Вільнюс

Вільнюс лит. Vilnius
Герб Вільнюса Прапор Вільнюса
Вільнюс
Основні дані
54°41′ пн. ш. 25°17′ сх. д.
Країна	Литва
Адмінодиниця	Вільнюський муніципалітетd
Столиця для	Віленське князівствоd, Литва, Велике князівство Литовське, Літбіл, Серединна Литва, Віленське воєводство, Віленський повіт, Литовська радянська республіка, Річ Посполита, Віленський повіт, Вільнюський муніципалітетd, Вільнюський повіт, Литовське генерал-губернаторство, Литовська губернія, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, Вільнюський район, Віленська губернія і Вільнюська областьd
Поділ	21 староство
Засновано	13 століття
Перша згадка	1323
Статус міста	1387
Площа	401 км²
Населення	630 904 (1 12 2024)
· густота	1467 осіб/км²
Висота НРМ	112 м і 98 м
Водойма	Няріс, Вільня
Назва мешканців	фр. Vilnois, фр. Vilnoise, вільнюсець, вільнюска, словен. Vilenčan і словен. Vilenčanka
Міста-побратими	Астана, Ольборг (1979), Брюссель (23 листопада 2004), Братислава, Будапешт (29 червня 1991), Чикаго (21 липня 1993)[…], Кишинів (4 квітня 2012), Дніпропетровськ (29 вересня 1998)[…], Донецьк (26 листопада 1996), Дуйсбурґ (10 жовтня 1985)[…], Дублін (7 квітня 2005), Единбург (1994), Ерфурт (11 квітня 1972), Гданськ (27 серпня 1998)[…], Гуанчжоу (12 жовтня 2006), Стамбул, Йоенсуу (21 липня 1970), Київ (20 червня 1991)[…], Краків (8 лютого 1991)[…], Лодзь (22 січня 1991)[…], Любляна, Львів (7 березня 2014), Медісон (17 жовтня 1989), Нікосія, Осло (лютий 1991), Палермо, Павія, Пірей (1997), Прага, Рейк'явік (19 серпня 2006), Рига (18 лютого 2005), Зальцбург (1 лютого 1991)[…], комуна Стокгольм (10 червня 1996), Страсбург (14 травня 2003), Тайбей (29 травня 1998), Таллінн (18 лютого 2005)[…], Тбілісі (19 червня 2009)[…], Тирана, Торонто, Валлетта, Варшава (1 квітня 1998), Алмати (3 березня 1998), Патри, Вроцлав (4 вересня 2014), Біла Церква (13 вересня 2011), Мінськ, Віллербанн (6 вересня 2011), Шеньчжень (16 червня 2017), Мілан (14 березня 2004), Маріуполь (2023), Люблін (4 лютого 2019), Торунь (2016), Сан-Мартін (12 квітня 2011), Херсон (4 квітня 2012), Бородянка (22 березня 2023), Белград (30 вересня 2010)
Телефонний код	(+370) 5
Часовий пояс	+2
GeoNames	593116
OSM	r1529146  ·R
Поштові індекси	10001-14199
Міська влада
мер Вільнюсаd	Валдас Бенкунскас (з 2023)
Вебсайт	www.vilnius.lt
Мапа
Вільнюс у Вікісховищі
Вільнюс у Вікіцитатах

Ві́льнюс, до 1939 — Ві́льно (лит. Vilnius, біл. Вільня, пол. Wilno, староукр. Вильна, Вільна) — столиця та найбільше місто Литви, розташоване на річці Няріс у південно-східній частині країни. Головний політичний, економічний та культурний центр Литви. Станом на 2024 рік проживало 630 904 (за даними муніципалітету) або 592 389 (за даними державного реєстратора) мешканців, а у вільнюській агломерації — 718 507 (2020); друге найбільше місто серед країн Балтії за кількістю населення (після Риги).

Вперше згадується у 1323 році як столиця великого князя Литовського Гедиміна. Протягом століть — головне місто Великого князівства Литовського (ВКЛ), а з 1569 року — одне з найбільших міст Речі Посполитої. Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році увійшов до складу Російської імперії. З 1922 до 1939 року входив до складу Польщі, що було предметом конфронтації між Польською та Литовською республіками. З 1939 року став столицею Литви (згодом Литовської РСР після окупації СРСР). У 1990 був прийнятий акт про відновлення незалежності країни з столицею у Вільнюсі.

Вільнюс відомий своєю архітектурою у історичному центрі, який був оголошений об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в 1994 році. До Другої світової війни Вільнюс був одним із найбільших єврейських центрів у Європі. Його єврейський вплив призвів до того, що його прозвали «Єрусалимом Литви». Наполеон назвав його «Єрусалимом Півночі», під час проходу через Вільнюс в 1812 році. У 2009 році Вільнюс був оголошений культурною столицею Європи разом з Лінцем, Австрія. 69 % площі міста зайняте зеленими насадженнями; 3-е місце в рейтингу найзеленіших міст планети (2021).

У 2021 році Вільнюс увійшов до 25 кращих міст майбутнього за версією fDI — одне з найбільш передових міст із найбільшим потенціалом у світі.

24 січня 2023 року «за виявлені гуманізм, милосердя і солідарність з Українським народом, всебічну допомогу громадянам України, які вимушено залишили Батьківщину внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а також вагому підтримку України у захисті її незалежності та суверенітету» Указом Президента України Вільнюс було удостоєно почесної відзнаки України «Місто-рятівник».

Назва

Назва (лит. Vilnius, біл. Вільня), старовинна українська назва — Вільно (Вільне), сучасна — Вільнюс, за деякими джерелами походить від назви річки Вільня, на якій стоїть місто.

У стародавніх історичних джерелах переважає назва Вільня, Wilna, Vilna. У пам'ятках писемності, починаючи з XIV ст., використовується форма Wilno, Vilno та інші назви. У литовських пам'ятках писемності 1595, 1600, 1653 та пізніших років трапляється варіант Vilnius.

Історія

На первісній території міста розкопано поселення 4 тис. до н. е. Перша писемна згадка про місто міститься в посланнях великого князя литовського Гедиміна, у них Вільнюс називається столицею великого князя.

Костел св. Миколая (зведений до 1387)

У 13–14 ст. тут (біля злиття річок на площі 4 га) побудовано три замки. З часів Гедиміна Верхній і Нижній замки стали резиденцією правителів Великого князівства Литовського (ВКЛ). За замки боролися в роки князівських міжусобиць у 1345 та 1381–92. У 1365—1402 рр. ними намагався заволодіти Тевтонський орден. 1390-го під час облоги згорів дерев'яний Кривий замок. Після цих подій і до 1655 року іноземні війська не вступали до замків. У Нижньому замку знаходився палац великих князів литовських (після пожежі 1520 відбудований в стилі ренесансу, знесений на початку 19 ст.) і католицький кафедральний собор (зведений у 1387, сучасний вигляд кін. 18 ст.), а також з 1413-го — резиденція вільнюського воєводи та місцевої адміністрації. Тут збирався сейм ВКЛ, діяли з 1566 року земський суд і гродський суд, з 1588 — Головний литовський трибунал. Після Люблінської унії 1569 замки зберігали статус столиці, але оскільки державні функції ВКЛ значно звузилися, то замки почали занепадати. Збереглися кафедральний собор і залишки Верхнього замку (нині на місці палацу великих князів проводяться археологічні розкопки).

Формування міста

Вільнюс у 1576

Міське поселення Вільнюс починає формуватися з 13 ст. на лівому березі річки Няріс. У 14–15 ст. воно розростається вздовж доріг на Полоцьк (нині Білорусь), Новгород Великий, Мінськ (нині Білорусь), Москву, Луцьк–Львів–Крим, Гродно (нині Білорусь) — Краків (Польща), Каунас (Литва) — Кенігсберг (нині Калінінград, РФ) — Данціг (нині Гданськ, Польща). Побудована на початку 16 ст. міська стіна охоплювала площу 100 га, стільки ж займали передмістя. Мешкало близько 20 тис. жителів. Серед них — литовці, вихідці з Русі («Руський кінець» відомий вже наприкінці 14 ст.) та з німецьких міст (Німецька вулиця існувала з 15 ст.), татари (з кін. 14 ст.), мешканці Польщі та євреї (кагал юридично оформився 1636). Таким же строкатим був і конфесійний склад: до 1387 року переважали язичники, до 1323 оселилися францисканці, у часи правління Ольгерда з'явилися православні церкви. Після хрещення Литви у 1387 році Вільнюс став центром католицької єпархії, були побудовані численні католицькі монастирі (бернардинців, бернардинок, домініканців та ін.), кафедральний собор, парафіяльний костел святого пророка Іоанна Хрестителя, костели монастирів. Важливим центром православної культури залишалися монастир Св. Духа та православні церкви міста.

Магдебурзьке право

Панорама міста у 19 столітті

У 1387 році міщани одержали право на самоврядування, так зване магдебурзьке право. Управління здійснювалося Радою, яка складалася з литовсько-католицької та русько-православної частин, і війтом, якого призначав великий князь. При владі знаходився патриціат, у 1536 середні прошарки населення утворили своє представництво з 60 мужів, які мали право контролювати Раду. Проте та чи ін. частина міста й передмістя були або в підпорядкуванні великого князя (його місцевої адміністрації), або католицького єпископа з капітулом, або православного архімандрита чи окремих вельмож. У цих юридиках (присудах) діяло земське право. В 17–18 ст. кожен мешканець міста мав сплачувати податки за одним із 5 списків: «магдебурзьке місто», «замковий присуд», «єпископа присуд», «архімандрита присуд», «єврейського кагалу присуд».

Вільнюс знаходився на перехресті торгових шляхів Європи. Торгівля була джерелом багатства міста. Ольгерд звільнив купців від мита на всій території князівства. В січні та серпні тут відбувалися великі ярмарки. У місті зустрічалися купці зі Львова, Кам'янця (нині Кам'янець-Подільський), Києва, міст Польщі, Антверпена (нині Бельгія), Риги (нині Латвія), Новгорода Великого, Стамбула, Нюрнберга (Німеччина) та ін. Розвивалися ремесла, від кінця 15 ст. почали виникати цехи (на серед. 17 ст. їх було близько 40).

Політика ВКЛ відзначалася релігійною толерантністю. В столиці у середині 16 ст. під впливом Реформації утворилися общини лютеран, кальвіністів, аріан. У 30-х рр. 16 ст. у місті працювала друкарня Франциска Скорини. Православне населення об'єдналося в братство, яке діяло при Свято-Троїцькому, а потім Свято-Духівському монастирі, воно мало свою школу, друкарню, яка видавала полемічну та навчальну літературу. Вільнюс відіграв велику роль у розвитку «руської» (укр.-білорус.) культури кін. 16 ст. — 20–30-х рр. 17 ст. У 1569 році до міста запрошений орден єзуїтів, який у 1570 заснував колегіум (з 1579 — академію; нині це Вільнюський університет). Після Берестейської церковної унії 1596 року утворилася община унійців, діяв чернечий орден василіан. Релігійна полеміка та інтелектуальні змагання 2-ї пол. 16 — 1-ї половини 17 ст. сприяли поширенню книговидання (друкарні Академії, Мамоничів, Карцана, василіан та ін.). У 17 — 1-й половині 18 ст. розвивалися в стилі бароко архітектура, мистецтво та література.

Розвиток міста був спочатку уповільнений внаслідок зміни торгової кон'юнктури в Європі та звуження столичних функцій міста після Люблінської унії 1569 року, а згодом перерваний через війни серед. 17 ст. Після захоплення міста російськими військами (1655) воно було пограбоване й розорене, розпочалася епідемія чуми. Великі втрати Вільнюс зазнав під час Північної війни та епідемії чуми 1710–11, пожеж 1748 і 1749 років. Місто не раз відновлювалося, прибували нові мешканці. У 2-й пол. 18 ст. внаслідок культивування ідей Просвітництва, реформи університету, розвитку книговидання Вільнюс перетворився на значний культурний центр регіону. Населення міста брало активну участь у міщанському русі Речі Посполитої під час 4-літнього сейму. У 1794 році Вільнюс був центром повстання у ВКЛ. Міщани організовували загони національної гвардії та протистояли російським військам.

Російська імперія

Велика армія Наполеона біля міської Ратуші

Після 3-го поділу Польщі (1795) Литва відійшла до Російської імперії. Вільнюс став губернським містом. Проте діяльність університету, Археологічної комісії та її Музею старовини, численних підпільних антиросійських організацій (філомати з участю Адама Міцкевича та ін.), участь вільнюсців у польському повстанні 1830—1831 і польському повстанні 1863—1864 (зокрема й під керівництвом Кастуся Калиновського) зберегли за Вільнюсом значення центру громадсько-політичного і культурного життя земель колишнього ВКЛ. У місті видавалася газета «Мужицька правда», діяв Виконавчий відділ Литви. Однак репресії царського уряду після придушення повстань (закриття університету (1832) й Археологічної комісії (1855), заборона друку литовською мовою латинкою (1864) та ін.) негативно позначилися на розвитку міста. Тут 22 березня 1864 року на Лукійській площі російська влада стратила Кастуся Калиновського.

В останні десятиліття 19 ст. швидко розвивалася промисловість (залізообробна, харчова, легка), зростала чисельність населення (1796 — 17 500, 1859 — 58 200, 1897—154 500, 1909—205 200 осіб). Відбулася полонізація місцевого населення, за рахунок чиновників і військових збільшилася кількість росіян, зросла єврейська спільнота. У 1897 році в місті мешкало 2,1 % литовців, 4,2 % білорусів, 20,1 % росіян, 30,9 % поляків, 40 % євреїв. У громадському житті міста провідне місце посіла російська мова, вживання польської, а особливо литовської натрапляло на перешкоди з боку влади. На межі 19–20 ст. Вільнюс став центром діяльності соціал-демократичних і націоналістичних (литовської, польської та єврейської) партій. Під час революції (1905—1907) у місті відбувся Великий Вільнюський сейм литовського національно-визвольного руху.

Окупації та незалежність

Литовські танки у місті, 1939

У ході I світової війни Вільнюс був окупований німецькими військами. Після завершення війни Литовська Тариба (рада), що засідала у місті 16 лютого 1918 року, проголосила незалежність Литви, а Вільнюс — столицею Литовської республіки. В боротьбі за Вільнюс зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. У 1922 році Вільнюс перейшов до Польщі. Литва не визнала прав Польщі на місто. Конституція Литви проголосила місто столицею, спір був винесений на форум Ліги Націй й став причиною конфронтації Литви й Польщі.

Число мешканців у 1939 році досягло довоєнного рівня (209 400). На початку Другої світової війни 19 вересня 1939 місто зайняли радянські війська, 10 жовтня СРСР передав Вільнюс Литві з умовою співробітництва. У місто стали переїжджати державні установи, число мешканців зросло до 270 000, серед них литовці складали тепер бл. 28 %. Влітку 1940 року Литва була окупована радянськими військами й тут була проголошена Литовська Радянська Соціалістична Республіка, столицею якої став Вільнюс. 14– 15 червня 1941 року з міста відправляли на заслання жертви масового радянського терору. 23 червня 1941 року вибухнуло антирадянське повстання. Окуповане гітлерівськими військами місто зазнало руйнувань, жорстоких репресій, методично винищувалося єврейське населення. У роки війни загинуло близько 70 000 мешканців. 13 липня 1944 року місто повторно зайняли радянські війська, місту повернено статус столиці Литовської РСР. Зросла кількість населення (на 1988—577 500 осіб), розвивалася промисловість, зокрема підприємства електроніки та приладобудування ВПК СРСР. Вільнюс став культурним центром Литви. У 1988–89 роках відбулися масові мітинги організації «Саюдис» на підтримку перебудови. Відновлення незалежності Литви відбулося у 1990 році.

Вільнюс
Vilnius Old Town
Світова спадщина
Вільнюс
54°41′14″ пн. ш. 25°16′48″ сх. д.
Країна	Литва
Тип	місто і місто з населенням понад 100 тис. осібd
Критерії	(ii), (iv)
Об'єкт №	541
Зареєстровано:	1994 (18 сесія)
Вільнюс у Вікісховищі

Географія та клімат

Вільнюс у вересні 2014

Вільнюс розташований на південному сході Литви (54°41′N 25°17′E) при впадінні річки Вільня до річки Няріс.

Нецентральне розташування міста можна пояснити частою зміною національних кордонів Литви протягом сторіч. Так, за часів Великого князівства Литовського Вільнюс був не лише культурним, а й географічним центром тодішньої держави.

Вільнюс розташований за 312 кілометрів від Клайпеди, міста, що є головним морським портом Литви, так само за допомогою сучасних автомобільних доріг з основними містами країни: Каунас (102 км), Шауляй (214 км) та Панявежис (135 км).

Нинішня площа міста — 401 км². Забудова становить 20,2 % площі, зелені насадження — 43,9 %, вода — 2,1 %.

Клімат у Вільнюсі є перехідним між континентальним та морським. Середньорічна температура становить 6,1 °C.

Клімат міста
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	8,5	14,4	19,8	27,6	31,8	33,4	35,4	34,4	29,8	24,5	14,9	10,5	35,4
Середній максимум, °C	−3,5	−1,7	3,3	10,7	18,2	21,1	22,1	21,6	16,4	10,2	3,5	−0,5	10,1
Середня температура, °C	−6,1	−4,8	−0,6	5,7	12,5	15,8	16,9	16,3	11,6	6,6	1,2	−2,9
Середній мінімум, °C	−8,7	−7,6	−3,8	1,6	7,5	10,8	12,3	11,5	7,7	3,4	−0,9	−5,2	2,4
Абсолютний мінімум, °C	−37,2	−35,8	−29,6	−14,1	−3,6	0,0	3,5	1,0	−4,8	−14,4	−22,5	−30,5	−37,2
Норма опадів, мм	38.9	34.4	37.0	46.2	52.1	72.7	79.3	75.8	65.2	51.5	51.5	49.2	653.5
Кількість сонячних годин	36	71	117	164	241	231	219	217	140	94	33	25	1588
Кількість днів з опадами	21,7	18,4	17,5	10,2	12,4	11,7	11,4	10,5	9,7	13,5	16,7	21,2	174,9
Вологість повітря, %	87.2	84.3	77.6	65.5	67.2	70.2	73.3	74.1	78.5	84.7	90.0	89.0	78.5

Населення

У 2018 році загальна чисельність населення становила 574 147 осіб.

Динаміка населення з 1769 по 2021
1769	1811	1818	1823	1834	1859	1860	1875	1889	1897пер.
17 500	56 300	33 600	46 700	52 300	58 200	60 040	82 700	109 329	154 532
1909	1916	1919	1923пер.	1931	1939	1941	1944	1951	1959пер.
205 200	140 800	128 500	167 400	195 071	209 442	270 000	110 000	179 000	236 100
1970пер.	1979пер.	1983	1987	1988	1989пер.	1991	2001пер.	2003	2004
372 000	475 825	525 000	566 000	578 500	582 500	597 700	542 287	552 800	541 180
2006	2007	2008	2009	2010	2011пер.	2012	2013	2014	2017
541 824	542 782	544 206	546 733	548 835	543 071	533 279	537 152	539 939	545 033
2018	2020	2021	-	-	-	-	-	-	-
547 328	580 020	588 412	-	-	-	-	-	-	-
Гістограма динаміки населення

Етнічний склад населення міста

Місто здавна було багатонаціональним, до того ж історично склалося так, що литовці часто становили його меншість. Так, за даними перепису населення 1897 року, з 154 632 містян 61,847 (40,0 %) євреїв, 47,795 (30,1 %) поляків, 30,967 (20,1 %) росіян, 6,514 (4,2 %) білорусів, 3,131 (2 %)литовців та 4 717 (2,7 %) представників інших національностей, зокрема й українців.

За даними перепису 2001 року, 57,8 % населення Вільнюса становили литовці, 18,7 % поляків, 14 % росіян, 4 % білорусів, та 0,5 % євреїв.

Динаміка етнічного складу населення Вільнюса
Рік	Литовці (лит. Lietuviai)	%	Поляки (лит. Lenkai)	%	Росіяни (лит. Rusai)	%	Євреї (лит. Žydai)	%	Білоруси (лит. Gudai)	%	Інші	%	Загалом
1897	3,131	2	47,795	30.1	30,967	20	61,847	40	6,514	4.2	10,792	6.9	154,532
1931	1,579	0.8	128,600	65.5	7,400	3.8	54,600	27.8	1,700	0.9	4,166	2.1	196,345
1959	79,400	34	47,200	20	69,400	29	16,400	7	14,700	6	9000	3,8	236,100
1970		42,8		18,3		24,5		4,4		6,5			372,000
1979		47,3		18,0		22,2		2,3		6,4			475,825
1989	291,527	50,5	108,239	18,8	116,618	20,2	9,109	1,6	30,282	5,3	21,260	3,7	576,747
2001	318,510	57.5	104,446	18.9	77,698	14.1		0.5	22,555	4.1	30,695	5.5	553,904
2012		63.2		16.5		12		?		3.5		4.8	535,631

Релігійний склад населення міста

Релігійний склад населення міста станом на 2011 рік:

Католики	Православні	Старообрядці	Лютерани	Реформатори	Мусульмани	Юдаїсти	Інші	Атеїсти / не вказали
65,5 %	8,9 %	1,0 %	0,3 %	0,2 %	0,1 %	0,1 %	1,0 %	22,7 %

Транспорт

Через Вільнюс проходять перетинаючі Литву європейські магістралі E28 (Берлін — Гданськ — Калінінград — Кібартай — Маріямполе — Вільнюс — Мінськ — Гомель), E85 (Клайпеда — Каунас — Вільнюс — Ліда — Чернівці — Бухарест — Александруполіс), E272 (Клайпеда  — Паланга — Шяуляй — Паневежис — Укмерге — Вільнюс).

Місто має міжнародний аеропорт Вільнюс, що розташований за 5 км від центру міста і має пряме залізничне сполучення зі станцією Вільнюс.

У Вільнюсі є декілька залізничних станцій, провідна — станція Вільнюс, другорядні — Науйої-Вільня, Паняряй, Вайдотай, Вільнюський аеропорт.

Вільнюс має розвинену систему громадського транспорту; 45 % населення користується громадським транспортом, це один з найвищих показників у Європі. Оператором автобусної та тролейбусної мережі є Vilniaus viešasis transportas. Місто обслуговує понад 60 автобусних, 18 тролейбусних, 6 швидких автобусних (експресів), 6 нічних автобусних маршрутів та лінію фунікулеру Тролейбусна мережа є однією з найбільших у Європі. Понад 250 автобусів та 260 тролейбусів здійснюють перевезення близько 500 000 пасажирів кожного робочого дня. Студенти, особи похилого віку та з вадами здоров'я отримують великі знижки (до 80 %) на квитки. Перші регулярні автобусні маршрути були впровадженні у 1926 році, тролейбусні — у 1956 році, фунікулер — з 2003 року.

Особливості рельєфу і забудови не дозволили впровадити трамвайний рух в місті, функції якого впродовж 1893—1926 років виконувала конка.

Староства

Це єдине міське самоврядування в Литві, який включає не одне місто (як муніципалітети інших міст), а два міста (Вільнюс і Григішкес) і два села (у Григішкеському старостві — Неравяй і Салос).

В адміністративно-територіальному плані місто належить до самоврядування міста Вільнюса. Керує ним Рада самоврядування і мер, що обирається Радою. Територія самоврядування поділяється на 21 староство (лит. seniūnija), території яких частково відповідають частинам міста, що історично склалися, його передмістям і районам нових забудов:

1. Веркяй (Verkių seniūnija)
2. Антакальніс (Antakalnio seniūnija)
3. Пашілайчяй (Pašilaičių seniūnija)
4. Фабійонішкес (Fabijoniškių seniūnija)
5. Пілайте (Pilaitės seniūnija)
6. Юстінішкес (Justiniškių seniūnija)
7. Віршулішкес (Viršuliškių seniūnija)
8. Шешкіне (Šeškinės seniūnija)
9. Шніпішкес (Šnipiškių seniūnija)
10. Жірмунай (Žirmūnų seniūnija)
11. Каролінішкес (Karoliniškių seniūnija)
12. Жверинас (Žvėryno seniūnija)
13. Григішкес (Grigiškių seniūnija)
14. Лаздінай (Lazdynų seniūnija)
15. Вілкпеде (Vilkpėdės seniūnija)
16. Науяместіс (Naujamiesčio seniūnija)
17. Сянаместіс (Senamiesčio seniūnija)
18. Науйої-Вільня (Naujosios Vilnios seniūnija)
19. Аукштеї-Панеряй (Panerių seniūnija)
20. Науїнінкай (Naujininkų seniūnija)
21. Расос (Rasų seniūnija)

Визначні місця

Гостра Брама (Аушрос Варту) — єдині з дев'яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. У каплиці тут зберігається головна християнська святиня Литви та Білорусі — Остробрамська ікона Божої Матері, одна з небагатьох ікон, на яких Діву Марію зображено без маленького Ісуса.

Ужупіс, або Заріччя — район, із трьох боків оточений річкою Вільняле. Це місце творчих людей: художників, поетів, скульпторів та майстрів альтернативного мистецтва, їхніх студій та музеїв. Вони оголосили цю землю республікою й написали власну Конституцію, яку вибили на пластинах у кафе «Рідні стіни». Серед її положень: людина «не має права зазіхати на вічність», «має право нічого не розуміти», «не має права на насильство»…

Інші примітні пам'ятки:

• Вежа Гедиміна
• Вільнюська ратуша
• Костел Св. Анни
• Кафедральний собор
• Музей жертв геноциду
• Церква Знамення Божої Матері
• Церква Пресвятої Трійці
• Успенський Пречистенський собор
• Костел Святих Петра і Павла

• 
  Гостра Брама
• 
  Вежа Гедиміна
• 
  Успенський Пречистенський собор
• 
  Костел Св. Анни
• 
  Кафедральний собор святих Станіслава та Владислава

Освіта, культура

Вільнюський університет

• Бібліотека Академії наук Литви
• Бібліотека Вільнюського університету
• Вільнюський університет
• Литовська академія музики і театру
• Литовська національна бібліотека імені Мартінаса Мажвідаса

Музеї

• Музей жертв геноциду
• Національний музей Литви
• Литовський художній музей
  • Вільнюська картинна галерея
  • Музей ужиткового мистецтва та дизайну
  • Національна художня галерея
  • Художній музей Вітаутаса Касюліса
• Будинок сигнаторів
• Державний єврейський музей Віленського Гаона
• Дім-музей Марії та Юргіса Шлапялісів
• Будинок-музей сім'ї Венцлови
• Литовський музей театру, музики та кіно
• Музей церковної спадщини
• Літературний музей О. С. Пушкіна

Театри

• Литовський національний драматичний театр
• Литовський національний театр опери і балету
• Вільнюський старий театр
• Молодий театр

Українці, пов'язані з містом

• Дмитро Вітовський молодший — начальник Військово-польової жандармерії УПА ВО-4 «Говерла», командир ТВ-24 «Маківка».
• Дмитро Дорошенко — український політичний діяч, історик.
• Олександр Катхе — підполковник Дієвої Армії УНР.
• Костянтин Кукель — старшина Дієвої армії УНР.
• Борис Левитський — співак (тенор), піаніст, композитор.
• Дмитро Левитський — співак (тенор), музичний критик, педагог.
• Іссахар Лівшиц — український ентомолог і акаролог.
• Мойсей Рафес — член Української Центральної Ради.
• Павло Рубін — український металург.
• Роман Селівачов — український художник.
• Михайло Шапсай — український режисер-документаліст.
• Тарас Шевченко — український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч.
• Юрій Гаврильченко — український художник, член НСХУ (1980)
• Попович Владислав Миколайович — видавець та громадсько-політичний діяч, політв'язень режиму Януковича, військовик.
• Палійчук Борис Дмитрович (1913—1995) — радянський і український письменник, сценарист.

Особи, пов'язані з містом

• Тіто Лівіо Бураттіні (1617—1681 роки) — польський науковець і інженер, дипломат
• Микеланджело Паллоні (1637—1712 роки) — польський і італійський художник
• Мартин Альтомонте (1657—1745 роки) — польський і австрійський художник, німець за походженням
• Тшебінський Юзеф (1867–1941 роки) — польський ботанік, фітопатолог, професор Вільнюського університету
• Роом Абрам Матвійович (1894—1976) — радянський російський режисер театру і кіно, сценарист
• Піотровський Адріан Іванович (1898—1937) — російський і радянський перекладач, філолог, драматург, літературознавець, театральний критик
• Ромен Гарі (1914—1980) — французький письменник
• Михайло Михайлович Бахтін — російський літературознавець і мистецтвознавець.
• Євгенія Шімкунайте (1920—1996) — литовський і радянський аптекар і етнограф.
• Єрмолінський Сергій Олександрович — російський письменник, сценарист.
• Чеслав Мілош — класик польської літератури, лауреат Нобелівської премії.
• Адам Міцкевич — польський поет.
• Піск Клемен — сучасний словенський поет, письменник, перекладач і музикант.
• Еляна Бучюте — литовська архітекторка, лауреатка Державної премії Литовської РСР.
• Едуард Лобов — білоруський політичний діяч, співголова «Молодого Фронту», боєць тактичної групи «Білорусь».
• Ронінсон Готліб Михайлович (1916—1991) — радянський російський актор театру і кіно.
• Ромуальдас Раманаускас (* 1950) — литовський та радянський актор театру та кіно.
• Леонов-Гладишев Євген Борисович (* 1952) — радянський і російський актор театру і кіно, кінорежисер.
• Любомирас Лауцявічюс (* 1950) — радянський і литовський актор театру і кіно.

Міста-побратими

Астана, Казахстан Біла Церква, Україна Братислава, Словаччина Брюссель, Бельгія Будапешт, Угорщина Валлетта, Мальта Варшава, Польща Дніпро, Україна Донецьк, Україна Дублін, Ірландія Дуйсбург, Німеччина (since 1985) Единбург, Велика Британія Ерфурт, Німеччина Гданськ, Польща (since 1998) Гуанчжоу, Китай Зальцбург, Австрія

Іркутськ, Росія Йоенсуу, Фінляндія Київ, Україна Кишинів, Молдова Краків, Польща Лодзь, Польща Львів, Україна Любляна, Словенія Медісон, Вісконсин, США Мінськ, Білорусь Москва, Росія Нікосія, Кіпр Ольборг, Данія Осло, Норвегія Павія, Італія

Палермо, Італія Пірей, Греція Прага, Чехія Рейк'явік, Ісландія Рига, Латвія Санкт-Петербург, Росія Стамбул, Туреччина Стокгольм, Швеція Страсбург, Франція Тайбей, Тайвань Таллінн, Естонія Тбілісі, Грузія Тирана, Албанія Торонто, Канада Чикаго, США

Панорама міста

Див. також

• 3072 Вільнюс — астероїд, який назвали на честь міста.
• Фунікулер на пагорбі Гедиміна
• Конка у Вільно

Джерела

• Бумблаускас Алфредас. Грюнвальдська битва – битва народів [Текст] / [А. Бумблаускас, І. Марзалюк, Б. Черкас]. — К. : Балтія-Друк, 2010. — 272 с. : іл. — (Середньовічна історія України, Білорусі, Литви). — Бібліогр.: с. 143—144. — 800 экз.
• Wilno // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 492. (пол.) — S. 492—533. (пол.)
• Вильнюс [Текст] / пер. с лит. О. Телешова; сост. Л. Жукаускене; ред. кол. А. Бернотас [и. др.]; фот. А. Бальтенас [и. др.]; авт. текста А. Жигайтите-Некрошене [и. др.]. — Вильнюс : Nacionaline knyga, 2006. — 133 с.: фот. — (С любовью Литва). (рос.)

Література

• Бондар Н. П., Рудакова Ю. К., Ціборовська-Римарович І. О. Стародавньому Вільнюсу – 700: історія книговидання, книжкові раритети, історичні бібліотеки // Бібліотечний вісник. 2023. № 2. С. 28–53. bv.nbuv.gov.ua
• Dubinski P. Zbiór praw s przywilejów miastu stołecznemu WXL Wilnowi nadanych. Wilno, 1788
• Baliński M. Historya miasta Wilna, t. 1–2. Wilno, 1837
• Kraszewski J.I. Wilno od poczatków jego do r. 1750, t. 1–4. Wilno, 1840—1841
• Śapoka A. Senasis Vilnius. Chicago, 1963
• Jurginis J. et al. Vilniaus miesto istorija nuo seniausiu laiku iki Spalio revolucijos. Vilnius, 1968
• Vilniaus miesto istorija nuo Spalio revoliucijos iki dabartiniu dienu. Vilnius, 1972
• Kitkauskas N. Vilniaus pilys. Vilnius, 1989.

Посилання

• Вільнюс на сайті VOLOЦЮГИ [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Офіційна сторінка міста [Архівовано 29 квітня 2011 у Wayback Machine.] (лит.)
• Lietuvos statistikos departamentas — Population at the beginning of the year by city / town and year^{[недоступне посилання з червня 2019]} (англ.)
• Virtual Historical Vilnius [Архівовано 29 листопада 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
• Катедра, 1530-й рік [Архівовано 12 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (пол.)