Гурко Йосип Володимирович

Йосип Гурко
рос. Иосиф Владимирович Гурко
Народився	16 (28) липня 1828 Великий Новгород
Помер	15 (28) січня 1901 (72 роки) Сахорово (Твер)
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик, військовослужбовець
Alma mater	Пажеський корпус (1846)
Учасник	Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Титул	граф
Посада	член Державної ради Російської імперії
Військове звання	генерал-фельдмаршал
Рід	Ромейко-Гурко
Батько	Володимир Йосипович Гурко
Мати	Tatyana Gurkod
У шлюбі з	Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір
Діти	Олексій, Володимир, Василь, Миколай, Євген, Дмитро
Нагороди
Герб герб Гурко
Медіафайли у Вікісховищі

Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (нар. 16 (28) липня 1828(18280728) — 15 (28) січня 1901) — російський генерал-фельдмаршал (1894).

Життєпис

Походив з шляхетного роду Могильовської губернії, з відомого роду білоруських дворян.

Закінчив навчання у Пажеському корпусі (1846).

Сприяв реалізації у життя селянської реформи 1861.

Командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862—1866) флігель-ад'ютантом. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тисячним військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина).

У 1879—1880 — помічник командуючого військами гвардії та Петербурзького військового округу, тимчасовий петербурзький генерал-губернатор.

Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок виконання смертних вироків» (рос. Порядок исполнения смертных приговоров), що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр.

У 1882—1883 рр. командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, М.Желвакову та ін.).

У 1883—1894 — командував військами Варшавського військового округу і одночасно був генерал-губернатором. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі.

У 1894 р. пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.

Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).

Родина

• Прадід — Гурко-Ромейко Йосип (Юзеф), підкоморій Вітебського воєводства
• Дід — Гурко-Ромейко Йосип Йосипович (†1811), перший курляндський віце-губернатор (1796—1799), дійсний статський радник
• Батько — Гурко Володимир Йосипович (1795—1852), генерал від інфантерії, начальник всіх резервних і запасних військ Російської імперії
• Дружина (з 1861 р.) — графиня Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір (1842—1906)
  • Діти:
• Олексій (14.10.1880—08.01.1889),
• Миколай (1874—04.11.1898),
• Володимир (1862—1927),
• Василь (1864—1937),
• Євген (1866—1891),
• Дмитро (1872—1945).

Див. також

• Народна воля

Джерела

• Волковинський В. М. Гурко Йосип Володимирович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 257. — ISBN 966-00-0405-2.
• (рос.) Нагловский Д. С., Действия передового отряда генерала Гурко в 1877 г. «Военный сборник», 1900, № 7–11;
• (рос.) Широкорад А. Б., Русско-турецкие войны 1676—1918 гг. Минск–М., 2000.