Крементар Олексій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крементар Олексій Володимирович
 Капітан
Загальна інформація
Народження26 листопада 1983(1983-11-26)
Українська РСР Сімферополь, Кримська область
Смерть19 червня 2014(2014-06-19) (30 років)
Україна Ямпіль, Донецька область
(загиблий у бою)
ПохованняВійськове кладовище № 2
Alma MaterОІСВ (2005)
Військова служба
Роки служби2005—2014
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ Десантні війська
Формування
 95 ОАеМБр
Війни / битви

Миротворча місія в Косові
Війна на сході України

Командування
Помічник начальника розвідки штабу
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» III ст. (Міністерство оборони України)
Медаль «За сумлінну службу» III ст. (Міністерство оборони України)
Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (Міністерство оборони України)
Пам'ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець» (Міністерство оборони України)
Зовнішні відеофайли
 Обличчя героя: Наталія Крементар, вдова загиблого бійця на YouTube // Телеканал СК1, 21 жовтня 2016

Олексі́й Володи́мирович Кремента́р (26 листопада 1983, м. Сімферополь, Кримська область, Українська РСР — 19 червня 2014, смт Ямпіль, Лиманський район, Донецька область, Україна) — український військовик, десантник, розвідник, миротворець, капітан Збройних сил України, помічник начальника розвідки розвідувального відділу штабу 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ України. Загинув в ході російсько-української війни.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1983 року в місті Сімферополь Кримської області УРСР (у наш час — Автономна Республіка Крим, з 2014 — окупована російськими військами). Через деякий час родина переїхала до міста Цюрупинськ (з 2016 року — Олешки) Херсонської області. У жовтні 1992 року разом з мамою повернувся на Кримський півострів, до міста Севастополь, де у 2001 закінчив загальноосвітню школу.

З липня 2001 по жовтень 2005 проходив навчання в Одеському інституті Сухопутних військ на Аеромобільному факультеті, який закінчив з відзнакою. З листопада 2005 служив у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади в Житомирі.

2009—2010 у складі українського контингенту брав участь в миротворчій місії ООН в Косові.

Командував розвідротою бригади, був відмінником бойової підготовки. 2011 року у змаганнях на кращу розвідгрупу 8-го армійського корпусу розвідувальна група під командуванням старшого лейтенанта Крементаря зайняла 2-ге місце серед 12 команд розвідників, за індивідуальними показниками визнаний кращим командиром розвідгрупи[1]. Займався спортом, скелелазною підготовкою.

Російсько-українська війна

[ред. | ред. код]

В часі війни — капітан, помічник начальника розвідки розвідувального відділу штабу 95-ї окремої аеромобільної бригади.

З березня 2014 року ніс службу у Херсонській області на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, з квітня брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Обставини загибелі

[ред. | ред. код]

19 червня о 4:00 почалась військова операція, метою якої було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків в районі смт Ямпіль та звільнення населених пунктів. З Лиману вирушили десантники 25-ї повітрянодесантної бригади і розвідники 95-ї аеромобільної бригади, яким було поставлене завдання взяти штурмом укріплений блокпост «Марс» угруповань проросійських бойовиків, провести «зачистку» в передмісті Ямполя, захопити та утримувати ключові точки, зокрема міст через Сіверський Донець. На світанку сили зведеного штурмового загону десантників вийшли виконувати завдання за підтримки артилерії. Перший штурм був невдалим, — десантники потрапили у засідку. Загинув начштабу дивізіону 25-ї бригади Андрій Клочко і ще п'ятеро десантників з 25-ї. БТР капітана Крементаря підбито з гранатомету, офіцер дістав осколкові поранення, що несумісні з життям. Загинув іще один десантник 95-ї бригади — старший солдат Олексій Шевченко[2]. Після півторагодинного бою довелось відступити. На допомогу вилетіла пара Су-25. Перегрупувавшись, поповнивши боєкомплект, десантники знову пішли на штурм. Спільними зусиллями, блокпост був взятий[3][4].

Звільнення населених пунктів Лиманського району (на той час — Краснолиманський район) і взяття під контроль мосту дозволило перекрити останній шлях постачання зброї та боєприпасів до угруповання російського польового командира Гіркіна («Стрєлка») у Слов'янськ[5].

Див. також: Бої за Красний Лиман

23 червня в Житомирі з офіцером прощались у військовій частині на Корбутівці. Похований на Смолянському військовому кладовищі Житомира[6][7].

Залишились дружина Наталія Олександрівна, донька, та двоє синів від першого шлюбу.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]
Пам'ятник «Кримчанам, загиблим у боях за єдність України», неподалік від траси Е-97 — з'їзд на с. Ставки Каланчацького р-ну Херсонської обл.
Автор фото Тарас Дем'яненко

19 червня 2016 на перехресті доріг смт Ямпіль — с. Озерне (колишня Іллічівка) — с. Закітне відкрито пам'ятний знак загиблим українським воїнам — визволителям населених пунктів Лиманщини від російсько-терористичних збройних формувань. Серед них імена двох полеглих десантників 95-ї бригади[9][10].

26 листопада 2016 в Каланчацькому районі Херсонської області біля траси Е97 (Каланчак — Армянськ) — з'їзд до села Ставки, у 6 км від адміністративного кордону з тимчасово окупованим Кримом, відбулося урочисте відкриття пам'ятника «Кримчанам, загиблим у боях за єдність України», де викарбувано 21 ім'я уродженців Криму, які у 2014—2016 роках загинули, захищаючи суверенітет і територіальну цілісність України. Меморіал встановлено на місці, де в березні 2014 року постав перший блокпост, на якому несли службу військовослужбовці-десантники. На одній з плит викарбуване ім'я Олексія Крементаря[11][12].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Робота для справжніх чоловіків — у 8-му армійському корпусі почались змагання на кращу розвідгрупу (рос.). Форум сайту «Десантура.ru». Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2014.
  2. ↑ У бою під Слов'янськом загинули ще два десантника з житомирської бригади. «Житомир.info». Архів оригіналу за 28 липня 2014. Процитовано 27 липня 2014.
  3. ↑ «Коли штурмували „опорник“ бойовиків, усі офіцери були попереду» [Архівовано 7 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Народна Армія, 17 березня 2016
  4. ↑ Злочин і кара. Ямпільський казус [Архівовано 7 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // feldherrnhalle на livejournal, 1 січня 2017
  5. ↑ Слідами Стрєлкова: місця боїв під Краматорськом досі нагадують про 200 знищених бойовиків [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // «ДеПо. Донбас», 24 лютого 2016
  6. ↑ Житомирщина попрощалася з двома воїнами-десантниками, які віддали своє життя за Україну. Міноборони України. 23 червня 2014. Архів оригіналу за 13 жовтня 2017. Процитовано 12 жовтня 2017.
  7. ↑ На Житомирщині поховали двох десантників, які загинули на Донеччині (рос.). «ТСН». Архів оригіналу за 25 серпня 2014. Процитовано 27 липня 2014.
  8. ↑ Указ Президента України від 15 липня 2014 року № 593/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
  9. ↑ На Лиманщині вшанували пам'ять загиблих захисників України [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Донецька ОДА, 19 червня 2016
  10. ↑ Під Ямполем відкрили пам'ятник героям та освистали мера (фото, відео) [Архівовано 7 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Сайт ГО «Бахмут Український», 19 червня 2016
  11. ↑ Загиблих кримчан згадають поіменно [Архівовано 2017-10-13 у Wayback Machine.] // «Новий день», 9 листопада 2016
  12. ↑ «Кримчанам, загиблим за єдність України» [Архівовано 13 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Газета «День», 30 листопада 2016

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крементар_Олексій_Володимирович&oldid=34804532