Галілеєві супутники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чотири Галілеєві супутники в порівнянні за розміром із Юпітером. Розташовані зверху вниз: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто.

Галілеєві супутники — це 4 найбільші супутники Юпітера: Іо, Європа, Ганімед та Каллісто (у порядку віддаленості від Юпітера), які були відкриті Галілео Галілеєм у січні 1610 року[1]. Супутники входять до числа найбільших супутників Сонячної системи і є більшими за всі карликові планети; Ганімед, найбільший супутник Сонячної системи, на 8 % перевищує за розміром навіть планету Меркурій (але більше ніж удвічі поступається їй за масою). Доступні для спостереження в невеликий телескоп.

Відкриття

[ред. | ред. код]

Супутники були відкриті Галілео Галілеєм 7 січня 1610 року (перше спостереження) за допомогою сконструйованого ним телескопа, першого у світі. Того дня Галілео відкрив лише три супутники. У період з 8 січня по 2 березня того ж року він продовжував спостереження і відкрив четвертий супутник. На відкриття супутників претендував також німецький астроном Симон Маріус, який спостерігав їх у 1609 році, проте вчасно не опублікував дані про це. Є також деякі підстави вважати, що супутники Юпітера були відомі астрономам інків.

Назви галілеєвих супутників запропонував Симон Маріус у 1614 році, проте протягом довгого часу вони практично не використовувались. Галілей назвав чотири відкриті їм супутника «планетами Медічі» (на честь чотирьох братів Медічі) та присвоїв їм порядкові номери. Лише з середини XX століття звичні нам назви стали загальновживаними. Галілеєві супутники названі на честь персонажів давньогрецької міфології — коханок Зевса (Ганімед — коханець). Маріус дав такі назви, оскільки Юпітер — аналог Зевса в римському пантеоні.

Орбіти

[ред. | ред. код]
Три внутрішні Галілеєві супутники, які обертаються у резонансі 4:2:1.

Систему Юпітера інколи називають «Сонячною системою у мініатюрі». Ганімед переважає за розміром планету Меркурій. На Європі існує рідкий океан та може існувати життя. На Іо вирують потужні вулкани. Іо, Європа і Ганімед перебувають в орбітальному резонансі — їх орбітальні періоди відносяться як 1:2:4.

Для галілеєвих супутників характерна закономірність: що далі супутник розташований від Юпітера, то нижча його середня густина і то більше на ньому води (у твердому або рідкому станах). Одна з гіпотез пояснює це тим, що в ранні епохи еволюції Сонячної системи Юпітер був набагато гарячіший, і леткі сполуки (зокрема водяна пара) руйнувались в областях, близьких до планети.

Характеристики супутників

[ред. | ред. код]
Назва Зображення Внутрішня структура[2][3][4][5] Діаметр
(км) 		Маса
(кг) 		Щільність
(г/см³) 		Велика піввісь
(км)[6] 		Орбітальний період
(дні)[7] 		Нахил орбіти
(°)[8] 		Ексцентриситет
Іо
(Jupiter I) 		3660,0
× 3637,4
× 3630,6 		8,93 × 1022
121 % m☾ 		3,528 421 800 1,769
(1) 		0,050 0,0041
Європа
(Jupiter II) 		3121,6 4,8 × 1022
64 % m☾ 		3,014 671 100 3,551
(2) 		0,471 0,0094
Ганімед
(Jupiter III) 		5262,4 1,48 × 1023
205 % m☾ 		1,942 1 070 400 7,155
(4) 		0,204 0,0011
Каллісто
(Jupiter IV) 		4820,6 1,08 × 1023
146 % m☾ 		1,834 1 882 700 16,69
(9,4) 		0,205 0,0074
Порівняння з Землею та Місяцем.

Видимість Галілеєвих супутників

[ред. | ред. код]

Яскравість Галілеєвих супутників перевищує яскравість найтьмяніших зір, які ще можна розгледіти неозброєним оком (їхні видимі зоряні величини перебувають у межах 4,5—5,5[9]), однак близькість до дуже яскравого Юпітера заважає прямому спостереженню. Натомість їх добре видно в невеликі аматорські телескопи та навіть біноклі. Сфотографувати супутники можна, використовуючи широко розповсюджені цифрові камери та телеоб'єктиви.

Дослідження за допомогою космічних апаратів

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дослідження Юпітера

Основні відомості про галілеєві супутники були отримані в результаті прольоту повз Юпітер космічних апаратів «Вояджер-1» і «Вояджер-2» в 1979 році, роботи апарату «Галілео» в 1995—2003 роках і досліджень за допомогою телескопа Габбл.

Зображення зроблене за допомогою цифрової дзеркальної камери з об'єктивом з фокусною відстанню 250 мм. Яскравість супутників штучно збільшена задля кращої видимості. Знизу зліва догори направо: Іо, Юпітер, Ганімед, Європа, Каллісто.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Internet Archive, Peter (1996). Starrymessenger : a book depicting the life of a famous scientist, mathematician, astronomer, philosopher, physicist, Galileo Galilei. New York : Farrar Straus Giroux. ISBN 978-0-374-37191-3.
  2. ↑ Catalog Page for PIA01129. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  3. ↑ Catalog Page for PIA01130. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  4. ↑ Catalog Page for PIA00519. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  5. ↑ Catalog Page for PIA01478. photojournal.jpl.nasa.gov. Процитовано 25 березня 2024.
  6. ↑ Computed using the IAU-MPC Satellites Ephemeris Service [Архівовано 20 травня 2011 у Archive.is] µ value
  7. ↑ Source: JPL/NASA [Архівовано 17 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Computed from IAG Travaux 2001 [Архівовано 2018-10-31 у Wayback Machine.].
  9. ↑ Цесевич В. П. Что и как наблюдать на небе. — Москва: Наука, 1984. — 304 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Галілеєві_супутники&oldid=42194532