (батько), Башар, Магер (брат), Аніса Махлуф (мати), Маджид (брат), Бушра (сестра) і Басіль (брат), 1971 або 1972.

Башар аль-Асад народився у Дамаску 11 вересня 1965 року, був другим сином та третьою дитиною в сім'ї Аніси Махлуф та Хафеза аль-Асада[6]. З арабської мови «аль-Асад» перекладається, як «лев». Батько Хафеза аль-Асада, Алі аль-Асад, у 1927 змінив своє прізвище «аль-Вахш» (у перекладі «дикун») на «аль-Асад» (у перекладі «лев»)[7].

Батько Башара, Хафез, народився у збіднілій сільській алавітській сім'ї, опинився у вищих щаблях сирійського відділення партії Баас внаслідок державного перевороту 1970 року[en], та зрештою став президентом Сирії[8]. Хафез підтримував власних прибічників у партії, серед яких було чимало алавітів[6][9]. Після революції, алавіти зайняли панівні пости у Сирії, а суніти, друзи та ісмаїліти були позбавлені армійських та партійних посад[10]. За 30 років правління Хафеза аль-Асада, Сирія перетворилась на династичну диктатуру. У новій політичній системі на чолі була партноменклатура Баас, віддані сім'ї Асадів, серед яких більшість становлять алавіти. Ці еліти контролюють армію, силовиків та таємну поліцію[11][12].

У Хафеза було п'ятеро дітей[13]. Молодший брат Башара, Маджд, був непублічною особою. Про нього відомо мало, але відомо, що він був розумово відсталим[14] та помер у 2009 внаслідок «довготривалої хвороби»[15].

Башар, на відміну від своїх братів Басіля та Магера, та іншої сестри, яку теж звали Бушра, був тихим, стриманим та не цікавився політикою або армією[16][14][17]. Вважається, що діти Хафеза рідко бачились зі своїм батьком[18], та Башар потім згадував, що він лиш один раз бував у батьковому кабінеті, коли той був президентом[19].

Башара аль-Асада називали «тихим»[20], а його університетський друг розповідав, що він був сором'язливим, уникав зорового контакту і говорив тихо[21].

Башар аль-Асад здобув початкову та середню освіту в елітному арабо-французькому ліцеї «Хуррія» у Дамаску[16]. У 1982 році він завершив шкільне навчання та вступив на медичний факультет Дамаського університету[22].

Кар'єра до президентства

[ред. | ред. код]
Родина Асадів. Сидять Хафез та Аніса. Стоять зліва направо: Магер, Башар, Басіль, Меджид і Бушра. Початок 1990-х рр.

Башар був третьою дитиною у родині та наступником на президентському посту повинен був стати його старший брат, Басіль аль-Асад. Тому по закінченню навчання у ліцеї, Башар обрав цивільну професію і в 1982 році вступив на медичний факультет Дамаського університету, який закінчив у 1988 році з червоним дипломом за спеціальністю «лікар-офтальмолог». Протягом деякого часу Башар працював у військовому шпиталі Тішрин у передмісті Дамаску, а в 1991 році вирушив на стажування до Великої Британії в офтальмологічний центр Western Eye Hospital при лікарні Святої Марії, розташований в лондонському районі Паддінгтон. Під час навчання у Лондоні Башар вів тихий, непоказний спосіб життя. Там же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Асмою Фаваз аль-Ахрас.

Старший брат Башара аль-Асада та спадкоємець, Басіль аль-Асад, що загинув у 1994 році.

В 1994 році старший брат Башара — Басіль аль-Асад, котрий розглядався, як батьківський спадкоємець, загинув у автокатастрофі. Після загибелі брата, Башар повернувся з Лондона на батьківщину, де в 1995 році вступив до військової академії у місті Хомс. У 1995 році у званні капітана очолив танковий батальйон, а пізніше Республіканську гвардію. У січні 1999 року Башар аль-Асад отримав звання полковника.

Президентство

[ред. | ред. код]

10 червня 2000 року внаслідок серцевого нападу помер президент Хафез аль-Асад. Сирійський парламент змінив конституцію, знизивши мінімальний вік кандидата в президенти з 40 до 34 років, спеціально для обрання на цю посаду Башара Асада. Вже у липні в країні був проведений референдум, за результатами якого 97,3 % сирійців висловилися за те, аби країну очолив Башар аль-Асад.[23]

Політика Башара Асада відрізнялася більшою м'якістю та гнучкістю порівняно з політикою його батька. Свою діяльність Башар аль-Асад почав зі збільшення демократичних свобод, були випущені з тюрем політичні в'язні, закрита спеціальна в'язниця, сирійцям дозволили користуватись мобільними телефонами. Незважаючи, що це була осінь 2000 року, цей період назвали «Дамаська весна». У Дамаску стали збиратися політичні «салони», а піком співпраці влади та суспільства став «Маніфест 99», який вимагав скасувати режим надзвичайного стану, смертну кару, а також особливі суди, котрі розглядали справи опозиціонерів[23]. Ці демократичні перетворення відбулись в багато чому завдяки дружині Башара — Асмі, що здобула європейську освіту та виховання. Але через шість місяців, під тиском впливових родичів та генералітету Башар Асад почав згортати демократичні перетворення, а його дружина виїхала на лікування до Європи.

Мітинг на підтримку Башара Асада в Латакії, 20 червня 2011 року

У 2005 році в Бейруті був убитий прем'єр-міністр Лівану Рафік Харірі, сирійська влада одразу потрапила під підозри у причетності до цього. Як результат, Башар аль-Асад погодився вивести з Лівану сирійські війська та навіть дав згоду співпрацювати зі слідчими ООН.

Слоган «Геть Башара» під час повстання 2011

За наведеними К.Капітоновим відомостями, до війни в Іраку 2003 року Сирія брала участь, всупереч забороні Ради Безпеки ООН, в постачанні зброєю режиму Саддама Хусейна[24].

У період перебування Сирії в Раді Безпеки ООН Асад намагався запобігти цій війні, але потім несподівано підтримав позицію США[25]. І все ж згодом США звинувачували Асада у підтримці терору в повоєнному Іраку[26][27][28].

Росія (2008), США, Європейський союз, Ізраїль і Франція звинувачували Асада в підтримці знадобами й технікою воєнізованих груп  — противників Ізраїлю (Хезболла, Хамас, Ісламський джихад)[29], визнаних терористичними організаціями в ряді країн світу.

Захоплювався Інтернетом, заохочував його поширення в Сирії. Водночас у Сирії заблокований доступ до Facebook та до багатьох новинних сайтів, оскільки, на думку Асада, сирійське суспільство ще не доросло до таких вольностей, як вільна преса та нецензурований інтернет[30].

Став кавалером українського ордена князя Ярослава Мудрого I ступеня (2002)[31]. У березні 2014 року під час російської окупації Криму, підтримав дії Володимира Путіна[32].

Ставлення до Росії

[ред. | ред. код]

У березні 2014 року під час початку тимчасової російської окупації Криму, підтримав дії Путіна[33]. У Генеральній Асамблеї ООН Сирія проголосувала за визнання так званого «кримського референдуму», увійшовши в число країн, які підтримали Росію[34].

У квітні 2018 року стало відомо, що влітку 2017 року троє його дітей сини Карім і Хафез та дочка Зейн відпочивали у таборі «Артек» в окупованому Росією Криму. За словами Асада, його діти після цього «стали краще розуміти Росію»[35].

Після цього Башар аль-Асад був внесений до списку Центру «Миротворець» за свідому організацію порушення Державного кордону України неповнолітніми дітьми з метою проникнення в окупований Росією Крим, участь у протиукраїнських пропагандистських заходах Росії, а також за участь у спробах легалізації анексії АР Крим[36].

Санкції

[ред. | ред. код]

18 березня 2023 року Україна застосувала персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо Башара Асада, у тому числі позбавлення державних нагород України[37][38].

Падіння

[ред. | ред. код]
Докладніше: Падіння режиму династії Асадів

27 листопада 2024 року протурецькі ісламістські повстанці з угруповання Гай'ат Тахрір аш-Шам розпочали наступ з провінції Ідліб. Внаслідок маршу сирійської опозиції 8 грудня Дамаск був взятий і Башар Асад втік з країни[39] в бік Лівану. 8 грудня з'явилася інформація, що нібито він потрапив в авіакатастрофу, а ввечері цього же дня російські ЗМІ повідомили що Башар Аль — Асад з родиною прибув до Москви, де йому надали притулок[40].

Культ особи

[ред. | ред. код]
Площа в Алеппо зі статуєю та портретом Хафеза аль-Асада (2001)
Портрет Башара аль-Асада та членів його родини в Алеппо, 1996 рік

Протягом 1950-х років сирійські алавіти почали набувати впливу в сирійських збройних силах і партії Баас. На чолі з алавітськими військовими, такими як Салах Джадид, баасисти влаштували низку переворотів у 1960-х роках і збудували однопартійну державу. Партія зміцнила свій цілковитий контроль над державою та суспільством шляхом чисток цивільної еліти, агресивної пропагандистської політики «державно-націоналістичної індоктринації» та створювала мережі патронажу на основі конфесійних принципів для мобілізації підтримки.[41] Після державного перевороту 1970 року, який усунув його суперника Салаха Джадіда; Хафез аль-Асад створив навколо себе культ особи в сталінському стилі; який зображував його як батька сирійської нації.

Мавзолей Хафеза аль-Асада у місті Кардаха

Після смерті Хафеза культ особи поширився на його сина Башара аль-Асада. Пам'ятники, малюнки, статуї, символи та рекламні щити обох лідерів були широкопоширені та покликані закріпити поняття «Сирія Асада». Спостерігачі розглядали зусилля державної пропаганди як стратегію забезпечення поступливості мас і ототожнення сирійської нації з династією Асадів.[42][43][44][45][46]

У жодній іншій країні на недавній пам'яті... ні в маоїстському Китаї, ні в комуністичній Югославії Тіто інтенсивність культу особи не досягала таких крайнощів. Образ Асада, який говорить, усміхається, слухає, доброзичливий чи суворий, урочистий чи замислений - всюди. Іноді по півдюжини його фотографій висять підряд. Його обличчя огортає телефонні стовпи і вантажівки, церкви і мечеті. Саме його бачить сирієць, коли розгортає газету[47][48]

З іншого боку, перебільшення пропаганди та все більше значення, яке надавалося підтримці культу особи навколо головних Асадів, призвели до одночасного зменшення акценту на самій сирійській ідентичності. На додаток до криміналізації будь-якої критики режиму; способи передачі повідомлень між державою та громадянським суспільством були суворо обмежені в межах того, що є офіційно прийнятним. Держава також заборонила приватні політичні погляди з критикою режиму та заохочувала громадян повідомляти про родичів і друзів, які виявляли небажане ставлення. Політика лібералізації економіки, реалізована протягом 2000-х років, посилила корупцію; оскільки головними вигодоздобувачами результатів були бізнесмени та родичі, наближені до родини Асадів; такі як Рамі Махлуф.[49][50][51]

На відміну від інших арабських диктатур, ця риса режиму Баас і цілковита централізація влади в руках Асадів дозволили режиму прищепити аполітизм своїм громадянам; за якого пропагандистські гасла і символіка перетворилися на ритуал. Як наслідок, у звичайних сирійців стало набагато менше можливостей для вільної політичної активності порівняно з іншими арабськими державами. Багато людей уникали політичної активності; натомість віддаючи перевагу стабільності, яку пропонує режим. Зростання Інтернету та супутникових каналів і поширення груп громадянського суспільства та незалежних політичних активістів у 2000-х роках дедалі більше почали кидати виклик державній монополії на інформацію, що призвело до зростання політичного дисидентства серед молодших поколінь.[51][52][49][50] Описуючи труднощі, пов'язані з підвищенням політичної свідомості сирійських громадян, порівнюючи їхню ситуацію з іншими арабськими протестувальниками, Керолайн, сирійська християнка та громадська активістка, ув'язнена режимом під час протестів Арабської весни 2011–12 рр., зазначає:

«До революції в Єгипті людям було дозволено збиратися, належати до політичних партій; люди мали політичне життя. Натомість у Сирії ми були осторонь від політики. Ми виросли в Сирії, і наші батьки казали нам, що ми не повинні говорити з будь-ким про нашу релігію чи про політику»[53]

З моменту захоплення влади Хафезом аль-Асадом у 1970 році, державна пропаганда просувала новий національний дискурс, заснований на об'єднанні сирійців під «єдиною уявною ідентичністю баасистів» і асадизмом.[54] Палко лояльні напіввійськові угруповання, відомі як Шабіха (тобто «привиди»), обожнювали династію Асадів за допомогою таких гасел, як «Немає Бога, крім Башара!» та вели психологічну війну проти нонконформістського населення.[55]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  4. ↑ EUR-Lex — 2001. — С. 2.
  5. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2013.
  6. ↑ а б Zisser, 2007, с. 20.
  7. ↑ Seale та McConville, 1992, с. 6.
  8. ↑ Mikaberidze, 2013, с. 38.
  9. ↑ Seale, Patrick (15 червня 2000). Hafez al-Assad. The Guardian. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 19 березня 2011.
  10. ↑ Moosa, 1987, с. 305.
  11. ↑ Allam, Saber, Ashraf, Salah (2019). The domestic structure of the regime. Assad's Survival: The Symbol Of Resisting The Arab Spring. 16 Faisal City, Almontaza, Alexandria, Egypt: Lamar. с. 26—27. ISBN 978-977-85412-3-6.
  12. ↑ Cole, Robert (2022). Syria. The Encyclopaedia of Propaganda. Routledge. с. 760—761. ISBN 9781317471981.
  13. ↑ Dwyer, Mimi (8 вересня 2013). Think Bashar al Assad Is Brutal? Meet His Family. The New Republic. Процитовано 15 березня 2015.
  14. ↑ а б Bar, Shmuel (2006). Bashar's Syria: The Regime and its Strategic Worldview (PDF). Comparative Strategy. The Interdisciplinary Center Herzliya Lauder School of Government, Diplomacy and Strategy Institute for Policy and Strategy. 25 (5): 16 & 379. doi:10.1080/01495930601105412. S2CID 154739379. Архів оригіналу (PDF) за 23 липня 2011. Процитовано 14 березня 2015.
  15. ↑ Dow, Nicole (18 липня 2012). Getting to know Syria's first family. CNN. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 14 березня 2015.
  16. ↑ а б Zisser, 2007, с. 21.
  17. ↑ Ciezadlo, Annia (19 грудня 2013). Bashar Al Assad: An Intimate Profile of a Mass Murderer. The New Republic. Архів оригіналу за 27 березня 2021. Процитовано 14 березня 2015.
  18. ↑ Khalaf, Roula (15 червня 2012). Bashar al-Assad: behind the mask. Financial Times. Архів оригіналу за 10 грудня 2022. Процитовано 14 березня 2015.
  19. ↑ Belt, Don (November 2009). Syria. National Geographic. с. 2, 9. Архів оригіналу за 25 жовтня 2009. Процитовано 14 березня 2014.
  20. ↑ Sachs, Susan (14 червня 2000). Man in the News; The Shy Young Doctor at Syria's Helm; Bashar al-Assad. The New York Times. Архів оригіналу за 28 серпня 2018. Процитовано 29 січня 2018.
  21. ↑ The enigma of Assad: How a painfully shy eye doctor turned into a murderous tyrant. 21 квітня 2017. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 21 грудня 2017.
  22. ↑ Leverett, 2005, с. 59.
  23. ↑ а б Башар Асад: хроніка падіння[недоступне посилання з травня 2019]
  24. ↑ Башар Асад втратив пильність, Сирія фактично уклала негласний протиізраїльський альянс з [[Ірак]]ом та [[Іран]]ом, Костянтин Капітонов, 2002-08-14. Архів оригіналу за 27 травня 2011. Процитовано 11 травня 2011.
  25. ↑ 9 листопада 2002 р., Арабська ліга: Сирія вимушена виправдовуватися [Архівовано 27 травня 2011 у Wayback Machine.].
  26. ↑ США погрожують Сирії санкціями в покарання за підтримку терору, Sep 18, 2003 [Архівовано травня 21, 2013, у Wayback Machine.].
  27. ↑ США звинувачують Сирію та Іран в підтримці тероризму, 03.02.2005 [Архівовано 19.01.2012, у Wayback Machine.].
  28. ↑ США звинувачує Іран та Сирію в підтримці іракських бойовиків, 24 серпня 2007 [Архівовано 24 березня 2012 у Wayback Machine.].
  29. ↑ Bashar al-Assad [Архівовано 10 червня 2012 у Wayback Machine.].
  30. ↑ БФМ.РУ: Башар Асад не очікує хвилювань в Сирії. Архів оригіналу за 27 лютого 2011. Процитовано 11 травня 2011.
  31. ↑ Указ Президента України від 20 квітня 2002 року № 362/2002 «Про нагородження орденом князя Ярослава Мудрого»
  32. ↑ Асад поддерживает позицию России по ситуации на Украине. gazeta.ru. 6 березня 2014. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 6 березня 2014.
  33. ↑ Асад поддерживает позицию России. gazeta.ru. 6 березня 2014. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 6 березня 2014.
  34. ↑ Генасамблея ООН назвала Крим і Севастополь окупованими. Архів оригіналу за 10 лютого 2018. Процитовано 25 січня 2018.
  35. ↑ Діти Асада відпочивали у кримському таборі Артек. [Архівовано 16 квітня 2018 у Wayback Machine.] Новое время. 15.04.2018.
  36. ↑ Башар Асад / بشار حافظ الأسد / Bashar Asad. myrotvorets.center. Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 18 листопада 2018 року.
  37. ↑ Указ Президента України від 18 березня 2023 року № 163/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"»
  38. ↑ Зеленський запровадив санкції проти президента Сирії Асада // Українська правда, 18 березня 2023 р.
  39. ↑ Сирійські повстанці взяли Дамаск і оголосили про падіння режиму Башара Асада.
  40. ↑ Президент Сирії Асад міг загинути в авіакатастрофі - ЗМІ. Інтерфакс-Україна (укр.). Процитовано 8 грудня 2024.
  41. ↑ Carlos BC, Juan (9 грудня 2021). The Assad Family Has Been Shaping Syria for 50 Years. Fair Observer. Архів оригіналу за 9 грудня 2021.
  42. ↑ L. Stanton, Andrea (2012). Al-Assad, Hafez. Cultural Sociology of the Middle East, Asia, and Africa: An Encyclopedia. California: Sage. с. 233—235. ISBN 978-1-4129-8176-7.
  43. ↑ A. Reilly, James (2018). 7: Thirty Years of Hafez Al-Assad. Fragile Nation, Shattered Land: The Modern History of Syria. London: I.B. Tauris. с. 160—162, 169. ISBN 978-1-78453-961-0.
  44. ↑ Bonsen, Sabrina (2019). 2: Theoretical Framework, State of Research and Method. Martyr Cults and Political Identities in Lebanon. Muhlacker, Germany: Springer. с. 9. ISBN 978-3-658-28097-0.
  45. ↑ Suzanne Kassab, Elizabeth (2019). 3: Tanwir Debates in Syria in the 1990s. Enlightenment on the Eve of Revolution: The Egyptian and Syrian Debates. Columbia University Press. с. 172—173. ISBN 9780231549677.
  46. ↑ Pipes, Daniel (1995). 1: Assad's Post-Soviet Predicament. Syria Beyond the Peace Process. Washington Institute for Near East Policy. с. 6, 7. ISBN 0-944029-64-7.
  47. ↑ Middle East Insight. 4. United States. 1985: 15 — через International Insight, Incorporated.
  48. ↑ Ma'oz, Moshe (1988). Asad: The Sphinx of Damascus – A Political Biography. New York: Weidenfeld & Nicolson. с. 43. ISBN 1-555-84062-0.
  49. ↑ а б Shamaileh, Ammar (2017). 2: Trust, Terror and the Arab Sprind: Egypt, Libya and Syria. Trust and Terror: Social Capital and the Use of Terrorism as a Tool of Resistance. New York: Routledge. с. 16—17. ISBN 978-1-138-20173-6.
  50. ↑ а б Turku, Helga (2018). 3: Long-Term Security Repercussions of Attacking Cultural Property. The Destruction of Cultural Property as a Weapon of War. Switzerland: palgrave macmillan. с. 74. doi:10.1007/978-3-319-57282-6_1. ISBN 978-3-319-57281-9.
  51. ↑ а б Aslan Ozgul, Billur (2019). Leading Protests in the Digital Age: Youth Activism in Egypt and Syria (вид. 1st). Palgrave Macmillan. с. 9—10, 41—44, 227. doi:10.1007/978-3-030-25450-6. ISBN 978-3-030-25449-0.
  52. ↑ Stallard, Katie (2022). Dancing on Bones: History and Power in China, Russia and North Korea. New York: Oxford University Press. с. 164. ISBN 978-0-19-757535-2.
  53. ↑ Aslan Ozgul, Billur (2019). 2: Egypt and Syria: Similarities and Differences between Two Countries. Leading Protests in the Digital Age: Youth Activism in Egypt and Syria (вид. 1st). Palgrave Macmillan. с. 43—44. doi:10.1007/978-3-030-25450-6. ISBN 978-3-030-25449-0.
  54. ↑ Carlos BC, Juan (9 грудня 2021). The Assad Family Has Been Shaping Syria for 50 Years. Fair Observer. Архів оригіналу за 9 грудня 2021.
  55. ↑ Phillips, Christopher (2015). The Battle for Syria: International Rivalry in the New Middle East. London: Yale University Press. с. 131. ISBN 9780300217179.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Башар_аль-Асад&oldid=44223296