Перейти до вмісту

Гулевич Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гулевич.
Євген Гулевич
Євген Васильович Гулевич
 Молодший сержант
Загальна інформація
Народження21 липня 1975(1975-07-21)
Львів, Українська РСР, СРСР
Смерть31 грудня 2022(2022-12-31) (47 років)
Бахмут, Донецька область, Україна
ПохованняЛичаківський цвинтар
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma MaterФакультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка
Військова служба
Роки служби2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСЗСУ Збройні сили
Рід військ Десантні війська
Формування
 46 ОАеМБр
Війни / битвиРосійсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Почесний громадянин Калуської міської територіальної громади
CMNS: Гулевич Євген Васильович у Вікісховищі
Могила молодшого сержанта Євгена Гулевича.

Євге́н Васи́льович Гуле́вич (21 липня 1975, м. Львів — 31 грудня 2022, біля м. Бахмут, Донецька область) — український філософ, перекладач, філолог, культуролог, військовослужбовець, молодший сержант 46 ОАеМБр Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023, посмертно), почесний громадянин Калуської міської територіальної громади (2023, посмертно).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Євген Гулевич народився 21 липня 1975 року у Львові[1]. У дитинстві відвідував театральний та художній гуртки.

Навчався в Калуській загальноосвітній школі № 2. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2000). Згодом вирішив продовжити навчання в магістратурі з культурології (2005)[1].

Працював журналістом львівських газет «Експрес» та «Поступ»[1]; перекладачем проєкту «Перекладацька майстерність», «Університетські діалоги» (під керівництвом Марії Габлевич), директором (2010—2015)[2] Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету.

Володів іспанською мовою.

Російське вторгнення в Україну (2022)

[ред. | ред. код]

Після початку повномасштабного російського вторгнення вступив до лав Збройних сил України. Служив кулеметником 46-ї окремої аеромобільної бригади. Двічі зазнавав поранень.

Загинув 31 грудня 2022 року від кулі російського снайпера біля Бахмута на Донеччині[3]. Вважався зниклим безвісти. Внаслідок постійних обстрілів тіло вдалося забрати лише наприкінці березня 2023 року.

Похований 10 квітня 2023 року на Полі Почесних поховань № 86А Личаківського цвинтаря.

Доробок

[ред. | ред. код]

Автор культурних та критичних публікацій[2]; збірника статей, який присвячений українській письменниці Соломії Павличко. Займався проєктом «Історії літератури», в якому сповна проявив свої здібності.

Переклав українською мовою книги письменників Хосе Луїса Раміреса «Існування іронії як іронія існування», Рея Бредбері «Щось лихе насуває», Рафаеля Шактера «Світовий атлас вуличного мистецтва і графіті» (головний редактор), Ніла Дональда Волша «Розмови з Богом»[3].

Співавтор культурно-мистецьких проєктів, зокрема — «Свято музики», «My future heritage», «Pinzel AR», «Ангели» (2019, під керівництвом Павла Гудімова), «Агора», «Суміжність» (2021)[3]. Один із співавторів документального фільму «Випчина. Село одного дня» (2019)[1].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • орден «За мужність» III ступеня (26 липня 2023, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку[4];
  • почесний громадянин Калуської міської територіальної громади (11 вересня 2023, посмертно)[5].

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

У жовтні 2023 року став одним з героїв фотовиставки «Честь. Мужність. Шляхетність» Львівського національного університету імені Івана Франка[6].

16 травня 2024 року під час відкриття Lviv Media Forum прозвучала багатоканальна аудіовізуальна інсталяція «вагоме невимовне», яка присвячена Євгенові Гулевичу[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Мар'яна Матвейчук (1 березня 2024). Євген Гулевич: вчування. Український ПЕН.
  2. ↑ а б Пам'яті філософа та добровольця, кулеметника Євгена Гулевича. Укрінформ. 22 жовтня 2023.
  3. ↑ а б в Поліна Горлач (30 березня 2023). Культоролог Євген Гулевич загинув під Бахмутом. Суспільне Культура.
  4. ↑ Указ Президента України від 26 липня 2023 року № 450/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
  5. ↑ Почесні громадяни Калуської міської територіальної громади. Калуська міська рада.
  6. ↑ Катерина Галущенко (24 грудня 2023). Серед героїв фотовиставки «Честь. Мужність. Шляхетність» — загиблий журналіст Євген Гулевич. НСЖУ.
  7. ↑ Поліна Горлач (17 травня 2024). На відкритті Львівського медіафоруму пролунала аудіовізуальна інсталяція, присвячена Євгену Гулевичу. Суспільна Культура.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гулевич_Євген_Васильович&oldid=43544963