Користувач:Venzz/Арістід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Venzz/Арістід

Арістід (дав.-гр. Ἀριστείδης; бл. 530 — 467 до н. е.) — афінський державний діяч, полководець періоду греко-перських війн (500—449 роки до н. е.).

Свою політичну діяльність Арістід почав, будучи прихильником реформатора Клісфена з роду Алкмеонідів[1]. Пізніше він відійшов від угруповання Алкмеонідів і зайняв позицію політика поза угруповань — унікальну позицію, котра вирізняла його від усіх інших державних діячів його часу[2]. Причиною захопленого здивування сучасників була «справедливість» Арістіда — він завжди ставив загальнодержавні інтереси вище особистих та групових[3].

Призначений одним з десяти афінських стратегів, він відзначився у битві при Марафоні. Рік потому Арістіда обрали архонтом-епонімом, проте через інтриги Фемістокла, який прагнув перетворити Афіни в морську державу і який побоювався суперництва, Арістід піддався остракізму в 482 році до н. е.[4] і виїхав до Егіни. Два роки потому, у зв'язку з навалою Ксеркса на Грецію, Арістід в числі інших вигнанців був достроково повернутий. Відклавши всі свої конфлікти з Фемістоклом, він висловив готовність служити під його керывництвом і активно включився у боротьбу з персами. Він брав участь у битві при Саламіні: зайняв острів Псітталею, очистивши його від перського гарнізону, а у ході битви знищував, або брав у полон тих персів, котрі намагалися урятуватися.

Наступні роки після Саламіна стали піком всієї кар'єри Арістіда[5]. Через рік він був обраний стратегом, причому його розглядали не як рядового члена цієї колегії, а як найавторитетнішого полководця і політика[5]. Він на деякий час став першою особою в Афінах. У битві при Платеях, котра закінчила перське вторгнення до Греції, він командував афінським загоном. В 478 році до н. е. Арістід командував афінським флотом у Егейському морі. За ініціативою Арістіда і під його керівництвом Афіни створили потужне військово-політичне об'єднання — Делоський союз, згодом перетворений на Афінську морську державу[5]. На довгий час Афінська держава стала одним з провідних центрів сили в Греції.

Після 478 року до н. е. Арістід відійшов від активної політичної діяльності. Він був одним з небагатьох афінських політиків, котрі у останні роки життя не впали у немилість демосу[6]. Помер у 467 році до н. е., був похований за державний кошт.

Джерела

[ред. | ред. код]

Джерел про Арістіда не дуже багато[7]. Геродот у своїй праці «Історія» приділяє велику увагу Фемістоклу, а про Арістіда коротко говорить в декількох місцях. Вперше Геродот згадує про нього, описуючи події перед битвою при Саламіні[8], а потім він писав про його участь у Саламінській битві[9] та командуванні афінським контингентом в битві при Платеях[10]. Також історик дає оцінку Арістіду:

людина, котру я шаную через відомості, що я їх одержав про його характер, і гадаю, що він був найбільш видатною і найсправедливішою особою в Афінах[11].

Ліричний поет першої половини V століття до н. е. Тімокреон Родоський так відгукувався про деяких полководців греко-перських воєн:

Можеш Павсанія ти похваляти і можеш хвалити Ксантіппа,
Прославляй Левтіхіда, мабуть, а я одного піднесу Арістіда,
Сина священних Афін,
Кращого мужа з усіх мужів...[12].

Арістід згадується в творах великих грецьких філософів Платона та Арістотеля. Платон писав у «Горгіі»: В «Афінській політії» Арістотель згадує остракізм Арістіда[13], спільну діяльність Арістіда та Фемістокла, організацію Делоського союзу[14]. Там є вже стала стандартною в той час характеристика Арістіда: «Арістід, на загальну думку, відрізнявся між своїми сучасниками справедливістю»[15].

Пізні біографи Корнелій Непот та Плутарх написали життєписи Арістіда. Життєпис Арістіда, написаний Непотом, є одним з найкоротших в його збірнику «Про великих іноземних полководців». У ньому конспективно викладено основні події життя Арістіда. Римський біограф виділяє його особисті якості (справедливість, неупередженість, чесність) і його бідність[16]. У життєписі Арістіда, написаному Плутархом, як і в інших його життєписах, є приклади «діалогізма», зіставлення різних точок зору. Цей твір є головним джерелом, що оповідають про життя Арістіда[17].

Також є епіграфічні джерела — остракони, черепки, на яких афіняни писали ім'я політика, якого хотіли піддати остракізму. Остраконів з ім'ям Арістіда знайдено понад 120. На одному з них Арістід, можливо, названий братом Датіса (напис зберігся не повністю), а на іншому — «прогнавшим благаючих про захист»[18]. Чому Арістід був названий «прогнавшим благаючих про захист», невідомо, а напис на першому остраконі натякає на те, що він починав свою діяльність у складі угруповання Алкмеонідів, прихильників дружби з Персією[19].

Плутарх писав, що «Арістід був прихильником Клісфена», не вдаючись у подробиці. Очевидно, Арістід починав свою діяльність, перебуваючи в угрупованні Алкмеонідов і входячи в оточення Клісфена[2]. Здійснені Клісфеном нововведення зробили Афіни демократією (дав.-гр. δημοκρατία)[20]. Також ним був введений остракізм — вигнання з міста, шляхом голосування, видатних громадян, котрі погрожували демократії[21].

Але вже до 490 року до н. е. Арістід вийшов з партії Алкмеонідов і зайняв позицію політика поза угруповань. При цьому він не ізолювався від інших учасників політичної боротьби, але займав рівновіддаленим положення по відношенню до всіх політичних сил Афін. Він був відкритий для діалогу або співробітництва з іншим політиком, але лише в тих випадках, коли бачив, що це буде на благо Афінам. Саме це і було причиною захоплення сучасників[22].

В історіографії особистість Арістіда не дуже привертала увагу дослідників, очевидно, через його однозначності[23]. Про нього немає окремих монографій, є всього лише трохи статей, в яких розповідається про окремі епізоди його життя, головним чином про його остракізм. Першим дослідником, який написав біографію Арістіда, став фахівець Інституту загальної історії РАН І. Є. Суріков. У своїй книзі «Антична Греція: політики в контексті епохи. Час розквіту демократії» він присвятив Арістіду одну главу[24].

Арістід народився в Афінах у другій половині VI століття до н. е. Більш точна дата може бути встановлена виходячи з дати народження Фемістокла. Фемістокл народився близько 524 року до н. е., так як відомо, що він у 492 р. до н. е. обіймав посаду архонта-епоніма[25], а цю посаду могли обіймати особи віком не молодше 30 років. Як вважається, Арістід був на кілька років старший Фемістокла[26]. Припускають, що він народився близько 530 року до н. е. Непот писав, що Арістід був «майже ровесником» Фемістокла[27]. Плутарх зазначав, що вони виховувалися разом. Таким чином, Арістід народився в період між 530 і 525 роками до н. е.[26]

Арістід був приписаний до дему Алопека, що знаходиться на південь від Афін і входить у філу Антіохіда. Це був один з найпрестижніших регіонів Афінської держави. У ньому знаходилися резиденції двох аристократичних родів — Алкмеонідов і Керіків[28]. Арістід перебував у родинних стосунках з Керіками. Плутарх пише, що Каллій, син Гіппоніка, був двоюрідним братом Арістіда[29]. Отже, у них був спільний дід — Каллій, син Феніппа[30]. У нього був син Гіппонік Аммон та три дочки. Є припущення, що матір'ю Арістіда була одна з дочок Каллія[31]. Таким чином, Арістід по материнській лінії походив з Керіків.

Щодо статків Арістіда відомо мало достовірного. В античних джерелах згадується про бідність Арістіда. Цей мотив, ще не мав місця у працях Геродота, Фукідіда, Арістотеля, Демосфена. Але до кінця IV століття до н. е. набуває поширення[32]. Деметрій Фалерський виступив з аргументованою критикою тези про бідність Арістіда[33]. Надалі мотив бідності стає все більш популярним і обростає деякими подробицями. Однак Арістід не був бідняком, так як не міг би тоді зайняти посаду архонта-епоніма, на який допускалися особи з певним майновим цензом. Швидше за все, статус Арістіда був не нижче вершницького, другого шару афінських громадян починаючи з найбагатших[34].

Вже в цей час починається ворожнеча Арістіда і Фемістокла. Плутарх, з посиланням на філософа Арістона, пише, що ворожнеча Арістіда і Фемістокла почалася ще в юнацтві на ґрунті прихильності обох до якогось вихідця з острова Кеоса Стесілая[35].

У 490 році до н. е. військо персів під командуванням Датіса та Артаферна висадилися неподалік від Афін на рівнині під містом Марафон. В тому році Арістід був одним із стратегів. У виступившому проти персів афінському ополченні він командував контингентом своєї філи Антіохіди. Стратег Мільтіад, знайомий з перської військовою організацією, пропонував іншим стратегам свій план битви, але його висновки натикалися на непоступливість колег. Тоді Арістід «приєднався до думки Мільтіада щодо терміну та плану битви». Потім Арістід поступився йому своїм днем командування. Цей вчинок став прикладом для інших стратегів, і вони також поступилися своїми днями командування Мільтіаду[36]. У результаті він став одноосібним командувачем афінського війська.

В Марафонській битві Арістід бився в гущі бою, в центрі бойового ладу, на який припав удар персів. Там стояли загони філ Леонтіди та Антіохіди. Фемістокл, котрий належав до Леонтіди, бився пліч-о-пліч з Арістідом. Після битви афіняни побачили, що перси на кораблях пливуть до Афін, огинаючи узбережжі Аттики. Тоді Мільтіад наказав негайно повертатися в Афіни, але не всьому війську, а загонам дев'яти філ. Десятий загін, Антіохіди на чолі з Арістідом, був залишений на полі бою для того, щоб, як писав Плутарх, охороняти полонених і здобич. Втім, можлива й інша причина. Мільтіад вважав цю частину війська ненадійною, оскільки вона більшою частиною складалася із представників роду Алкменідів, яким приписували проперські настрої, і присутність яких в місті на увазі перського флоту уявлялося небажаним[37]. Арістід виконав доручення Мільтіада. Хоча здобичі було багато, Арістід і сам нічого не взяв, і іншим не дозволив.

Ранні роки. Походження

[ред. | ред. код]

Початок політичної діяльності

[ред. | ред. код]

Вчинок Арістіда, який призвів зрештою до перемоги над персами під Марафоном, сприяв збільшенню його популярності[38]. На найближчих виборах він був обраний архонтом-епонімом — вищою посадовою особою Афін — на 489/488 рік до н. е.

У 489 році до н. е. Мільтіад на чолі афінського війська здійснив похід на острів Парос. Воєнна експедиція закінчилася безрезультатно. Після повернення переможець битви при Марафоні був звинувачений в обмані афінян. У результаті він був визнаний винним, і на нього був накладений штраф в 50 талантів — нечувана на ті часи сума[39]. Незабаром Мільтіад помер від гнійного запалення стегна[40].

Політична боротьба в 480 році до н. е

[ред. | ред. код]

Після смерті батька Кімон «успадкував» несплачений штраф. Згідно афінському законодавства, державні боржники піддавалися часткової атімії. Їм було заборонено брати участь у суспільному житті, займати державні пости, виступати в народних зборах і звертатися до суду[41]. Арістід взяв Кімона, котрий опинився у досить скрутному становищі, в деякому роді під своє заступництво. Арістід був його наставником у політиці. Він розумів, що Кімон у майбутньому принесе велику користь Афінам[37].

У 487 році до н. е. була проведена реформа архонтата[42]. В результаті її архонти стали обиратися за жеребом, а не шляхом голосування. Це призвело до зменшення ролі архонтів і Ареопагу та збільшення ролі стратегів у політичному житті. Головним ініціатором реформи був Фемістокл. Імовірно, прихильником цієї реформи був і Арістід[43].

Одного разу Арістіду було доручено нагляд за суспільним доходом, і він викрив багатьох впливових осіб, в тому числі і Фемістокла, у величезних розкраданнях. Фемістоклу вдалося не тільки виплутатися із ситуації, але і виграти суд проти Арістіда, знайшовши в його звітах незначні невідповідності[44]. Афіняни обурилися, і програвший суд Арістід «Справедливий» знову був призначений на колишню посаду. Точна дата цих подій невідома. Згідно з Плутархом:

«На цей раз, роблячи вигляд, ніби кається в колишньому своїй поведінці, він виявив куди більшу поблажливість і припав до душі розкрадачам скарбниці, яких він тепер не викривала і не допікав розслідуваннями, так що вони, набивши гаманці громадськими грошима, розсипалися в похвалах Арістіду, з неабияким завзяттям переконуючи народ переобрати його ще раз. Перед самим початком голосування, Арістід звернувся до афінянам з таким докором: „Коли я керував вами сумлінно і чесно, мене зганьбили, а тепер, коли я дозволив злодіям поживитися чималою часткою суспільного добра, мене вважають відмінним громадянином. Але сам я більше соромлюся нинішньої честі, ніж тодішнього засудження, а про вас шкодую: ви охочіше схвалюєте того, хто догоджає негідникам, ніж охороняє державну скарбницю“»Помилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Період між битвою при Марафоні і вторгненням Ксеркса антикознавець Суріков називає епохою Фемістокла. Зайнявши антиперсидську позицію, Фемістокл рік за роком набирав силу і відтісняв своїх опонентів[45]. Він запропонував афінянам проводити остракізм — вигнання на десять років видатних політиків, які загрожували демократії. Закон про остракізм був прийнятий ще за часів Клісфена, але так і не був застосований. У 487 році до н. е. був вигнаний Гіппарх, син Харма, очільник угруповання «друзів тиранів». У 486 році до н. е. — Мегакл, син Гіппократа, один з найвизначніших представників Алкмеонідів, проперсидського угруповання[46]. 485 році до н. е., імовірно, був вигнаний Каллій, син Кратія, двоюрідний брат Арістіда. У тому ж році вигнання спіткало і Ксантіппа, лідера угруповання Алкмеонідів. Таким чином, у вигнання йшли близькі Арістіду політики[47].

Арістід вважав, що саме сухопутні сили потрібно зміцнювати і розвивати. Натомість Фемістокл продовжував свою політику щодо створення в Афінах потужного флоту[48]. У афінян був звичай ділити між собою доходи від срібних копалень в Лавріоні[49]. Власником цих копалень була держава. В Афінах після падіння тиранів державне майно стало вважатися власністю всіх громадян. Якщо після покриття всіх державних потреб у касах залишалися значні суми, то цей надлишок ділився між усіма громадянами[50]. Фемістокл запропонував направити отримані кошти на будівництво кораблів. Пропозиція була сприйнята досить неоднозначно. Приймаючи його, кожний афінянин позбавлявся хоч і невеликої, але гарантованої грошової допомоги, що надається державою[51]. Готуючи кораблі для війни з персами, Фемістокл розумів, що афіняни не погодяться з його пропозицією, так як не вважають розбитих під Марафоном варварів серйозною загрозою. Тому він переконав співгромадян, що нові кораблі і потужний флот необхідні для війни з Егіною — островом, який вів безперервну війну з Афінами[52][53].

Цим планам протистояла аристократія на чолі з Арістідом. Здійснення планів Фемістокла по створенню 200 кораблів призвело до збільшення поденної плати, а також подорожчання життя[54]. Фемістокл, намагаючись дискредитувати справедливого політика, поширював чутки, що він прагне до тиранії, так як нібито розглядає і вирішує справи одноосібно. Розбіжності між двома «партіями» — аристократичної і народної — розпалилися настільки, що було прийнято рішення знову провести процедуру остракізму, щоб відновити спокій в місті[51]. Навесні на засіданні Народних зборів було поставлено питання про проведення нової процедури остракізму. Після того, як було прийнято рішення про проведення цієї процедури, голосування починалося. Кожен бажаючий міг написати на черепку ім'я політика, який здавався йому занадто впливовим. Потім черепки передавалися посадовим особам на Агорі і підраховувалися. Якщо людина згадувалася на остраконах більше шести тисяч разів, вона виганялася з Афін на десять років. При цьому остракізм не був покаранням, а, швидше, «профілактичної» процедурою, метою якої було недопущення тиранії[55]. Під час процедури голосування, згідно Плутарху, Арістід знову виправдав своє прізвисько «Справедливого»[56]:

Один з остраконів Арістіда

Після остракофорії Арістід відправився на острів Егіну[57], який знаходився неподалік від Аттики і з якого можна бачити Афінський Акрополь. Егіна ворогувала з Афінами, але Арістід вибрав її не для того, щоб показати свою неприязнь до Афін, а навпаки, через свою прихильності до рідного міста[58]. Крім того, у 481 р. до н. е. Егіна вступила в Еллінський союз, спрямований проти Персії, а на Істмійському конгресі Афіни і Егіна уклали перемир'я.

У 481 р. до н. е. Ксеркс направив послів у більшість грецьких міст-держав, крім Афін і Спарти, з вимогою «землі і води»[59]. Наприкінці осені 481 року до н. е. в Коринфі відбулися загальногрецькі збори. Перед обличчям загальної небезпеки на ньому був укладений союз і припинені міжусобні війни[60]. У грецькі колонії були відправлені посольства з проханням про допомогу. Технічно виконати постанови загальногрецького конгресу було складно у зв'язку з розрізненістю стародавніх греків, ворожістю між ними і міжусобними війнами[61].

Всю весну і літо 480 року до н. е. тривав похід перської армії по узбережжю Егейського моря. Спроба грецького загону на чолі зі спартанським царем Леонідом загородити перському війську шлях у Фермопільській ущелині закінчилася невдачею. Перси прорвалися у центральну Грецію. Грецький флот, що зустрів перські кораблі біля мису Артемісія, змушений був відійти на південь і став біля західного узбережжя Аттики.

Псітталея і околиці

Вторгнення персів в Елладу

[ред. | ред. код]

За ініціативою Фемістокла народні збори прийняли постанову про дострокове повернення вигнанців[62][63]. Фемістокл пішов на це, щоб відновити єдність цивільного колективу, а також з побоювань, що вигнанці перейдуть на бік персівЛекция 8: Греко-персидские войны. // История Древнего Мира / Под редакцией И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. — 2-е. — М.: : Издательство «Наука», 1983. — Т. 2. Расцвет Древних обществ.. У 1960 році була знайдена і опублікована табличка з декретами Фемістокла. Її зміст багато в чому збігається з записами античних класиків. У ній йдеться про мобілізацію всього чоловічого населення, про евакуацію жінок, старих і дітей на острів Саламін і в Трезен, про повернення вигнаних з Афін громадян для спільної боротьби[64][65]. Арістід прибув з Егіни, насилу уникнувши переслідування перських сторожових кораблів[66]. Відклавши всі свої конфлікти з Фемістоклом, він висловив готовність служити під його початком. На чолі загону гоплітів Арістід був спрямований на розташований в протоці невеликий острів Пситталею, що мав у наступній битві важливе стратегічне значення. Після очищення від перської гарнізону острів став плацдармом греків. В ході бою грецький загін знищував, або брав у полон рятувалися з потопаючих кораблів варварів[5].

Після битви між грецькими воєначальниками відбулася рада. Фемістокл запропонував зруйнувати мости у Геллеспонті, щоб «захопити Азію в Європі»[67]. Арістід опонував йому[68]:

Тепер ми воювали з варваром, відданим млості; а якщо ми замкнемо його в Елладі і людини, що має під своєю владою такі сили, страхом доведемо до останньої крайності, то вже він не буде більше сидіти під золотим балдахіном і спокійно дивитися на бій, а піде на все, сам, перед лицем небезпеки, стане брати участь у всіх діях, виправить упущення і прийме кращі заходи для порятунку всього в цілому. Тому, Фемістокл, — додав він, — не слід нам руйнувати існуючий міст, а якщо можна, побудувати ще другий і якнайшвидше викинути цього молодця з Європи.

Потім грецький флот відплив до Пагаської гавані і зимував там. Фемістокл запропонував народним зборам «план, корисний і рятівний для афінян, але що не можна говорити про нього при всіх». Арістіду доручили його вислухати. Дізнавшись, що той планує спалити весь союзний флот греків, щоб Афіни залишилися єдиним полісом Еллади з військово-морським флотом, він повідомив зібранню, «що немає нічого корисніше, але в той же час ганебнішого того, що задумав Фемістокл». Після цього афіняни наказали Фемістоклу відмовитися від цього плану[69].

Один з головних воєначальників Ксеркса Мардоній звернувся до царя з проханням залишити йому частину сухопутного війська для подальшої війни. Після недовгих роздумів Ксеркс погодився[70]. Мардоній зі своєю армією зупинився на зимові квартири в Фессалії та Беотії, а афіняни змогли повернутися в розграбоване місто[71]. Взимку грецькі союзники знову зібралися в Коринфі для святкування перемоги та обговорення подальших військових дій.

Арістід був обраний стратегом на 479/478 рік до н. е. На деякий час він став першою особою в Афінах, відтіснивши Фемістокла. Арістід був ініціатором укладення союзу трьох аристократичних родів — Алкмеонідів, Філаідів та Керіків, спрямованого проти народної «партії» Фемістокла. Афіни опинилися в складному становищі через близької небезпеки з боку перської армії Мардонія, в той час як спартанці перебували на Пелопоннесі та будували оборонні споруди на Істмі[72]. Мардоній вступив у переговори з афінянами і запропонував їм сепаратний мир. При обговоренні в Народномих зборах Арістід наполіг на тому, щоб відмовити персам[73]. Тоді Мардоній зайняв Афіни, а афінянам знову довелося евакуюватися на Саламін[74]. В Спарту за пропозицією Арістіда було відправлено посольство з вимогою про допомогу. Була висловлена погроза, що у разі відмови «афіняни самі знайдуть засіб спасіння». В результаті військо на чолі з регентом малолітнього сина загиблого царя Леоніда Плістарха Павсанієм вирушило в похід[75].

В Беотію було направлено афінське ополчення чисельністю 8 тисяч чоловік під командуванням АрістідаПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Плутарх стверджував, що Арістід був стратегом-автократор (стратегом з необмеженими повноваженнями на час ведення бойових дій)Помилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Битва при Платеях закінчилася нищівною поразкою персівПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву.. Після битви розгорілася суперечка між афінянами і спартанцями про те, кому віддати нагороду за хоробрість. Арістід запропонував передати нагороду якомусь третьому місту. Зрештою вибрали Платеї, жителі яких були вірними союзниками Афін. Крім того, Арістід запропонував проводити в Платеях загальногрецькі регулярні ігри Елевтерії на честь звільнення від перської небезпекиПомилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Битвами при Платеях та Мікалі закінчився найважливіший етап греко-перських воєн. Тепер ініціатива перейшла до греків. Їх новою метою стало звільнення Іонії і прилеглих островів від перського панування. Тут виникли протиріччя між Афінами і Спартою. Афіняни хотіли перенести театр військових дій на територію Персії і звільнити грецькі міста Малої Азії. Спартанці були задоволені вже тим, що небезпека минула, і не мали великого флоту для відправки його до Іонії[76]. Ще одним приводом для загострення відносин стало будівництво навколо Афін потужних оборонних мурів. Спарта сприйняла це як жест недоброзичливості в свою адресу. Головним ініціатором будівництва був Фемістокл, але Арістід брав участь у керівництві роботами[77], і в переговорах зі спартанцями[78].

«З начальниками союзників Павсаній розмовляв завжди суворо і сердито, а простих воїнів карав палицями або примушував стояти цілий день з залізним якорем на плечах. Нікому не дозволялося раніше спартанців набрати соломи на підстилку, принести сіна коням або підійти до джерела і води зачерпнути — неслухів слуги гнали геть батогами»Помилка цитування: Відкривальний тег <ref> неправильний або містить хибну назву..

Делоський союз на початку Пелопоннеської війни

Арістід і Кімон, навпаки, проявляли м'якість по відношенню до іонийців. Одного разу Арістід дорікнув Павсанію щодо його грубого поводженні з іонійськими союзниками, але той заявив, що йому «ніколи», і не став його слухати. Нарешті, іонійці сказали, що будуть підкорятися тільки афінянам. Спартанські ефори були змушені офіційно усунути Павсанія від командування флотом[79]. Спарта вийшла з війни.

За ініціативою Арістіда був утворений новий військовий союз для продовження боротьби з Персією. У нього спочатку входили Афіни і грецькі міста Малої Азії. Номінальним центром симмахії став острів Делос, тому союз і називався Делоським (також відомий як перший Афінський морський союз). Арістід також задумав організацію союзу. Одні, наймогутніші члени союзу, висилали в союзний флот свої ескадри, інші вносили внески (форос) у загальну скарбницю на Делосі[80].

[81]

У кампанії 478 р. до н. е. командувачем грецьким флотом був Павсаній, а найбільшим флотом у складі грецького командували стратеги Арістід і Кімон. На бік греків переходили поліси Малої Азії і відправляли до них свої кораблі. Командувач Павсаній вів себе жорстко і зверхньо по відношенню до іонійців, що викликало їх невдоволення[83].

Після 478 до н. е. Арістід відійшов від політичної діяльностіАлкивиада. Він не піддався опалі, як Фемістокл, якого почали звинувачувати його противники. Арістід не став брати участь у цькуванні Фемістокла, в якій брали участь Кімон, Алкмеон та інші політики.

У 467 році до н. е. драматург Есхіл представив свою нову трагедію «Семеро проти Фів». Вона, як і інші драми V століття до н. е., була пройнята актуальною політичною проблематикою[84]. Коли зі сцени прозвучала характеристика одного з персонажів драми, Амфіарая:

Відхід від політичної діяльності

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Плутарх, Аристід. 2.
  2. ↑ а б Суриков, 2008, с. 86.
  3. ↑ Суриков, 2008, с. 87.
  4. ↑ Суриков, 2008, с. 105.
  5. ↑ а б в г Суриков, 2008, с. 123.
  6. ↑ Суриков, 2008, с. 134.
  7. ↑ Суриков, 2008, с. 66.
  8. ↑ Геродот, VIII. 79—81.
  9. ↑ Геродот, VIII. 95.
  10. ↑ Геродот, IX. 28.
  11. ↑ Геродот, VIII. 79.
  12. ↑ Тімокреонт, фрагмент 1.
  13. ↑ Аристотель. Афинская полития. 22. 7
  14. ↑ Аристотель. Афинская полития. 23. 3—24. 3
  15. ↑ Аристотель. Афинская полития. 41. 2
  16. ↑ Суриков, 2008, с. 70.
  17. ↑ Суриков, 2008, с. 73.
  18. ↑ Суриков, 2008, с. 74—75.
  19. ↑ Суриков, 2008, с. 93.
  20. ↑ Holland, 2005, с. 128—131.
  21. ↑ Остракизм // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  22. ↑ Суриков, 2008, с. 86—87.
  23. ↑ Суриков, 2008, с. 76.
  24. ↑ Суриков, 2008, с. 62—138.
  25. ↑ Ставнюк В. В. Социально-политическая деятельность Фемистокла. — М.: : Автореферат на соискание учёной степени кандидата исторических наук, 1988. — С. 9—10.
  26. ↑ а б Суриков, 2008, с. 77.
  27. ↑ Корнелий Непот. Аристид. 1
  28. ↑ Суриков, 2008, с. 77—78.
  29. ↑ Плутарх. Аристид. 25
  30. ↑ Суриков, 2008, с. 81.
  31. ↑ Shapiro, 1982, с. 69—73.
  32. ↑ Суриков, 2008, с. 84.
  33. ↑ Фрагменты греческих историков. Деметрий Фалерский. 228. F43
  34. ↑ Суриков, 2008, с. 84—85.
  35. ↑ Плутарх. Аристид. 3
  36. ↑ Плутарх. Аристид. 5
  37. ↑ а б Суриков, 2008, с. 94.
  38. ↑ Суриков, 2008, с. 92.
  39. ↑ Суриков, 2008, с. 206.
  40. ↑ Геродот. VI. 135—136
  41. ↑ Суриков, 2008, с. 206—207.
  42. ↑ Аристотель. Афинская полития. 22. 5
  43. ↑ Суриков, 2008, с. 97.
  44. ↑ Плутарх. Аристид. 4
  45. ↑ Суриков, 2008, с. 97—98.
  46. ↑ Аристотель, Афинская полития. 22. 4—7
  47. ↑ Суриков, 2008, с. 102—103.
  48. ↑ Holland, 2005, с. 217—219.
  49. ↑ Ставнюк, 1988, с. 19.
  50. ↑ Курциус, 2002, с. 416.
  51. ↑ а б Holland, 2005, с. 219—222.
  52. ↑ Курциус, 2002, с. 238.
  53. ↑ Суриков, 2008, с. 165.
  54. ↑ Курциус, 2002, с. 240—242.
  55. ↑ Суриков, 2008, с. 99—100.
  56. ↑ Плутарх. Аристид. 7
  57. ↑ Демосфен. XXVI. 6
  58. ↑ Суриков, 2008, с. 116.
  59. ↑ Геродот. VII. 32
  60. ↑ Геродот. VII. 145
  61. ↑ Holland, 2005, с. 217—223.
  62. ↑ Аристотель. Афинская полития. 22. 8
  63. ↑ Плутарх. Фемистокл. 11
  64. ↑ Лекция 8: Греко-персидские войны. // История Древнего Мира / Под редакцией И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой. — 2-е. — М.:: Издательство «Наука», 1983. — Т. 2. Расцвет Древних обществ.
  65. ↑ Суриков, 2008, с. 168—170.
  66. ↑ Геродот. VIII. 81
  67. ↑ Греко-Персидские войны. сайт war1960.narod.ru. Архів оригіналу за 24 січня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
  68. ↑ Плутарх. Фемистокл. 16
  69. ↑ Плутарх. Фемистокл. 20
  70. ↑ Геродот. VIII. 100—102
  71. ↑ Holland, 2005, с. 327—329.
  72. ↑ Суриков, 2008, с. 123—125.
  73. ↑ Плутарх. Аристид. 10
  74. ↑ Геродот. IX. 3
  75. ↑ Геродот. IX. 6—10
  76. ↑ Суриков, 2008, с. 128—129.
  77. ↑ Аристотель. Афинская полития. 23. 4
  78. ↑ Фукидид. I. 91. 3
  79. ↑ Суриков, 2008, с. 131.
  80. ↑ Суриков, 2008, с. 132.
  81. ↑ 3, 2008.
  82. ↑ а б [[#CITEREF|]].
  83. ↑ Суриков, 2008, с. 130.
  84. ↑ Суриков, 2008, с. 136.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Суриков И.Е. Аристид: политик вне группировок // Античная Греция : политики в контексте эпохи: время расцвета демократии : [рос.]. — Москва : Наука, 2008. — 383 с. — ISBN 978-5-02-036984-9.


[[Категорія:Персоналії за алфавітом]] [[Категорія:Піддані остракізму]] [[Категорія:Народились у 520-ті до н. е.]] [[Категорія:Померли в Афінах]] [[Категорія:Учасники греко-перських воєн]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Venzz/Арістід&oldid=41443327