Чередниченко Дмитро Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дмитро Чередниченко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чередниченко.
Чередниченко Дмитро Семенович
Народився30 листопада 1935(1935-11-30)
с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область
Помер20 серпня 2021(2021-08-20) (85 років)
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, поет, перекладач, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець
Галузьлітература[1], поезія[1], редагування[1], педагогіка[1], мистецтвознавство[1] і перекладацтво[d][1]
Знання мовукраїнська[1]
ЧленствоНаціональна спілка письменників України
Нагороди

Дмитро́ Семе́нович Чередниче́нко (30 листопада 1935, с. Межиріч, Канівський район, Черкаська область — 20 серпня 2021) — український письменник, поет, літературний редактор, педагог, мистецтвознавець. Член Національної спілки письменників України (1979). Перекладач литовської літератури.

Біографія

[ред. | ред. код]

Після закінчення Межиріцької середньої школи (1953) закінчив Київський педагогічний інститут імені М. О. Горького (1957), вчителював на Канівщині й Васильківщині (1957—1963), працював на журналістській та видавничій роботі (1963—1982).

Яскравий представник «тихої лірики».

Учасник діалектологічної експедиції в село Салтикову-Дівицю Куликівського району Чернігівської області (керівник Ф. Т. Жилко, 1955) та першої української антропологічної експедиції по Україні, Молдові, Білорусі та Росії (керівник В. Д. Дяченко, 1956), а також міжнародних конференцій з питань національної символіки, літератури й мистецтва.

З 1991 по 2002 редагував українознавчий часопис для українського шкільництва «Жива вода». З лютого 1992 року керував літературним об'єднанням «Радосинь».

Помер 20 серпня 2021 року на вісімдесят шостому році життя. (Про це у Facebook повідомила його дочка, письменниця Оляна Рута). [4].

Творчість

[ред. | ред. код]

Автор поетичних книжок:

  • «Отава» (1966),
  • «Межиріч» (1974),
  • «Золоті струни» (1981),
  • «Сад» (1983),
  • «Рось» (1985),
  • «Доброю любов'ю» (1986),
  • «Неопалима колиска» (трилогія, 1987),
  • «Брама» (1991),
  • «Родень» (1995),
  • «Наші стежки додому» (2000),
  • «Батиха» (2002),
  • «Нáвистка» (2004),
  • «П'ятерик» (2005), Автор науково-популярного видання «Павло Чубинський» (2005); книжок для дітей:
  • «Щедринець» (1968),
  • «Чебрики» (1970),
  • «Білий Чаїч» (1973),
  • «Мандри Жолудя» (1973),
  • «У країні майстрів» (1974),
  • «Ковзанка» (1978),
  • «Ми будуємо дім» (1980),
  • «Жар-півень» (1985),
  • «Священна діброва» (1995),
  • «Гарна моя казочка?» (1998),
  • «Доторки» ISBN 9780463151679 (2018).

Також автор повісті «Вишневий острів. Три повісті для дітей» (2001), «Камінь-дерево» (2003), збірки казок, притч та оповідок «Летюча ящірка» (2003), поетичних «Ми ходили в зоосад» (2004), «Колискова для котика» (2004), «Горобець-хвастунець» (2005), «Котячий календар» (2006), повісті-казки «Хлопчик Горіхове Зерня і Лісовичка» (2007), книжки віршів, казок, притч та оповідань у серії «Хрестоматія школяра» — «Мандри Жолудя» (2007), поетичної збірки «Ластівки над Россю і над Німаном» (2010), книжок для дітей «Чого Волошка запишалася» (2012), «Коник коникові — брат», «Княжий краєвид із Лисої гори» (ISBN 978-966-136-401-0).

Автор педагогічних творів:

  • українського букваря «Материнка» (1992);
  • шкільних читанок «Ластівка», «Біла хата», «Писанка» (1992), «Зелена неділя» (1993),
  • «Короткого біографічного довідника» авторів цього букваря й читанок (під спільним псевдонімом Оксана Верес — разом із Галиною Кирпою);
  • тритомної читанки-хрестоматії для дошкілля «Український садочок» (1997—1998, спільно з Галиною Кирпою),
  • тритомної хрестоматії світової літератури для початкової школи «Світ від А до Я» (спільно з Галиною Кирпою, 2007));
  • антології поезії української діаспори «Листок з вирію» (спільно з Галиною Кирпою — книга перша, 2001; книга друга, 2002);
  • українського букваря-читанки «Соколик. Український буквар для першокласників» (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2014).

Перекладацька діяльність

[ред. | ред. код]

Переклади з білоруської

[ред. | ред. код]

Переклади з латиської

[ред. | ред. код]

Переклади з литовської

[ред. | ред. код]
Грамота до Указу Патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета про нагородження почесною відзнакою «Георгія Переможця» ІІ ст.

Найбільше в Україні перекладав з литовської:

  • Мартінас Вайнілайтіс («Мій янтарик», 1980);
  • Юстінас Марцінкявічюс («Поезії», 1981);
  • Альфонсас Малдоніс («Бурштин і троянди», 1984);
  • Марцеліюс Мартінайтіс («У світлі серця», 1985);
  • низка авторів в антології литовської поезії (1985, упорядкував разом із М. Карчяускасом);
  • Ю. Някрошюс («Чотири слова», 1990);
  • Крістіонас Донелайтіс (поема «Літа», 1989);
  • Вітаутас Бубніс (роман «Час долі», 1986);
  • Вінцас Міколайтіс-Путінас («Повстанці», 2002);
  • Алдона Пуйшіте (п'єса «Чорна королівна», 1993);
  • С. Шалтяніс;
  • Л. Яцинявічюс «Полювання на вогонь» («Балада про Моніку», 1988);
  • Ю. Ґрушас («Геркус Мантас», 2002);
  • Ю. Апутіс (триптих новел «Зелена звивина часу», 2004);
  • книги литовських народних казок «Чарівний перстень» (2006);
  • тетралогія В. Рачицкаса для дітей («Пригоди капчика», 2007; «Нові пригоди, або Капчик-2»; «Перший любовний лист, або Капчик-3»; «Давні знайомі, або Капчик-4»);
  • Вітаутас Ландсбергіс (повісті «Мишка Зіта», 2009; «Любов коня Домінікаса», 2011);
  • Й. Авіжюс («Пригоди та походеньки Барда», 2009);
  • В. Рачицкас («Її ім'я — Ніппа», «Ніппа хоче додому» та «Ніппа дома»; «Хлопчаки танцюють брейк»);
  • Я. Чюрльоніте («Спогади про Чюрльоніса»);
  • М. Мартінайтіс («Кукутісові балади»);
  • Едуардас Межелайтіс;
  • П. Шірвіс;
  • Юлія Жемайте;
  • Костас Кубілінскас;
  • В. Бложе;
  • Альбінас Бярнотас;
  • Робертас Кятуракіс;
  • Йонас Стрєлкунас;
  • Б. Балтрушайтіте;
  • С. Ґяда;
  • А. Мікута;
  • М. Карчяускас;
  • А. Жукаускас;
  • В. Реймеріс;
  • В. Мозурюнас;
  • Ю. Юшкайтіс;
  • В. Шульцайте;
  • В. Рудокас;
  • В. Пальчинскайте;
  • В. Каралюс;
  • Няріма Нарута;
  • Майроніс;
  • К. Брадунас;
  • К. Шимоніс;
  • К. Марукас;
  • П. Машьотас;
  • К. Борута;
  • Й. Ліняускас;
  • А. Зурба;
  • Б. Вілімайте;
  • К. Сакалаускас-Ванаґеліс;
  • В. Петкявічюса;
  • П. Цвірка;
  • З. Ґеле;
  • Вайжґантас;
  • Я. Дяґутіте;
  • Й. Мікелінскас;
  • А. Дабульскіс;
  • Й. Білюнас;
  • В. Креве;
  • Р. Садаускас;
  • А. Льобіте;
  • Р. Скучайте;
  • Р. Кашаускас;
  • Л. Шимкуте;
  • В. Бразюнас;
  • А. А. Йонінас;
  • Д. Пранцкєтіте;
  • Г. Алексас;
  • Б. Йонушкайте;
  • Д. Собецкіс;
  • П. Пуките;
  • В. Ґедґаудаса;
  • Д. Чяпаускайте;
  • Л. Жутауте («Кіка-Міка і Гном, що в усьому любить лад», ISBN 978-617-07-0476-4);

Переклади з монгольської

[ред. | ред. код]
  • Д. Мягмар;
  • Ж. Лхагва;
  • Рінчен;
  • Явухулан;

Переклади з російської

[ред. | ред. код]
  • М. Гончаров («Кораблики», 1979);
  • В. Берестов («Де чаєчка живе?», 1983, «Веселе літо», 2008);

Переклади зі словацької

[ред. | ред. код]
  • народні казки в антології «Співуча липка» (1981);
  • «Брати Місяці» (1981);
  • «Словацькі народні казки» (1982, 1990);

Переклади з чеської

[ред. | ред. код]
  • А. Сантарова «Од вівторка до суботи» (1996);
  • Я. Неруда;
  • Я. Пельц;
  • В. Стухла;
  • Ю. Доланський;
  • Я. Скацел;
  • Б. Ржіґа;
  • Я. Сайферт;
  • Й. Чапек;
  • О. Секора;
  • Я. Гербен;
  • К. Ербен;
  • Е. Петішка;
  • Ф. Тенчік;
  • М. Флоріан;
  • О. Сироватка.

Літературознавство

[ред. | ред. код]

Автор досліджень про Павла Чубинського, Степана Васильченка, Василя Сухомлинського, Кирила Стеценка, Михайла Кипу, Леоніда Полтаву, Ганну Черінь, Олексу Кобця, рід Симиренків, національну символіку; розвідок про українських та литовських письменників, художників, педагогів, про українсько-литовські літературні взаємини.

Упорядкував антологію літературного об'єднання «Радосинь» (2004), альманах творів членів об'єднання «Радосинь» для дітей «Сонячна Мальвія»(2005, 2007), у серії «Золота бібліотека» уклав збірку творів Степана Васильченка.

Друкувався у Литві, Білорусі, Латвії, Польщі, Чехії, Словаччині, Болгарії, Азербайджані, Монголії, США, Канаді. Твори перекладалися литовською, латиською, білоруською, російською, азербайджанською, болгарською, польською, монгольською мовами.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Указ Святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України від 6 грудня 2017 року № 12/050
  3. ↑ НСПУ оголосила лауреатів премії «Благовіст»
  4. ↑ Помер відомий український письменник Дмитро Чередниченко. Архів оригіналу за 21 серпня 2021. Процитовано 21 серпня 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чередниченко_Дмитро_Семенович&oldid=43144991