Конюхи (Тернопільський район)
| село Конюхи | |
|---|---|
.jpg) | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Тер. громада | Козівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA61040230220076361 |
| Облікова картка | Конюхи |
| Основні дані | |
| Засноване | до 1440 |
| Населення | 2 600 |
| Територія | 0,513 км² |
| Густота населення | 5068,23 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 47612 |
| Телефонний код | +380 3547 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°33′37″ пн. ш. 25°3′9″ сх. д. / 49.56028° пн. ш. 25.05250° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
338 м[1] |
| Водойми | струмок Корса |
| Відстань до районного центру |
35 км |
| Найближча залізнична станція | Зборів |
| Відстань до залізничної станції |
20 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 47601, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт Козова, вул. Грушевського, буд. 38 |
| Карта | |
  Конюхи | |
 Конюхи | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Коню́хи — село в Україні, у Козівській селищній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річках Корса і Конюхи, на північному заході району. До 2020 - адміністративний центр сільради, якій були підпорядковані села Заберізки й Залісся.
Назва села, ймовірно, походить від виду селянських робіт «в хосен» (хо́сен = хі́сна — користь, вигода) на засновника села[2], який займався конярством. До сільських робіт належала служба нагляду над кінськими табунами на королівських чи панських землях. Було чотири роди тієї служби: конюхи — доглядали робочих коней, стадні — наглядали над кіньми, якими селяни обробляли власні поля, але коні належали панові; конокормці — селяни мали прогодовувати панські коні; кобильники — наглядали над табунами.
Село розташоване на межі Поділля і Опілля.
Конюхи найстаріше село відоме ще передкняжих часів з VI cт (П. Олійник «Зошити»). Перша писемна згадка — 1440 як містечко, котре виникло на місці княжого Хорсина (Хорсіва). В честь українського бога Хорса.
1530 Конюхи — власність С. Вендлінського, який збудував тут замок. 1586 Конюхи згадані в «Поморянській хроніці» у зв'язку з так званою «конюхівською авантюрою», коли С. Вендлінський вчинив збройний напад на села Ходовчик та Хоробрів; у бою брали участь озброєні конюхівські жінки.
Після цієї події Конюхи — власність А. Сенявського.
1626 року внаслідок нападу татар містечко було зруйноване на 56 %[3]. 1770 село — власність А. Любомирської, згодом Потоцьких.
За часів Австро-Угорської імперії — центр округи. У середині ХІХ ст. громада Конюхи мала власну символіку: печатку з зображенням двох селян, один з яких несе на плечі граблі, а другий — косу (примірник такої печатки, датований 1861 р., зберігся в геральдичній колекції відомого львівського краєзнавця А.Шнайдера).
1 липня 1917 року під Конюхами російська армія прорвала австро-угорський фронті і захопила село. Раптова поява противника у районі розташування Українського Леґіону, який стояв позаду позиції у резерві, стало цілковитою несподіванкою для його командування. Місце постою Леґіону у яру було оточене ворогом і УСС зазнали суттєвих втрат (понад 50% особового складу), загинуло 17 старшин із 26-и, в тому числі комендант полку Франц Кікаль. Від полону врятувалися лише підрозділи, що перебували на інших ділянках фронту - лише 9 старшин і 444 стрільці. Вцілілі підрозділи австрійське командування перевело назад до села Куропатники. Завдяки німецьким дивізіям конюхинський фронт було за один день стабілізовано і ворог далі села пробитися вже не зміг.
Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» й інші українські товариства й організації.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Козівської селищної громади[4].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козівського району, село увійшло до складу Тернопільського району[5].
Населення села в минулому[6]:
| Рік | Число осіб | Українців греко-католиків |
Поляків та римо-католиків |
Польських колоністів |
Євреїв |
|---|---|---|---|---|---|
| 1900 | 3103 | 2658 | 287 | 0 | 137 |
| 1939 | ▲ 4470 | ▲ 3770 | ▲ 320 | 30 | ▼ 30 |
У 2001 році в селі проживало 2600 осіб.
За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[7]:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 99,92 | |
| російська | 0,04 | |
| молдовська | 0,04 |
Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.
- церква Зіслання Святого Духа (1607, дерев'яна; 2010, кам'яна, УГКЦ),
- церква Успіння Пресвятої Богородиці (1770, мурована, УГКЦ),
- чотири каплиці.
Насипано братську могилу 143 воїнів РА, які загинули при звільненні села (1967)[8], могили УСС, членів ОУН, вояків УПА, встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини та проголошення незалежності України (1993).
- Скульптура Ісуса Христа
Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована біля біля церкви Зіслання святого Духа.
Скульптор — І. Березін (Львів), виготовлена із металу та граніту (встановлена 2000-х рр.).
Скульптура — 1,8 м, постамент — 1х2х1,5 м, площа — 0,0003 га.[9]
Працюють загальноосвітня школа І-ІІІ та І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, відділення зв'язку, торговельні заклади, є народний аматорський хор «Корса».
- громадсько-політичний та релігійний діяч Р. Крупка,
- письменник, військовик О. Морозінський
- Бойко Іван Миколайович (1919—2016) — представник української громади Бразилії, відзначений медаллю «25 років незалежності України».
- Когут Богдан Йосипович — письменник
- о.Павло Когут — митрофорний протоієрей УГКЦ
- Новоринський Василь Михайлович — громадсько-політичний діяч
- Рак Петро —командир сотнень «Буйні» та «Холодноярці» ВО-3 «Лисоня».
- письменник, етнограф о. Ксенофонт Сосенко[10],
- письменник, доктор права і суспільних наук Петро Сосенко
- навчалася літераторка О. Лихолат
- поет-пісняр, художник і громадський діяч Йосип Мартинюк
- Михайло Заяць (28.09.1921—3.12.1952) — вояк УПА, охоронець Головного Командира Української Повстанської Армії Романа Шухевича.
- Роман Камінський ( ?—1.07.1917) — командир відділу кінноти Легіону Українських Січових Стрільців (УСС), поручник австро-угорської армії[11].
- Франц Кікаль ( ?—1.07.1917) — командант Легіону Українських Січових Стрільців. Був єдиним командантом-іноземцем у Леґіоні.
-
Успенська церква -
Церква Зіслання Святого Духа -
Церква Зіслання Святого Духа (всередині храму) -
Дзвіниця церкви Зіслання Святого Духа
- ↑ Прогноз погоди в с. Конюхи (Тернопільська область). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2022.
- ↑ Проф. О. М. Леонтович. Сельскіе промишленники в Литовско-русском государстве. Варшавскій університет., Ізвестія 1897 г., том 4-8, стор. 130.
- ↑ Maurycy Horn. Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — ст. 22-29, 45, 183
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Володимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 1 квітня 2022.
- ↑ Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
- ↑ Наказ департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА від 1 вересня 2015 року № 100-од.
- ↑ Мороз, Володимир (13 січня 2015 р.). Різдво, Щедрий Вечір і вчений-парох. risu.org.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 квітня 2018. Процитовано 4 квітня 2018.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 травня 2022. Процитовано 2 травня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Koniuchy // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 341. (пол.)
- Село Конюхи: козацьке гніздо / Ред. Ярослав Івахів. — Нью-Йорк : Наукове Товариство ім. Шевченка, 1992. — 365 с.
- О. Клименко, П. Таран, М. Цідило. Конюхи // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 162. — ISBN 966-528-199-2.
- Конюхи (Козівський район) на сайті «Замки та храми України» [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (укр.)
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |