Перейти до вмісту

Голуб Олександр Володимирович

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Олександр Голуб)
Голуб Олександр Володимирович
Голуб Олександр Володимирович
Голуб Олександр Володимирович
Нині на посаді
Народився19 липня 1967(1967-07-19) (57 років)
Львів, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якжурналіст, політик, народний депутат України
ГромадянствоСРСР СРСР
Україна Україна
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяКПУ
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Голуб Олександр Володимирович (*19 липня 1967, Львів) — український політик, один з лідерів КПУ, депутат ВР України кількох скликань, член фракції КПУ (з листопада 2007), заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (з грудня 2007); член президії ЦК КПУ (з червня 1993), 1-й секретар Львівського обкому КПУ; головний редактор газети «Комуніст» (з жовтня 2002).

Олександр Голуб — один з найбільш помітних представників Комуністичної партії України, прихильник лідера Компартії Петра Симоненка. У листопаді 2006 був єдиним депутатом, який проголосував проти внесеного президентом Віктором Ющенком законопроєкту про визнання Голодомору 1932-1933 геноцидом українського народу[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 19 липня 1967 у місті Львів; українець; батько Володимир Іванович (1943) — пенсіонер; мати Надія Іванівна (1943) — пенсіонерка.

Освіта

[ред. | ред. код]

1988–1993 Львівський державний університет ім. І.Франка, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики, журналіст;

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, юрист.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1984–1985 — технік-конструктор, проєктно-конструкторське бюро об'єднання «Укркінотехніка», м. Львів.

1985–1987 — служба в армії.

1988–1993 — власний кореспондент газет «Львовская правда», «Міліцейський кур'єр», «Вечерний Львов», «Благовіст»; оглядач інформаційного агентства «Кронос», м. Львів.

З 1992 — власкор газети «Правда» (Москва) в Україні.

1993–1998 — кореспондент, газета «Вільна Україна». Очолював оргкомітет з відновлення діяльності обласної організації КПУ. Був депутатом Львівської облради народних депутатів.

Депутатська діяльність

[ред. | ред. код]

Народний депутат України 6 скликання з 11.2007 від КПУ, № 9 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ.

3 липня 2012 у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики», який суперечить Конституції України, не має фінансово-економічного обґрунтування і спрямований на знищення української мови[2][3]. Закон було прийнято з порушеннями регламенту[4][5].

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події на Волині 1942–1944 років.

Народний депутат України 5 скликання з 04.2006 від КПУ, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. Заступник голови Комітету з питань свободи слова та інформації (з 07.2006), член фракції КПУ (з 04.2006).

Народний депутат України 4 скликання 04.2002-04.06 від КПУ, № 55 в списку. На час виборів: народний депутат України, член КПУ. член фракції комуністів (з 05.2002), член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 06.2002).

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002 від КПУ, № 33 в списку. Член Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з 07.1998); член фракції КПУ (з 05.1998).

03.1998 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 118, Львівська область. З'явилося 77,2%, за 6,8%, 6 місце з 15 претендентів. З'явилося 77,2%, за 27,8%, 15 суперників. На час виборів: кореспондент газети «Правда», член КПУ.

03.1994 — кандидат у народні депутати України, Шевченківський виборчий округ № 266, Львівська область, висунутий виборцями, 1-й тур — 7,74%, 2 місце з 20 претендентів; 2-й тур — 13,19%, 2 місце з 2 претендентів.

Критика

[ред. | ред. код]

Олександр Голуб один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події національно-визвольної війни України 1942—1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[6]

Український політик і громадський діяч, нардеп від БЮТ Юрій Гнаткевич вважає:

Олександр Зубчевський представляє іншу частину українства. Він і його колеги по парламенту із фракцій Комуністичної партії й Партії регіонів Левченко, Бондаренко, Симоненко, Колесніченко, Голуб та багато інших, носячи красиві українські прізвища, не лише показово та з мало прихованою злістю ігнорують усе українське: вони борються з усім українським. Вони в дикий спосіб прийняли закон, який уже звів до нуля офіційне використання української мови в багатьох регіонах України, заселених переважно етнічними українцями, та який легітимізував зросійщення українського інформаційного простору й відкрив зелене світло витісненню української мови з освіти..[7]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Александр Голуб. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 24 липня 2014.
  2. 67 інституцій громадянського суспільства аргументовано закликали депутатів не голосувати за прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] — Сайт «Майдан»
  3. Висновок Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності 23.05.2012[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Більшість зі штовханиною просунула мовний закон Колесніченка [Архівовано 6 вересня 2012 у Wayback Machine.] — 1+1. ТСН
  5. ЗАКОН ПРО МОВИ УХВАЛИЛИ [Архівовано 31 жовтня 2012 у Wayback Machine.] — Українська Правда
  6. Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів — антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 19 липня 2017.
  7. Як варто було пані Фаріон обізвати товариша Зубчевського?. Архів оригіналу за 16 січня 2014. Процитовано 19 липня 2017.
  8. Указ Президента № 500/2012 «Про відзначення державними нагородами України». Президент України. 2012. Архів оригіналу за 2 травня 2015. Процитовано 20 лютого 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]