Моніка Беллуччі
| Моніка Беллуччі | ||||
|---|---|---|---|---|
| італ. Monica Bellucci | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | Моніка Анна Марія Беллуччі | |||
| Народилася | 30 вересня 1964 (60 років) Читта-ді-Кастелло, Італія | |||
| Національність | італійка | |||
| Громадянство |  Італія | |||
| Діяльність | акторка, модель | |||
| Alma mater | Перудзький університетd | |||
| Роки діяльності | 1990-досі | |||
| Чоловік | Клаудіо Карлос Бассо (1990—1994) Венсан Кассель (1999—2013; 2 дітей) | |||
| Діти | 2 дочки: Дева Кассель (нар. 2004) Леоні Кассель (нар. 2010) | |||
| IMDb | nm0000899 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Моніка Беллуччі у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Моніка Анна Марія Беллуччі (італ. Monica Anna Maria Bellucci; 30 вересня 1964, Читта-ді-Кастелло, Умбрія, Італія) — італійська акторка та модель.
Вважається однією з найзнаменитіших моделей та секс-символів у світі[4][5]. Перш ніж стати акторкою, яка зіграла в італійських, американських та французьких фільмах, вона працювала фотомоделлю, представляючи продукцію брендів «Dolce & Gabbana», «Cartier» і «Dior».
Її кінокар'єра почалася з комедії «Розіграш» (1991). Роль у фільмі «Квартира» принесла Беллуччі перший загальноєвропейський успіх. Потім вона привернула увагу американської публіки, зігравши у фільмі «Під підозрою» (2000). Але справжнє міжнародне визнання прийшло до Беллуччі, коли вона зіграла Малену Скордіа у романтичній драмі «Малена» (2000). Наступними найбільш відомими її фільмами, які мали хороший касовий успіх стали: «Братство вовка» (2001), «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» (2002), «Матриця: Перезавантаження» (2003) та «Матриця: Революція» (2003), «Страсті Христові» (2004), «Брати Грімм» (2005). Беллуччі неодноразово знімалася у фільмах, які викликали скандали через відверті сцени та насильство, до числа найвідоміших з яких увійшла «Незворотність» (2002). У віці 50 років, зігравши у фільмі про Джеймса Бонда «Спектр» 2015 року, вона стала найстаршою дівчиною Бонда в історії цієї франшизи. 2019 року Беллуччі дебютувала на театральній сцені, започаткувавши тривалу серію виступів із виставою «Листи та спогади Марії Каллас».
З 2003 року Беллуччі часто запрошується на Каннський кінофестиваль як його ведуча та член журі. Серед її нагород — дві премії «Золотий Глобус», дві премії «Срібна стрічка», премія «Доностія» та «Давид ді Донателло». 2016 року Беллуччі стала кавалеркою Ордену Почесного легіону та була зарахована постійною членкинею Академії кінематографічних мистецтв та наук.
Моніка Анна Марія Беллуччі народилася в місті Читта-ді-Кастелло, Умбрія, 30 вересня 1964 року[6][7]. Її батько, Паскуале Беллуччі, володів автотранспортною компанією, а мати, Брунелла Бріганті, була домогосподаркою та художницею-аматоркою. Моніка була єдиною дитиною у сім'ї, її батьки не бажали мати більше дітей[8][9]. Вона виросла у населеному пункті Лама (нині Селчі-Лама), що у комуні Сан-Джустіно на околиці Читта-ді-Кастелло[9][10].
Моніка отримала католицьку освіту і вважалася «розумною дитиною», в її атестаті стояли лише хороші оцінки[11][12][13]. Ще з дитинства вона виявляла любов до кіно, особливо її надихали перегляди фільмів італійських режисерів, зокрема Вітторіо де Сіки, Федеріко Фелліні, Роберто Росселліні, Лукіно Вісконті, а також Марселя Карне та Жана-Люка Годара[14].
Батьки згадували, що вона була «стриманою» і «свідомою щодо своєї фізичної привабливості», мала зростаючий інтерес до моди. Моніка намагалася бути на дистанції від інших дітей її віку, через що дорогою зі школи додому вона регулярно йшла обхідним шляхом, щоб не натрапити на них, та не проводила з ними час у муніципальних громадських місцях[11]. Весь свій вільний час вона проводила з батьками. Моніка казала: «Я росла дуже тихою та замкненою дівчинкою. Досі не люблю вечірки»[11]. Ще навчаючись у середній школі, вона завжди привертала до себе увагу людей, куди б вона не пішла[15]. Батько Моніки згадував про її скарги стосовно того, що всі на неї дивляться, але тоді йому вдалося допомогти дочці стати впевненою в собі[9].
1978 року Моніку перевели зі звичайної загальноосвітньої школи «Леонардо да Вінчі» до лінгвістичного ліцею. Там вона розпочала вивчення англійської, французької та іспанської мов. Попри те, що на підготовку у неї було всього кілька літніх місяців, Моніка практично з перших місяців стала однією з найкращих учениць ліцею[11]. Потім вона поступила до Класичного ліцею[en] гуманітарного спрямування (найстаріший тип навчальних закладів в Італії, в якому діти навчаються п'ять років — з 14 до 19 років). Основними предметами там були: давньогрецька мова, латина, французька, іспанська та англійська мови, філософія та література[11].
У віці 13 років Моніка познайомилася з роботою моделі, коли позувала фотографу, другу її родини, у Читта-ді-Кастелло[16]. Пізніше, подорожуючи автостопом, вона познайомилася з перукарем із Читта-ді-Кастелло на ім'я П'єро Монтануччі, який запропонував їй стати моделлю під його керівництвом[11]. Монтануччі відвіз її у Мілан до свого знайомого фотографа, де вони зробили перше портфоліо для неї. Проте Моніці швидко набридла ця затія, і вона сказала, що в майбутньому хоче стати юристом, а не моделлю[11].
Коли Моніці було 16 років, директор модельної агенції, один з друзів її батька, попросив її зробити фотосесію[8][17]. За словами Моніки, серйозно займатися модельним бізнесом вона почала саме у 16 років, регулярно подорожуючи до Мілана і Парижа, при цьому продовжуючи навчання у Читта-ді-Кастелло[18]. 1983 року, одягнена підприємицею у галузі моди із Читта-ді-Кастелло, Піною Альберті, Моніка викликала захоплення публіки на показі мод, що проходив у міському муніципальному «Театрі ілюмінатів» у рамках заходу «Жіночий момент» («Momento Donna»), організованого Марією Джованною Ельмі[19]. На той час її наставником був Монтануччі[9]. Потім, ще навчаючись у школі, друг батька Моніки організував її дебют на подіумі під час показу мод у Флоренції, а потім у Мілані[8][17]. Надалі вона брала участь у трьох показах мод на рік, а у віці 18 років стала професійною моделлю[8].
Моніка планувала здобути освіту юриста в Перудзькому університеті[it][13][20]. Своє навчання вона фінансувала, працюючи моделлю під керівництвом друга її батька[21]. 1988 року Беллуччі з'явилася на обкладинках журналів, іспанського «Vogue» та французького «Elle», сфотографована Олів'єро Тоскані[it][22][23]. Тоді подруга Моніки порадила їй звернутися до модельних агенцій Мілану[13]. У результаті вона поїхала до Мілана, одного із найголовніших європейських центрів моди, де її помітило модельне агентство «Elite Model Management», яке у середині 1988 року підписало з нею контракт[17][24]. Працюючи моделлю в «Elite», Беллуччі отримала титул «Відкриття 1988 року» та невдовзі вирушила у світову подорож, через що вирішила покинути університет[11]. Пізніше вона казала, що робота юристом їй би не підійшла[20]. Водночас модельному агенту П'єро П'яцці, який був свідком дебюту Беллуччі, спало на думку, що вона могла б стати рекламною акторкою[25]. Надалі, представляючи «Elite», вона брала участь у численних міжнародних рекламних кампаніях, і в результаті цього бренд «Dolce & Gabbana» також запросив її стати «обличчям» їхньої продукції[17][24]. Її фізичні дані відповідали образу, який хотіли бачити двоє фундаторів «Dolce & Gabbana»[26]. Беллуччі стала популярною італійською моделлю, за підписання контракту з якою змагалася низка брендів мод. 1989 року вона оселилася в Нью-Йорку і на той час вже вважалася доларовою мільйонеркою[27]. Беллуччі набула статусу видатної моделі у Мілані, Парижі та Нью-Йорку[28][29].
1990 року образ та ім'я Беллуччі використовувалися французьким брендом «Dior», що випускає предмети розкоші, для реклами лінійки їхньої продукції «Haute Couture»[30]. 1991 року її обрали амбасадором французького бренду засобів особистої гігієни «L'Oréal»[31]. Того ж року вона з'явилася у випуску журналу «Sports Illustrated Swimsuit Issue», в якому були представлені її фотографії на Карибах[32]. 1993 року Беллуччі вперше зустріла Джузеппе Торнаторе, який зняв її у телерекламі парфумів «Dolce & Gabbana»[33]. Починаючи з 1997 року, коли у віці 33 років Річард Аведон сфотографував її для календаря «Pirelli»[en], вона стала регулярно брати участь у «сексі»-зніманнях для календарів[34]. Того ж року Беллуччі стала амбасадором та «обличчям» бренду «Cartier»[35][36]. Ніна Хальд з газети «Berlingske[en]» заявила: «„Cartier“ вперше вирішив тісно пов'язати акторку зі своїм домом»[35]. Надалі вона не лише працювала моделлю «Cartier», демонструючи предмети розкоші та колекції вишуканої ювелірної продукції цього бренду, але й носила його вироби протягом всієї своєї акторської кар'єри, особливо під час появи на червоних доріжках урочистих заходів[37]. 1999 року італійський модний фотограф Фабріціо Феррі зняв її для календаря журналу «Max[en]»[34].
2000 року Беллуччі позувала для календаря журналу «GQ»; її фотографував Джан Паоло Барб'єрі[it][34]. У червні 2001 року вона вперше з'явилася на обкладинці журналу «Paris Match»[38]. Того ж року Беллуччі з'явилася оголеною, з ікрою на грудях, на обкладинці «Esquire», для якого її сфотографував Дезіре[39]. Надалі багато її фотографій, зроблені Фабріціо Феррі, зокрема, де вона була полита медом, регулярно з'являлися в обох журналах-конкурентах — «Esquire» та італійському виданні «GQ»[40]. 2004 року, вагітна дочкою Девою, Беллуччі позувала оголеною для італійського видання журналу «Vanity Fair» на знак протесту проти законів Італії, що забороняють штучне запліднення[41]. Того ж року повідомлялося, що вона була єдиною акторкою, що мала контракт із «Cartier»[42]. Між 2006—2010 роками Беллуччі була одним з амбасадорів бренду «Dior» та «обличчям» низки його виробів[43][44]. 2007 року, натхненний приватним замовленням Беллуччі, бренд «Cartier» створив колекцію престижних ювелірних виробів, яка отримала її ім'я[35][36]. Вперше ця колекція була представлена на заході «Cartier» у Дубаї того року[36]. Колекція ювелірних прикрас, названа на честь акторки, стала безпрецедентним випадком в історії «Cartier»[35].
2010 року Беллуччі знялася у телерекламі напою «Martini Gold», створеній спільно брендами «Martini» та «Dolce & Gabbana»[45]. Того ж року вона знову позувала вагітною та напівоголеною для обкладинки квітневого номера журналу «Vanity Fair Italy»[46]. Надалі бренд-виробник кашемірових виробів «Éric Bompard[en]» обрав Беллуччі своїм амбасадором під час рекламної кампанії його продукції взимку 2011—2012 років[47]. Того ж 2012 року вона була «обличчям» колекції губної помади «Dolce & Gabbana», названої на її честь[48]. Потім Беллуччі підписала контракти із модельними агенціями «Storm Management» у Лондоні та «D'Management Group» у Мілані[49][50]. У грудні 2012 року вона увосьме з'явилася на обкладинці «Paris Match»[38]. У серпні 2015 року Беллуччі всьоме з'явилася на італійській обкладинці «GQ». Під час рекламних кампаній 2018—2019 років її обрали «обличчям» німецького виробника засобів особистої гігієни «Nivea»[51]. Навесні 2019 року вона пройшлася подіумом на тижні моди в Мілані для «Dolce & Gabbana»[52]. До неї приєдналися Ізабелла Росселліні, Єва Герцигова та Гелена Крістенсен, таким чином доповнюючи ряд супермоделей 1990-х років, що повернулися у центр уваги моди[53].
Станом на кінець 2022 року Беллуччі продовжує бути амбасадором «Cartier»[54]. Протягом десятиліть вона з'являлася, серед іншого, на обкладинках журналів «Elle», «IO Donna[it]», німецького «Madame[de]», «Marie Claire», «Maxim» та міжнародних «Harper's Bazaar», «Schön!», «Vanity Fair» та «Vogue»[55].
| Модельні параметри Моніки Беллуччі (за даними модельної агенції «Karin»)[56] | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Зріст | Вага | Груди | Талія | Стегна | Волосся | Очі | Розмір взуття | Розмір одягу | |
| 175 см | 64 кг | 90 см | 61 см | 90 см | Брюнетка | Карі | 40 | 36 | |
Беллуччі дебютувала на екрані 1990 року в італійському телефільмі Діно Різі «Життя з дітьми[it]». Вона була обрана після того, як італійський режисер Карло Ванціна[it] помітив її портретну фотографію в журналі та порекомендував її Різі[20]. Після виходу картини «Життя з дітьми» Беллуччі почали пропонувати інші ролі. Загалом робота у цих акторських етюдах мало чим відрізнялася від стандартних фотосесій[11]. Побачивши, як легко дівчина роздягається перед камерою, режисери пропонували їй маленькі ролі, де з п'яти хвилин на екрані чотири передбачалося провести в оголеному вигляді[11]. Від більшості таких пропозицій Беллуччі відмовлялася на користь роботи моделлю[11].
1991 року Беллуччі дебютувала в кіно у фільмі «Розіграш», зігравши роль Франчески, запропоновану італійським режисером Франческо Лаудадіо[en][57]. Їй довелося зіграти молоду жінку, яка змушена розпродавати своє майно заради піклування за донькою. Це була перша повноцінна роль у кіно, де їй вдалося показати свою акторську майстерність, якій вона ніколи не вчилася. 1992 року Беллуччі зіграла наречену Дракули у фільмі «Дракула Брема Стокера». Спочатку продюсер Роман Коппола помітив її в італійському журналі «Zoom», після чого він попросив свого батька Френсіса Форда запропонувати їй роль у своєму фільмі. Після цього Френсіс Коппола зателефонував Беллуччі, щоб домовитися про зустріч у Лос-Анджелесі. Під час розмови з Копполою Беллуччі серйозно задумалася стати професійною акторкою[58]. Хоча на прохання Копполи Беллуччі залишилася в Лос-Анджелесі на час знімань, вона з побоюванням ставилася до міста і, за її власним визнанням, вважала, що рівень її англійської потребує поліпшення. Тому вона вирішила, що її подальша акторська кар'єра має бути в Італії[20]. Роль у фільмі «Дракула» вперше відкрила Беллуччі для міжнародної кіноаудиторії[59].
Цінуючи свій досвід у незначній ролі у «Дракулі», Беллуччі повернулася до Італії, де задля реалізації своїх амбіцій у кіно поступила у віці 28 років на факультет акторської майстерності, вдосконалюючи себе у цій справі[20]. Пізніше вона коментувала це словами: «Я жадала цього… Мені треба було грати»[13], при цьому згадуючи, що був складний період, коли всі друзі, які з нею навчалися, залишали факультет[7]. Курси акторської майстерності також допомогли Беллуччі зменшити прояви її модельних звичок на екрані: вона навчилася природньої манери ходьби («як не на подіумі») і промови, щоб більш правдоподібно триматися в кадрі[60][20]. На перших порах акторської кар'єри їй довелося долати забобони, пов'язані з модельним бізнесом та її зовнішністю, і попрацювати над тим, щоб завоювати довіру у представників кіноіндустрії[20]. Гарним жінкам часом було важко добитися у кіно того, щоб режисери та продюсери сприймали їх всерйоз, та бачили у них щось більше, ніж сексуальних пустушок[20][61]. Беллуччі боролася з такою упередженістю, намагаючись здобути складні та серйозні ролі[20]. Протягом наступних чотирьох років вона знімалася в італійських фільмах, відчуваючи невдоволення відсутністю перспектив на батьківщині, оскільки прагнула акторської кар'єри міжнародного рівня[33]. Беллуччі заявила, що італійська кіноіндустрія має вкладати більше грошей у просування фільмів на міжнародному рівні[62]. Зрештою, вона переїхала до Франції, сподіваючись на покращення свої кар'єрних перспектив[33]. 1995 року Беллуччі оселилася у Парижі[63].
1997 року Беллуччі номінували на премію «Сезар» як найперспективнішу акторку за роль Лізи у фільмі «Квартира» (1996), який приніс їй славу у Франції та зміцнив її акторське становище[33]. Це була її перша франкомовна кінострічка[64]. Фільм отримав високу оцінку критиків, зокрема Елмара Хафлідасона з BBC, який дав йому максимальну оцінку в п'ять зірок[65], та оглядачки Гавандри Годж з видання «The Sunday Times», що відзначила роль Беллуччі у цій артгаузній стрічці як «проривну»[50]. Другим французьким кінорелізом Беллуччі став фільм «Доберман» (1997) режисера Жана Кунена[en], в якому вона зобразила німу циганку. Задля втілення образу їй довелося заздалегідь вивчити мову жестів. Згадуючи знімальний процес, Беллуччі висловила свою схильність до мізансцен, які «проходять більше через тіла, ніж через слова»[58]. На цьому етапі своєї кар'єри їй вдалося справити значний вплив на європейську аудиторію[62]. Цього часу Пірс Броснан провів з Беллуччі проби для 18-го фільму про Джеймса Бонда «Завтра не помре ніколи» (1997), після чого наполягав на тому, щоб роль Періс Карвер дісталася їй, але кіностудія заявила, що на роль може бути запрошена лише американська акторка[66]. 1998 року за головну роль Джулії Джованні в італійській комедійній драмі «Остання новорічна ніч» Беллуччі отримала італійську премію «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль[67][68]. Надалі «Квартира» отримала кінопремію Британської кіноакадемії за найкращий неангломовний фільм, що викликало великий інтерес до Беллуччі в американського режисера Стівена Гопкінса[58][69].
2000 року Беллуччі привернула увагу американської публіки своєю першою англомовною головною роллю Шанталь Герст у фільмі Стівена Гопкінса «Під підозрою», в якому вона знялася разом із Морганом Фріменом та Джином Гекменом[62]. Гопкінс вибрав Беллуччі після спостереження за її виступом у «Квартирі», ідеї з якої потім зберіг для створення персонажа Шанталь Герст[62]. У цей же час було відзначено покращення розмовної англійської Беллуччі[70]. Після прем'єри фільму Фрімен, коментуючи її гру, сказав: «Це все було в її очах. Вона має цю рису, що нагадує мені Жанну Моро. Було відчуття, що вона жила тим життям [своєї героїні]»[62]. Журнал «Variety» включив Беллуччі до «десятки молодих акторок, на яких варто звернути увагу», відзначаючи її інтерпретацію[71]. «Під підозрою» був обраний як один із фільмів закриття Каннського кінофестивалю 2000 року[en][72], ознаменувавши дебют Беллуччі на червоній доріжці цього щорічного заходу[73]. Того ж року вона повернулася в італійське кіно, де з'явилася у фільмі Джузеппе Торнаторе «Малена», у ролі загадкової сицилійської вдови Малени Скордіа, чоловік якої загинув на війні, а її краса захоплювала чоловіків та викликала заздрість у жінок. За сюжетом, життя головної героїні розгорталося перед очима закоханого у неї 13-річного підлітка, який постійно уявляє близькість з нею[62]. Спершу роль Малени була написана під акторку Софі Лорен, яка відмовилася від неї через надмірну відвертість еротичних деяких сцен. Пошук головної героїні затягнувся на кілька років, поки режисер стрічки не познайомився з Беллуччі на зніманні рекламної кампанії «Dolce & Gabbana». Тоді режисер зрозумів, що саме Беллуччі стане ідеальною Маленою — чуттєвою, норовливою, сексапільною та дуже сильною жінкою[74]. Сценарій був перероблений під Беллуччі, яка заради повного занурення у роль вивчила раніше невідомий для неї сицилійський акцент[74]. Оглядач Марк Солсбері з газети «The Guardian» назвав роль Беллуччі у фільмі, номінованому на «Оскар», її «проривним виступом»[20]. «Малена» принесла їй перший міжнародний кіноуспіх, та зробила однією з найпопулярніших жінок-секс-символів планети[74][70]. Також фільм призвів її до «облоги пропозиціями» з Голлівуду, після того, як компанія «Miramax» забезпечила його просування у США[33]. Однак цензура у США видалила з «Малени» 10 хвилин відвертих еротичних сцен[75].
2001 року Беллуччі знялася у французькому фільмі Крістофа Ганса «Братство вовка» із Самюелем Ле Б'яном та Венсаном Касселем, заснованому на історичних подіях, що відбувалися у Франції XVIII століття та стосувалися Жеводанського звіра, який знищував населення місцевості Лозер[62][76]. Хоча фільм отримав переважно позитивні відгуки критиків[77], Стівен Гантер у своїй статті для газети «The Washington Post» писав: «Фільм, кульмінацією якого стає викриття розпусної аристократичної секти — так, ще однієї з них, — навіть примудрився показати знамениті природні принади Моніки Беллуччі у нудному світлі, у маловикористовуваній ролі куртизанки-шпигунки-папістки, що якимось чином вписується у настільки заплутаний сюжет, розібратися у якому може лише сам Фродо»[76]. «Братство вовка» мало касовий успіх, у французьких кінотеатрах стрічку подивилося 5 мільйонів глядачів, а збори від неї по всьому світу склали 70 мільйонів доларів (з них 11 мільйонів доларів у США), при бюджеті у 32 мільйони євро (34 мільйони доларів)[78][79]. За участь у фільмі Беллуччі номінувалася на найкращу жіночу роль другого плану на церемонії вручення нагород «Сатурн» у Лос-Анджелесі[80]. Знімання у наступному фільмі, «Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра» 2002 року, стали одними із найулюбленіших кінематографічних досвідів для Беллуччі, які, за словами акторки, проходили в атмосфері сміху і де вона почула кумедні жарти Жамеля Деббуза[81]. У цьому комедійному фільмі режисера Алена Шаби вона зіграла Клеопатру, царицю Єгипту, зобразивши її «гострою на язик» жінкою[82]. Кінокритик «The Guardian» Пітер Бредшоу[en] писав, що вона була «безумовно досить талановитою… щоб заслужити роль Клеопатри у будь-якій серйозній постановці», але досі їй доводилося грати у «кумедних популярно-комерційних» французьких фільмах[83]. Фільм мав великий успіх: на момент виходу у Франції було продано 14 мільйонів квитків, а світові збори становили понад 128 мільйонів доларів[82][84].
-.jpg)
2002 року Беллуччі знялася разом із Венсаном Касселем у «насильницькому» артгаузному трилері Гаспара Ное «Незворотність», що торкався теми помсти, та був знятий на 16-міліметрову плівку за допомогою ручних камер[70][85]. У фільмі, де вона зіграла роль Алекс, була також присутня безперервна дев'ятихвилинна сцена ґвалтування її героїні в підземному переході, створена з використанням комп'ютерної графіки; сцену довелося знімати чотири рази[20]. Місцем знімань «незабутньої сцени» став підземний перехід на околиці Парижа, який часто відвідують повії. Беллуччі та Кассель, на той час пара, вважалися одними з «найбільших талантів країни»[86]. Прем'єра «Незворотності» відбулася на Каннському кінофестивалі 2002 року опівночі 24 травня; картину називали «неприйнятною», тоді як решта вважала її «досконалою роботою»[87]. Показ фільму викликав обурення на фестивалі: він настільки шокував глядачів, що серед них траплялися випадки непритомності та нервових зривів, а 200 з них поспіхом залишили кінозал. Випадки втрати свідомості траплялися й у людей, які у цей момент знаходилися у фоє кінозалу[87][88]. Оглядачка Ліза Нессельсон з «Variety» вважала, що Беллуччі у фільмі продемонструвала «реакцію на небезпеку та задоволення, що особливо запам'ятовується»[89]. Згодом фільм вивчався у кіношколах[73][90]. Ное казав, що він «ще ніколи не бачив такої харизматичної акторки, з такою мужністю… її гра неймовірно зухвала»[91]. Оглядач К. Остін Коллінз з журналу «Rolling Stone» назвав «Незворотність» «одним із найскандальніших фільмів усіх часів»[88].
2003 року Беллуччі зіграла Алесію в італійській романтичній драмі Габріеле Муччіно «Пам'ятай мене», яка принесла їй нагороду «Срібна стрічка» за найкращу жіночу роль другого плану[en][28][92]. Того ж року Беллуччі знялася разом із Брюсом Віллісом у фільмі Антуана Фукуа «Сльози сонця» — пригодницькому бойовику, дія якого відбувається під час громадянської війни в Нігерії. Вона зіграла роль лікарки Лени Кендрікс, що працює у складі гуманітарної організації в селі, якому загрожує напад повстанців. Кінокритик із «The New Yorker» Девід Денбі[en] писав, що «італійська зірка Моніка Беллуччі — полум'яна смаглява красуня з розкосими очима і розкішним декольте, яке досить насторожливо доступне для комарів. Пробігаючи крізь кущі з напіврозстебнутою сорочкою, вона здається не стільки гуманітарним лікарем, скільки надмірно завзятою акторкою, якій бракує здорового глузду»; але при цьому він похвалив майстерність оператора фільму[93]. «Сльози сонця» отримали неоднозначні відгуки критиків та не мали касового успіху[94]. Того ж року Беллуччі виконала роль Персефони у двох фільмах: «Матриця: Перезавантаження» та «Матриця: Революція»[70]. Пізніше, тепло згадуючи акторів фільму, Кіану Рівза, Керрі-Енн Мосс і Лоренса Фішберна, протягом усього знімального процесу, що проходив в Австралії[95], вона описала свого персонажа як «небезпечного, чуттєвого, з деяким почуттям гумору». Пітер Бредшоу дав «Матриці: Перезавантаження» позитивний відгук[96], касові збори фільму в усьому світі склали 742,1 мільйона доларів при бюджеті 127 мільйонів доларів[97][98]. У обох «Матрицях» Персефону супроводжував її чоловік Меровінг, якого зіграв Ламбер Вільсон. Якщо «Перезавантаження» загалом було добре сприйняте критиками, то «Революція» отримала змішані відгуки та середні оцінки. Низка критиків залишилася вкрай незадоволена тим, що філософію, яка була присутня у попередніх картинах, у стрічці «Революція» замінили на барвисті екшн-сцени[99][100]. Збори «Матриці: Революції» склали 427 мільйонів доларів при виробничому та маркетинговому бюджеті у 185 мільйонів доларів[101][102].
У Римі, ще перед зніманнями «Сльози сонця», Беллуччі повідомили, що Мел Гібсон працює над фільмом про Ісуса Христа, і попросили зустрітися з ним щодо ролі Марії Магдалини[33]. Агент акторки порадив їй не зніматися у цьому фільмі через його можливий провал, оскільки на той час питання щодо його просування залишалося невизначеним. Проте вона проігнорувала пораду агента і вирішила відгукнутися на цю пропозицію, відмовившись від знімань в іншому фільмі[20]. Гібсон вибрав Беллуччі, бо вони «сподобалися один одному»[95]. Незважаючи на те, що ніхто не вірив в успіх фільму, в Беллуччі з'явилося бажання створити таку інтерпретацію персонажа, яка б була «сильною та глибокою»[103]. Зрештою, їй вдалося втілити образ експресивної та співчутливої Марії Магдалини у фільмі, що отримав назву «Страсті Христові», який Гібсон випустив 2004 року; картина демонструвала останні години життя Ісуса Христа[104]. Фільм містив діалоги арамейською та латинською мовами, які їй спеціально довелося вивчити[33][58]. Газета «Le Monde» вважала, що у фільмі, який зображує «фундаменталістський» погляд на Євангеліє, Беллуччі найбільше вирізнялася зі списку акторів; схожу думку висловив і кінокритик газети «The New York Times» Ентоні Скотт, який сказав, що вона була єдиним «винятком» через «відсутність відомих кінозірок»[104][105]. Водночас католики виступали проти того, щоб Беллуччі грала Марію Магдалину[70]. Кінокритик Роджер Еберт охарактеризував «Страсті Христові» як «найжорстокіший фільм, який я коли-небудь бачив», додавши, що він «зворушений глибиною почуттів та майстерністю акторів», і дав оцінку чотири зірки з чотирьох[106]. Загалом, критики розділилися щодо думок про фільм[107]. «Страсті Христові» мали великий касовий успіх: світові збори становили понад 611 мільйонів доларів за бюджету в 30 мільйонів доларів[108].
2 липня 2005 року Беллуччі була нагороджена італійським «Золотим глобусом» за внесок у кіно на 45-й церемонії вручення цієї премії в Римі[109]. Вона наголосила, що їй подобається грати як в американських, так і в європейських фільмах[103]. У фантастичному пригодницькому фільмі Террі Ґілліама «Брати Грімм» 2005 року Беллуччі зіграла 500-річну Дзеркальну Королеву разом із Меттом Деймоном та Гітом Леджером[110]. Пізніше Ґілліам казав про неї: «Як тільки вона з'являється на екрані, мені здається, що весь фільм поринає в іншу царину, царину сексу, чуттєвості та небезпеки»[20]. Кінокритик Мік Ласалль[en] із газети «San Francisco Chronicle» вважав, що Беллуччі переконливо зобразила свою героїню[111]. Того ж року вона озвучила персонажа Кеппі у французькій версії комп'ютерно-анімаційного науково-фантастичного фільму «Роботи»[112]. Також цього часу Беллуччі зіграла головну роль у французькій романтичній комедії «Скільки ти коштуєш?» за сценарієм та постановкою Бертрана Бліє, в якій також знявся Жерар Депардьє. Вона зобразила Даніелу, найкрасивішу повію паризького району Пігаль[en], якій офісний працівник, що виграв у лотерею, запропонував заплатити за те, щоб вона жила з ним. Газета «Le Monde» назвала цю роль «гімном краси Моніки Беллуччі» і вказала, що це не найкращий і не найпровальніший фільм Бліє[113]. Оглядачка Ліза Нессельсон зауважила, що Беллуччі була оптимально використана у фільмі, оскільки вона задіювала як почуття, так і інтелект глядача[114].
2006 року Беллуччі продовжувала зніматися у французьких фільмах; зокрема, вона зіграла епізодичну роль вампіра у фільмі Кіма Шапірона[en] «Шайтан»[115]. В історичній драматичній комедії Паоло Вірдзі «Н (я і Наполеон)» вона знялася разом із Даніелем Отеєм. Акторка зіграла баронесу Емілію, яка мала бурхливі стосунки з персонажем на ім'я Мартіно, якого грав Еліо Джермано, у фільмі, що оповідав про Наполеона Бонапарта під час його вигнання на Ельбу в 1814—1815 роках. Оглядач Марк Фіні[en] зауважив, що у фільмі героїня Беллуччі не сприймала «речі надто серйозно»[116]. Крім цього, Беллуччі замінила Софі Марсо, яка спочатку була обрана на головну роль у трилері «Братство каменю», знятого за мотивами комерційно успішної книги Жана-Крістофа Гранже. Фільм відрізнявся від оригінального твору іменами персонажів, оскільки героїню книги звали Діан Тіберж, а Беллуччі грала Лауру Сіпрієн, втомлену мачуху, що зіткнулася з убивцями, яким була потрібна її дитина. Газета «Le Figaro» написала, що вона «продемонструвала одну зі своїх найкращих ролей на великому екрані» зі зменшеною сексуальною привабливістю[117]. Відповідальний за зачіски відомих французьких акторок, перукар Джон Ноллет, який робив зачіски Беллуччі у «Братстві вовка», вирішив її коротко підстригти для «Кам'яної ради»[118].
У бойовику-трилері Майкла Девіса[en] «Пристрели їх», який вийшов на екрани США у вересні 2007 року, Беллуччі грала разом із Клайвом Овеном та Полом Джаматті. Вона виконала роль Донни Кінтано — повії, яка об'єдналася з персонажем Овена, містером Смітом, щоб захистити дитину, яка опинилося у центрі кривавого зведення рахунків від злочинців[119]. Знову граючи повію, хоч і з іншим підходом, ніж у «Скільки ти коштуєш?», Беллуччі казала, що співчуває жінкам — секс-працівницям, які, на її думку, зберігають «віру у людяність». За її словами, їй подобаються подібні «парадокси», і вона прагнула підкреслити цю чесноту, втілюючи персонажів усіх типів, але зазначала, що може досліджувати і протилежний спектр людської душі[120]. Беллуччі озвучила свій власний голос для французького та італійського релізів фільму, сказавши, що це для неї було частою практикою — брати участь у кожному фільмі по три рази[121]. Потім вона разом з Отеєм знялася у фільмі Алена Корно «Друге дихання» — кримінальному ремейку однойменного фільму[en] 1966 року, який отримав визнання критиків[122][123]. Беллуччі виконала роль Мануш — завзятої жінки, закоханої в гангстера-втікача з в'язниці, яка вирішила приєднатися до нього і втекти разом з ним. Їй спала на думку ідея пофарбувати волосся у світлий колір, щоб більше відповідати стилю головних героїнь нуарних фільмів, яких грали колишні французькі акторки[124]. Газета «Libération» писала, що Беллуччі була одною у «фатально мужньому» контексті, але їй вдалося пройти через нього «до такої міри, що вона стала компасом глядача та плоттю фільму, якому цього іноді не вистачає»[125].
Беллуччі має «внутрішню» потребу регулярно зніматися у фільмах, що створюються на її батьківщині[120]. Так, 2008 року вона знялася у біографічному фільмі Марко Тулліо Джордани[en] «Шалена кров» разом із Лукою Дзінгаретті[en]. Вона зобразила Луїзу Феріду, під час її стосунків з Освальдо Валенті, якого грав Дзінгаретті, — пару провідних акторів періоду правління італійського фашистського режиму. Письменник Баррі Форшоу[en] назвав Беллуччі «харизматичною»[126], а оглядач Джино Молітерно похвалив її виступ як «надзвичайно потужний»[127]. Потім Беллуччі виконала роль Альби в італійському фільмі «Людина, котра кохає», де через кінематографічний флешбек показана закоханість її героїні у Роберто — персонажа, зіграного П'єрфранческо Фавіно[128]. 5 березня 2009 року у Відні вона була відзначена нагородою «Акторка світу» від Всесвітньої жіночої премії[en]. Того ж року Беллуччі знялася разом із Софі Марсо у трилері «Не озирайся» — продовженні фільму «У моїй шкурі[en]» режисерки Маріни де Ван[en]. У фільмі персонаж Марсо бачить зміни навколо себе та помічає, як її тіло перетворюється на тіло іншої жінки, у виконанні Беллуччі[129]. Кінокритик Дж. Б. Морейн із журналу «Les Inrockuptibles[en]» зазначив, що фізичні дані Беллуччі та «увага до інших ще ніколи не були так добре зняті». А Дерек Еллі, кінокритик із журналу «Variety», сказав, що Беллуччі «виглядала елегантно та містифіковано». При цьому обидва критика вказали на незграбно написаний діалог фільму[130][131]. У романтичній драматичній комедії Ребекки Міллер[en] «Приватне життя Піппи Лі» 2009 року Беллуччі знову довелося грати разом з Кіану Рівзом, за участю Робін Райт та Вайнони Райдер[132]. Вона зіграла Джіджі Лі — колишню дружину успішного видавця на ім'я Герб, зіграного Аланом Аркіном[133]. Потім вона з'явилася в епізодичній ролі в автобіографічному фільмі Джузеппе Торнаторе «Баарія» — сімейній сазі, що охоплює кілька поколінь, яку зняли у містечку Багерія на Сицилії[134].
2010 року Беллуччі зіграла Лауру Левіані в біографічному драматичному трилері Лариси Кондрацької «Стукачка», який загалом знімався в Румунії; картина демонструвала велику мережу торгівлі людьми, виявлену у післявоєнній Боснії і Герцеговині 1999 року[135]. Елен Дельє з «Le Monde» описала персонажа Беллуччі як «сивоволосу, вперту, байдужу державну службовицю»[136]. «Стукачка» отримала переважно позитивні відгуки: «Rotten Tomatoes» дав оцінку 74% на основі 115 відгуків від критиків і 72% від глядачів[137]. Надалі, протягом трьох місяців, Беллуччі знялася одразу у трьох фільмах, серед яких були «Кохання: Інструкція з використання» Джованні Веронезі[en], «То літо пристрасті» Філіппа Гарреля та «Сезон носорогів» Бахмана Гобаді[138]. Беллуччі з'явилася у третій новелі фільму «Кохання: Інструкція з використання», випущеному 2011 року, вона грала разом із Робертом Де Ніро, що виконав роль розлученого американського професора історії мистецтв, який живе в Римі, та закохався у її героїню Віолу[139]. Де Ніро був у захваті від співпраці із Беллуччі, сказавши, що вона «зачарувала» його, та зізнався, що погодився на роль, бо хотів грати разом із нею. Фільм був знятий через два місяці після народження другої дитини Беллуччі. Його сцена, що ґрунтується на імпровізації, де показано, як Де Ніро виконує стриптиз перед Беллуччі, перегукувалася з епізодом фільму «Вчора, сьогодні, завтра» 1963 року, у якому Софі Лорен виконувала його для Марчелло Мастроянні[138]. Для ролі у «Сезоні носорогів», випущеному 2012 року, Беллуччі спеціально вчилася говорити перською (фарсі) — однією із західно-іранських мов[58].
2014 року Беллуччі знялася у сімейному драматичному фільмі Аліче Рорвахер «Дива», де вона зіграла Міллі Катену — ведучу телеконкурсу «Сільські дива»[140]. Її героїня була зображена у стилі язичницької жриці, одягненої у вишуканий одяг та оточеної персонажами у вигляді стародавніх постатей[141]. Отримавши визнання критиків, фільм «Дива» отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю 2014 року[140]. Наступного року Беллуччі виконала головну роль Софі Бернар у канадському драматичному фільмі «Вілль-Марі» режисера Гая Едуана[en]. У фільмі розповідається про подорож Бернар, європейської акторки, яка приїхала до Монреаля на знімання фільму і намагається помиритися зі своїм сином[142]. Беллуччі казала, що Едуан запропонував їй «одну з найкрасивіших ролей» у її кар'єрі, описуючи підбадьорюючий страх, який вона відчувала перед втіленням образу Бернар, й те, як він вплинув на неї емоційно[143]. Фільм отримав загалом позитивні відгуки, а її гра отримала одностайну високу оцінку[142][144]. За роль Бернар вона отримала приз Дублінського товариства кінокритиків[en] за найкращу жіночу роль на Дублінському міжнародному кінофестивалі[en][145]. У віці 50 років Беллуччі стала найстаршою дівчиною Бонда в історії фільмів про Джеймса Бонда, зігравши Лючію Шіарру у «Спектрі» режисера Сема Мендеса, який вийшов на екрани 2015 року. Спочатку вона скептично поставилася до проєкту Мендеса, але він запевнив, що зріла жінка у фільмі про Бонда виглядала б по-новаторськи[146]. Надалі Беллуччі була рада, що першою зобразила те, що вона назвала «дамою Джеймса Бонда»[58]. «Спектр» отримав як змішані, так і позитивні відгуки критиків[147][148]. Фільм зібрав 880 мільйонів доларів у всьому світі за бюджету у 240 мільйонів доларів[149]. Оглядач Гай Лодж з «Variety» назвав Беллуччі «однією з найневгамовно мандруючих земною кулею зірок світового кіно», яка не хоче, щоб національні кордони або вікові рамки диктували її фільмографію[150].
2016 року акторка з'явилася у гостьовій ролі у третьому сезоні американського комедійно-драматичного потокового телесеріалу «Моцарт у джунглях», екранізації мемуарів Блера Тіндалла[en] «Моцарт у джунглях: секс, наркотики та класична музика». Вона зіграла Алессандру, оперну співачку нью-йоркського симфонічного оркестру під диригуванням персонажа на ім'я Родріго, якого виконав Гаель Гарсія Берналь[151]. За цю роль оглядач Нік Вівареллі з «Variety» назвав її «італійською акторкою зі світовим ім'ям»[152]. Того ж року Беллуччі зіграла наречену у романтичному фільмі «По чумацькому шляху», дія якого відбувається під час війни на Балканах, головну роль у якому виконав його режисер, Емир Кустуриця. Розмірковуючи про фільм і про свій кінематографічний досвід, вона казала: «Я вирішила бути акторкою, а не політиком, я розповідаю про політичний вибір через своє мистецьке рішення»[153]. Задля кращої інтерпретації персонажа Кустуриця попросив Беллуччі вивчити всі її діалоги сербською мовою[154]. За словами акторки, в процесі роботи над фільмом їй доводилося адаптовуватися до «непростого» середовища в «країні краси та насильства», оскільки під час знімань, що тривали чотири роки, Кустуриця страждав від «сильного [душевного] болю»[58]. Оглядач Ніл Янг із «The Hollywood Reporter» охарактеризував фільм, номінований на «Золотого лева», словами: «тонально безсистемна, місцями стомлююча романтична феєрія на тлі жахливо жорстоких громадянських воєн у колишній Югославії»; тоді як Беллуччі, на його думку, виступила «дивовижно добре» і зберегла «недоторканим почуття власної гідності» у фізично складній ролі[155]. Участь у цьому фільмі принесла їй європейську нагороду «Срібна стрічка», церемонія нагородження якої відбулася 1 липня 2017 року в Стародавньому театрі в Тавроменії[en] на Сицилії[156]. Також 2017 року Беллуччі знялася у третьому сезоні телесеріалу Девіда Лінча та Марка Фроста «Твін Пікс»[157]. Того ж року вона отримала почесну премію «Доностія» на Міжнародному кінофестивалі у Сан-Себастьяні[158].
2018 року Беллуччі виконала одну з головних ролей в австралійському комедійно-фантастичному фільмі жахів «Некромант», зігравши некромантку та демонічну пожирачку душ. Журналіст із «The Hollywood Reporter» оцінив те, як Беллуччі втілила свою «диву» в «оперному кемп-вампі», але був не у захваті від сюжету, вважаючи, що її акторський стиль найкраще підходить для фільмів Ґільєрмо дель Торо та Тіма Бертона[159]. Наступного року вона зіграла епізодичну роль Елени, що була дочкою персонажа на ім'я Жана-Луї Дюрока, якого виконав Жан-Луї Трентіньян, у фільмі Клода Лелуша «Найкращі роки життя»[160]. Фільм отримав позитивні відгуки критиків[161]. Після виходу 2017 року свого документального фільму «Марія у виконанні Каллас» фотограф, письменник та режисер Том Волф запропонував Беллуччі взяти участь у власному проєкті, заснованому на основі його книги «Листи та спогади Марії Каллас», що містила твори співачки з голосом сопрано Марії Каллас[162]. Волф поставив моновиставу «Листи та мемуари Марії Каллас», побудовану за оповідальною формою, де акторка одна на сцені декламувала листи Каллас; при цьому вона одягала дві сукні, що належали співачці. Вистава, що проходила у паризькому Театрі Маріньї[en] з 27 листопада по 6 грудня 2019 року, ознаменувала собою театральний дебют Беллуччі[163]. Протягом низки років вона виконувала її з перервами[162]. Гастролі з виставою проходили, зокрема, на Фестивалі Дуе Монді[en] в Умбрії, у римському Парку музики[en], міланському Театрі Мадзоні[en], венеціанському Театрі Гольдоні[en] та на афінському Одеоні Ірода Аттичного з оркестром, який збирав 4000 людей щоночі[54]. У лютому 2020 року Академія Андре Дельво оголосила Беллуччі лауреатом почесної премії «Магрітт» на 10-й церемонії[en] її вручення. Під час церемонії було оголошено, що неординарна фільмографія Беллуччі зробила її акторкою, яка «не піддається класифікації» і що вона розвивала свою акторську кар'єру, чергуючи авторські фільми[en] з блокбастерами[164].
Того ж 2020 року Беллуччі з'явилася у другорядній ролі у фільмі «Людина, яка продала свою шкіру» режисера Каутер Бен Ханії[en], який був номінований на «Оскар». Вона зіграла персонаж на ім'я Сорая, холоднокровну і розважливу помічницю художника. Для кращого втілення в образ акторка пофарбувалася в блондинку[165]. 2021 року на 66-й церемонії вручення нагород «Давид ді Донателло» Беллуччі отримала спеціальну нагороду за свої кар'єрні досягнення[166]. Того ж року вона та французька акторка Кароль Буке знялися у спільній фотосесії для журналу «Paris Match». Фотосесія була присвячена прем'єрі фільму «Фантазії», у якому обидві кінозірки зіграли закохану пару[167]. У бойовику Мартіна Кемпбелла «Пам'ять» 2022 року Беллуччі зіграла Давану Сілман, безпринципну магнатку у сфері нерухомості, за участю Ліама Нісона та Гая Пірса. На сайті «Rotten Tomatoes» отримав середню оцінку 4,8/10. Єдина думка рецензентів сайту говорила: «Бліда подоба найкращих бойовиків Ліама Нісона і режисера Мартіна Кемпбелла, „Пам'ять“ виявилася однією з їхніх робіт, які найбільш не запам'ятовуються»[168]. Оглядачі вважали роль Беллуччі непримітною, тому що вона діяла на «автопілоті» і вимовляла майже всі репліки пошепки[169][170]. Цього часу вона продовжувала інтерпретувати «Листи та мемуари Марії Каллас», представляючи виставу у лондонському Театрі Її Величності, паризькому Театрі Шатле, а також у Стамбулі, Лос-Анджелесі та Монако[54][171]. У січні 2023 року, у віці 58 років, Беллуччі представила виставу у нью-йоркському Театрі Бікон[en][162]. Того ж року, згадуючи фільм «Незворотність» в інтерв'ю «The New York Times», вона казала, що тепер, коли вона стала матір'ю, її «дні знімань у трансгресивних фільмах залишилися позаду»[86]. Того ж року Беллуччі розпочала переговори про участь у фільмі «Бітлджюс 2», де вона зіграє дружину головного героя Бітлджюса[172]. Вона отримала нагороду «Срібна стрічка» як Головна героїня 2024 року у документальних фільмах за її інтерпретацію Каллас у «Листах та мемуарах»[173].
_(29800094896).jpg)
Беллуччі була ведучою 56-го Каннського кінофестивалю, який є однією з найвизначніших міжнародних кіноподій, предсталяючи церемонії відкриття та закриття цього заходу, що проходили на набережній Круазет 14-25 травня 2003 року[73][174]. 17-28 травня 2006 року вона була серед журі 59-го Каннського кінофестивалю[175]. 2009 року Беллуччі підписала петицію разом із кінематографістами Європи та США і ще 70 іншими видатними персонами у галузі кіноіндустрії на підтримку кінорежисера Романа Поланскі, якого заарештували в Цюриху, коли він прибув на міський кінофестиваль, у зв'язку із звинуваченням його у сексуальному насильстві, що трапилося 1977 року[176]. Надалі акторка знову повернулася до ролі ведучої на 70-му Каннському кінофестивалі, де знову представляла відкриття та закриття цього заходу, що проходив 17-28 травня 2017 року[177][178]. 2017 року Беллуччі була запрошена Академією кінематографічних мистецтв і наук як постійний член, що представляє Італію, і стала одним із членів журі, відповідальних за присудження щорічної нагороди («Оскар»)[166][179]. 26-30 вересня 2018 року вона очолювала журі 29-го Дінарського британського кінофестивалю[180]. Беллуччі мала вести 15-у церемонію вручення премії «Кришталевий глобус», заплановану на 14 березня 2020 року в паризькій Залі Ваграм[en], але цей захід скасували через пандемію коронавірусу[181][182].
2008 року Беллуччі підтримала кампанію зі збору коштів на будівництво центру для лікування дітей з онкологічними захворюваннями, розташованого у Пріма Порта[it]. Кампанія була ініційована Асоціацією батьків дітей з онкологією (Associazione Genitori Oncologia Pediatrica), також відомої як «AGOP», яка була створена в Університетській поліклініці імені Агостіно Джемеллі у Римі[183]. 2010 року вона стала покровителькою «Paroles de Femmes» («Слова жінок»), аполітичної світської асоціації, яка виступає за рівність чоловіків та жінок у суспільстві. У березні 2010 року акторка організувала захід «Nuit des Femmes» («Жіноча ніч»), зібравши разом політикинь, дослідниць, лікарок, юристок, письменниць, художниць та керівниць бізнесу, щоб проаналізувати процес еволюції прав жінок у Франції. Зібрані кошти пішли на будівництво центрів розміщення, реінтеграції та підтримки одиноких матерів, які перебувають у важкому становищі[184]. 2010 року видавництва «Rizzoli» та «La Martinière Groupe» опублікувало книгу з передмовою Джузеппе Торнаторе, в якій розповідається про модельну та акторську кар'єру Беллуччі за допомогою фотографій, зроблених Пітером Ліндбергом та Гельмутом Ньютоном. Усі доходи від продажу були передані організації «AGOP» та «Paroles de Femmes»[185][186]. Вона пожертвувала 10 000 євро місту Канни, профінансувавши кампанію з усунення наслідків повеней, які сталися у жовтні 2015 року в департаменті Приморські Альпи[187]. Беллуччі також є меценатом «Асоціації SOS Autism France» («Французька Асоціація по допомозі людям з аутизмом»)[188].
За словами Стефано Монтефіорі з «Corriere della Sera», Беллуччі вважається своєрідним послом Італії серед французької громадськості[189]. Акторка брала участь у державних обідах[en] під головуванням президента Франції, які організовувалися у рамках візитів глав іноземних держав[190]. 21 листопада 2012 року вона брала участь у державному обіді, влаштованому президентом Франції Франсуа Олландом в Єлисейському палаці у Парижі з нагоди візиту президента Італії Джорджо Наполітано та його міністрів[191]. 5 липня 2021 року її запросили на державний обід, влаштований президентом Франції Еммануелем Макроном у Єлисейському палаці на честь президента Італії Серджо Маттарелли та його дочки Лаури[en]. Серед учасників заходу були: міністри Франції; співзасновник, голова та головний виконавчий директор компанії «LVMH Moët Hennessy Louis Vuitton» Бернар Арно; креативний директор компанії «Dior» Марія Грація К'юрі[en]; голова та головний виконавчий директор компанії «Kering» Франсуа-Анрі Піно; та французька акторка Кароль Буке[192][193].
На сьогодні авторитет Беллуччі як моделі настільки великий, що майже у кожному із світових центрів мод її представляє окреме модельне агентство. Стиль Беллуччі досить консервативний: облігаючі по фігурі однотонні сукні з глибоким декольте до самого низу або костюми, а для виходу у світ акторка завжди доповнює образ великими і вигадливими прикрасами[194]. У прагненні підкреслити свою фігуру, вона ніколи не переходить меж вульгарності при виборі одягу[195]. Невід'ємною частиною образу Беллуччі є довге доглянуте волосся[195]. Акторка віддає перевагу класичним укладанням волосся, таким як гладко розчесані або коктейльні зачіски, які роблять її образ елегантним. Крім того, вона не боїться експериментувати з різними французькими косами та пучками[196].
Персона Беллуччі викликає інтерес не лише у чоловіків, але і у жінок, яких захоплює та дивує її відмова від дієт, та те що вона ніколи не робила пластичних операцій[197]. 2012 року вона негативно відгукнулася щодо пластичних операцій: «Мені не подобається ідея ретушувати своє обличчя, і, чесно кажучи, я вважаю, що це досить небезпечно для акторки. Порівнюючи з пластикою обличчя, я віддаю перевагу зморшкам»[198]. Незважаючи на те, що акторка не дотримується певної системи харчування, вона навіть після досягнення 50-річного віку мала модельні пропорції фігури. Вона часто зізнавалася, що не може відмовити собі в пасті або піці, а до дієти може вдатися, якщо це необхідно для участі у різних заходах. Вік та материнство не бентежать Беллуччі, у вересні 2016 року вона знову знялася у фотосесії оголеною. Знімки були розміщені в Instagram — офіційному акаунті зірки, відкритого для неї 10 квітня того року агентством «Karin Models», що представляє її, і на сторінках одного з паризьких тижневиків[199]. Вона байдужа до фітнесу та більше воліє до ігор з дітьми, прогулянок на свіжому повітрі та йоги[197].
У своєму огляді «Малени» за 2001 рік оглядач Пол Татара із «CNN International» назвав Беллуччі «бомбою світового рівня»[200], а вебпортал AskMen[en] поставив її на першу сходинку у рейтингу «Топ-99 найбажаніших жінок» 2002 року[201]. 2003 року Кріс Кемпіон із «Daily Telegraph» написав, що «Беллуччі» — національна кохана Італії та ікона європейського кіно»[33]. Вона стала першим іноземним громадським діячем, запрошеним мерією Парижа та Комітетом Єлисейських полів (торговцями та підприємцями, що працюють на проспекті) для натискання кнопки, що запускає різдвяну ілюмінацію Єлисейських полів, що складається з 45 км електричних гірлянд, що відбулося 23 листопада 2004 року у присутності першого заступника мера Анн Ідальго[202]. У 2004 і 2007 роках Беллуччі була визнана «найкрасивішою жінкою світу» на підставі опитування 1000 чоловік у Франції, проведеного на замовлення каналу «TF1»[203]. У квітні 2005 року паризький Музей Гревен представив її воскову статую[204].
Штатні автори журналу «The Times» називали її «відомою як Белла Беллуччі» та «ймовірно, найкрасивішою акторкою у світі». Вони припустили, що вона, навпаки, має схильність спеціалізуватися на виконанні «потворних сцен», прикладом чого стала демонстрація сцени зґвалтування у фільмі 2002 року «Незворотність»[70]. Оглядач Марк Солсбері з «The Guardian» писав 2005 року, що вона є «міжнародним об'єктом бажання» і «особисто, як і на екрані, Беллуччі випромінює рідкісну неземну красу»[20]. За словами режисера Бернара Бліє, Беллуччі «цілком спокійно ставиться до свого іміджу і до власного почуття скромності»[20]. Бліє порівняв її з «Авою Гарднер, зіркою минулих років»[205]. 9 травня 2008 року новинний журнал «L'Obs» повідомив про опитування 1003 осіб, проведене Вищою аудіовізуальною радою[fr] в рамках Дня Європи, де Беллуччі стала другою з європейських осіб (за винятком Франції) фаворитом французів[206]. 2010 року у Франції був виведений сорт троянд «Моніка Беллуччі»[207]. 2011 року Беллуччі посіла четверте місце у списку 50 найкрасивіших жінок у кіно, складеному журналом «Los Angeles Times[en]»[208]. Вона була визнана «номером один» зі «ста найсексуальніших зірок 2011 року» у загальнонаціональному опитуванні каналу «NRJ 12[en]» у Франції, включаючи американських та французьких акторок, моделей, співачок, спортсменок та телеведучих[209].
Беллуччі увійшла до списку «Найсексуальніших жінок» журналу «Empire»[39]. 2018 року вона увійшла до списку 100 найуспішніших італійських жінок за версією «Forbes Italy», які були перелічені у абетковому порядку[210]. Вона з'явилася у списку «Men's Health» «ста найгарячіших секс-символів усіх часів», до якого входять як жінки, так і чоловіки[211], а австралійське видання цього журналу також назвало акторку однією зі «ста найгарячіших жінок усіх часів», поставивши її на 21 сходинку[212]. Оглядач Наомі Пайк з британського видання журналу «Vogue» назвала її «сучасною Ліз Тейлор», відомою своїми дорогими прикрасами та незмінною прихильністю до брендів ювелірних виробів «Cartier», а також «Boucheron[en]» і «Chopard[en]». «Небагато сучасних голлівудських зірок, одягнених у діаманти, можуть змагатися з італійською акторкою Монікою Беллуччі», — сказала Пайк[213]. 2021 року французьке видання журналу «Vogue» поставило її на четверте місце серед «найкрасивіших італійських акторок усіх часів»[214]. ЗМІ вважають її італійським секс-символом[20][34][215]. Італійське видання журналу «Rolling Stone» включило Беллуччі до свого списку «десяти найбільших секс-символів 1990-х років», складеному у довільному порядку[34]. Преса називає її іконою стилю[193][216]. У січні 2023 року оглядач Елізабет Вінсентеллі з «The New York Times» написала, що у неї «тверда репутація символу європейського гламуру і вишуканості»[162].
Хоча Беллуччі не іменується великою акторкою, але вважається безумовно дуже впливовою представницею кіномистецтва, якій притаманні багатогранні ролі — від розв'язних комедій до похмурих драм[217]. Шанувальники Беллуччі порівнюють її з такими кіно-дівами як Сільвана Мангано, Моніка Вітті і Софі Лорен[218]. Хоча пік успіху кінокар'єри Беллуччі припав на кінець 1990-х—середину 2000-х років, вона і досі є дуже затребуваною акторкою, де їй, незважаючи на вік, іноді, як і раніше, пропонуються ролі фатальних спокусниць. За її словами вона відмовилася від кількох великих блокбастерів, тому що вони були не на її мій смак[219]. Гонорари акторки за фільми можуть сягати шестизначних цифр, зокрема, за фільм «Скільки ти коштуєш?» вона отримала 1,7 мільйони євро[219]. Беллуччі також зазначає, що її італійський акцент ніколи не заважав їй здобувати ролі поза межами Італії. Вона казала, що неіталомовні режисери, бажаючи зняти її у своїх фільмах спеціально переробляли під неї сюжет, даючи глядачу зрозуміти, що вона італійка[220].
Коментуючи свою акторську майстерність Беллуччі казала: «Я вірю в техніку». Я вважаю, що акторська майстерність — це поєднання техніки та інстинкту. Іноді, якщо ти просто дотримуєшся свого інстинкту, ти повторюєшся. Якщо ж у вас є техніка, то ви і справді можете вигадати нові способи підходу до персонажа». Тим не менш, вона каже, що їй також подобається спонтанність інстинкту: «Наскільки би я не любила техніку, але я також люблю, коли ти не знаєш, що робитимеш за три секунди до зйомки»[220]. Акторка не соромиться ризикувати на екрані й не боїться звертатись до брутального сценаричного матеріалу, таким для неї став фільм «Незворотність», де вона зіграла молоду жінку, жорстоке зґвалтування якої змушує її хлопця стати на шлях помсти. На думку оглядачів фільм вийшов тривожним, а гра Беллуччі — «сирою» і водночас реалістичною[220]. Для акторки це був ризик і у професійному плані. «Мені казали, що такий персонаж може занапастити мою кар'єру в Америці», — казала вона. «Дивно: коли ти граєш такого персонажа в Америці, вони кажуть, що ти смілива. І це не вбило мою кар'єру. Це зробило її набагато цікавішою»[220]. Іншим прикладом цієї її риси стала еротична драма «Малена», Беллуччі, яка була на вісім років старша за оригінальну героїню, багато запитували про відвертість фільму, на що вона відповідала: «Поки дає змогу вік — гратиму повій. Я щаслива, що можу надихати режисерів, незалежно від віку»[74]. Крім цього, «Малена», за словами Беллуччі, стала дуже важливим фільмом у її кар'єрі у тому плані, що вперше головний акцент було зроблено саме на її образі, а не на репліках. Мовою тіла Беллуччі треба було показувати всі емоції та внутрішні переживання її героїні, зокрема у сценах, де вона мовчазно проходила повз осудливі погляди громадськості[74].
У віці 20 років Беллуччі вийшла заміж за італійського фотографа Клаудіо Карлоса Бассо, з яким розлучилася через шість місяців[221][222].
Між 1989—1995 роками у неї були стосунки з італійським актором Ніколою Фарроном[it][223][224]. Вони познайомилися на зйомках фільму «Життя з дітьми». Фаррон описав це як «всепоглинаючі відносини», які стали нестабільними через те, що інші чоловіки дедалі більше бажали завести стосунки з Беллуччі[225].
На зйомках фільму «Квартира» 1996 року Беллуччі познайомилася із французьким актором Венсаном Касселем[226]. 2 серпня 1999 року вони одружилися у Монако[227]. У Беллуччі та Касселя дві дочки, Дева Кассель (народилася 12 вересня 2004 року) та Леоні (народилася 21 травня 2010 року). Їхні дочки народилися в Римі[228][229]. Беллуччі та Кассель разом знялися у дев'яти фільмах між 1996—2006 роками[115]. Сім'я жила в Італії, Франції, Бразилії та Англії[227]. Живучи у Європі, вона ніколи не вважала за потрібне переїжджати до США, за словами акторки, їй подобається що американські режисери думають про неї, навіть якщо її там немає[220]. 26 серпня 2013 року пара оголосила про своє розставання[226], а пізніше — розлучилися[230]. Наприкінці 2014 року Беллуччі сказала, що все ще закохана у Касселя і з того часу вони зберігають близькість[231].
Після розлучення з Касселем, Беллуччі мала стосунки з французьким скульптором і колишньою моделлю Ніколя Лефевром[232]. Вони зустрічалися з 2017 року[233]. Офіційно оголосили про це на початку березня 2019 року, під час показу «Chanel» у Великому палаці в Парижі. Лефевру тоді було 37 років[232]. Пізніше вона розповіла італійському журналу «F» про завершення їхніх стосунків, про який ЗМІ оголосили на початку липня 2019 року[234].
Ще 2006 року на Каннському кінофестивалі Беллуччі познайомилася з американським режисером Тімом Бертоном. У жовтні 2022 року вони знову зустрілися на Кінофестивалі імені братів Люм'єр[en] у Ліоні, а в лютому 2023 року журнал «Paris Match» повідомив про їхні стосунки. У червні того року Беллуччі підтвердила свої стосунки з Бертоном[235].
Беллуччі вільно розмовляє італійською, французькою та англійською мовами[39], а також володіє португальською та іспанською мовами[236]. Окрім цього, вона виступала на кількох інших мовах[39][236]. Після розлучення з Касселем Беллуччі жила з дочками у Великій Британії, Франції та Італії. 2015 року вона вирішила оселитися у Франції. Проте Беллуччі каже, що «Я повністю італійка. Усе в мені італійське» і визнала, що «Париж — частина моєї історії»[237]. Їй належать будинки у Римі та Лісабоні[8] поряд із замком Святого Георгія[236]. Під час карантину через пандемію коронавірусу Беллуччі та Кассель жили у двох сусідніх будинках у місті Біарриц, що на Баскському узбережжі (Атлантичні Піренеї), щоб останній міг бачити своїх дочок[238]. Беллуччі сказала, що ходить на вибори в Італії, а не у Франції[90]. Вона досі не має французького громадянства[189]. 2023 року акторка придбала віллу на грецькому острові Парос[239].
Беллуччі підкреслювала, що відійшла від свого релігійного коріння: «Я сповідую католицьку релігію, але я не католик»[240]. Акторка називала себе агностиком[12], кажучи: «Я агностик, хоча я поважаю всі релігії і цікавлюся ними… Якщо я у щось вірю, то це в таємничу енергію, яка наповнює океани під час припливів, та, що поєднує природу і живих істот»[39]. Вона каже, що її особистість багато в чому зумовлена вихованням: «Звичайно, багато позитивного також залежало від атмосфери, у якій мене виховували батьки»[241].
2018 року французькі податкові органи почали розслідування щодо Беллуччі через недекларування банківських рахунків та сейфових збережень у Швейцарії, пов'язаних з офшорною компанією на Британських Віргінських Островах[242]. Слідчі підозрювали Беллуччі в ухиленні від сплати французьких податків за 2011—2013 роки і намагалися стягнути їх, хоча адвокат акторки заявляв, що вона мешкає у Великій Британії, а не в Парижі[242]. У вересні 2021 року Беллуччі заявила, що «виконує свої податкові зобов'язання як у Франції, так і за кордоном». Результати розслідування її швейцарських банківських рахунків залишаються нерозкритими[243]. Згодом її вказали в опублікованих у жовтні 2021 року «Паперах Пандори» — масштабному витоку даних щодо офшорів високопоставлених осіб[244]. За словами фірми «Alemán[en]», офшорна компанія на Віргінських островах, яка займалася справами Беллуччі по використанню її зображеннь, діяла між 2011—2015 роками і наступного року була ліквідована[236].
2018 року журнал «Forbes» оцінив статки Беллуччі у 45 мільйонів доларів, поставивши її на третє місце серед найбагатших італійських акторів[245][246].
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1991 | ф | Розіграш | La Riffa | Франческа |
| 1992 | ф | Доля Остинато | Ostinato destino | Маріна/Анджела |
| 1992 | ф | Дракула | Dracula | наречена Дракула |
| 1994 | ф | Бріганті — Любов і свобода | Briganti — Amore e libertà | Констанца |
| 1994 | ф | Банда Невдах | I mitici — Colpo gobbo a Milano | Дебора |
| 1995 | ф | Сніжок | Palla di neve | Меліна |
| 1995 | ф | Небо просто більш блакитне | Il cielo è sempre più blu | епізод |
| 1996 | ф | Квартира | L'Appartement | Ліза |
| 1996 | ф | Яким ти мене хочеш | Come mi vuoi | Нелліна |
| 1997 | ф | Доберман | Dobermann | Наталі |
| 1997 | ф | Стрессаті | Stressati | дівчина |
| 1997 | ф | Поганий жанр | Mauvais genre | Каміль |
| 1998 | ф | Насолода | Plaisir | дівчина |
| 1998 | кф | Компроміс | Compromis | Моніка |
| 1998 | ф | Остання новорічна ніч | L'ultimo capodanno | Джулія Джованніні |
| 1998 | ф | Поганий тон | A los que aman | Валерія |
| 1999 | ф | Непокірний | Méditerranées | Маргеріта |
| 1999 | ф | Як рибка без води | Comme un poisson hors de l'eau | Мюртіль |
| 1999 | кф | Любий батьку | Dear Father | головна роль |
| 2000 | ф | Під підозрою | Under Suspicion | Шанталь Герст |
| 2000 | ф | Малена | Malèna | Малена |
| 2000 | ф | Френк Спадоне | Franck Spadone | Лаура |
| 2001 | ф | Братство вовка | Le Pacte des loups | Сільвія |
| 2002 | ф | Астерікс і Обелікс: Місія Клеопатра | Astérix & Obélix: Mission Cléopâtre | Клеопатра |
| 2002 | ф | Незворотність | Irréversible | Алекс |
| 2003 | ф | Матриця: Перезавантаження | The Matrix Reloaded | Персефона |
| 2003 | ф | Матриця: Революція | The Matrix Revolutions | Персефона |
| 2003 | ф | Сльози сонця | Tears of the Sun | Ліна Кендрікс |
| 2003 | ф | Пам'ятай мене | Ricordati di me | Алесія |
| 2004 | ф | Страсті Христові | The Passion of the Christ | Марія Магдалина |
| 2004 | ф | Таємні агенти | Agents secrets | Барбара/Ліза |
| 2004 | ф | Вона ненавидить мене | She Hate Me | Сімона Бонасера |
| 2005 | ф | Брати Грімм | The Brothers Grimm | Королева Дзеркала |
| 2005 | ф | Скільки ти коштуєш? | Combien tu m'aimes? | Даніела |
| 2006 | ф | Шайтан | Sheitan | Красива вампірка |
| 2006 | ф | Братство каменю | Le concile de Pierre | Лаура Сіпрієн |
| 2006 | ф | Н (я і Наполеон) | N (Io e Napoleone) | Баронеса Емілія Спецалі |
| 2007 | ф | Пристрель їх | Shoot 'Em Up | Донна Квінтано |
| 2007 | ф | Підручник любові — 2: Історії | Manuale d'amore 2 — Capitoli successivi | Лючія |
| 2007 | ф | Друге дихання | Le deuxième souffle | Мануш |
| 2008 | ф | Шалена кров | Sanguepazzo | Луїза Феріда |
| 2009 | ф | Баарія | Baaria | Дівчина каменяра |
| 2009 | ф | Людина, котра кохає | L'uomo che ama | Альба |
| 2009 | ф | Приватне життя Піппи Лі | Private Lives of Pippa Lee, The | Джіджі Лі |
| 2009 | ф | Не озирайся | Ne te retourne pas | Жанна |
| 2010 | ф | Учень чаклуна | Sorcerer's Apprentice, The | Вероніка Горлоїзен |
| 2010 | ф | Стукачка | The Whistleblower | Лаура Левіані |
| 2011 | ф | Кохання: Інструкція з використання | Manuale d'amore 3 | Віола |
| 2011 | ф | То літо пристрасті | Un été brûlant | Анджела |
| 2012 | ф | Сезон носорогів | Rhino Season | Міна |
| 2013 | ф | Люди й поцілунки | Des gens qui s'embrassent | Джованна |
| 2014 | ф | У Квебраді | Na Quebrada | Паола |
| 2014 | ф | Дива | Le maraviglie | Міллі Катена |
| 2015 | ф | Вілль-Марі | Ville-Marie | Софі |
| 2015 | ф | 007 Спектр | Spectre | Лючія Ск'ярра |
| 2016 | ф | По чумацькому шляху | On the Milky Road | Наречена |
| 2018 | ф | Некромант | Nekrotronic | Фіннеґан |
| 2019 | ф | Чоловік і жінка: Найкращі роки | Les Plus Belles Années d'une vie | Елена |
| 2019 | ф | Павук у павутині | Spider in the Web | Анджела |
| 2020 | ф | Людина, яка продала свою шкіру | The Man Who Sold His Skin | Сорайя Вальді |
| 2021 | ф | Фантазії | Les Fantasmes | Сабріна |
| 2021 | ф | Бефана приходить вночі II — Витоки | La Befana vien di notte II — Le origini | Долорес |
| 2022 | ф | Пам'ять | Memory | Давана Сілман |
| 2022 | ф | Посуха | Siccità | Валентіна |
| 2022 | ф | Дьяволік — Гінгко в атаку! | Diabolik — Ginko all'attacco! | Алтея ді Валленберг |
| 2023 | ф | Мафія Мама | Mafia Mamma | Б'янка |
| 2024 | ф | Бітлджюс Бітлджюс | Beetlejuice Beetlejuice | Делорес |
| 2025 | ф | Страсті Христові: Воскресіння | The Passion of the Christ: Resurrection | Марія Магдалина |
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Персонаж | Дубляж |
|---|---|---|---|---|
| 2003 | Синдбад: Легенда семи морів | Sinbad: Legend of the Seven Seas | Маріна | французький дубляж |
| 2005 | Роботи | Robots | Кеппі | французький дубляж |
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Персонаж |
|---|---|---|---|
| 2024 | Ковчег: Анімаційний серіал[en] | Sinbad: Legend of the Seven Seas | Кассія Віріла |
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1990 | тф | Життя з дітьми | Vita coi figli | Ельда |
| 1995 | с | Йосип | Joseph | дружина фараона |
| 1996 | с | Алізея і прекрасний принц | Sorellina e il principe del sogno | роль другого плану |
| 2007 | с | Хертанго | Heartango | роль другого плану |
| 2010 | с | Роза, це Париж | Rose, c'est Paris | Гала |
| 2011 | с | R.I.S. Рим — Недосконалі злочини[it] | R.I.S. Roma — Delitti imperfetti | грає саму себе |
| 2011 | с | Платане[fr] | Platane | грає саму себе |
| 2016 | с | Моцарт у джунглях | Mozart in the Jungle | Алессандра |
| 2017 | с | Твін Пікс: Повернення | Twin Peaks: The Return | грає саму себе |
| 2018 | с | Диво[it] | Il Miracolo | Марія |
| 2018 | с | Десять відсотків[fr] | Dix pour cent | грає саму себе |
| 2019 | с | Не турбувати | Do Not Disturb | грає саму себе |
| 2021 | с | Розмита любов[fr] | L'Amour flou | Валерія |
| ? | с | Радикальний погляд: життя та часи Тіни Модотті | Radical Eye: The Life and Times of Tina Modotti | Тіна Модотті |
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 2009 | док | Данина поваги Риму[it] | Omaggio a Roma | Тоска |
| 2021 | док | Дівчина у фонтані | The Girl in the Fountain | Аніта Екберг |
| 2023 | док | Марія Каллас: Листи та спогади | Maria Callas: Lettere e Memorie | оповідачка |
| Рік | Назва | Персонаж |
|---|---|---|
| 2003 | Enter the Matrix | Персефона |
| 2004 | Prince of Persia: Warrior Within | Кайлін |
| 2005 | The Matrix Online[en] | Персефона |
.jpg)
За всю свою кар'єру Беллуччі виступала лише в одній театральній постановці — «Листи та спогади Марії Каллас».
| Рік | Вистава | Роль | Заклад/захід |
|---|---|---|---|
| 2019 | Листи та спогади Марії Каллас | Марія Каллас | Театр Маріньї[en] |
| 2020 | Листи та спогади Марії Каллас | Марія Каллас | Театр Буф Парізьєн |
| Фестиваль Дуе Монді[en] | |||
| Театр принцеси Грейс[en] | |||
| 2021 | Листи та спогади Марії Каллас | Марія Каллас | Белемський культурний центр[en] |
| Одеон Ірода Аттичного | |||
| Театр Мадзоні[en] | |||
| Парк музики[en] | |||
| Театр Гольдоні[en] | |||
| 2022 | Листи та спогади Марії Каллас | Марія Каллас | Національна опера Монпельє[en] |
| Theatre Royal Haymarket[en] | |||
| Театр Його Величності | |||
| Zorlu PSM[en] | |||
| Александринський театр | |||
| Театр Шатле | |||
| Театр ім. Є. Вахтангова | |||
| Театр Кастель де Пералада | |||
| Театр Орфей | |||
| 2023 | Листи та спогади Марії Каллас | Марія Каллас | Театр Бікон[en] |
| Захід | Рік | Нагорода | Прим. |
|---|---|---|---|
| Китайський бізнес-клуб в рамках Міжнародного жіночого дня | 2020 | Нагорода «Жінка року» | [267] |
| Золотий «Чак»[en] | 2014 | Жіноча премія «Золотий Суперчак» (кар'єра) | [268] |
| «Сітіфест» — Кінофонд Риму | 2017 | Приз Вірни Лізі | [269] |
| Давид ді Донателло | 2021 | Спеціальний «Давід» (премія Давида ді Донателло за кар'єру) | [270] |
| Фестиваль італійських конозйомок — Лос-Анджелес[it] | 2018 | Нагорода за кар'єрні досягнення | [271] |
| Премія Італійського інституту культури[it] у Лос-Анджелесі «За просування італійської креативності у світі» | |||
| Приз «Флаяно»[it] | 2021 | Міжнародна премія «Флаяно» за життєві досягнення | [272] |
| Золотий глобус | 2005 | Європейський «Золотий глобус[it] | [109] |
| Всесвітній фестиваль кіно та музики на острові Ішія | 2012 | Премія «Ішія» акторці року | [273] |
| Кіно-музичний фестиваль «Кюстендорф»[en] | 2013 | Премія «Фільми майбутнього» | [274] |
| Лос-Кабоський міжнародний кінофестиваль | 2016 | Премія за життєві досягнення | [275] |
| Премія «Люм'єр» | 2018 | Почесна премія Люм'єр | [276] |
| Премія «Магрітт» | 2020 | Почесна премія Магрітт | [277] |
| Кінофестиваль у Монте-Карло[it] | 2017 | Нагорода за кар'єрні досягнення | [278] |
| Міжнародний кінофестиваль у Мумбаї[en] | 2017 | Спеціальна нагорода | [279] |
| Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні | 2017 | Почесна Нагорода «Доностія» за кар'єрні досягнення | [158] |
| Кінофестиваль «Таорміна-фест»[it] | 2011 | Премія «Таорміна-арте» | [280] |
| Туринський кінофестиваль[it] | 2021 | Премія за життєві досягнення | [281] |
| Премія «Зірка крота» за мистецьке новаторство | [282] | ||
| Трієстський кінофестиваль[it] | 2017 | «Східна зірка» | [283] |
| Церемонія нагородження «Жінка світу»[en] | 2009 | Нагорода «Акторка світу» | [284] |
- Кавалерка Ордену Мистецтв та літератури. Орден був вручений Беллуччі 2006 року міністром внутрішніх справ і майбутнім президентом Франції Ніколя Саркозі в Єлисейському палаці[285].
- Кавалерка Ордену Почесного легіону. 2016 року вона отримала орден з рук президента Франції Франсуа Олланда в Єлисейському палаці[285].
2010 року Беллуччі була нагороджена Медаллю Вітторіо де Сіки[it] для італійського кіно президентом Італії Джорджо Наполітано[286]. 2019 року була відкрита зірка акторки на Алеї слави у бельгійському місті Остенде[287]. 2020 вона отримала Ключ міста Флоренції від мера Даріо Нарделли[en][288].
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #141575425 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
- ↑ 50+1 per Monica Bellucci, sex symbol e icona di bellezza. Процитовано 3 листопада 2023.
- ↑ Sex Symbol Monica Bellucci On Paros (англ.). 8 luglio 2013. Процитовано 3 листопада 2023.
- ↑ Silvestri, Giuseppe (6 грудня 2019). Monica Bellucci, la 55enne che fa impazzire il mondo [Monica Bellucci, the 55-year-old who is driving the world crazy]. Corriere dell'Umbria (італ.). Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б Lévy-Frébault, Tiphaine (11 квітня 2013). Monica Bellucci est célibataire [Monica Bellucci is single]. L'Express (фр.). Архів оригіналу за 10 жовтня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д Williams, Sally (15 липня 2017). Monica Bellucci on life after divorce and finding herself in her 50s. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г Christopher R. (December 2014). Monica Bellucci à 18 ans: La nymphe ... [Monica Bellucci at 18: The Italian nymph, incandescent and natural beauty]. Interview with Pasquale Bellucci and Brunella Briganti. Puremédias (фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Lama, Monica Bellucci manda un video messaggio agli ex vicini di casa [Lama, Monica Bellucci sends a video message to her former neighbours]. Corriere dell'Umbria (італ.). 22 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 жовтня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д е ж и к л м «Моніка Беллуччі. Хто пробачить мою красу». Єлизавета Бута. [Архівовано 2024-08-31 у Wayback Machine.] iknigi.net Процитовано 14 жовтня 2023
- ↑ а б Morgoglione, Claudia (17 жовтня 2006). L'altra faccia di Monica Bellucci ... [The other side of Monica Bellucci 'But is that really me?']. la Repubblica (італ.). Архів оригіналу за 26 червня 2007. Процитовано 19 жовтня 2023.
See: 5th paragraph.
- ↑ а б в г Flynn, Gaynor (10 серпня 2009). Monica Bellucci's beautiful mind. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Bradfer, Fabienne (25 січня 2020). Monica Bellucci au 'Soir': ... [Monica Bellucci to 'The Evening': 'I have put my beauty at the service of cinema']. Le Soir (фр.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Pettine E Forbibi. I Quaranta Anni di Attivita' di Piero Montanucci [Comb And Scissors. Piero Montanucci's Forty Years of Activity]. Interview (італ.). Comune di Città di Castello. 16 листопада 2017. Архів оригіналу за 28 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci posta una foto ... [Monica Bellucci posts a photo on Instagram from when she was 13: she was already an incredible beauty]. HuffPost (італ.). 24 серпня 2017. Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г Hélie, Mathilde (19 січня 2018). Monica Bellucci: ses photos quand elle était jeune [Monica Bellucci: her photos when she was young]. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Gianorio, Richard (24 квітня 2020). Monica Bellucci: 'Mes filles sont les réponses à toutes mes questions' [Monica Bellucci: 'My daughters are the answers to all my questions']. Madame Figaro (фр.). Архів оригіналу за 14 August 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Fu la prima a 'vestire' Monica Bellucci, premiata Pina Alberti [She was the first to 'dress' Monica Bellucci, awarded Pina Alberti]. Agenzia Nazionale Stampa Associata (італ.). 8 березня 2023. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Salisbury, Mark (23 жовтня 2005). Danger woman. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci. Elle (фр.). Архів оригіналу за 3 лютого 2023. Процитовано 1 березня 2023.
- ↑ Junio 1988 [June 1988]. Vogue (ісп.). 3 January 209. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Les plus belles couvertures de Elle [Elle's most beautiful covers]. Elle (фр.). Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б Yildiz, Alev (2015). Le style de Monica Bellucci [Monica Bellucci's Style]. Marie Claire (фр.). Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Airoldi, Simona (4 червня 2017). Piero Piazzi, l'uomo che sussurra alle top [Piero Piazzi, the man who whispers to the tops]. Vanity Fair (італ.). Архів оригіналу за 26 серпня 2018. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Reconversion de stars: des podiums au cinéma [Retraining of stars: from runway podiums to cinema]. Elle (фр.). 31 серпня 2013. Архів оригіналу за 5 листопада 2023. Процитовано 5 листопада 2023.
- ↑ de Chirée, Sylvie (2015). Ma première interview dans Elle: Monica Bellucci en 1989 [My first interview in Elle: Monica Bellucci in 1989]. Elle (фр.). Архів оригіналу за 6 грудня 2015. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б Moliterno, 2020, с. 62.
- ↑ Le fondateur de l'agence ... [The founder of Elite modelling agency dies]. Le Monde (фр.). 22 липня 2013. Архів оригіналу за 1 січня 2017. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ A 'passion' for Dior. The Nation. 13 червня 2006. с. 25. Архів оригіналу за 22 жовтня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ La belle Italienne Monica Bellucci était ambassadrice de L'Oréal en 1991 [The beautiful Italian Monica Bellucci was an ambassador for L'Oréal in 1991]. Puremédias (фр.). n.d. Архів оригіналу за 28 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Shore, Rebecca (5 грудня 2014). The new Bond Girl was indeed an SI Swimsuit model, but it's not who you might think. Sports Illustrated Swimsuit Issue. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д е ж и Campion, Chris (18 січня 2003). Fantasy made flesh. The Daily Telegraph (англ.). Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д Digiuni, Valentina (9 серпня 2022). I 10 più grandi sex symbol degli anni '90 − Donne [The 10 greatest sex symbols of the 1990s − Women]. Rolling Stone (італ.). Архів оригіналу за 11 січня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г Hald, Nina (29 квітня 2007). Åh Monica, Monica, Monica... [Oh Monica, Monica, Monica...]. Berlingske (дан.). Архів оригіналу за 20 August 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
Overraskelsesmomentet var derfor stort, da Cartier i 1997 for første gang valgte at knytte en skuespillerinde tæt til huset. [The moment of surprise was therefore great when, in 1997, Cartier chose for the first time to associate an actress closely with the house.]
- ↑ а б в Mabrut, Claire (11 червня 2007). Monica Bellucci et Cartier: songe endiamanté [Monica Bellucci and Cartier: a diamond dream]. Madame Figaro (фр.). Архів оригіналу за 13 June 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
La piquante Italienne est l'égérie de Cartier depuis tout juste dix ans. [The spicy Italian has been the muse of Cartier for just ten years.]
- ↑ Reybaud, Fabienne (11 липня 2020). Monica Bellucci, star pour des joyaux éternels [Monica Bellucci, star for eternal gems]. Paris Match (фр.). № 3714. Архів оригіналу за 13 січня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б Monica Bellucci, bellissima for Match. Paris Match (фр.). 30 вересня 2014. Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д Alexander, Ella (5 грудня 2014). Monica Bellucci: Inside the world of the new Bond woman, not the new Bond girl. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 21 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
She moved to Milan in 1989 where she launched her fashion career in earnest.
- ↑ Rose, Matthew; Ball, Deborah (14 листопада 2001). Caviar Controversy: Esquire, GQ Use Same Photo on Their Covers. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 6 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Owen, Richard (4 червня 2005). Actresses fight Pope over fertility. The Times. Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Fiorilli, Thierry; Zintzen, Pascale; Willot, Isabelle; Van Roey, Laurent (10 квітня 2004). 'Liv Tyler est une star qui ne se la joue pas' ... ['Liv Tyler is a star who does not show off' ...]. Le Soir (фр.). Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Louaguef, Sarah (16 березня 2015). Dix égéries qui ont marqué ... [Ten muses who marked the campaigns − Dior]. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Mélanie Laurent ... La Dépêche du Midi (фр.). 29 вересня 2011. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Caprotti, Elisabetta (23 грудня 2020). Martini, fashion e mixology. Storia di un aperitivo all'italiana [Martini, fashion and mixology. History of an Italian aperitif]. Vogue Italia. Архів оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Guignon, Jordane (24 березня 2010). Monica Bellucci enceinte et presque nue pour 'Vanity Fair' [Monica Bellucci pregnant and almost nude for 'Vanity Fair']. Grazia (фр.). Архів оригіналу за 7 October 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ La Maison Bompard ... [Maison Bompard associates itself with the charm and femininity of Monica Bellucci]. La Dépêche du Midi (фр.). 20 червня 2011. Архів оригіналу за 8 травня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Lawrenson, Amy (17 лютого 2012). Monica Bellucci Dolce & Gabbana's new face. Elle. Архів оригіналу за 22 січня 2013.
- ↑ Photos − Jenaye ... Femme Actuelle (фр.). Prisma Press. 17 січня 2017. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б Hodge, Gavanndra (5 грудня 2021). Monica Bellucci: 'Women are feeling free to get old in a different way'. The Sunday Times (англ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci en couverture ... [Monica Bellucci on the cover of GQ Italy]. GQ. 24 липня 2015. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Richebois, Véronique (27 травня 2018). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci shakes up her image for Nivea]. Les Echos (фр.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Brookins, Laurie (24 вересня 2018). Milan Fashion Week: Dolce & Gabbana's DNA Is in the Beauty of All Women. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 25 лютого 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в Carrière, Christophe (15 листопада 2022). Monica Bellucci: 'La Callas ...' [Monica Bellucci: 'The Callas I play is the fragile woman that few people knew']. Interview. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci — The FMD [Архівовано 2024-08-31 у Wayback Machine.] fashionmodeldirectory.com Процитовано 3 листопада 2023
- ↑ «MONICA BELLUCCI» [Архівовано 2023-03-13 у Wayback Machine.] karinmodelsparis.com Процитовано 19 жовтня 2023
- ↑ Les membres du jury [The members of the jury]. L'Obs (фр.). 16 травня 2006. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д е ж Narbonne, Christophe (12 липня 2017). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci comments on her filmography]. Interview. Première (фр.). Hildegarde. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Garson, Charlotte (24 червня 2001). Monica Bellucci. National Audiovisual Institute (англ.). Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 18 травня 2023.
- ↑ «Bellucci la bellissima» Prestige Online — Indonesia [Архівовано 2024-08-31 у Wayback Machine.] prestigeonline.com Процитовано 3 листопада 2023
- ↑ Monica Bellucci: «I like to explore the dark side» [Архівовано 2023-11-02 у Wayback Machine.] talks.com Процитовано 2 листопада 2023
- ↑ а б в г д е ж Winters, Laura (17 грудня 2000). Film; Beauty, Her Moreau Eyes Say, Isn't Everything. The New York Times. Архів оригіналу за 7 вересня 2017. Процитовано 19 жовтня 2023.
- ↑ Cohn-Bendit, Daniel; Lemoine, Patrick (2023). Français mais pas Gaulois − Des étrangers qui ont fait la France [French but not Gauls − Foreigners who made France] (фр.). Paris: Robert Laffont. с. 67. ISBN 978-2-2212-6095-1. Архів оригіналу за 20 червня 2023. Процитовано 7 липня 2023.
- ↑ Actress Bellucci, husband have baby. The Hour. Associated Press. 15 вересня 2004. с. A2. Архів оригіналу за 7 листопада 2023. Процитовано 7 листопада 2023.
- ↑ Haflidason, Almar (5 грудня 2000). Movies − L'Appartement. BBC Online (англ.). Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Larman, Alexander (15 липня 2017). James Bond's China conflict: is Tomorrow Never Dies the most chaotic, prophetic 007 film so far?. The Daily Telegraph (брит.). Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 4 листопада 2023.
- ↑ L'ultimo capodanno. The A.V. Club. 1998. Архів оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Arriva il David speciale ... [Here comes the David Special for Monica Bellucci, 'An icon of beauty']. L'Arena (італ.). 9 травня 2021. Архів оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Winners of the 1998 Bafta film awards. BBC Online (англ.). 19 квітня 1998. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д е Monica Bellucci. The Times (англ.). 30 жовтня 2005. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Frini, 2006, с. 54.
- ↑ Tous les films en sélection ... [All the films in the official selection at the 2000 Cannes Film Festival]. Le Monde (фр.). 18 квітня 2000. Архів оригіналу за 12 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б в Van Egmond, Nedjma (12 травня 2017). Festival de Cannes: Monica Bellucci, reine du bal [Cannes Film Festival: Monica Bellucci, prom queen]. Interview. Le Parisien (фр.). Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б в г д 5 цікавих фактів про фільм «Малена» [Архівовано 2023-10-14 у Wayback Machine.] vogue.ua Процитовано 14 жовтня 2023
- ↑ Rooney, David (29 жовтня 2000). Malèna. Variety. Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Hunter, Stephen (11 січня 2002). How Do You Say Dog in French? 'Wolf'. The Washington Post. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Critical analysis of Brotherhood of the Wolf:
- Ebert, Roger (11 січня 2002). The Brotherhood Of The Wolf. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- Taylor, Ella (9 січня 2002). Blood on the Tracks. LA Weekly. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- Brotherhood of the Wolf. The Guardian (англ.). 19 жовтня 2001. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Caravani, Marc (6 серпня 2021). As crazy as it sounds, Brotherhood of the Wolf is a cult film in the US. GQ France (фр.). Condé Nast. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Cumbria Films − Brotherhood of the Wolf. BBC Online (англ.). Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 20 жовтня 2023.
5 million admissions in France
- ↑ Nominees for 28th Annual Saturn Awards. United Press International. 14 березня 2002. Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Aurélien, David (24 листопада 2022). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci remembers filming Asterix]. Interview. RTBF (фр.). Архів оригіналу за 4 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Reynaud, Floriane (12 серпня 2022). 5 actress who played Cleopatra. Vogue France (англ.). Архів оригіналу за 4 квітня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Bradshaw, Peter (18 жовтня 2002). Asterix & Obelix: Mission Cleopatra. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 9 липня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Roxborough, Scott (3 березня 2021). Netflix Orders Animated 'Asterix & Obelix' Series. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Maher, Kevin (12 січня 2003). What's behind the gore?. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 24 вересня 2022. Процитовано 13 березня 2023.
- ↑ а б Loayza, Beatrice (7 березня 2023). Twenty Years Later, 'Irreversible' Still Shocks. The New York Times. Архів оригіналу за 8 березня 2023. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ а б Cinéma: Le jour où 'Irréversible' a fait souffler un vent de scandale sur la Croisette [Cinema: The day when 'Irreversible' blew a wind of scandal on the Croisette]. Vanity Fair (фр.). 26 серпня 2020. Архів оригіналу за 11 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Austin Collins, K. (16 лютого 2023). One of the Most Controversial Movies Ever Is Back in Theaters. Rolling Stone. Архів оригіналу за 17 лютого 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Nesselson, Lisa (24 травня 2002). Film Review: Irreversible. Variety. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Sajip, Arjun (22 червня 2018). Monica Bellucci tells Glass how she leads her life through her work. Interview. Glass magazine. Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Pour Gaspar Noé, ... [For Gaspar Noé, 'no one would dare to finance 'Irreversible' anymore']. 20 minutes (фр.). AFP. 2 вересня 2019. Архів оригіналу за 3 серпня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Jennings, Sheri (15 травня 2003). D'Argento awards note top 2 helmers. Variety. Архів оригіналу за 22 квітня 2014. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Denby, David (9 березня 2003). Riding Into Battle. The New Yorker. Архів оригіналу за 17 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ M. Holson, Laura (14 квітня 2003). Media; Appetite for War Films Seems Less Heart. The New York Times. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Morales, Wilson (March 2003). Tears of the Sun: An Interview with Monica Bellucci. Black Film. New York. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Bradshaw, Peter (23 травня 2003). The Matrix Reloaded. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Lang, Brent (29 березня 2016). 'Deadpool' Overtakes 'Matrix Reloaded' as Highest-Grossing R-Rated Movie. Variety. Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Poussielgue, Grégoire; Renault, Enguérand (20 травня 2003). Matrix Reloaded .... Les Echos (фр.). Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Scott, A. O. (5 листопада 2003). Film Review; The Game Concludes With Light And Noise. The New York Times. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Travers, Peter (3 листопада 2003). The Matrix Revolutions. Rolling Stone. Архів оригіналу за 11 серпня 2022. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Mendelson, Scott (21 березня 2016). Box Office: Why 'The Divergent Series' Is A Hollywood Cautionary Tale. Forbes. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ Isidore, Chris (16 грудня 2003). Much riding on 'Rings'. CNN Business. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 20 жовтня 2023.
- ↑ а б Pickle, Betsy (26 серпня 2005). Monica Bellucci. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 9 квітня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ а б Scott, A. O. (25 лютого 2004). Film Review; Good and Evil Locked In Violent Showdown. The New York Times. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ Sur fond de polémique, ... [Against a backdrop of controversy, 'The Passion of the Christ' is released on American screens]. Le Monde (фр.). 25 лютого 2004. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ Ebert, Roger (24 лютого 2004). The Passion of the Christ. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 14 березня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ What the critics are saying. CNN International. 26 лютого 2004. Архів оригіналу за 31 грудня 2019. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ Alexander, Bryan (29 січня 2018). New 'Passion of the Christ' will be 'the biggest film in history', Jim Caviezel promises. USA Today. Архів оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ а б Actress Bellucci wins 'Globo d'Oro' prize. The Globe and Mail. 21 червня 2005. Архів оригіналу за 16 квітня 2023. Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Ebert, Roger (25 серпня 2005). Lost in the forest without a story. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ LaSalle, Mick (26 серпня 2005). The fakers Grimm, before they became famous storytellers. San Francisco Chronicle. Архів оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Cinéma: Vincent Cassel retrouve Monica Bellucci [Cinema: Vincent Cassel finds Monica Bellucci again]. La Dernière Heure (фр.). 18 листопада 2004. Архів оригіналу за 30 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ 'Combien tu m'aimes ?' ... ['How much do you love me ?': a hymn to actress Monica Bellucci and her undressed body]. Le Monde (фр.). 25 жовтня 2005. Архів оригіналу за 22 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Nesselson, Lisa (1 листопада 2005). Film Review: How Much Do You Love Me?. Variety. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ а б Mazzacurati, Iris (27 серпня 2013). En Images: ... [In Images. Bellucci-Cassel: 18 years and 9 films in common]. L'Express (фр.). Архів оригіналу за 20 серпня 2022. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Feeney, Mark (20 грудня 2007). 'Napoleon' has charm enough to intrigue. Boston.com. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Le Fol, Sébastien (10 листопада 2006). Le Thriller a la Française [The French Thriller]. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 24 березня 2023. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Le Fort, Marie (9 травня 2008). John Nollet: ... [John Nollet: hair artist]. Interview. Les Echos (фр.). Архів оригіналу за 28 квітня 2019. Процитовано 22 жовтня 2023.
- ↑ Scott, A. O. (7 вересня 2007). Never Mind Those Bullets, a Newborn Needs Rescuing. The New York Times. Архів оригіналу за 26 листопада 2022. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ а б Lussier, Marc-André (1 вересня 2007). Monica Bellucci à l'américaine [Monica Bellucci American Style]. Interview. La Presse (fr-CA) . Montreal. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci's balancing act. Interview. CraveOnline. 5 вересня 2005. Архів оригіналу за 31 березня 2010. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ The Second Wind (Le deuxieme souffle). The Hollywood Reporter. Associated Press. 11 вересня 2007. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Second Breath. Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Aloisi, Silvia (18 жовтня 2007). Sultry Bellucci opens Rome film festival. Reuters. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Jousse, Thierry (24 жовтня 2007). Alain Corneau ... [Alain Corneau finds a second 'Wind']. Libération (фр.). Архів оригіналу за 17 вересня 2021. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Forshaw, Barry (2017). Italian Cinema: Arthouse to Exploitation (вид. 1st). London: Kamera Books. с. 138. ISBN 978-1-84344-910-2. Архів оригіналу за 31 серпня 2024. Процитовано 8 липня 2023.
- ↑ Moliterno, 2020, с. 62—63.
- ↑ Senjanovic, Natasha (23 жовтня 2008). The Man Who Loves. The Hollywood Reporter. Associated Press. Архів оригіналу за 25 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Lunn, Pierre (11 липня 2021). Marina De Van: ... [Marina De Van: 'Don't Look Back is the logical sequel to In My Skin']. Interview. Première (фр.). Hildegarde. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Morain, J.B. (29 травня 2009). Don't Look Back. Les Inrockuptibles (фр.). Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Elley, Derek (16 травня 2009). Don't Look Back. Variety. Архів оригіналу за 22 жовтня 2021. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Holden, Stephen (4 серпня 2011). In a Wife's Crème Brûlée, Visions of a Stormy Past. The New York Times. Архів оригіналу за 2 листопада 2022. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Schwarzbaum, Lisa (24 листопада 2009). The Private Lives of Pippa Lee. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Senjanovic, Natasha (2 вересня 2009). Baarìa − Film Review. The Hollywood Reporter. Associated Press. Архів оригіналу за 26 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Holden, Stephen (4 серпня 2011). American in Bosnia Discovers the Horrors of Human Trafficking. The New York Times. Архів оригіналу за 10 лютого 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Delye, Hélène (12 листопада 2011). Seule contre tous [Alone against everyone]. Le Monde (фр.). Архів оригіналу за 8 травня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ The Whistleblower ((англ.)) . Rotten Tomatoes. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 13 грудня 2013.
- ↑ а б Genone, Paola (14 червня 2011). Monica Bellucci: 'Jouer avec De Niro ... [Monica Bellucci: 'Playing with De Niro is a life lesson']. Interview. L'Express (фр.). Архів оригіналу за 31 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Senjanovic, Natasha (24 лютого 2011). Manual of Love 3: Film Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 31 березня 2023. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ а б Barnard, Linda (26 березня 2015). The Wonders review: Coming of age among the bees. Toronto Star. Архів оригіналу за 24 лютого 2021. Процитовано 23 жовтня 2023.
- ↑ Bondanella, Peter; Pacchioni, Federico (2017). A History of Italian Cinema (вид. 2nd). UK: Bloomsbury Publishing. с. 629. ISBN 978-1-5013-0764-5. Архів оригіналу за 5 травня 2023.
- ↑ а б Dunlevy, T'Cha (8 жовтня 2015). Movie review: Ville-Marie illuminated by Monica Bellucci's presence. Montreal Gazette. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Vallet, Stéphanie (16 жовтня 2014). Ville-Marie: ... [Ville-Marie: under the charm of Monica Bellucci]. Interview. La Presse (фр.). Montreal. Архів оригіналу за 22 квітня 2019. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Bellucci in Ville-Marie:
- Brady, Tara (22 лютого 2016). ADiff review: Monica Bellucci impresses in Ville-Marie. The Irish Times. Архів оригіналу за 29 вересня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
- van Hoeij, Boyd (14 вересня 2015). 'Ville-Marie': TIFF Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ а б Ramachandran, Naman (2 березня 2016). Viva, Mustang, Evolution win at Dublin. Cineuropa. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 1 квітня 2023.
- ↑ Child, Ben (23 лютого 2015). Monica Bellucci on joining Spectre: 'I thought I was replacing Judi Dench'. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Zoller Seitz, Matt (24 лютого 2004). Spectre. RogerEbert.com. Архів оригіналу за 22 жовтня 2022. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Travers, Peter (4 листопада 2015). Spectre. Rolling Stone. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Mendelson, Scott (10 квітня 2017). For 'Fate Of The Furious', The Best Box Office Comparison May Be 'Spectre'. Forbes. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Lodge, Guy (9 травня 2016). Miami: Monica Bellucci on 'Ville-Marie', Kusturica's Latest and Defying Ageism. Variety. Архів оригіналу за 15 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Rampton, James (8 грудня 2016). Mozart In the Jungle: The fact that Placido Domingo and Monica Belluci have agreed to appear underscores the show's global popularity. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 2 листопада 2021. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Vivarelli, Nick (3 червня 2016). Monica Bellucci to Guest Star on 'Mozart in the Jungle' Season 3. Variety. Архів оригіналу за 5 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Bouttier, Louise-Camille (18 травня 2017). Emir Kusturica s'allie à la vestale Bellucci [Emir Kusturica joins forces with the Vestal Bellucci]. Rolling Stone (фр.). Архів оригіналу за 13 червня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Aftab, Kaleem (23 вересня 2016). Monica Bellucci interview: 'Love and sexuality is a matter of energy not age'. The Independent (англ.). Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Young, Neil (9 вересня 2016). 'On the Milky Road' ('Na Mlijecnom Putu'): Film Review | Venice 2016. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Corsi, Margherita (6 червня 2017). Nastri d'Argento 2017: ... [Nastro d'Argento 2017: challenge between Amelio, Castellitto and De Angelis]. Vanity Fair (італ.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ Quinn, Ben (25 квітня 2016). Twin Peaks revival to feature Monica Bellucci and David Duchovny. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 24 жовтня 2023.
- ↑ а б Mayorga, Emilio (8 вересня 2017). Monica Bellucci, Agnès Varda to Receive Donostia Awards at San Sebastián. Variety. Архів оригіналу за 19 лютого 2018. Процитовано 2 квітня 2023.
- ↑ Dalton, Stephen (28 вересня 2018). 'Nekrotronic': Film Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 26 жовтня 2023.
- ↑ Fabre, Clarisse (19 травня 2019). Festival de Cannes 2019: ... [Cannes Film Festival 2019: Anouk Aimée and Jean-Louis Trintignant melt the Croisette under a rain of nostalgia]. Le Monde (фр.). Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
- ↑ Critical analysis of The Best Years of a Life:
- Dalton, Stephen (18 травня 2019). 'The Best Years of a Life' ('Les plus belles annees d'une vie'): Film Review | Cannes 2019. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
- Lodge, Guy (31 травня 2019). Cannes Film Review: 'The Best Years of a Life. Variety. Архів оригіналу за 2 квітня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
- ↑ а б в г Vincentelli, Elisabeth (25 січня 2023). Monica Bellucci Tries on the Dress, and Life, of Maria Callas. The New York Times. Архів оригіналу за 25 січня 2023. Процитовано 26 жовиня 2023.
- ↑ Monica Bellucci fait revivre Maria Callas [Monica Bellucci revives Maria Callas]. Vanity Fair (фр.). 27 листопада 2019. Архів оригіналу за 8 квітня 2023. Процитовано 26 жовтня 2026.
- ↑ Un Magritte d'honneur pour Monica Bellucci [An honorary Magritte for Monica Bellucci]. Le Soir (фр.). Belga. 14 січня 2020. Архів оригіналу за 3 квітня 2023. Процитовано 27 жовтня 2023.
- ↑ Блондинка Моника Беллуччи и сделка с дьяволом на новый лад: рецензия на нашумевший фильм "Человек, который продал свою кожу" [Архівовано 2023-10-28 у Wayback Machine.] unian.net Процитовано 28 жовтня 2023
- ↑ а б A Monica Bellucci il David Speciale 2021: 'Carismatica, cosmopolita e profondamente italiana' [To Monica Bellucci the David Speciale 2021: 'Charismatic, cosmopolitan and deeply Italian]. La Stampa (італ.). 6 травня 2021. Архів оригіналу за 5 червня 2023. Процитовано 26 жовтня 2023.
- ↑ Чувственные кадры: Моника Беллуччи снялась с Кароль Буке [Архівовано 2024-08-31 у Wayback Machine.] insider.ua Процитовано 16 жовиня 2023
- ↑ «Memory» [Архівовано 2023-08-25 у Wayback Machine.] rottentomatoes.com Процитовано 27 жовтня 2023
- ↑ "Memory" (2022) Review: A Forgetful and Fatigued Memoir of a Hoary Hit Man [Архівовано 2023-10-29 у Wayback Machine.] Процитовано 29 жовтня 2023
- ↑ Greenblatt, Leah (29 квітня 2022). Musts & Misses: We don't Love That for you, and Liam Neeson's Memory is fading. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Akbar, Arifa (25 квітня 2022). Maria Callas: Letters and Memoirs review – Monica Bellucci's homage to a superstar. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 15 грудня 2022. Процитовано 7 квітня 2023.
- ↑ Kit, Borys (11 травня 2023). 'Beetlejuice 2': Monica Bellucci Joins Jenna Ortega, Michael Keaton (Exclusive). The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 11 травня 2023. Процитовано 11 травня 2023.
- ↑ Monica Bellucci vince il Nastro d'Argento per l'interpretazione di Maria Callas: «Profondamente grata» [Архівовано 2024-03-01 у Wayback Machine.] vogue.it Процитовано 20 квітня 2024
- ↑ Klaussmann, Liza (13 квітня 2003). 'Fanfan', Bellucci to open Cannes fest. Variety. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci, Patrice Leconte ... [Monica Bellucci, Patrice Leconte and Samuel L. Jackson among the juries]. Le Monde (фр.). AFP. 20 квітня 2006. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Shoard, Catherine (29 вересня 2009). Release Polanski, demands petition by film industry luminaries. The Guardian (англ.). Архів оригіналу за 28 червня 2019. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Richford, Rhonda (20 березня 2017). Cannes: Monica Bellucci Named Master of Ceremonies. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 4 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ 70e Festival de Cannes ... [70th Cannes Film Festival: Monica Bellucci as mistress of ceremonies]. Le Figaro (фр.). AFP. 20 березня 2017. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 12 лютого 2023.
- ↑ Gallo, Di Francesco (6 травня 2021). David speciale alla ... [David Special to Italian beauty icon Bellucci]. Agenzia Nazionale Stampa Associata (італ.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Dinard Film Festival. Canal+ (фр.). 26 вересня 2018. Архів оригіналу за 18 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci, présidente d'honneur ... [Monica Bellucci, honorary chairwoman of the Crystal Globes]. Le Figaro (фр.). 10 січня 2020. Архів оригіналу за 19 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Normandie, Lise (2020). Les Globes 2020 ... [The 2020 Globes are cancelled: regrets from the organising committee, C8 TV channel adapts]. Purepeople (фр.). Webedia. Архів оригіналу за 19 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica per i bimbi malati [Monica for sick children]. Corriere della Sera (італ.). 2 грудня 2008. Архів оригіналу за 13 July 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci, marraine ... [Monica Bellucci, patron of the Words of Women association]. Elle (фр.). 2010. Архів оригіналу за 26 січня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Caprara, Fluvia (7 листопада 2010). Monica Bellucci: 'La bellezza? Non è un peso, passa' [Monica Bellucci: 'Beauty? It's not a burden, it passes']. La Stampa (італ.). Архів оригіналу за 19 травня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Busnel, François (9 листопада 2010). Monica Bellucci. France Inter (Podcast). The great Busnel interview (фр.). Архів оригіналу за 19 травня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Daniel, Gilles (24 February 2016). Inondations à Cannes: au fait, les stars de cinéma ont-elle répondu au SOS de la mairie? [Floods in Cannes: by the way, did the film stars respond to the town hall's SOS?]. TF1 Info (фр.). Архів оригіналу за 9 February 2024. Процитовано 9 February 2024.
- ↑ Fontana, Céline (29 листопада 2018). Arnaud Ducret ... [Arnaud Ducret supports SOS Autism]. TV Magazine (фр.). Архів оригіналу за 22 квітня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023 — через Le Figaro.
- ↑ а б Montefiori, Stefano (29 вересня 2022). Monica Bellucci: 'Io diva? Faccio la spesa e porto i figli a scuola. È vero, gli uomini francesi sono più freddini degli italiani' [Monica Bellucci: 'Me diva? I do grocery shopping and take my children to school. It's true, the French are colder than Italians']. Corriere della Sera (італ.). Архів оригіналу за 15 August 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Jacob, Etienne; Le Cain, Blandine; Boudisseau, Julien (25 березня 2019). Le dîner d'État à l'Elysée, un moment convoité et symbolique [The State dinner at the Elysée, a coveted and symbolic moment]. Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 11 вересня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Diner d'Etat ... [State dinner at the Elysée for the Italian president]. Paris Match (фр.). 22 листопада 2012. Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Cabot, Emilie (6 липня 2021). Diner d'Etat à l'Elysée ... [State dinner at the Elysée in honour of the Italian President with Monica Bellucci and Carole Bouquet]. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б Il vestito Dior di Monica ... [Monica Bellucci's Dior dress at the Elysée is the most sublime link between Italy and France]. Elle (італ.). 7 липня 2021. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Сотни съемок и обложка с икрой: что Моника Беллуччи сделала для моды [Архівовано 2023-10-29 у Wayback Machine.] pravilamag.ru Процитовано 23 жовтня 2023
- ↑ а б «Стиль звезд: Моника Беллуччи» [Архівовано 2023-10-29 у Wayback Machine.] tsum.ru Процитовано 29 жовтня 2023
- ↑ «Прически моники беллучи» [Архівовано 2023-10-29 у Wayback Machine.] glamours.name Процитовано 29 жовтня 2023
- ↑ а б Моника беллуччи. Биография. [Архівовано 2023-10-14 у Wayback Machine.] modelnyeagentstva.com Процитовано 14 жовиня 2023
- ↑ Audiffredi, Giovanni (24 квітня 2012). Monica Bellucci: 'Io non mi rifaccio' [Monica Bellucci: 'I don't redo myself']. Vanity Fair (італ.). Архів оригіналу за 23 August 2023. Процитовано 23 серпня 2023.
- ↑ Monica Bellucci se dévoile ... [Monica Bellucci reveals herself on her new Instagram account]. Vanity Fair (фр.). 15 квітня 2016. Архів оригіналу за 13 березня 2023. Процитовано 13 березня 2023.
- ↑ Tatara, Paul (4 січня 2001). 'Malena': Bombshell in a bomb. CNN International. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 12 лютого 2023.
- ↑ Top 99 Most Desirable Women 2002. AskMen. 2002. Архів оригіналу за 2 грудня 2012. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci illumine les Champs-Elysées [Monica Bellucci illuminates the Champs-Elysées]. Obsession (L'Obs supplement) (фр.). 3 грудня 2004. Архів оригіналу за 24 червня 2023. Процитовано 24 червня 2023 — через L'Obs.
- ↑ C.P. (4 червня 2010). La plus belle femme du monde est... [The most beautiful woman in the world is...]. 20 minutes (фр.). Архів оригіналу за 5 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica fond pour une poupée de cire [Monica melts for a wax statue]. 20 minutes (фр.). 27 квітня 2005. Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 12 лютого 2023.
- ↑ Sirtori, Sara (28 лютого 2018). Delevingne, Theron, Bellucci ... IO Donna (італ.). Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Schumacher ... [Schumacher favourite of the French]. L'Obs (фр.). 9 травня 2008. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Роза чайно-гибридная Моника Белуччи [Архівовано 2023-10-14 у Wayback Machine.] posadka.com.ua Процитовано 14 жовтня 2023
- ↑ Isabelle Adjani Tops Time Magazine's Beautiful Women List. 14 жовтня 2011. Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Les 100 stars les plus sexy: ... [The 100 sexiest stars: Monica Bellucci number 1... again!]. Première (фр.). Hildegarde. 12 квітня 2011. Архів оригіналу за 7 травня 2023. Процитовано 29 травня 2023.
- ↑ Donne di successo: le 100 donne italiane vincenti [Successful women: the 100 winning Italian women]. Forbes (італ.). 27 березня 2018. Архів оригіналу за 14 August 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ The 100 Hottest Sex Symbols of All Time. Men's Health. 1 липня 2020. Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ 100 Hottest Women Of All Time. Men's Health. Australia. 1 травня 2021. Архів оригіналу за 11 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Pike, Naomi (10 квітня 2021). Monica Bellucci's Most Dramatic Jewellery Moments Make Her A Modern Day Liz Taylor. British Vogue (англ.). Архів оригіналу за 7 травня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Guarrigues, Manon (15 червня 2021). The most beautiful Italian actresses of all time. Vogue France (англ.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Morgoglione, Claudia (14 жовтня 2006). Monica baronessa divertente per Virzì [Monica, a funny baroness for Virzì]. la Repubblica (італ.). Архів оригіналу за 25 жовтня 2006. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Descombes, Apolline (19 травня 2022). 20 times Monica Bellucci was a divine icon at the Cannes Film Festival. Vogue. Архів оригіналу за 18 лютого 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ MONICA BELLUCCI MOVIES: FILMOGRAPHY OF A LEGENDARY ACTRESS [Архівовано 2023-10-14 у Wayback Machine.] hollywoodtainment.com Процитовано 13 жовтня 2023
- ↑ Monica Bellucci: Finally, Bond picks up someone his own age [Архівовано 2023-11-02 у Wayback Machine.] thetimes.co.uk Процитовано 2 листопада 2023
- ↑ а б «Как же скучно всё время таскаться в Канны»: Моника Беллуччи стала королевой стиля и помогает женщинам в трудной ситуации [Архівовано 2023-10-29 у Wayback Machine.] dobro.press Процитовано 22 жовтня 2023
- ↑ а б в г д Italian actor Monica Bellucci approaches her craft with seriousness and serenity. [Архівовано 2024-08-31 у Wayback Machine.] backstage Процитовано 13 жовтня 2023
- ↑ Cazzullo, Aldo (17 січня 2014). Monica Bellucci, portrait of a woman 'I had an insolent luck'. Corriere della Sera (італ.). Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
I got married at the age of twenty to Claudio Carlos Basso, the photographer, and we broke up after six months. A disappointment.
- ↑ Cazzullo, Aldo (2021). Le italiane. Il Paese salvato dalle donne (італ.). Milan: Solferino. с. 69. ISBN 978-8-8282-0647-7. Архів оригіналу за 31 серпня 2024. Процитовано 13 липня 2023.
With a photographer, Claudio Carlos Basso, she married at the age of twenty, and broke up after six months.
- ↑ Monica Bellucci. Elle (італ.). Milan. 9 вересня 2008. Архів оригіналу за 18 серпня 2022. Процитовано 18 серпня 2022.
- ↑ Monica Bellucci, prima di Vincent Cassel ... [Monica Bellucci, before Vincent Cassel the story with Nicola Farron: 'I don't believe in carnal fidelity']. Corriere dell'Umbria (італ.). 19 грудня 2021. Архів оригіналу за 18 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Ascione, Arianna (1 вересня 2019). Bellucci-Cassel-Kunakey, dal grande amore alle frecciate (e al gelo) [Bellucci-Cassel-Kunakey, from great love to the barbs (and frost)]. Corriere della Sera (італ.). Архів оригіналу за 3 September 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б Monica Bellucci, Vincent Cassel To Divorce After 14 Years. HuffPost. 26 серпня 2013. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б Lévy-Frébault, Tiphaine (26 серпня 2013). En Images. ... [In images. Vincent Cassel and Monica Bellucci, the end of the Dolce Vita]. L'Express (фр.). Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Chafai Philippe, Sophia (6 грудня 2019). Vidéo - Monica Bellucci ... Femme Actuelle (фр.). Prisma Press. Архів оригіналу за 24 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Heureux événement pour Monica Belluci et Vincent Cassel [Happy event for Monica Bellucci and Vincent Cassel]. La Dépêche du Midi (фр.). 26 травня 2010. Архів оригіналу за 18 серпня 2022. Процитовано 18 серпня 2022.
- ↑ Robey, Tim (28 травня 2016). Vincent Cassel: 'Women like security. Men prefer adventure'. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 13 грудня 2021.
- ↑ Monica Bellucci toujours amoureuse ... [Monica Bellucci still in love with Vincent Cassel after the separation]. BFM TV (фр.). 31 грудня 2014. Архів оригіналу за 18 серпня 2022. Процитовано 18 серпня 2022.
- ↑ а б Chang, Mahalia (14 жовтня 2020). Who Is Monica Bellucci's Boyfriend, Nicolas Lefebvre?. Marie Claire. Архів оригіналу за 30 липня 2021. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Saltalamacchia, Stefania (8 червня 2019). Monica Bellucci e Nicolas Lefebvre, Parigi mon amour. Vanity Fair (італ.). Архів оригіналу за 4 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Huin, Eva (3 липня 2019). Monica Bellucci ... [Monica Bellucci announces separation from artist Nicolas Lefebvre]. TF1 (фр.). Архів оригіналу за 13 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Monica Bellucci et Tim Burton sont en couple: une histoire née à Lyon [Monica Bellucci and Tim Burton are a couple: a story born in Lyon]. Paris Match (фр.). 21 лютого 2023. Архів оригіналу за 20 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б в г Cancellotti, Martina (21 березня 2017). Monica Bellucci: ... [Monica Bellucci: 6 things you don't know about her private life]. Elle (італ.). Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Louaguef, Sarah (23 січня 2015). Monica Bellucci choisit la France pour ses filles ... [Monica Bellucci chooses France for her daughters − 'I decided to live in Paris']. Paris Match (фр.). Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Gaillot, Clara (24 квітня 2020). Monica Bellucci et Vincent Cassel ... [Monica Bellucci and Vincent Cassel: lockdown brings them closer]. Elle (фр.). Архів оригіналу за 19 серпня 2022. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Savva, Maria (13 вересня 2023). Monica Bellucci: Αγόρασε πολυτελή βίλα στην Πάρο [Monica Bellucci: Bought a luxury villa in Paros]. Kathimerini (гр.). Архів оригіналу за 15 September 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Burly Brawlin (9 травня 2003). Monica Bellucci Interview. Whoa is (Not) Me. Архів оригіналу за 30 березня 2023. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ Laura Giovagnini, Maria (6 серпня 2010). 'Ottengo sempre quello che voglio' ['I always get what I want']. Interview. IO Donna (італ.). Архів оригіналу за 9 листопада 2017. Процитовано 28 жовтня 2023 — через Corriere della Sera.
3rd paragraph
- ↑ а б Monica Bellucci accusata dal Fisco francese. La Svizzera sceglie di collaborate [Архівовано 2024-02-04 у Archive.is] repubblica.it Процитовано 20 квітня 2024
- ↑ Pandora Papers, Monica Bellucci attrice. Società offshore per i diritti d'immagine [Архівовано 2024-02-04 у Archive.is] lespresso.it Процитовано 20 квітня 2024
- ↑ Pandora Papers, ecco i nomi dei vip italiani con i soldi offshore [Архівовано 2024-02-04 у Archive.is] lespresso.it Процитовано 20 квітня 2024
- ↑ Il patrimonio di Benigni stimato in 245 milioni [Benigni's wealth estimated at 245 million]. Forbes (італ.). 28 December 2019. Архів оригіналу за 18 November 2023. Процитовано 18 November 2023 — через Il Tirreno.
- ↑ Ascione, Giulia (9 July 2020). I vip italiani più ricchi: a quanto ammonta il loro patrimonio? [The richest Italian VIPs: how much is their wealth?]. alfemminile (італ.). Архів оригіналу за 22 September 2021. Процитовано 8 January 2024.
- ↑ Alwan, Margaret (26 серпня 2013). Monica Bellucci et Vincent Cassel: ... Le Figaro (фр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2023. Процитовано 12 квітня 2023.
- ↑ Momboisse, Pierre (20 червня 2018). Dinard ... [Dinard Film Festival. Monica Bellucci, president of the jury for the 29th edition]. Ouest-France (фр.). Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Chiari, Valeria (18 березня 2003). David 2003 Nominations. Cineuropa. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ David 2003 Italy: All the winners. Cineuropa. 9 квітня 2003. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Winners at the Audi Dublin International Film Festival 2016. DIFF. 26 лютого 2016. Архів оригіналу за 25 січня 2017. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ EFA Night 2001. European Film Awards. n.d. Архів оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Kieckens, Ewout (8 травня 2020). Globo d'oro alla miglior attrice [Golden Globe for Best Actress]. Il Globo d'oro (італ.). Архів оригіналу за 28 вересня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Second Edition. Maria Callas Monaco Gala Awards. 2022. Архів оригіналу за 7 жовтня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ 'King's' the thing at MTV Movie Awards. Variety. 6 червня 2004. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Di Michele, Valentina (13 червня 2003). A Silver Salvatores. Cineuropa. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Morgoglione, Claudia (22 січня 2005). Gianni Amelio contro ... [Gianni Amelio against Sorrentino in the race for the Nastro d'Argento]. la Repubblica (італ.). Архів оригіналу за 25 січня 2005. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ а б в Monica Bellucci, nastro d'argento europeo [Monica Bellucci, European silver ribbon]. Agenzia Nazionale Stampa Associata (італ.). 9 травня 2017. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Moceanu, Razvan (30 вересня 2019). Portret: Monica Bellucci ... [Monica Bellucci − one of the most sensual appearances in world cinema]. Agenția de presă RADOR (рум.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ 'Potter' leads Saturn kudos. Variety. 13 березня 2002. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ H Silver, Steven (17 червня 2002). Saturn Awards. SF Site. Архів оригіналу за 5 серпня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
Winner: Fionnula Flanagan
- ↑ Phillips, Jevon (6 березня 2003). 'Towers', 'Report' top Saturn nominees. Variety. Архів оригіналу за 23 вересня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ H Silver, Steven (24 травня 2003). Saturn Awards Presented. SF Site. Архів оригіналу за 18 жовтня 2011. Процитовано 5 лютого 2023.
Winner: Emma Caulfield
- ↑ 2003 Teen Choice Awards Nominees. Billboard. 18 червня 2003. Архів оригіналу за 10 листопада 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Susman, Gary (4 серпня 2003). Kobe Bryant is a surprise star at Teen Choice Awards. Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
Winner: Hilary Duff
- ↑ Lyashchenko, Viktor (1 червня 2017). Кинофорум 'Золотой Витязь' объявил победителей. RIA Novosti (рос.). Архів оригіналу за 3 August 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Monica Bellucci ... [Monica Bellucci, chic for an evening with Camille Lacourt and Alice Detollenaere]. Paris Match (фр.). 10 березня 2020. Архів оригіналу за 5 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Sorrentino trionfa ai Ciak d'oro. La regia a Paolo Virzì [Sorrentino triumphs at the Ciak d'oro. Directed by Paolo Virzì]. la Repubblica (італ.). 3 червня 2014. Архів оригіналу за 9 February 2015. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Anderson, Ariston (18 жовтня 2017). Monica Bellucci to Get Virna Lisi Prize in Rome. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 30 вересня 2022. Процитовано 8 лютого 2023.
- ↑ David di Donatello Award (2021) David Special:
- 66a Edizione Dei Premi David di Donatello [66th Edition of the David di Donatello Awards]. David di Donatello (італ.). 2021. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- Monica Bellucci to get career David di Donatello. Agenzia Nazionale Stampa Associata. 6 травня 2021. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Los Angeles Italian Culture Festival (2018 Awards):
- Monica Honorée ... [Monica Bellucci honoured in Los Angeles for her entire career]. Paris Match (фр.). 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 4 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- Brockington, Ariana (16 січня 2018). Monica Bellucci and Gina Lollobrigida to Be Honored at L.A. Italian Culture Festival by Filming in Italy. Variety. Архів оригіналу за 25 січня 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ The 2021 Stella Della Mole Award Goes to Monica Bellucci (PDF). Torino Film Festival. 3 жовтня 2021. с. 3. Архів (PDF) оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 13 липня 2023.
- ↑ J.Lyman, Eric (11 липня 2012). Taviani Brothers and Monica Bellucci Honored at Ischia Fest. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 13 серпня 2022. Процитовано 8 лютого 2023.
- ↑ Monica Bellucci scoops prize at Kustendorf Film Festival. Agenzia Nazionale Stampa Associata. 22 січня 2013. Архів оригіналу за 18 червня 2023. Процитовано 18 червня 2023.
- ↑ Hecht, John (1 листопада 2016). Monica Bellucci, Oliver Stone to Get Los Cabos Film Fest Tributes. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 10 серпня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Hommage spécial ... [Special tribute to Monica Bellucci and Jean-Paul Belmondo]. France Info Culture (фр.). AFP. 24 жовтня 2018. Архів оригіналу за 17 грудня 2019. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Dricot, Lucy (2 лютого 2020). Standing-ovation ... [Standing ovation for Monica Bellucci]. RTBF (фр.). Belgium. Архів оригіналу за 2 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Brun, Raphaël (11 березня 2017). Monte-Carlo Film Festival ... Monaco Hebdo (фр.). Архів оригіналу за 3 лютого 2023. Процитовано 7 лютого 2023.
- ↑ Bhushan, Nyay (15 вересня 2017). Monica Bellucci to Be Honored at Mumbai Film Festival. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 3 August 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Morgan, David (1 червня 2011). Oliver Stone, Monica Bellucci to Be Feted at Taormina Film Festival. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 3 лютого 2023. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Vivarelli, Nick (9 листопада 2021). Torino Film Festival to Open With 'Sing 2', Will Fete Monica Bellucci. Variety. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Balaga, Marta (4 грудня 2021). 'I Love Men But I Am Inspired by Women', Monica Bellucci Says at Torino Film Festival. Variety. Архів оригіналу за 13 жовтня 2022. Процитовано 15 квітня 2023.
- ↑ From 20/1 movies from Central-Eastern Europe back in Trieste. Agenzia Nazionale Stampa Associata. 18 січня 2017. Архів оригіналу за 4 червня 2023. Процитовано 4 червня 2023.
- ↑ World's Women Honored. CBS News. 6 березня 2009. Архів оригіналу за 27 березня 2023. Процитовано 27 березня 2023.
- ↑ а б Le Moal, Océane (25 листопада 2016). Monica Bellucci émue de recevoir ... [Monica Bellucci moved to receive the Legion of Honour at the Élysée]. TF1 (фр.). Архів оригіналу за 7 червня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
- ↑ Yakoubaly, Samya (24 листопада 2010). Monica Bellucci: Honorée, elle pose avec fierté et élégance [Monica Bellucci: Honoured, she poses with pride and elegance]. Purepeople (фр.). Архів оригіналу за 4 August 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Monica Bellucci a son étoile sur la digue d'Ostende [Monica Bellucci has her star on the Ostend sea wall]. La Dernière Heure (фр.). Brussels. Belga. 7 вересня 2019. Архів оригіналу за 2 February 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
- ↑ Menkes, Suzy (7 вересня 2020). #SuzyCouture: Florence Keeps Fashion Shows Alive. British Vogue (англ.). Архів оригіналу за 11 July 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
- Офіційний сайт Моніки Беллуччі monicabellucci.net
- Моніка Беллуччі на сайті All Movie Guide (англ.)
- Моніка Беллуччі на сайті Rotten Tomatoes (англ.)
- Моніка Беллуччі на сайті IMDb (англ.)
 | Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |
- Народились 30 вересня
- Народились 1964
- Нагороджені орденом Почесного легіону
- Кавалери ордена Почесного легіону
- Лауреати премії «Срібна стрічка» за найкращу жіночу роль другого плану
- Лауреати премії «Золотий глобус» (Італія)
- Уродженці Читта-ді-Кастелло
- Кіноактори Італії XX століття
- Кіноактори Італії XXI століття
- Акторки, які зіграли роль Клеопатри VII
- Моделі Італії XX століття
- Моделі Італії XXI століття
- Лауреати почесної премії «Люм'єр»
- Лауреати премії «Сатурн»
- Італійські жінки-акторки відеоігор