Зґарда

Зґа́рда^[1] — архаїчна гуцульська шийна (гривня) прикраса статусного (вождь, господар, власник) та релігійного призначення^[2], первісно чоловіча і жіноча, пізніше жіноча прикраса^[3] з Верховини на Гуцульщині (Верховинського району Івано-Франківської області) та Буковині. Окрім українців, зґарди (монетного типу) ще зустрічалися в грузинів на Кавказі, де їх виробляли зазвичай з агату чи гагату.

Слово зґарда походить від рум. zgardă («знак, нашийник, намисто»), етимологія якого не зовсім ясна: можливо воно має ще дакське, субстратне палеобалканське походження (порівнюється з алб. shkardhë), або пов'язане з gherdan («ґердан»)^[4]. Інша версія — від пол. garda («гарда», «кругла бляха на руків'ї зброї»)^[5]^[6].

Опис

Чоловічу зґарду носили на шкіряному ремінці чи шийній гривні (дротику), жіноча мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди латуні або міді литих хрестиків, між якими чіпляли трубочки або спіральки («переміжки»), згорнуті чи скручені з латуні або міді. Середній хрест у зґардах виділяється чепрагами з двох орнаментованих кружків, один з яких має гачок, а другий — петлю.

В основі зґарди лежать 3–5 дротяних в'язанок з монетами (по 10–15 монет), прикріплених до дротяної основи (часто з ґудзиками, рідше з коралями, хрестиками, маленькими дзвіночками). У центрі зґарди звичайно міститься галбин — срібна, золота монета чи монета жовтого кольору. Згарди без золотих монет були поширені в українських селах у гірських районах Карпат, а із золотими монетами — у румунських селах навколо містечок Сторожинець і Глибока.

Формування

Формування зґард пройшло тривалий шлях розвитку. Базується на язичницькій традиції оберегів. Очевидно, насіння плодів, різних жіночих фігурок, топірців та інш., кожен з яких виконували певну функцію, призвели до створення складного типу оберега — намиста у вигляді однієї або кількох рядів кам'яних, а пізніше скляних та металевих намистин тощо. Тому поява круглих медальйонів у VI—IX століттях (які, судячи з способу навішування, носилися на грудях) — це своєрідний процес розвитку кулястих елементів (намистинки) в зручнішу для носіння і орнаментальну форму металевих, вирізаних з бляхи або литих розеток дисків.

Основними факторами формування зґард хрестового типу в карпатських землях, була поява натільних хрестиків. Певний період, внаслідок вимушеного «приховування» релігійної приналежності, що було притаманне ранньому етапу поширення християнства, в тому числі і на території сучасної Гуцульщини, як чужий в системі традиційних місцевих прикрас елемент, натільний хрестик спочатку носили прихованим під одягом, але поступово, під впливом морально-етичних норми, що складалися в християнській ідеології, починаючи з Х ст.., коли знак хреста для гуцулів стає ознакою духовності, натільні хрестики переносять з-під одягу на одяг, вони перетворюються з чисто християнського символу в оберіг нового релігійного змісту. З цього часу гуцульські хрестоподібні амулети розвиваються в двох напрямках: у великих чоловічих хрестах-оберегах XIV—XVIII ст. великий розмір хреста був ознакою статусу «ґазди» (господаря-власника) і маленьких (порівняно з чоловічими) хрестиками-елементами в жіночих нашийних прикрасах. Пізніше, «ґаздині» XVII-ХІХ ст. чоловічу зґарду вдягали поверх своїх прикрас, щоб підкреслити статус (дружини вождя, власника).

Згарди XVIII—XIX ст. Гуцульщина
Згарди

Див. також

Примітки

↑ Словарь української мови 1909 р. (Б. Грінченко)
↑ Врочинська, Ганна (2008). Українські народні жіночі прикраси XIX- початку ХХ століть: Монографія (українська) . Київ: Родовід. с. 123—127. ISBN 978-966-7845-49-0.
↑ Українська етнічна біжутерія. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 4 березня 2020.
↑ 16 definiții pentru zgardă. dexonline.ro. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 15 грудня 2017.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

Джерела та література

О. Д. Огуй. Згарди [Архівовано 6 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 321. — ISBN 966-00-0610-1.
Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131
Згарди — гуцульські обереги

Посилання

Зґарда [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 487. — 1000 екз.

[1] Словарь української мови 1909 р. (Б. Грінченко)

[2] Врочинська, Ганна (2008). Українські народні жіночі прикраси XIX- початку ХХ століть: Монографія (українська) . Київ: Родовід. с. 123—127. ISBN 978-966-7845-49-0.

[3] Українська етнічна біжутерія. Архів оригіналу за 29 лютого 2020. Процитовано 4 березня 2020.

[4] 16 definiții pentru zgardă. dexonline.ro. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 15 грудня 2017.

[5] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[6] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]