Очікує на перевірку

Джига Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джига Микола Васильович
Народився15 травня 1949(1949-05-15) (75 років)
с. Ярове, Шаргородський район, Вінницька область
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик
Alma materЮридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Військове звання Генерал-полковник
ПартіяПартія регіонів
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Партія регіонів 12 грудня 2012 — 27 листопада 2014

Мико́ла Васи́льович Джи́га (нар. 15 травня 1949, с. Ярове, Вінницька область) — народний депутат, генерал-полковник міліції, кандидат юридичних наук. Голова Вінницької обласної державної адміністрації від 2 червня 2010 по 26 листопада 2012.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 15 травня 1949 (с. Ярове, Шаргородський район, Вінницька область).

Освіта: Академія МВС СРСР (1976), правознавець; кандидатська дисертація «Проблеми законності та доцільності при забезпеченні правового статусу обвинуваченого під час розслідування злочинів» (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002).

09.1964-08.66 — учень Козятинського ПТУ-3. 08.1966-05.68 — столяр Фастівського будівельного управління № 145 тресту «Південзахтранспорт». 05.1968-06.70 — служба в армії. 08.-10.1970 — водій, Фастівське районе управління сільського господарства. 10.1970-09.71 — електромонтер зв'язку Фастівської дистанції зв'язку Південно-Західної залізниці. 10.1971-10.73 — курсант Саратовської спеціальної середньої школи міліції МВС СРСР. 10.1973-05.80 — слідчий, старший слідчий, начальник слідчого відділення, 05.1980-11.83 — начальник Макарівського райвідділу внутрішніх справ Київської області. 11.1983-10.86 — начальник Вишгородського райвідділу внутрішніх справ Київської області. 10.1986-01.89 — начальник Фастівського міськрайвідділу внутрішніх справ. 01.1989-05.91 — головний інспектор Оргінспекторського управління МВС УРСР. 05.1991-10.95 — заступник начальника Головного управління МВС України в Київській області — начальник слідчого управління. 10.1995-04.98 — начальник Управління МВС України в Кіровоградській області. 04.1998-10.2000 — 1-й заступник Міністра внутрішніх справ України — начальник Головного управління боротьби з корупцією та організованою злочинністю, 10.2000-10.01 — 1-й заступник міністра, 10.2001-08.02 — 1-й заступник Державного секретаря, 08.-10.2002 — 1-й заступник Державного секретаря — начальник Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС України. З 12.2002 — начальник Національного бюро Інтерполу в Україні. 02.2003-07.04 — заступник Голови — начальник Слідчого управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України. 07.2004-06 — ректор Київського юридичного інституту МВС України.

Працював під керівництвом глави МВС Юрія Кравченка і був одним з найближчих його соратників, зокрема Микола Васильович займався розслідуванням справи Гонгадзе. Микола Джига виступає активним прибічником версії того, що загибель пана Кравченка в 2005 році не була самогубством.[4]

Народний депутат України 5-го скликання з 04.2006 від Партії регіонів, № 56 в списку. На час виборів: ректор Київського юридичного інституту МВС України, б/п. Голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з 07.2006), член фракції Партії регіонів (з 05.2006); член Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 09.2002); член наглядової ради НАК «Енергетична компанія України» (з 06.2004).

За наказом депутата від Партії регіонів Миколи Джиги, який очолював тоді слідчу комісію з абсолютно іншої теми, були вилучені матеріали про приватизацію Віктором Януковичем урядової резиденції «Межигір'я»[5].

На виборах до Верховної ради 2012 року кандидат у народні депутати у окрузі № 15[6].

Був одним із 148-ми народних депутатів України, хто підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів».

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» II ст. (23 серпня 2011) — за значний особистий внесок у становлення незалежності України, утвердження її суверенітету та міжнародного авторитету, заслуги у державотворчій, соціально-економічній, науково-технічній, культурно-освітній діяльності, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові[7]
  • Орден «За заслуги» III ст. (24 травня 1999) — за заслуги у боротьбі зі злочинністю, зміцненні законності та правопорядку[8]
  • Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (19 серпня 1997) — за особисті заслуги в боротьбі зі злочинністю, бездоганну багаторічну службу[9]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. ↑ Губернатор в погонах. Покорять оппозиционный Винницкий облсовет Президент отправил генерал-полковника милиции. Архів оригіналу за 10 червня 2010. Процитовано 11 червня 2010.
  5. ↑ Розкрито таємницю ціни оренди "Межигір'я" Януковичем. Українська правда. 3 червня 2010. Архів оригіналу за 6 червня 2010. Процитовано 3 червня 2010.
  6. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 серпня 2012. Процитовано 19 серпня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  7. ↑ Указ Президента України № 845/2011 від 23 серпня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 20-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 24 вересня 2013.
  8. ↑ Указ Президента України № 552/99 від 24 травня 1999 року «Про нагородження відзнакою Президента України — орденом „За заслуги“»
  9. ↑ Указ Президента України № 852/97 від 19 серпня 1997 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Іменна вогнепальна зброя“»

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Голови Вінницької облдержадміністрації
червень 2010 — грудень 2012 		Наступник:
Демішкан Володимир Федорович
 		Мовчан Іван Михайлович


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джига_Микола_Васильович&oldid=39450749