Закон Фортунатова — де Сосюра
Зако́н Фортуна́това — де Сосю́ра (також «прáвило передостáннього склáду»[1]) — акцентуаційний закон у балтійських і слов'янських мовах, одне з найдавніших переміщень наголосу, що його майже одночасно відкрили Ф. де Сосюр (щоправда, лише для литовської мови) і П.Ф. Фортунатов. Суть закон полягає в тім, що «якщо будь-який короткісний або циркумфлексовий склад знаходиться перед акутовим складом, то останній перетягує на себе наголос попереднього». В.А. Дибо видозмінив дане визначення так: «наголос із короткісного або циркумфлексового складу пересувався на наступний внутрішній акутовий склад, якщо обидва мали однакову акцентуаційну валентність, і на кінцевий акутовий, незважаючи на його валентність»[2]: ́́́́́
- прасл. *médʰi̯ā > *medʰi̯ā́ >... укр. межá (діал. меджá), але грец. μέση, д.-інд. mádhyā;
- прасл. *u̯ĭdʰóu̯ā > *u̯ĭdʰоu̯ā́ >... укр. удовá, але д.-інд. vidhávā;
- прасл. *sáusā > *sausā́ >... укр. сухá, лит. sausá, але грец. αὔη;
- прасл. *rónkā > *ronkā́ >... укр. рукá, лит. ranká;
- прасл. *rógō > *rogṓ >... дв. заст. укр. рогá, лит. rogù;
- прасл. *bʰórdʰā > *bʰordʰā́ >... укр. бородá, лит. barzdà;
- прасл. *u̯élkō > *u̯elkṓ >... укр. волочý, лит. velkù, але грец. ἕλκω.
У формулюванні закону відсутнє обмеження його дії лише при домінантнім акуті[2].
1878 року П.Ф. Фортунатов виявив зв'язок литовських інтонацій у дифтонгічних сполуках із певними відмінностями в давньоіндійській, грецькій і латинській. 1889 року на засіданні Паризького лінгвістичного товариства 8 червня Ф. де Сосюр у своїй доповіді пояснив установлені Ф. Ф. Фортунатовим відповідності на основі створеної ним теорії індоєвропейського кореня і запропонував загальну теорію утворення литовських складових інтонацій. У своїй статті, де вчений опублікував власну доповідь, 1894 року Ф. де Сосюр уже згадав закон, названий пізніше його іменем, а в статті 1896 року «Литовське акцентування» ґрунтовніше розглянув морфонологічний аналіз самої литовської акцентної системи[3].
Формулювання Ф. де Сосюра виходить із його трактування Лескінового закону, а саме, що «в спільноіндоєвропейській прамові і наголошені, і ненаголошені довгі голосні (і дифтонги) мали або акутову, або циркумфлексову інтонацію. У литовській мові наголос постійно переміщався на наступний склад, коли він падав на склад із циркумфлексовою інтонацією, безпосередньо після якого знаходився склад із акутовою інтонацією». Формулювання ж Фортунатова виходить зі створеної ним до кінця 70-х рр. XIX ст. теорії двох видів спільноіндоєвропейської довготи — тривалої (акутової) та переривчастої (циркумфлексової)[4].
Наведемо чотири акцентуаційні парадигми, які можна звести до двох (другу виведено з першої, а четверту — з третьої), у литовській: výras «чоловік», mẽdis «дерево», véidas «особа», stãlas «стіл»[5]:
| Відмінок | Парадигма | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | |||||
| Однина | Множина | Однина | Множина | Однина | Множина | Однина | Множина | |
| Називний | výras | výrai | mẽdis | mẽdžiai | véidas | veidaĩ | stãlas | stalaĩ |
| Родовий | výro | výrų | mẽdžio | mẽdžių | véido | veidų̃ | stãlo | stalų̃ |
| Давальний | výrui | výrams | mẽdžiui | mẽdžiams | véidui | veidáms | stãlui | staláms |
| Знахідний | výrą | výrus | mẽdį | medžiùs | véidą | véidus | stãlą | stalùs |
| Орудний | výru | výrais | medžiù | mẽdžiais | véidu | veidaĩs | stalù | stalaĩs |
| Місцевий | výre | výruose | mẽdyje | mẽdžiuose | veidè | veiduosè | stalè | staluosè |
| Кличний | výre | =Наз. | mẽdi | =Наз. | véide | =Наз. | stãle | =Наз. |
Тим самим було переосмислено чотири акцентуаційні парадигми (у першій із них є кореневий наголос в усіх відмінках; у другій наголос пересувається на т. зв. групу давального відмінка[6]; у третій — тільки на групу знахідного відмінка; у четвертій — на обидві групи). Це відкриття дозволило звести чотири парадигми до двох: нерухомої та рухомої. У кожну входять імена з акутом і циркумфлексом на корені (циркумфлексові основи утворюють 2 і 4 акцентні парадигми). Було виявлено, що рухома парадигма відповідає баритонові в давньогрецькій і давньоіндійській, а нерухома — окситонній у давньогрецькій і санскриті[5].
Закон Фортунатова — де Сосюра відбивають, наприклад, такі морфологічні категорії:
- вода́ : во́ду, гора́ : го́ру, коса́ : ко́су, земля́ : зе́млю, борода́ : бо́роду, борона́ : бо́рону, середа́ : се́реду, душа́ : ду́шу. Інтонація закінчення наз. відм. однини а за походженням акутова, а знах. відм. — ǫ > у, що з балто-слов'янської доби циркумфлексова.
- бір, род. бо́ру : місц. у бору́; віз, род. во́за : міцс. на возу́; лід, род. льо́ду : місц. на льоду́; сніг, род. сні́гу : місц. на снігу́; міх, род. мі́ху : місц. на міху́. Закінчення місц. відм. *ōu̯ >... у за походженням акутове. Пор. відсутність пересуву наголосу при закінченні *оi̯ >... ѣ > і, за походженням циркуфлексового: на во́зі, на бе́резі тощо.
- ніч, род. но́чі : місц. у ночі́; піч, род. пе́чі : місц. на печі́. Голосний місц. відм. однини *-ĭ- основ за походженням акутовий; голосний закінчень род. і дав. відм. однини та наз.-знах. множини — циркумфлексові: но́чі, пе́чі, ко́сті.
- акутовий характер закінчення 1-ї особи теперішнього часу дійсного способу пояснює пересув наголосу: колю́ : ко́леш, ко́ле; мечу́ : ме́чеш, ме́че; пишу́ : пи́шеш, пи́ше.
Пересув наголосу через проміжний циркумфлексовий або короткісний склад ілюструють, наприклад, випадки: ра́дувати : ра́дий, але ніч : ночува́ти, го́ре : горюва́ти, зима́ : зи́му (давінший наголос) : зимува́ти; по́піл : спопели́ти; лю́ди : людьми́; кръˑвьця > крівця́.
Закон Фортунатова — де Сосюра в українській мові пояснює, з одного боку, наявність переходу [о] > [i] в сполуках -оро-/-оло-, а з іншого, його відсутність. Л.А. Булаховський сформулював так: «у словах із колишньою циркумфлексовою інтонацією, перетягненою в називному однини за законом Фортунатова — де Сосюра на наступну акутову голосівку, родовий множини дістав засвідчену чакавським наріччям сербської та словенською мовою новоакутову інтонацію, при якій в українській мові і в повноголосих групах відбувався перехід [о] > [i], а в словах із колишньою акутовою інтонацією, де, за свідченням чакавського наріччя та словенської мови, родовий множини отримував новоциркумфлексову, українська мова зберігала [о] в повноголосих формах без зміни. Форми (дуже нечисленні) з новоакутовою (сторо́жа, горо́жа), які в українській збіглися зовнішньо з формами з акутовою (-оро́-/-оло́-), цілком увійшли у сферу їхнього впливу щодо рефлексації в родовому множини». Після зазначеного, натурально, і в групах -ере-/-еле- зустрінемо як перехід [е] > [i], так і його відсутність.
Закон Фортунатова — де Сосюра має два дистрибутивні принципи: перший установлює зв'язок між інтонацією початкового складу та певним типом акцентної парадигми; другий — між певним видом кривої акцентної парадигми і характером інтонації кінцевих складів. На думку В.А. Дибо, саме останній принцип є слабкою стороною закону, адже він не має досить матеріалу і є, на ділі, наближенням балтійського стану на праслов'янський ґрунт. До того ж сам закон не пояснює наявність нового акуту в словах із кінцевим наголосом[7].
Х. Станґ узагалі відхилив дію закону Фортунатова — де Сосюра в праслов'янській мові. Є. Курилович закон не відхиляв, проте відкинув тонологічну інтерпретацію пересуву наголосу на закінчення: він уважав, що пересув наголосу з короткісних і циркумфлексових складів на кінець слова викликано не акутовим характером закінчень, а їхнім скороченням.
- Г.А. Ильинскій. Праславянская грамматика. — Нѣжинъ : Печатникъ, 1916.
- Л.А. Булаховський. Вибрані праці: Т. 2. Українська мова. — Київ : Наукова Думка, 1977. — С. 329-330, 334.
- ↑ Дибо, Володимир. Балтийская сравнительно-историческая и литовская историческая акцентологии (PDF) (Російською) . Москва: Российский государственный гуманитарный университет. с. 186. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2018. Процитовано 22 лютого 2018.
- ↑ а б Дибо, Володимир (2000). Морфонологизованные парадигматические акцентные системы (Російською) . Т. 1. Москва. с. 94. ISBN 5-7859-0140-4.
- ↑ Дибо, Володимир. Балтийская сравнительно-историческая и литовская историческая акцентологии (PDF) (Російською) . Москва: Российский государственный гуманитарный университет. с. 190—191. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2018. Процитовано 22 лютого 2018.
- ↑ О. С. Широков. Лингвистический энциклопедический словарь. tapemark.narod.ru (Російською) . Архів оригіналу за 21 лютого 2018.
- ↑ а б К. Г. Красухин (2017). О соотношении синхронии и диахронии у Ф. де Соссюра (PDF) (Російською) . Москва: Институт языкознания РАН. с. 74—76. ISSN 2307-1737. Архів оригіналу (PDF) за 21 лютого 2018. Процитовано 21 лютого 2018.
- ↑ Родовий, орудний, місцевий відмінки множини, давальний, орудний двоїни, орудний і давальний однини на приголосний, називний і кличний множини на голосний.
- ↑ В.А. Дыбо. О рекострукции ударения в праславянском глаголе. Вопросы славянского языкознания (PDF) (Російською) (вид. 6). Москва: Издательство Академии Наук СССР. 1962. с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2018. Процитовано 22 лютого 2018.