Опонча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українське національне вбрання
Опонча
Жіночий стрій
Чоловічий стрій
Історія
Географія
Категорія КатегоріяПортал ПорталСторінка Вікісховища Ілюстрації

Опонча (опона, завіса), бура, бурка (лит. jupančia, біл. апанча пол. oponcza) — шерстяний плечевий верхній одяг від дощу з повсті бурого кольору. Такі опончі належали також до козацького строю, при їзді на конях їх завішували на плече.

«А я тебе мій Нечаю, та не убезпечаю,
Держи собі шабелечку та під опончою.»

З думи про Нечая: «В чистім полі, при долині, при тихім Дунаї»

Цей вид вбрання належить до найстарішого чи одного з найстаріших видів одягу слов'ян. В кінці 19 ст. опонча була поширена на Поділлі та в Галичині. Така опонча була перехідним варіантом від свити до кобеняка, відрізнялася вона від свити тим, що ззаду до коміра була пришита відлога, яку називали бородицею. Вона не мала раніше стану, а була це широка верхня одежа, яка отримала назву кобеняк та в найдавнішому і найпростішому своєму вигляді відома в Карпатах під назвою гугля. Як найпростіша з відомого давнього одягу, опона могла перетворитися з додаванням рукавів, в опончу чи кобеняк, а втративши відлогу — в бунду чи опашень.

Кирея  міщанина була з гранатового чи попелястого сукна. Киреї одяг без стану, інколи з рукавами, були кармазинові, підбиті вовчим хутром. Теж саме вбрання означала і опонча тієї ж самої барви. Шляхта носила опончі підшиті адамаском та блакитним атласом з відлогою для накривання голови від дощу чи куряви в подорожі.

Міщани малих містечок носили опончу також в подорожі та до срою. Кирея чи опонча була одягом міщан та шляхти. Шляхтичів розрізняли по шаблі, а міщани носили палицю. Киреї дрібної шляхти та міщан не були підшиті вовчим хутром, а червоною чи зеленою байкою і зверху їх покривали гранатовим чи попелястим сукном.

Делія  нічим не відрізнялась від киреї, тільки була втята в стані. Тоді ж і змінився крій опончі, її також почали втинати в стані. В опончі без стану не заходили в приміщення, а в опончі зі станом годилося заходити також і в приміщення. Делії пізніше були названі були чугами.


Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Вовк, Хведір. Студії з української етнографії та антропології / проф. Хведір Вовк. — Прага: Укр. громад. вид. фонд, [1916?] (Друк. «Легіографія»). — 354, [2] с. : іл., [23] арк. іл. (С.?)

Література

[ред. | ред. код]
  • Н. О. Яценко (2009). Формування назв військового одягу в українській мові: Монографія (PDF) (вид. Інститут української мови). КИЇВ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 76. ISBN 978-966-489-032-5. Процитовано 30 травня 2022.
  • Декоративно-прикладне мистецтво: Навчальний посібник. Гулей О. В. — Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Маканенка, 2010, — 152 с. Ел.джерело (С.59)
  • ДОСЛІДЖЕННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ДІАЛЕКТОЛОГІЇ Збірник наукових праць // Київ.- Наукова думка, 1991. Ел.джерело ISBN 5-12-002290-1 (С.133)
  • ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНИ ШЕВЧЕНКА НАУКОВА ЧАСОПИСЬ ПРИСЬВЯЧЕНА ПЕРЕДОВСІМ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ, ФІЛЬОЛЬОҐІЇ Й ЕТНОҐРАФІЇ виходить у Львові що два місяці під редакціею МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. 1906. — С.118.

Посилання

[ред. | ред. код]