Користувач:Loony-bean/На перевірку 2
(редагувати) Була автором програми «Особливі прикмети» телевізійного інформаційного агентства «Профі ТВ».
(редагувати) Інна — ідейна натхненниця та керівник Магістерської програми з публічної політики та врядування Київської школи економіки, перша група якої розпочала навчання в жовтні 2017 року.
(редагувати) До таких забобонів належать припущення: жінки, виходячи заміж, залишають роботу; жінки не будуть працювати, поки у них маленькі діти; жінки незатишно почувають себе у світі чоловіків, а коли вони в нього потрапляють, чоловіки починають відчувати незручності; жінки - ненадійні працівники, вони дуже емоційні і можуть зірватися в кризовій ситуації; жінок-керівників не можна перевести на інше місце, якщо їхні чоловіки мають аналогічну чи кращу роботу; часто виникає питання про походження первісного капіталу та ін.
(редагувати) Катерина Грушевська – етносоціологиня, фольклористка, етнограф, культуролог, перекладач з європейських мов, секретар Українського соціологічного інституту у Відні (1919–1924), керівник Кабінету примітивної культури ВУАН (1925–1930), редактор часопису «Первісне громадянство і його пережитки в Україні» (1926–1930), дійсний член НТШ у Львові (з 1927).
(редагувати) Тетяна Миколаївна Грищенко (нар. 27 серпня 1979, м. Малин, Житомирська область) — український громадський діяч, політик.
(редагувати) Христя Фріланд — редактор агентства «Рейтер», була керуючим редактором «Financial Times», автор книги «Продаж століття».
(редагувати) Олена є співавтором низки законопроектів, які отримали позитивні висновки Комісії Ради Європи «За демократію через право» (Венеційської комісії), зокрема Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
(редагувати) Також варто відмітити проект Закону України «Про засади державної політики у сфері європейської інтеграції», альтернативний проект Закону України «Про валюту», що став основою валютного законодавства, альтернативний проект Закону України «Про Вищий антикорупційний суд України», в яких Олена Сотник є співавтором.
(редагувати) 19 жовтня 2019-го обрана керівнико партії Самопоміч, замінивши на посаді Андрія Садового.
(редагувати) Галина Ігорівна Янченко (нар. 29 квітня 1988, Житомир) — український політик, громадський діяч.
(редагувати) Співзасновниця та керівник Антикорупційного штабу Києва (з серпня 2014).
(редагувати) Олекса́ндра Володи́мирівна Ку́жель (*4 липня 1953, місто Костянтинівка, Донецька область) — український політик та громадський діяч.
(редагувати) До 2006 року працювала керівником структури ЗАТ «Бринкфорд», яка належала Давиду Жванії.
(редагувати) Ганна Василівна Лічман (нар. 31 січня 1978, Одеса) — український громадський діяч, політик.
(редагувати) Оксана Володимирівна Білозі́р (дівоче прізвище — Розумкевич; нар. 30 травня 1957, Смига, Рівненська область) — українська артистка, громадський і політичний діяч.
(редагувати) У 2013—2014 роках працювала керівником офісу компанії Agrotechnika GmbH у Берліні.
(редагувати) В 2016 році мер Чортков сказав «Я не сприймаю жінок-керівників», — зусиллями «Поваги» та її аудиторії вдалось переконати мера попросити пробачення в жінок за необачні та образливі слова.
(редагувати) Констанкевич Ірина Мирославівна (нар. 23 червня 1965) — український політик, науковець, громадський діяч, доктор філологічних наук, професор, народний депутат Верховної ради України VIII та IX скликань, перша заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики (з 29 серпня 2019 року).
(редагувати) Ірина Фріз є автором законопроекту, згідно з яким російські журналісти позбулися акредитації в державних органах влади.
(редагувати) Олена Вікторівна Хоменко (нар. 7 грудня 1975, Бішкек, Киргизстан) — український громадський діяч, політик.
(редагувати) Окса́на Петрі́вна Про́дан (нар. 16 квітня 1974(19740416) Чернівці) — український політик, громадський діяч, голова Всеукраїнського об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця».
(редагувати) За час роботи в парламенті Оксана Продан стала автором і співавтором 44 законопроектів, а також 525 поправок до законопроектів .
(редагувати) Третьякова Галина Миколаївна (нар. 21 січня 1963, Новокубанці Цілиноградської (нині — Акмолинської) області Казахська РСР) — український фінансовий експерт і громадський діяч, генеральний директор Української федерації убезпечення, Народний депутат України IX скликання, голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, член фракції «Слуга народу».
(редагувати) До цього часу Юлія Федів працювала Керівником Національного бюро програми Європейської комісії «Креативна Європа» в Україні.
(редагувати) Лада Валентинівна Булах (нар. 11 лютого 1976, Київ) — український громадський діяч, політик.
(редагувати) У 2015 році була співорганізатором, автором сценарію та ведучою концерту на підтримку бранців Кремля, організованого Міністерством закордонних справ України.
(редагувати) — Єлизавета є автором слів та музики гімну філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
(редагувати) Іванна Орестівна Климпуш-Цинцадзе (нар. 5 липня 1972(19720705), Київ) — український політик і громадський діяч, народний депутат України Верховної Ради IX скликання, Голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу (від 29 серпня 2019).
(редагувати) У 1993 стала керівником проекту в ГО «Український незалежний центр політичних досліджень» у Києві.
(редагувати) Оле́на Анато́ліївна Бондаре́нко (уроджена Ковале́нко; 26 травня 1974, Макіївка, Українська РСР) — українська журналістка, політик і громадський діяч, народний депутат України 5-го, 6-го та 7-го скликань, обіймала посади 1-го заступника голови Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, голови підкомітету з питань телебачення та радіомовлення Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
(редагувати) «Україно, Goodbye!» - провокативне кіно про злободенне // dw.de - Дата 22.08.2012/Автор Лілія ГришкоІншіУкраїно, Goodbye!
(редагувати) 1849 — Анна Бронте, англійська письменниця, одна з трьох сестер Бронте, автор роману «Незнайомка з Вілдфел-Холу».
(редагувати) 1901 — Луцина Цвєрчакевичова, польська журналістка, автор кулінарних книг і посібників про ведення домашнього господарства.
(редагувати) Наталія Андріївна Романова (нар. 18 листопада 1960(19601118), м. Будапешт, Угорщина) — український політичний діяч.
(редагувати) З 2002 р. займається правозахисною діяльністю, обрана почесним головою Чернігівського громадського комітету захисту прав людини, була керівником та експертом ряду правозахисних проектів, є співавтором національної доповіді «Права людини в Україні».
(редагувати) У 2003–2006 рр. була керівником безкоштовної юридичної приймальні в Україні Міжнародної гельсінської федерації з прав людини.
(редагувати) Тетя́на Микола́ївна Чорново́л (також Чорнові́л;[джерело?] 4 червня 1979, Київ) — народний депутат України VIII скликання, українська журналістка та громадський діяч, екс-кореспондент інформаційно-аналітичних видань «Лівий берег», «Українська Правда», «Обозреватель».
(редагувати) З 1998 року по жовтень 2013 року працювала журналістом.
(редагувати) Чорновол виступила автором низки законопроектів (3025, 4057, 4811, 4890, 5557), які встановлювали правовий механізм конфіскації цих коштів, а також наслідували законодавство багатьох західних країн щодо конфіскацї необґрунтованих активів.
(редагувати) У засобах масової інформації досить часто можна почути й прочитати: перед мікрофоном журналіст Леся Чорна; гостей привітала вчитель української мови; ваша кореспондент взялась перевірити ці факти; Софія Русова — письменник, історик, педагог, викладач, громадський діяч.
(редагувати) Світлана Михайлівна Войцеховська (12 вересня 1959(19590912), Чигирин, Черкаська область) — громадський діяч, український політик.
(редагувати) Обіймала посаду керівника Секретаріату політичної партії Фронт Змін.
(редагувати) Софі́я Романівна Феди́на — українська співачка і телеведуча, політик, громадський діяч, член Президії Світової федерації українських лемківських об'єднань, політолог-міжнародник.
(редагувати) Леся Валентинівна Забуранна (нар. 22 серпня 1981, Київ) — український викладач, науковець, громадський діяч.
(редагувати) Ніна Южаніна є автором та співавтором 198 законодавчих ініціатив, з яких 58 вже стали законами.
(редагувати) Ніна Южаніна відома передусім як автор ліберальної податкової реформи, якою передбачено суттєве зниження ставок основних податків, спрощення їх адміністрування, запровадження податку на виведений капітал замість податку на прибуток підприємств тощо.
(редагувати) Маркіза Емілі дю Шатле, друг і співавтор Вольтера, переклала Принципію Ньютона на французьку мову і відкрила принцип збереження енергії та формування кінетичної енергії.
(редагувати) Лаура Бассі була фізиком і філософом, першою жінкою в європейській історії, яка працювала викладачем університету (Болонський університет).
(редагувати) Її наступником у цьому навчальному закладі була Марія Гаетана Аньєзі — математик, автор робіт з цілочисельного та диференціального числення.
(редагувати) Була співавтором шести монографій, близько двохсот статей та 97 патентів.
(редагувати) Рагульскене була керівником чи опонентом понад півсотні захищених дисертацій.
(редагувати) Вона й сама є науковим керівником — під її керівництвом молоді науковці захистили вже 18 кандидатських дисертацій.
(редагувати) У 1968—1973 працювала дослідником і лектором у відділенні комп'ютерних наук Стенфордського університету в Сполучених Штатах.
(редагувати) Леся Бризгун-Шанта і Леся Храплива-Щур (Канада), громадські діячі, Леся Богуславець (Ткач) (Австралія), письменниця — за значний внесок у пропаганду української літератури та велику благодійну діяльність.
(редагувати) Творча група Національної радіокомпанії України (канал „Культура“) у складі: віце-президент Національної радіокомпанії України, директор каналу „Культура“ Леонтій Даценко, заступник головного редактора редакції літератури і театру Юрій Засенко, актори: заслужена артистка України Лариса Недін, заслужений артист України Борис Лобода, артисти Галина Стефанова та Юрій Ємельяненко, автор сценарію Світлана Короненко — за цикл радіопередач за романом Михайла Слабошпицького про письменника розстріляного відродження Тодося Осьмачку „Поет із пекла“.
(редагувати) Письменниця, громадський діяч Олена Ананьєва (м. Одеса, Україна — Німеччина) — за роман-трилогію «Беженцы.
(редагувати) – Поетеса, громадський діяч Галина Запорожченко (м. Миколаїв) – за книжку віршів «Хай святиться надія» та значну творчу, просвітницьку й громадську діяльність, популяризацію українського поетичного слова;
(редагувати) Вона автор близько сорока фотогазет та документальних виставок.
(редагувати) У 2017 році в рамках руху #MeToo ряд помітних жінок-журналістів виступили з повідомленням про сексуальні домагання на своїх робочих місцях.
(редагувати) Жінки-журналісти, чи то вони працюють в небезпечному контексті, чи то в журналі, стикаються з ризиками фізичного нападу, сексуальних домагань, сексуального нападу, зґвалтування і навіть вбивства.
(редагувати) У звіті зафіксовано 85 випадків, коли також було вбито трьох жінок-журналістів.
(редагувати) Аналіз більш ніж двох мільйонів твітів, проведений аналітичним центром Demos, виявив, що жінки-журналісти зазнали приблизно втричі більше образливих коментарів, ніж їхні колеги-чоловіки у Twitter.
(редагувати) Міжнародна федерація журналістів та Мережа Південної Азії Медіа Солідарність розпочала кампанію Byte Повернутися до обізнаності рейзом і бойової онлайн утисків жінок — журналістів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
(редагувати) Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) організувала нараду експертів на тему «Нові виклики свободі вираження: Протидія Інтернет Зловживання жінок — журналістів», які справили публікацію з тією ж назвою, яка включає голоси журналістів і вчених про реалії онлайн-зловживань жінок-журналісток та способів боротьби з ними.
(редагувати) У 1870-х роках жіночий рух започаткував і видавав власні статті з жінками-редакторами та журналістами.
(редагувати) Першою жінкою у Фінляндії, яка працювала журналістом у Фінляндії під власним іменем, була Аделаїда Ернроут, яка писала в « Хельсінгфорс Дагблад» і « Хуфвудстадсбладет» протягом 35 років з 1869 року.
(редагувати) Вона була не лише автором і редактором журналу, але також внесла багато власних перекладів .
(редагувати) Піонерське покоління жінок-журналістів, як правило, з вищого / середнього класу, які бажали заробити власний дохід.
(редагувати) У міжвоєнний період відбулася зміна, яка піддала жінок-журналістів неформальній дискримінації, яку довго називали «жіночою пасткою»: запровадження звичного жіночого розділу газет.
(редагувати) Вона писала для широкого кола газет та періодичних видань протягом своєї кар'єри та стала президентом Товариства жінок-журналістів у 1901 році.
(редагувати) Сара Йозефа Хейл (1788—1879), американська письменниця, редактор та автор дитячої рими " Мері мала ягня ".
(редагувати) Марі Маттінглі Мелоні (1878—1943) заявляла в 1943 році The New York Times, що вона є «однією з провідних жінок-журналістів США».
(редагувати) Вона була першим журналістом, який взяв інтерв'ю у президента Барака Обами після його інавгурації.
(редагувати) Маріон Ліньяна Розенберг (1961—2013) була музичним критиком, письменницею, перекладачем, мовником і журналістом.
(редагувати) Тавакуль Карман (араб. توكل كرمان, також Тавакель; 7 лютого 1979, Таїз, Ємен) — єменська правозахисниця, політик, журналіст, перша арабська жінка лауреат Нобелівської премії миру 2011 року спільно з Елен Джонсон-Серліф і Леймою Гбові «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у розбудові миру».
(редагувати) Мюррей працювала викладачем, з 1989 по 1993 була членом сенату штату Вашингтон.
(редагувати) На думку більшості фінів, саме Галонен втілює сучасніший і різносторонній тип політика, державного діяча.
(редагувати) Дригало Людмила — керівник ПП «Дригало» м. Біла Церква
(редагувати) Єпіфанцева Світлана — генеральний керівник і засновник готельного комплексу «Парк-Готель», віце-президент промислової корпорації «ЮТМІС», м. Дніпропетровськ
(редагувати) Іларіонова Ельвіра — керівник відділу культурно-масових заходів компанії «Алеф-Віналь», м. Дніпропетровськ
(редагувати) Жупіна Олена — автор та ведуча телепрограми «Формула успіху», дворазова чемпіонка України, Європи, бронзова призерка XXVII Олімпійських ігор зі стрибків у воду (2000 р.)
(редагувати) Черевична Олена — дизайнер одягу, автор торгової марки «М. Мільто», м. Біла Церква
(редагувати) Олена Коневега — викладач, регіональний директор МДФ «Світ талантів» в м. Хмельницьку
(редагувати) Олена Хачатрян — директор ПП «АРТЛЕНД», громадський діяч, м. Житомир
(редагувати) Ґру Гарлем Брунтланн (норв. Gro Harlem Brundtland) — жінка-політик, голова найбільшої партії в Норвегії, прем'єр-міністр, відомий міжнародний діяч.
(редагувати) Її часто називають найяскравішим політичним діячем сучасної Норвегії.
(редагувати) Як автор ряду досліджень статистики вродженних пороків і методів покращення їх реєстрації, Гру була оцінена і в 1969 р.
(редагувати) Катерина є автором близько 400 листів, хоча навчилася писати лише в кінці свого життя.
(редагувати) 12 листопада того ж року була обрана керівником фракції БПП «Солідарність» у Харківській обласній раді.
(редагувати) Сільвія Ерл (нар. 1935) — вчена з морської біологіх, дослідниця, автор і викладачка
(редагувати) Однак дослідження 2018 року показує, що жінки-керівники на 45% частіше звільняються від своїх колег-чоловіків, навіть якщо вони добре працюють.
(редагувати) Завдяки своєму винаходу Гувер стала першою жінкою, що зайняла посаду керівника технічного відділу в Лабораторіях Белла.
(редагувати) Юлія Василівна Безвершенко — українська вчена у галузі теоретичної фізики, популяризаторка науки, громадська діячка, кандидат фізико-математичних наук, молодший науковий співробітник Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України, старший викладач «Києво-Могилянської академії», заступниця голови Ради молодих вчених НАН України, голова Ради молодих вчених відділення фізики та астрономії НАН України, віце-президент ГО «Unia Scientifica».
(редагувати) Нейгебауер стала першим дослідником, що здійснила за допомогою плазмового аналізатора міжпланетної станції Марінер-2 перші широкомасштабні вимірювання сонячного вітру і визначила його властивості.
(редагувати) У 1935 році стала викладачем в Токійському жіночому християнському коледжі, в якому пропрацювала до 1937 року.
(редагувати) Коли через шість місяців Кюрі прочитала свою першу лекцію, вона стала першою жінкою-викладачем Сорбонни.
(редагувати) У 2004 році призначена професором фізики космічної плазми і стала викладачем кафедри фізики, паралельно займаючись дослідженням.
(редагувати) Дивна Векович (1886-1944), перша жінка-лікар у Чорногорії і перекладачка (автор перекладу французькою поеми «Гірський вінець» авторства Петра II Негоша-Петровича і віршів Йована Йовановича-Змая).
(редагувати) З часу вступу до Школи фізики і астрономії в Манчестерському університеті, вона була важливим дослідником в області полімерних композитів, сенсибілізованих напівпровідниковими наночастинками, з метою досягнення високої швидкості реакції і дифракційної ефективності, необхідної для застосування в якості зберігання та обробки даних.
(редагувати) Вона є співавтором наукових робіт з Джеймсом Дюраном, Дженні Нельсон, Доналом Бредлі і Джі-Сеон Кімом.
(редагувати) Ладиженський також репресований і загинув у таборі, згодом про їхні долі було розказано в «Архіпелазі Гулаг» А. І. Солженіцина, а сама вона згадана автором в списку 257 «свідків Архіпелагу»).
(редагувати) 1816 — Шарлотта Бронте, англійська письменниця, автор знаменитих романів «Джейн Ейр», «Вільєтт», «Вчитель» (†1855).
(редагувати) Вона була науковим керівником таких студентів як Яна Левін, автор і професор з астрономії та фізики у коледжі Барнарда, і Джей Джубас, старший партнер McKinsey & Company з телекомунікацій, медіа та технології.
(редагувати) Тіруваллувар — святий, поет і автор Тіруккурала — священної книги тамілів.
(редагувати) З 1990 р. була науковим керівником Відділу динамічної металофізики.
(редагувати) 6 серпня — Корінь Антоніна Михайлівна, поетеса, громадський діяч, член Національної спілки письменників України.
(редагувати) Карач Ольга Євгенівна (нар. 1979) — журналістка, суспільний діяч;
(редагувати) Протягом своєї кар'єри Фейнман була автором і співавтором більш ніж 100 унікальних публікацій.
(редагувати) 1912 — Барбара Такман, американський історик, письменник, журналіст, найбільше відома за книгою «Серпневі гармати» (†1989).
(редагувати) У 2011 році класним керівником випускників була Когут Зеновія Романівна.
(редагувати) У 1968 році повернулася в США і в тому ж році вступила асоційованим дослідником в Каліфорнійський університет в Берклі, де з 1981 року професорка фізики, нині професор-емерит.
(редагувати) Була організатором і багаторічним керівником практикуму з оптичних та фотоелектричних явищ в напівпровідниках.
(редагувати) Була науковим керівником багатьох науково-дослідних бюджетних та госпдоговірних тем, брала участь у створенні базової виробничої лабораторії на ВО «Київський радіозавод» та була її науковим співкерівником.
(редагувати) Незважаючи на свої математичні досягнення, Еммі Нетер була посереднім викладачем.
(редагувати) У 1993 році Денлі була співавтором «Балтіморської хартії для жінок в астрономії» щодо вирішення проблем жінок як меншини у сфері астрономії.
(редагувати) Певні політики та громадські діячі засудили участь Євгена в цьому заході .
(редагувати) Публічна особа, також публічний діяч, громадський діяч — в українському законодавстві діляться на національних і іноземних.
(редагувати) Поетеса та громадський діяч Галина Запорожченко (м. Миколаїв) – за подвижницьку працю на ниві народознавства, збереження надбань традиційної народної культури та популяризацію джерел духовності українського народу;
(редагувати) 1963 — Лілія Золотоноша, українська поетеса, юрист, журналіст, громадський діяч.
(редагувати) 29 вересня 1943 р. німецька окупаційна адміністрація в Італії заарештувала Онацького як визначного українського націоналістичного діяча за його постійне критичне ставлення до німецького націонал-соціалізму: відбув в ув'язнення спочатку в Італії, а потім в Берліні та Оранієнбурзі.
(редагувати) Гагаузька письменниця, науковець, перекладач, громадський діяч Федора Арнаут (м. Київ) — за переклади поезій Тараса Шевченка гагаузькою і турецькою мовами;
(редагувати) науковець, кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та культурології Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Тараса Шевченка, художній керівник студентського соціального театру «EX LIBRIS» Марина Каранда (м. Чернігів) — за значний внесок у розбудову концепції соціального мистецтва засобами аматорського театру, організацію широкої просвітницької, естетико-виховної, інклюзивно-арттерапевтичної та гастрольної діяльності навчально-реабілітаційними закладами Чернігівщини;
(редагувати) Благодійна організація «Фонд Руєвит» (керівник — Діана Гордійчук).
(редагувати) Качкан В. А., Качкан О. В. Alteri vivas opartet, si tibi vis vivare — кредо науковця-публіциста Володимира Целевича // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі -в діаспорі.
(редагувати) Керівник: Тереза Хланьова.
(редагувати) Керівник: Марія Вазі-Нобілісова.
(редагувати) Центр протидії корупції (ЦПК) — українська громадська організація, створена у 2012 році українським громадським діячем, головою правління організації Віталієм Шабуніним та виконавчою директоркою ЦПК Дар'єю Каленюк.
(редагувати) Петро Була — український підприємець, громадський діяч.
(редагувати) Качкан В. А., Качкан О. В. Великий полтавець європейського овиду // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі.
(редагувати) Кобилиця Лук'ян — громадський і політичний діяч, керівник селянського руху на теренах австрійської частини Буковини в 1840-х рр.
(редагувати) 1973 — Руслана Лижичко, українська співачка, громадський діяч, переможниця пісенного конкурсу «Євробачення-2004» у Стамбулі.
(редагувати) Теща — Раїса Іванченко, відома українська письменниця, поетеса, історик, автор історичних романів.
(редагувати) Качкан В. А., Качкан О. В. Діяч високої офіри (українське соборництво Бориса Шкандрія) // Нев’януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі.
(редагувати) «У новому фільмі ми покажемо, якою Україна стане за 50 років Незалежності», — каже автор ідеї, шеф-редактор Ірина Соломко.
(редагувати) У селі народилася Косач-Борисова Ізидора Петрівна (1888—1980) — рідна сестра Лесі Українки, мемуарист, культурний діяч, член-кореспондент УВАН.
(редагувати) Серед викладачів і вихованців Полтавського кадетського корпусу було багато діячів науки і культури, громадських діячів.
(редагувати) Дружина політика та громадського діяча — голови Організації Українських Націоналістів, генерального секретаря та Президента Світового Конгресу Вільних Українців, останнього президента Української Народної Республіки в екзилі Миколи Плав'юка.
(редагувати) Палій Ліда — Українська поетеса, малярка, мандрівник, автор популярних подорожніх нотаток.
(редагувати) Світлична Надія — правозахисниця—учасник руху шістдесятників,, журналіст.
(редагувати) Степанів Олена — старшина української армії, педагог і громадський діяч, пластунка.
(редагувати) Анна Костянтинівна Скороход (нар. 14 січня 1990, м. Вишгород, Київська область) — український громадський діяч.
(редагувати) 18 липня — українська селянка та радянський громадський діяч, депутат Верховної Ради УРСР 8-11-го скликань, нар. у Лисівцях на заліщанщині
(редагувати) Кобринська Наталія Іванівна (дівоче прізвище Озаркевич, 1855, Белелуя — 1920) — українська письменниця, громадський діяч, організаторка жіночого руху.
(редагувати) Наталка Білоцерківець є автором тексту популярної пісні «Ми помрем не в Парижі», яку виконує гурт «Мертвий Півень».
(редагувати) Вона є автором ліричних, патріотичних, гумористичних поезій, а також прозових творів.
(редагувати) Стежками матері пішла донька — талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат — Петро Коломієць — відомий сьогодні письменник, журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повістей.
(редагувати) Біла Церква — померла 17 березня 2011 в м. Київ) — українська поетеса, піснярка, педагог, журналіст.
(редагувати) Світлана Степанівна Костюк (дівоче прізвище Бусел, 30 листопада 1963(19631130), село Кукли Маневицького району Волинської області — 6 січня 2017, Нововолинськ) — українська поетеса, журналіст, педагог, громадський діяч.
(редагувати) Заміжня, чоловік — відомий письменник, журналіст і літературний редактор Валерій Дружбинський.
(редагувати) Розробку і дизайн всіх пісенних збірок Ольги Пенюк і її диску «Зорепад пісень» здійснила Ольга Борисенко - викладач Львівської Академії Друкарства, художник – дизайнер, працює в НВФ «Українські технології».
(редагувати) Серед співорганізаторів: Олена Коломієць — завідувачем кафедри української мови, літератури та східних мов Університету «Україна», Тетяна Белімова — письменниця, літературознавець та викладач, поетеса Тетяна Яровицина.
(редагувати) поетеса з міста Вишневого Тетяна Домашенко, автор п'яти поетичних книжок, чиї твори про Майдан устигли вже стати народними піснями.
(редагувати) Очима відомого українського поета, журналіста і літературного критика, багаторічного керівника української редакції «Голосу Америки» Володимира Біляїва Ганна Черінь — «українська поетеса, плодовитий автор критичних статей, оповідань та дуже цікавих подорожніх нарисів і творів у жанрі дитячої літератури» («На неокраянім крилі…», Донецьк, 2003).
(редагувати) Лілія Анатоліївна Золотоноша (* 24 липня 1963, Єланець) — українська поетеса, юрист, журналіст, громадський діяч.
(редагувати) Людмила Скирда — автор більш ніж двохсот наукових статей і культурологічних есе, опублікованих в Україні та інших країнах.
(редагувати) Ініціаторами встановлення пам'ятника стала група киян, серед яких керівник Inter Media Group Ганна Безлюдна і головний редактор телеканалу «Інтер» Антон Нікітін.
(редагувати) Крім того, Наталя Забіла була автором підручників «Читанка» для другого класу (1933) і «Читанка» для третього класу (1939), які перевидавалися кілька разів.
(редагувати) Мати, Надія Яківна Обжирко-Забужко (1926—2014) — вчителька української літератури, автор методичних розробок і популярних літературознавчих творів для школярів.
(редагувати) Автор чи авторка літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів.
(редагувати) Галина Гордасевич була активним громадським і політичним діячем — у 90-х роках вона була членом багатьох новітніх громадських організацій України, народжених демократією.
(редагувати) У цей же період керівником літературної частини у театрі працює Надія Кукуруза — натхненний пропагандист лялькарства.
(редагувати) 6 січня — Світлана Костюк, 52, українська поетеса, журналіст, педагог, громадський діяч.
(редагувати) Таршин Надія Павлівна (у дівоцтві Галайко, народилася в 1949 у Сморжеві) — українська поетеса, автор чотирьох поетичних збірок.
(редагувати) Фесюк Галина Петрівна (народилася в 1964 у Пилах) — українська поетеса, краєзнавець, журналіст та громадський діяч у сфері культури.
(редагувати) З 1985 року почала друкуватися в українській періодиці як поетеса, прозаїк, публіцист, перекладач, журналіст та літературний критик.
(редагувати) Автор збірок віршів «Побачення біля трансформаторної будки», «Ритуальне самогубство», «Пан Кухоль» (для дітей) та «Шиза», друкувалася в численних антологіях та колективних збірниках.
(редагувати) З 1985 року почала друкуватися в українській періодиці як поетеса, прозаїк, публіцист, журналіст та літературний критик.
(редагувати) Тамара Артемівна Севернюк (нар. 26 липня 1940(19400726), Старокостянтинів Старокостянстинівського району Хмельницької області) — поет-лірик, поет-пісняр, перекладач, публіцист, журналіст
(редагувати) Після університету Тамара Севернюк стає журналістом, публіцистом, працює у редакціях Путильської районної газети, в обласній молодіжній газеті «Молодий буковинець», «Радянська Буковина», «Буковина».
(редагувати) Журналістом Тамара Артемівна пропрацювала 27 років.
(редагувати) Тамара Артемівна Севернюк стала на сьогодні автором 27 художніх книг.
(редагувати) «Зміст її і теперішнього життя — в любові до всього сущого …вона ще багато чого сокровенного має сказати людям» (Надія Будна, журналіст).
(редагувати) Тамара Севернюк — автор перекладів з румунської мови поезії Міхая Емінеску, Тудора Аргези, Вероніки Микле, Аркадія Опайця (окрема поетична книжка «Реанімаційна палата»), Ніколае Теуту, Іліє Зегрі, Георге Воде, Міхая Бенюка, Думітру Матковського, Іон Козьмен та інших.
(редагувати) Емма Андієвська є автором двадцяти дев'яти поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів та понад дев'яти тисяч картин.
(редагувати) Проте, сама автор свою належність до цієї групи заперечує, оскільки почала публікуватися раніше, ніж інші члени групи.
(редагувати) Власні поезії автор почала друкувати у діаспорній українській пресі починаючи з 1949 року.
(редагувати) Відтоді автор публікувала всі свої твори під іменем Емма Андієвська.
(редагувати) Подібний ефект є і в поезії Стефана Малларме, твори якого автор відкрила для себе у зрілому віці після публікації двох її поетичних збірок.
(редагувати) У декількох збірках своїх поезій автор вдалася до стилізації, вигадавши фіктивних поетів.
(редагувати) Емма Андієвська є автором трьох романів.
(редагувати) Перший — філософський роман «Герострати» (1950–1952 рр.) — автор почала писати у віці дев'ятнадцяти років реагуючи на новелу Жана-Поля Сартра «Герострати».
(редагувати) Третій — «Роман про людське призначення» — автор писала протягом десяти років з 1970 по 1980 рр.
(редагувати) Емма Андієвська є також автором короткої прози — збірки оповідань «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Проблема голови» (2000), збірки «Казки Емми Андієвської» (2000) та твору «Джалапіта» (1962).
(редагувати) Цей досвід частково був використаний Л.Сиротою у фільмі Роллана Сергієнко «Поріг», співавтором й одним з героїв якого вона була.
(редагувати) Ната́лія Гео́ргіївна Трохи́м (нар. 26 січня 1967, Хмельницький) — українська поетеса, перекладачка і видавець, засновниця і керівник видавництва «Джезва».
(редагувати) Леся Українка (справжнє ім'я: Лариса Косач-Квітка; 1871—1913) — українська письменниця, перекладач, культурний діяч.
(редагувати) Тепер пісні Анни Канич співають лауреати конкурсів естрадної пісні 2003—2005 років Марія Крумшин, Таня Гринчишин, Ігор Кобрин, Соломія Григор'єва, Юліана Левко, Оля Вовк, Олег Данилюк, Назар Тимошицький, а також автори музики й виконавці Наталка Кулинич, Олесь Коваль та Олеся Олекшій.
(редагувати) Першим керівником музею була Челядіна Світлана Олексіївна, після неї — Іванова Ольга Андріївна.
(редагувати) Працювала художнім керівником в клубах сіл Бджільна, Петрашівка, методистом Теплицького районного будинку культури, бібліографом-краєзнавцем Теплицької районної бібліотеки, керівником районного літературно-творчого об'єднання «Дивослово» (1985–2010 рр.).
(редагувати) Рабенчук, В. У пошуках рими до слова «кохаю» [Текст] : [Про творчий шлях поетеси і культурного діяча Т. Приймасюк.
(редагувати) 2002 — Астрід Ліндгрен, шведська письменниця, автор всесвітньовідомих книг для дітей «Карлсон, який живе на даху» та «Пеппі Довгапанчоха».
(редагувати) Наталя Андріївна Лівицька-Холодна автор збірок «Вогонь і попіл» (1934), «Сім літер» (1937), «Поезії, старі і нові» (1985), біографічної повісті «Шлях велетня» (1955); оповідань для молоді «Синя квітка», «Я бачив Симона Петлюру», «Розповідь про Крути» (1956).
(редагувати) Тележурналістка ТОВ ТРК «Академ-TV» ( редактор новин, автор та ведуча культурологічних програм).
(редагувати) Деякий час працювала журналістом і редактором жіночих журналів.
(редагувати) У новелі «Жебрачка» (1895) автор вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині.
(редагувати) Серед аргументів прибічників теорії що Вовчок не була справжнім автором її українських творів, виділяються три найпереконливіші.
(редагувати) Сафі Байс (Ірина Мошкова; 4 жовтня 1991, Новоросійськ) — українська письменниця, автор роману "У що повіриш ти?", одна з переможниць конкурсу фентезі-оповідань "Брама" (літературний фестиваль на Іванофранківщині) у 2017 році.
(редагувати) Відома не лише, як письменниця, але як і журналіст.
(редагувати) Юлія Зейкан була не лише письменницею, журналістом, а й і вправним борцем за свободу, дослідником справжньої історії рідного Закарпаття, зокрема періоду Карпатської України.
(редагувати) Часто при такій диференціації зважають на жанрові уподобання автора чи авторки.
(редагувати) Теодóра Петрíвна Савчúнська-Лáтик — українська письменниця, викладач - катехит у Центрі передшлюбної катехизації наречених при Катедральному соборі Успіння Пресвятої Борогодиці в м. Стрию, керівник літературного гуртка "Мелодія слова" при Стрийському районному Будинку дитячої та юнацької творчості та "Паростки" при дитячій бібліотеці ім. В. Стефаника, член Національної спілки письменників України (з 2002 року).
(редагувати) (15 липня 1948, в селищі Більшівці Галицького р-ну Івано-Франківської обл.) — українська дитяча письменниця: поетеса, прозаїк, драматург, журналіст.
(редагувати) Віра Багірова — автор 6 статей з питань літератури в періодиці, 6 передмов до книг інших письменників; автор ще не опублікованих жанрів малої прози та поетичних збірників, які є в черзі на друкування: «Живий Всесвіт», «Це моє життя», «Солов'їні хори», пісенника Мирослава Пастернака «Бог любить нас» на вірші В. Багірової.
(редагувати) Відповідаючи на питання Ізи Хруслинською, Оксана Забужко описує факти своєї біографії та психологічного становлення, зокрема згадуючи книжки та авторів, які справили на неї вплив (Леся Українка, Сільвія Плат, Ірина Вільде), описуючи свої дитячі та університетські роки, а також досвід за кордоном.
(редагувати) Ірина Ярославівна Савка (нар. 1 квітня, Баранівка (Бережанський район), Тернопільська область) — українська письменниця, викладач музики.
(редагувати) Так, вона однією з перших у статті "Про нову українську повість "Бур'ян", її автора і радянську критику" високо оцінила роман А. В. Головка, наголосивши, що він справив на читача "враження грандіозу".
(редагувати) Вона також була укладачем збірників «Фантаври» (рос. Фантавры), авторами якої були члени літературної студії письменників-фантастів, зокрема Людмила Козинець, Наталія Астахова, Данило Клугер; та «Фемі-фан» (рос. Феми-фан), авторами якої були жінки-фантастки.
(редагувати) Вона є автором сценаріїв 21 документального фільму та трьох театральних п'єс.
(редагувати) Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна // Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник.
(редагувати) Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка і вчительки Лідії Миколаївни Іваненко, сестра фізика-теоретика Дмитра Іваненка.
(редагувати) Іванна Блажкевич — автор спогадів про Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника, Тимотея Бордуляка, О. Вітошинського, Павла Думку, Корнила Устияновича, Олену Кульчицьку.
(редагувати) Качкан В. А., Качкан О. В. «Вкинула світла на далекі дороги суспільності» (Катря Гриневичева: біографічна мозаїка; пороги творчості, що замовчують листи) // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі.
(редагувати) Ліндгрен дізналася про погане ставлення до тварин на великих фермах Швеції та інших промислових країн від Крістіни Форслунд, ветеринара й викладача Упсальського університету.
(редагувати) Лариса Миколаївна Ніцо́й (дівоче Єфименко) (нар. 17 березня 1969, смт Капітанівка, Новомиргородський район, Кіровоградська область) — українська письменниця, педагог, громадський діяч, член Національної спілки письменників України.
(редагувати) Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціаторка першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям».
(редагувати) Марія Домбро́вська (пол. Maria Dąbrowska, уроджена Марія Шум́ська — пол. Maria Szumska; 6 жовтня 1889, Русово Калиського повіту — 19 травня 1965, Варшава) — польська письменниця, автор новел та романів, драматург, публіцист і літературний критик, лауреат Державної премії Польської Народної республіки (1955).
(редагувати) Домбровська — автор історичних драм «Геній-сирота» («Geniusz sierocy», 1939, опублікована у 1957), «Станіслав і Богуміл» («Stanisław i Bogumił», 1945, опублікована у 1947).
(редагувати) Це могли бути політики, політологи, діячі культури, науки тощо.
(редагувати) Марта Шокало закінчила Києво-Могилянську академію, за спеціальністю — філософ, однак одразу ж після закінчення вузу працювала журналістом.
(редагувати) Зі́рка Заха́ріївна Мензатю́к (* 21 жовтня 1954, c. Мамаївці, Кіцманський район, Чернівецька область) — українська письменниця, казкарка, журналіст, член НСПУ (З 1995).
(редагувати) Донька — (Наталка Фіцич ), тележурналіст одного із київських телеканалів.
(редагувати) Ольга Франко (Хоружинська) — громадський діяч і видавець, дружина Івана Франка.
(редагувати) Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка, 1849—1930) — українська письменниця, громадський і культурний діяч, перекладач.
(редагувати) Ольга Богомолець — громадський діяч, заслужений лікар України, автор-виконавиця українських романсів, кандидат у Президенти України на виборах 2014 року.
(редагувати) Гелена Мнішек — автор популярних романів і повістей про світське життя аристократичного суспільства Польщі та Литви.
(редагувати) У Ірени є молодша сестра Галя Карпа — письменниця, співзасновник і екс-шеф-редактор арт-журналу «Аж», автор книги оповідань «Ппппппп».
(редагувати) На той час театр очолювали Микола Лисюк (директор) та заслужена артистка України, акторка, режисерка Людмила Колосович (художній керівник).
(редагувати) Батько — Д. Журавльов — викладач міського училища, мати — дочка героя Війни 1812 року генерала Вуїча, сина молдовського господаря.
(редагувати) Керівником курсу була відомий український педагог, автор підручників Н. Ф. Скрипченко, яка разом із студентами досліджувала проблеми розвитку загально навчальних навичок у мовленні молодших школярів та формування у них умінь та навичок читання.
(редагувати) Валентина Василівна також стала автором і видавцем першого грузино-українського розмовного словника.
(редагувати) Нагороджена грамотами Львівського державного обласного центру народної творчості та культурно-освітньої роботи як співавтор книг «Відроджений ляльковий вертеп» та «Кобзарство і ми».
(редагувати) Коваленко Є. Софія Русова педагог-просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа.
(редагувати) 1958 — Соломія Павличко, українська письменниця, видавчиня, публіцистка, автор праць з історії фемінізму (†1999).
(редагувати) 15 лютого — українська поетеса, журналіст Наталія Віргуш, нар. у Зборові
(редагувати) 1979 — Лариса Шепітько, український радянський кінорежисер, сценарист, автор стрічки «Сходження».
(редагувати) Здобула освіту за спеціальністю викладач музики в Прикарпатському університеті (Івано-Франківськ) та консерваторії в м. Тілбург (Нідерланди).
(редагувати) 1938 — Лариса Шепітько, український радянський кінорежисер, сценарист, автор стрічки «Сходження».
(редагувати) Тетяна Валеріївна Белімова (народилася 11 грудня 1976(19761211) у Києві) — українська письменниця, літературознавець та викладач з Києва.
(редагувати) Сапфо́, Сафо́, Псапфо́ (на еолійському діалекті Псапфа) Мітіленська (грец. Σαπφώ, «світла, осяйна») (бл. 630 до н. е., о. Лесбос — 570 до н. е., о. Лефкас) — давньогрецька феміністська поетеса і музикант, автор монодичної меліки та «сапфічної строфи».
(редагувати) Зубченко Галина Олександрівна (* 19 липня 1929, Київ — † 4 серпня 2000, Київ) — українська художниця, громадський діяч, одна з засновників Клубу творчої молоді Києва.
(редагувати) Була автором моделі пам'ятника В. І. Леніну (бронза, кераміка), встановленого у 1927 році в Ашхабаді, столиці Туркменської РСР.
(редагувати) Ядвіґа Городиська — польська мисткиня, професор, автор скульптури Матері Божої до костелу в Комарні (1936 р.).
(редагувати) Послання» (2001, д/ф, студія «Кінематографіст», автор сценарію і режисер: Ольга Самолевська)
(редагувати) Френсіс Граймс (англ. Frances Grimes; 25 січня 1869 — ? 1963, Нью-Йорк, США) — американська жінка-скульптор, відома як автор бюстів і барельєфних портретів.
(редагувати) Лари́са Микола́ївна Не́дін (*1 лютого 1965(19650201) в смт Овідіополь Одеської області) — українська актриса, театральний педагог, письменниця, журналістка, громадський діяч.
(редагувати) У творчому доробку сольний аудіоальбом естрадних пісень «Бажаю щастя»; музичний фільм «Пісні Анатолія Горчинського співає Лариса Недін»; виконавиця й автор проекту сучасного українського міського романсу «Цілую усмішку твою» у Національній філармонії України (1998), аудіоальбом з такою ж назвою; «Вечір сучасних українських духовних пісень та романсів» у Київській міській Галереї мистецтв «Лавра» (1999), аудіоальбом з такою ж назвою.
(редагувати) Тетя́на Володи́мирівна Даниле́нко (нар. 30 жовтня 1983(19831030) ) — український тележурналіст.
(редагувати) Вела перше вітчизняне ток-шоу на економічні та політичні теми «Перехрестя» (українсько-американський проект), була автором і ведучою телевізійного публіцистичного серіалу «Інвестиційна історія» (українсько-словацький проект).
(редагувати) Ю́лія Микола́ївна Бережко-Камінська (народилася 1982 у селі Чорнобаївка, Білозерського р-ну, Херсонської області) — українська письменниця і журналіст, член Національної спілки письменників України та Всеукраїнської літературної асоціації «Конгрес літераторів України».
(редагувати) Сім'я: батько Кобець Семен Олексійович (1897–1987); мати Лідія Іванівна (1906–1986); чоловік Марусик Василь Андрійович (1941) — журналіст, дочка Ярослава (1979); син Богдан (1982).
(редагувати) Була автором і ведучим програми «Рубльова зона» на каналі НТВ (2000—2001), співведучою програми «Інший час» на каналі ОРТ (2001—2002), автором програми «Є думка» на каналі ТВС (2002—2003), автором рубрики «Своїми словами» в передачі «Тиждень» на каналі Ren-TV (2003—2004).
(редагувати) Ната́ля Все́володівна Яблоно́вська (рос. Наталья Всеволодовна Яблоновская, нар. 29 січня 1973 року в Сімферополі, Крим) — українська дослідниця, журналіст, фахівець з проблем етнічної преси.
(редагувати) Лари́са Олексі́ївна І́вшина (нар. 9 червня 1960, смт Локачі, Волинської області) — український журналіст, громадсько-культурний діяч
(редагувати) Дарія Ребет співпрацювала з багатьма українськими періодичними виданнями в еміграції, була членом редколегій часописів «Сучасна Україна», «Сучасність» та «Український самостійник», видала збірку статей про Об'єднання Українських Жінок у Німеччині (1980), автор статей, присвячених ідеології ОУН, її програмним постулатам та історії, українському визвольному рухові.
(редагувати) Також Ольга стала автором і продюсером великої кількості спеціальних проектів телеканалу «Інтер» про Пісенний конкурс Євробачення, музичні фестивалі «Нова хвиля» (Латвія), «Слов'янський базар» (Білорусь) та багатьох інших.
(редагувати) Людмила Степанівна Павлюк (дівоче прізвище Петрук) (* 11 січня 1967, Луків (смт)[джерело?]) — український науковець, журналіст, поет, перекладач.
(редагувати) Людми́ла Григо́рівна Ме́х (нар. 30 грудня 1951, м. Переяслав-Хмельницький Київської області) — українська журналістка, громадський діяч.
(редагувати) Олена Сергіївна Вайцеховська (1 березня 1958, у Львові, УРСР, СРСР) — радянська спортсменка (стрибки у воду), російський спортивний журналіст.
(редагувати) Желіховська Наталія Степанівна (3 січня 1972 р. м. Київ) - викладач сучасної української публіцистики, медіакритики, публіцистики в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри.
(редагувати) Разом з Мамонтовим і ще кількома журналістами була автором документальних фільмів, що виходили в рамках проекту «Большой репортаж РТР», а також окремо («Страна безмолвия», «Акватория восходящего солнца», «Ханский шатёр», «Кавказский полумесяц» тощо).
(редагувати) 100 імен; 700 відомих ічнянців: митці, науковці, діячі культури», літературно-мистецьке видання (2012, у співавторстві з Т.Чумак).
(редагувати) О́льга Володи́мирівна Герасим'ю́к (* 21 жовтня 1958, місто Пирятин, Полтавська область) — український журналіст, ведуча телевізійних програм, телевізійний менеджер, народний депутат України 5-го і 6-го скликань.
(редагувати) З 1997 р. — автор-ведуча телеканалу 1+1, де здійснила проекти «Проти ночі» (1997 — квітень 1998), автор документальних спецпроектів «Особливий погляд», «Версії Ольги Герасим'юк», ток-шоу «Без табу» (з травня 1998), «Хочу і буду», «Іду на ви».
(редагувати) Серед всесвітньо знаних ісландців, відомих і українцям, необхідно відмітити письменника Галдора Лакснесса (Halldór Kiljan Laxness) — лауреата Нобелівської премії в галузі літератури 1955 року, сучасного кінорежисера Фредріка Фредеріксона (Fridrik Thor Fridriksson) і талановиту співачку і автора своїх пісень Бйорк (Björk Guðmundsdóttir).
(редагувати) Вагомий вклад, ініціатива і заслуга у відбудові церкви належать Зеленюку Олександру Івановичу, місцевому жителю (народженому в с. Калюс) і керівнику сільськогосподарського кооперативу «Мрія».
(редагувати) Не проігнорував автор і небагатьох жінок-художниць ( Маргарита Годевійк, Анна Марія Схюрманс, Марія Сібілла Меріан ).