Перейти до вмісту

Веллер Михайло Йосипович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Михайло Веллер)
Веллер Михайло Йосипович
Веллер Михаил Иосифович
Ім'я при народженніВеллер Михаил Иосифович
Народився20 травня 1948(1948-05-20) (76 років)
Кам'янець-Подільський, Кам'янець-Подільська область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСРЕстонія Естонія
Діяльністьписьменник і філософ
Alma materфілологічний факультет СПбДУ (1972)
Мова творівросійська
Роки активності1979 і досьогодні
Жанроповідання, повісті, публіцистика
Преміїлауреат декількох літературних премій

CMNS: Веллер Михайло Йосипович у Вікісховищі

Миха́йло Йо́сипович Ве́ллер (рос. Веллер Михаил Иосифович, ест. Mihhail Iossifovitš Veller, *20 травня 1948(19480520), Кам'янець-Подільський, Українська РСР) — російський письменник, філософ, член російського Пен-Центру, International Big History Association, Російського філософського товариства, лауреат кількох літературних премій.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 20 травня 1948 року в родині радянського офіцера. У дитинстві та в шкільні роки часто переїздив із батьками, мешкав на Далекому Сході і в Сибіру.

У 1966 закінчив школу № 3 в місті Могильов із золотою медаллю.

Студентські роки

[ред. | ред. код]

Став студентом Ленінградського університету (філологічний факультет, відділення російської філології). Був комсоргом курсу й секретарем бюро комсомолу університету. Улітку 1969 року, побившись об заклад, здійснив авантюрну мандрівку: без грошей дістався за один місяць із Ленінграда до Камчатки, використавши попутний транспорт та хитрощами отримавши перепустку навіть до «прикордонної зони». У 1970 році був звільнений із вишу в академічну відпустку, перебрався до Середньої Азії, де віддався бродяжництву. Повернувся восени 1970 року в місто Калінінград, де, завдяки здібностям, екстерном склав іспити на матроса другого класу. Працював на траулері риболовецького флоту. У 1971 році отримав право відновити студентство. Працював старшим піонервожатим у школі. В університетській стінгазеті оприлюднив власне оповідання. У 1972 році захистив диплом за темою «Типи композиції сучасного російського радянського оповідання» (рос. «Типы композиции современного русского советского рассказа»).

Зрілі роки

[ред. | ред. код]

Після закінчення навчання був призваний до лав армії, до пів року служив офіцером артилерії, потому був комісований.

У 1972–1973 рр. працював за розподілом у Ленінградській області вихователем групи продовженого дня початкової школи, викладав російську мову та літературу в сільській восьмирічній школі. Відтак, за власним бажанням, припинив учителювати та влаштувався бетонником у цех збірних конструкцій Ленінградського заводу ЗБК-4. Улітку вальником лісу та землекопом працював із бригадою «шабашників» на Кольському півострові, на Терському березі Білого моря.

У 1974 році працював у Державному музеї історії та атеїзму (Казанський собор) екскурсоводом, молодшим науковцем, столяром, заступником директора з адміністративно-господарської роботи.

У 1975 році — вже дописувач заводської газети Ленінградського взуттєвого об'єднання «Скороход» «Скороходовский рабочий», в.о. зав. відділу, в.о. зав. відділу інформації. На цей рік припали його перші надруковані в офіційних радянських виданнях оповідання.

З травня по жовтень 1976 року переганяв імпортну худобу з Монголії до міста Бійськ через Алтайські гори (у текстах згадував цей час як найкращий у своєму житті).

У 1982 році працював мисливцем-промисловиком у держпромгоспі «Таймирський» у сточищі ріки Пясіни. Влітку 1985 року працює в археологічній експедиції в Ольвії та на острові Березань, восени та взимку — кровельником.

Літературна творчість

[ред. | ред. код]

Наприкінці 1976 повернувся до Ленінграда, де цілком присвятив себе літературі. Проте, на жаль для письменника-початківця, його доробок не вписувався в соцреалістичну дійсність і доконче відхилявся редакторами. Восени 1977 року вступив до семінару молодих ленінградських літераторів-фантастів під орудою славнозвісного Бориса Стругацького.

У 1978 з'являються публікації в ленінградських газетах коротких гумористичних оповідань автора. Підробляє літературною обробкою воєнних мемуарів при видавництві «Лениздат» та написанням рецензій для журналу «Нева».

Восени 1979 перебрався в місто Таллінн, де працював в естонській республіканській газеті «Молодёжь Эстонии». У 1980 перейшов із газети у «профспілкову групу» при Спілці письменників Естонії. Друкує власні твори в часописах «Таллин», «Литературная Армения», «Урал». З літа до осені 1980 мандрував вантажним пароплавом із Ленінграда до Баку, а подорожні враження описав у репортажах для газети «Водный транспорт».

У 1981 створив оповідання «Лінія відліку», де вперше сформував тези власної філософії.

У 1983 вийшла з друку перша збірка оповідань із провокативною назвою «Хочу бути двірником», права на друк якої за кордоном СРСР продали на Московському міжнародному книжковому ярмарку. У 1984 книга була перекладена естонською, вірменською, бурятською мовами; окремі оповідання Веллера друкуються у Франції, Італії, Голландії, Болгарії, Польщі.

Отримав рекомендації для вступу до Спілки письменників СРСР від Бориса Стругацького та Булата Окуджави.

Влітку 1985 вирушив в Україну, де працював у складі російської археологічної експедиції в античній Ольвії та на острові Березань. У 1988 Веллера прийнято до Спілки письменників СРСР. Інтенсивну творчу працю перервав у 1990 викладанням лекцій про російську прозу в університетах міст Мілана та Турина в Італії. У 1994 його запросили читати лекції в університеті данського міста Оденсе. В тому ж 1994 читав лекції у Єрусалимському університеті. Навесні 1997 повернувся до Естонії. Здійснив подорож до США у 1999, де виступав перед читачами в містах Нью-Йорк, Бостон, Клівленд, Чикаго. Тоді ж вийшла друком збірка оповідань «Памятник Дантесу».

Жив у Таллінні та в Ленінграді. З 1978 до початку 1990-х мешкав в Естонії. Пізніше оселився в Москві.

На сьогодні є одним із найвідоміших сучасних письменників Росії. Веде радіопрограму «Поговорим с Михаилом Веллером» на «Радио России». Відомий як завзятий російський полеміст (International Big History Association, Культурна революція (телепередача)).

Політична позиція

[ред. | ред. код]

Є критиком сучасного політичного режиму в Росії; вважає, що анексією Криму та війною на сході України 2014 року Росія порушила договори з Україною[1], анексію Криму не схвалює[2].

Родина Веллера

[ред. | ред. код]
  • Дружина — Анна Агріоматі
  • Донька — Валентина (нар. 1987)

Твори

[ред. | ред. код]
  • Цикл оповідань «Легенди Невського проспекту» (1993).
  • Повість «Пригоди майора Звягіна» (1991).
  • «Ножик Сєрьожи Довлатова» (1994).
  • Фантастичні оповідання.
  • П'єси.

Повний список творів автора: Список творів Михайла Веллера[ru]

Екранізації творів

[ред. | ред. код]

Критика

[ред. | ред. код]
  • Александр Тарасов. Похабный анекдот. Скепсис. Архів оригіналу за 18 травня 2012. Процитовано 2 листопада 2014.
  • Михаил Бойко. Большой Хлопок. Архів оригіналу за 2 листопада 2014. Процитовано 2 листопада 2014.
  • Марат Салихов. Михаил Веллер и нигилизм. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. М.Веллер — блестяще.!!! «Удивительная степень бесстыдства..» [Архівовано 30 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. Эхо Москвы :: Особое мнение: Михаил Веллер" [Архівовано 18 вересня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]