Біляїв Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Біляїв)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біляїв Володимир Іванович
Володимир Біляїв у робочому кабінеті, редакція «Голосу Америки, Вашінгтон
Народився25 червня 1925(1925-06-25)
Сталін, СРСР
Помер12 лютого 2006(2006-02-12) (80 років)
Норт Палм
Діяльністьписьменник

Володимир Біляїв у власному помешканні, США, 2006 р.
Голова Української Національної Ради В. Біляїв промовляє на сесії Ради з нагоди вшанування жертв сталінського голодомору в Україні 1932—1933 рр. (Філадельфія, 14 травня 1983)
Жовтень 1975 р. Мер м. Філадельфії Франк Різо вручає грамоту міста голові громадського-спортивного клубу «Тризуб» Степану Брендзею. Зліва у першому ряду зліва направо: п. Іван Скальчук — голова осередку УККА, п. Йосип Лисогір — головний президент Українського Народного Союзу, п. В.Біляїв — віце-президент клубу «Тризуб», мер Різо, пп. Степан Брендзей, п. Іван Одежинський — голова Українсько-Американського Республіканського Клубу
На святкуванні 52-ї річниці УНР у Філадельфії (січень 1970 р.). Заступник керівника ресорту зовнішніх справ УНРади В. Біляїв — другий зліва. Вітається з капеланом ДЦ УНР о. протоєреєм, (родом з Донбасу) Михайлом Борисенком — перший зліва. Далі на фото: голова УККА доктор Богдан Гнатюк (професор Дрексельського університету у Філадельфії), голова Представництва УНРади в США Іван Краматенко та дружина В. Біляїва пані Доротея Біляїва
В. Біляїв (в центрі) на батьківщині серед української інтелігенції м. Донецька (1996)
В.Біляїв (ліворуч), Керівник ресорту фінансів Кость Луценко (у центрі), Член Президії УНРади (Українська Революційно-Демократична Партія — УРДП) Олександр Мельниченко (праворуч).

Володи́мир Іва́нович Біля́їв (25 червня 1925, селище Шахти №12 Грузько-Ломівської сільради, Макіївського району Донецької області, нині Моспине у складі Донецька — 12 лютого 2006, м.Норт Палм, шт.Флорида, США) —Борець за незалежність України у ХХ сторіччі, український письменник і журналіст, громадсько-політичний та культурний діяч, член-кор. УВАН в США (1984). Член Національної спілки письменників України 1995. Заступник голови Президії, спікер Української Національної Ради Державного Центру УНР (1972—1984 рр.), керівник української редакції радіостанції «Голос Америки» (до 1998 р.).

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народився на Донеччині, 25 червня 1925 року[1] під містечком Моспине. Вчився там у школі № 152, пізніше — у середній школі № 25 м. Донецька (зараз Ленінський район).

У жорстокі часи Другої світової війни доля закинула Володимира Івановича спочатку до Німеччини (його, хлопцем, вивезли туди на роботу німецькі окупанти), пізніше непереборне бажання побачити світ привело майбутнього поета до Австралії і Сполучених Штатів Америки. Там він працював на різних роботах, здобув вищу освіту, досконало опанував англійську мову. Одружився з киянкою Галиною Білик.

П'ятнадцять років (до 1999 р.) керував українським відділом радіостанції «Voice of America» («Голос Америки»), інформуючи слухачів в Україні про події в Сполучених Штатах, у світі та розповідаючи про життя українців на заході й про їхні досягнення у різноманітних галузях життя.

Володимир Біляїв — поет

[ред. | ред. код]

Відомим як поет Біляїв став з початку сімдесятих років, коли вийшла перша збірка його поезій «Поліття». А вже з виданням другої книжки «По той бік щастя» (1979) українська літературна громадськість Америки вшанувала талант поета званням лауреата Української Могилянської Академії Наук.

Його творчість знайшла позитивну оцінку у таких літературних критиків діаспори, як Г. Костюк, М. Степаненко, Н. Пазуняк. А відзначення поета високим званням лауреата УМАН остаточно утвердило за ним ім'я шанованого майстра поетичного слова.

Що є провідним у творчості письменника? Спочатку звернемося до естетичного кредо поета, висловленого ним ще у шістдесяті роки, але яке він сповідує у своїй творчості й досі. Тоді він писав: «В добу індустрії, комерціалізації і надзвичайного розвитку науки поезія в житті переважаючої кількості моїх сучасників є чимось несуттєвим. На мою думку, скільки б добра і користі не приносили три основні компоненти нашої доби — поезія назавжди залишиться непідкупним літописом духовного стану людства в цілому і кожного народу зокрема». Поет, продовжуючи естетичні настанови класиків української літератури, вбачає в поетичному слові порадника, виразника народних сподівань та прагнень.

Літературознавець Григорій Костюк назвав творчість Біляїва «поезією, проникнутою ідеєю». І це справді так. В час, коли він став входити в літературне життя, багато поетів у своїх експериментах часто відривалися від реальності, надаючи художньому слову роль «поезії для поетів», тобто для обраних. В.Біляїв пішов своїм шляхом, поставивши за мету творити «літопис духовного стану народу», українського народу, який піднявся у XX ст. виборювати свободу і незалежність.

Така спрямованість художнього слова є властивою майже для всіх українських письменників західної діаспори: вони не хилились перед можновладцями, не творили угодницьку, брехливу літературу, що облудною павутиною обплітала народну свідомість в Україні протягом десятків років. Серед здобутків цих письменників живе і поетичне слово Володимира Івановича.

Збірка вибраних творів В. І. Біляєва «Осіння обнова» видана 2001 р. на батьківщині письменника, у Донецьку у видавництві «Східний видавничий дім» та Український культурологічний центр. Вона містить у собі найкращі, на думку автора, твори минулих літ, а також ті, що написані в останні роки. Згодом у цих же видавничих фундаціях побачили світ його книги «На неокраянім крилі» (2003), «Доля і шлях» (2005).

Вірші «Матері», «Мати», «Моїй матері», «Батьків гай», «Де рідний дім, де слід його?», «Донецька ніч» та ін. засвідчують палку любов письменника до найсвятішого на землі — до своїх батьків, до рідного краю, Батьківщини. А такі твори, як «Біля нагробка Євгена Маланюка», «На могилі Симона Петлюри», «На смерть Галини Журби» та «Івану Багряному» свідчать про високу повагу автора до видатних постатей нашого народу, до здобутків українського національного духу.

12 лютого 2006 року Володимир Іванович помер і похований у штаті Флорида (США)[2].

Відомі діячі української діаспори, науковці, творча інтелігенція про яких писав Володимир Біляїв

[ред. | ред. код]
Вшанування пам'яті В.Біляїва в Донецькій СШ 154.

Твори

[ред. | ред. код]

Автор поетичних збірок:

Авто нарисів:

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]

«Грамота за професійні досягнення» від керівництва «Голосу Америки» (1998 р.) за підписом Евелін С. Ліберман Директора Голосу Америки"

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Француженко, 2015, с. 63.
  2. ↑ Француженко, 2015, с. 67.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Бібліотека [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.]
  • Біляїв В. І.
  • Слово і відгомін.— Донецьк: Український культурологічний центр, 2006.
  • М. Вінграновський. Вступне слово до віршів В. Біляєва // Літературна Україна, 1994, 20 жовтня.
  • Г. Костюк. Дещо про поезію як створення світу людини // Сучасність, 1991. — № 4. — С. 112—125.
  • В. Оліфіренко. Уроки правди і добра. Посібник з літератури рідного краю для учнів загальноосвітніх шкіл, гімназій і технікумів.— Донецьк, 1995.
  • Барвінок Донбасу-2. Читанка з літератури рідного краю і народознавства / Упорд. В.Оліфіренко.— Донецьк, 2000 р.
  • Барвінок Донбасу-3. Читанка з літератури рідного краю і народознавства / Упоряд. В.Оліфіренко.— Донецьк, 2000 р.
  • В. Оліфіренко. У пошуках втраченої Вітчизни // В. Біляїв. На неокраянім крилі(штрихи до літературних портретів західної діаспори.— Донецьк: «Східний видавничий дім», 2003 р.
  • П. В. Одерченко Енциклопедія сучасної України. — Т. 2. — Київ, 2003. — С. 856
  • Письменники української діаспори: Донбаський вимір / [упоряд. В. А. Просалова]. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 336 с.
  • Г. Костюк. Дещо про поезію як створення світу людини (про В. Біляїва) // Сучасність. — 1991. — № 4. — С. 144—147.
  • В. Маркусь. Біляїв Володимир // Енциклопедія української діяспори / Гол. ред. В. Маркусь, спів-ред. Д. Маркусь. — Нью-Йорк — Чикаго, 2009. — Кн. 1. — С. 64.
  • В. Проненко. «Excelsior!» // Доля і шлях. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2005. — С.5-6.
  • Пам'яті Володимира Біляїва / В. Оліфіренко, В. Білецький // Світлиця. — 2006. — 3 берез. — Дод. до газ. «Донеччина».
  • Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Француженко-Вірний Микола. Заокеанські письменники України. — Київ : Смолоскип, 2015. — 312 с. — ISBN 978-617-717-323-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біляїв_Володимир_Іванович&oldid=43732947