Генерал-фельдмаршал (Російська імперія)
Генерал-фельдмаршал | ||||
| ||||
Погон | Військові звання Росії | |||
Категорія звань | генералітет | |||
НАТО еквівалент |
OF-10 | |||
Сухопутні війська | Генерал-фельдмаршал | |||
ВМС | Генерал-адмірал |
Генерал-фельдмаршал (рос. Генерал-фельдмаршал (Россия) — найвищий військовий чин в Російської імператорської армії з рубежу XVII—XVIII століть до 1917 року.
За Табелем про ранги — військовий чин І класу, рівний генерал-адміралу на флоті, канцлеру та дійсному таємному раднику І класу на цивільній службі. За Військовим статутом 1716 року, «генерал-фельдмаршал (чи аншеф) є головним командувачем серед генералів у війську»[1].
Знаками розрізнення були фельдмаршальський жезл, мундир, шарф, особиста зброя тощо, а з XIX століття схрещені жезли стали зображуватись також на погонах та еполетах у генерал-фельдмаршалів.
Чин запроваджений Петром I; 19 квітня 1700 року першим його одержав найближчий сподвижник царя Головін Ф. О.
Вже за часів Петра I в російській армії було два генерал-фельдмаршали (Головін Ф. О. і де Круа, потім Головін Ф. О. і Шереметєв Б. П., потім Шереметєв Б. П. і Меншиков О. Д., 1724 року був призначений другий генерал-фельдмаршал Рєпнін А. І.).
При Петра I існував також чин генерал-фельдмаршал-лейтенант (тобто заступник генерал-фельдмаршала, вище за генерал-аншефа), воно було присвоєно лише двом прийнятим на російську службу іноземцям: Георгу Бенедикту Огільві (у 1702 році, з 1706 року на саксонській службі) і Генріху Гольцю (у 1707 році, 1711 року звільнений з служби), і згодом не присвоювалося.
За правління Катерини I генерал-фельдмаршалів стало четверо (Меншиков О. Д., Рєпнін А. І., Голіцин М. М. і Сапега Я. К.; місце невдовзі померлого Рєпніна відразу ж зайняв Брюс Я. В.), за Петра II — три (до Голіцина додалися Долгоруков В. В. та Трубецькой І. Ю.).
За часи правління Анни Іванівні була відновлена практика щодо двох генерал-фельдмаршалів у російській армії: першим з 1732 року був Мініх Б-К., другим у 1736 році став Лассі П. П.
За Єлизавети генерал-фельдмаршалів стало знову троє (не рахуючи старого князя Трубецького І. Ю.): повернувся на службу князь Долгоруков В. В. (президент Військової колегії), генерал-фельдцейхмейстер принц Гессен-Гомбурзький та генерал-губернатор Ліфляндії Лассі П. П., батько майбутнього австрійського фельдмаршала Моріца фон Лассі. До початку Семирічної війни у 1756 році в російській армії не було генерал-фельдмаршалів, однак відразу ж з початком військової кампанії 5 вересня 1756 року Єлизавета Петрівна присвоїла звання генерал-фельдмаршала відразу чотирьом чоловікам.
У XVIII столітті також з'явилася практика присвоювати звання генерал-фельдмаршал, поряд із воєначальниками, цивільним особам: Трубєцкой М. Ю., Шувалов О. І., Бестужев-Рюмін О. П. (раніше канцлер, тобто зі збереженням класу), Розумовський К. Г. (як компенсація за скасовану посаду гетьмана).
Нерідко чин присвоювався як почесна нагорода іноземним воєначальникам, які ніколи не служили в російській армії. Серед них такі відомі воєначальники, як герцог Веллінгтон, австрійський фельдмаршал Йоганн Йозеф Радецький та прусський генерал-фельдмаршал Гельмут фон Мольтке Старший, а також кілька монархів і членів їхніх сімей (у 1872 році Олександр II завітав фельдмаршальськими жезлами чотирьох членів родини Гогенцоллернів).
У XX столітті це звання вже не присвоювалося російським воєначальникам, його отримували лише зарубіжні монархи як почесний титул. До моменту скасування Табелі про ранги в 1917 році живим був тільки один російський генерал-фельдмаршал — Нікола I Петрович (король Чорногорії). Останній генерал-фельдмаршал російської служби Мілютін Д. О. помер у 1912 році.
- Список фельдмаршалів (генерал-фельдмаршалів) Німеччини
- Маршал Російської Федерації
- Фельдмаршал (Велика Британія)
- Головний маршал Франції
- Адмірал Франції
- ГЕНЕРАЛ-ФЕЛЬДМАРШАЛЫ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ(рос.)
- Волков С. В. Генералитет Российской империи: Энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II: в 2 томах. — М.: Центрполиграф, 2009. — Т. 1: А—К. — С. 722. — ISBN 978-5-227-02054-3.
- Виноски
- Джерела
- ↑ Отечественная история с древнейших времен до 1917 года. Энциклопедия в 5 т. / Т.1: А—Д. Гл. ред. В. Л. Янин. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1994. — 688 с. — ISBN 5-85270-076-2. — С.527.