Монітори типу «Лорд Клайв»
| Монітори типу «Лорд Клайв» | ||
|---|---|---|
 | ||
| «Лорд Клайв» з 457-мм гарматою | ||
| Служба | ||
| Держава прапора |  Велика Британія
| |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 6 150 тонн | |
| Довжина | 102 м | |
| Ширина | 27 м | |
| Осадка | 2,92 м | |
| Бронювання | 152 мм (пояс) 267 мм (башта) 203 мм (барбети) 51 мм (палуба) | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | парова машина | |
| Потужність | 2 300 - 2 500 к.с. | |
| Швидкість | 6,5 вузлів | |
| Екіпаж | 194 | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | Початково 1x2 BL 12-inch Mk VIII 1-4 x 152-мм гармати» з 1918 року (додатково) «Лорд Клайв», «Принс Юджин», «Дженерал Вулф» 457-мм гармата «BL 18-inch Mk I» | |
Монітори типу «Лорд Клайв» (англ. Lord Clive-class monitor) — серія з восьми моніторів Королівських ВМС Великої Британії, побудованих в роки Першої світової війни. Кораблі цього типу брали участь у бойових діях. Жоден з них не був втрачений. Три монітора цього проекту були наприкінці війни доозброєні 457-мм гарматами — найбільш потужними в британському флоті[1].
Хід бойових дій на початку Першої світової війни продемонстрував наявність потреби у спеціалізованих кораблях для обстрілу берегових цілей, причому здатних вільно маневрувати на мілководді біля берега. Тому Велика Британія спішно приступила до будівництва моніторів, які поєднували потужне артилерійське озброєння з малою осадкою[2].
Кораблі типу «Лорд Клайв» стали прямим розвитком попередньої серії моніторів Королівського флоту — типу «Еберкромбі». Головна відмінність від останніх полягала в озброєнні — 305-мм гармата британського зразка замість 356-мм американської моделі. Гармати кораблів для серії «Лорд Клайв» були зняті з виведених з бойового складу броненосців типу «Маджестік»[3].
Захист складався з броньового пояса товщиною 152 мм, траверсів товщиною 102 мм і броньової палуби товщиною 51 мм. Броня барбетів і башт — 203-267 мм. Підводна частина кораблів була захищена потужними протиторпедними булями, які знижували імовірність потоплення через атаку підводних човнів чи міноносців, водночас суттєво погіршували гідродинамічні властивості моніторів. Крім 305-мм гармат, на моніторах встановлювалися від однієї до чотирьох 152-мм гармати, наприкінці війни була додана зенітна артилерія. При водотоннажності 5900 т кораблі були забезпечені двома паровими машинами потрійного розширення загальною потужністю 2300-2500 кінських сил, дозволяли розвивати хід 6-8 вузлів. Монітори цього проекту, як і більшість інших британських кораблів цього класу, побудованих під час Першої світової війни, через малу швидкість ходу і погану маневровність не могли самостійно діяти під час приливно-відливних течій і сильних вітрів і змушені були ставати на якір, щоб їх не викинуло на берег[3][2].
| Назва | Верф | Закладка | Спуск на воду | Вступ в дію | Доля |
|---|---|---|---|---|---|
| «Лорд Клайв» Lord Clive |
«Харленд і Волф», Белфаст | 9 січня 1915 | 10 червня 1915 | 10 липня 1915 | Зданий на злам у 1927 |
| «Дженерал Кроуферд» General Craufurd |
«Харленд і Волф», Белфаст | 9 січня 1915 | 8 липня 1915 | 26 серпня 1915 | Зданий на злам у 1921 |
| «Ерл Оф Пітерборо» Earl of Peterborough |
«Харленд і Волф», Белфаст | 16 січня 1915 | 26 серпня 1915 | 23 вересня 1915 | Зданий на злам у 1921 |
| «Сер Томас Піктон» Sir Thomas Picton |
«Харленд і Волф», Белфаст | 16 січня 1915 | 30 вересня 1915 | 4 листопада 1915 | Зданий на злам у 1921 |
| «Принс Юджин» Prince Eugene |
«Harland and Wolff», Говань | 1 лютого 1915 | 14 липня 1915 | 2 вересня 1915 | Зданий на злам у 1921 |
| «Принс Руперт» Prince Rupert |
«Вільям Гамільтон і Компанія[en]», Порт-Глазго | 12 січня 1915 | 20 травня 1915 | Зданий на злам у 1923 | |
| «Сер Джон Мур» Sir John Moore |
«Скоттс Шипбилдинг енд Інжиніринг», Грінок | 13 січня 1915 | 31 травня 1915 | Зданий на злам у 1921 | |
| «Дженерал Вулф» General Wolfe |
«Палмерс Шипбилдинг Айрон енд», Джарроу | Січень 1915 | 9 вересня 1915 | 27 жовтня 1915 | Зданий на злам у 1923 |
«Ерл Оф Пітерборо» і «Сер Томас Піктон» виявилися єдиними з усіх кораблів серії, які були направлені у води за межами акваторії метрополії або з Північного моря. Практично відразу після вступу у стрій, у листопаді 1915 року, вони прибули на середземноморський театр, в базу на острів Мудрос, встигнувши взяти участь у завершальній стадії Дарданелльской операції. По закінченні операції «Ерл Оф Пітерборо» був залишений на Середземномор'ї у складі ескадри, яка базувалася в Мітилені. Він перебував у складі сил Антанти, які прийняли здачу грецького флоту у серпні 1916 року. Потім корабель був переведений на Адріатичне море, де взяв участь у бомбардуванні австрійських позицій на підтримку дій італійської армії в ході 11-ї битви за Ізонцо[3].
Решта шість кораблів основну частину служби провели у складі так званої Дуврської ескадри моніторів. Їх головним завданням був обстріл позицій німецької армії на бельгійському узбережжі. Бойова діяльність моніторів була досить інтенсивною. Дуврська ескадра, зокрема, взяла активну участь у вогневому забезпеченні рейдів на Зеебрюгге і Остенде в квітні-травні 1918 року, метою яких було блокування німецьких кораблів у цих бельгійських портах.
У 1918 році на трьох моніторах — «Лорд Клайв», «Прінс Юджин» і «Генерал Вулф» — на додачу до 305-мм гармат була змонтована одногарматна установка з 457-мм гарматою, яка мала найбільший калібр на британському флоті за всю його історію. Ці гармати стріляли найважчими снарядами, які коли-небудь застосовувалися у корабельної артилерії[1]. Для озброєння моніторів були використані дві гармати, які планувалися до установки на лінійний крейсер «Ф'юріос» (який був переобладнаний в авіаносець) і одне запасну. 457-мм гармати були встановлені у положенні повороту на правий борт. Каземати гармат були нерухомими, але сама гармата могло рухатися на 10° у кожен бік. Після війни на «Лорді Клайві» одна 457-мм гармата була замінена експериментальною тригарматною баштою з калібром 381 мм[2]. «Прінс Юджин» після переобладнання не встиг взяти участь у війні, яка закінчилася раніше, ніж корабель знову вийшов в море. Однак два інших монітора з 457-мм гарматами восени 1918 року залучалися для ударів по німецьких позиціях. «Генерал Вулф» випустив в цілому 81 457-мм снаряд, причому 28 вересня 1918 року здійснив найдальший артилерійський постріл за всю історію Королівського флоту: він обстріляв залізничний міст на південь від Остенде з дистанції майже 33 кілометра. «Лорд Клайв» випустив по противнику тільки 4 457-мм снаряда[4].
Після війни монітори були виведені з бойового складу і незабаром, в 1921-23 роках, списані. Тільки «Лорд Клайв» залишався в строю ще деякий час в якості навчального корабля, однак і він був зданий на злам у 1927 році[1].
- ↑ а б в Monitor Ships [Архівовано 17 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в Р. Смирнов, Ст. Смирнов. ;Останні морські монітори [Архівовано 2013-02-01 у Wayback Machine.]. ; Хобі портал. — «Моделіст-Конструктор», 1984, №6. ;
- ↑ а б в J. Rickard. ;Lord Clive class monitors [Архівовано 28 червня 2019 у Wayback Machine.]. ; Military History Encyclopedia on the Web ;(27 жовтня 2007). ;
- ↑ United Kingdom / Britain 18"/40 (45.7 см) Mark I [Архівовано 11 квітня 2019 у Wayback Machine.]. ; Naval Weapons, Naval Technology and Naval Reunions. ;
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Монітори типу «Лорд Клайв»
