Олізарівка
| село Олізарівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Київська область |
| Район | Вишгородський |
| Рада | Іванківська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA32100050420050251 |
| Основні дані | |
| Населення | 411 |
| Площа | 2,6 км² |
| Густота населення | 158,08 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 07231 |
| Телефонний код | +380 4591 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°58′14″ пн. ш. 29°31′00″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря |
144 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 07231, Київська обл., Вишгородський р-н, с.Олізарівка |
| Карта | |
  Олізарівка | |
 Олізарівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
Олізарівка (до 2009 року — Олизарівка[1]) — село в Україні, у Вишгородському районі Київської області. Населення становить приблизно 400 осіб.
Перша документальна згадка про село Олізарівка датується ХVI століттям.
Площа земель сільської ради становить 1967 га.
Відстані від села: до Чорнобиля — 55 км;
до Іванкова — 33 км;
до Києва — 98 км.
Кількість населення станом на 01.01.2008 року: 385 осіб.
Село Олізарівка належить до IV зони посиленого радіологічного контролю.
Історія села Олізарівка бере свій початок від заснування на цих землях маєтку шляхетного роду панів Олізарів, які господарювали в XVI—XVIII століттях на Житомирщині й Волині. Попервах село складалося з двох громад, очолюваних старостами. До першого входили Олізарівка і Карлівка. До другого — Осниця і Красилівка. Саме село Олізарівка розташоване на 33 км на північний захід від райцентру, на межі Київської та Житомирської областей.
Нині в селі 190 дворів, у яких проживають 385 осіб.
Колективізація в селі Олізарівка розпочалася в 1930-х роках. Першими комуністами в селі були: Пилип Качан, Денис Троценко, Кузьма Зінченко, Марко Радченко, Дмитро Отрощенко.
Першими вступили до комсомолу юнаки Тимох Козленко, Петро Оборський, Адольф Моргунець.
Під час колективізації був утворений колгосп «Серп і молот».
Мирне життя людей перервала війна. В серпні 1941 року німецькі загарбники ввійшли в село. Багато мешканців Олізарівки захищали Батьківщину на фронтах німецько-радянської війни.
Працездатну молодь силоміць забирали в Німеччину на примусові роботи.
Таким нелегким шляхом пройшли: Ганна Семенівна та Ганна Романівна Матюшки, Ольга Селегей, Марія Качан та багато інших.
Після більш як дворічної окупації 2 листопада 1943 року воїни 336-ї дивізії Першого Українського фронту форсували річку Тетерів і реокупували район та село Олізарівку від німецьких загарбників. 93 мешканці Олізарівки так і не повернулись до рідної домівки. 9 травня 1992 року в центрі села був відкритий пам'ятник воїнам, загиблим в роки Другої світової війни, споруджений скульптором Леонідом Верстаком, вихідцем з Олізарівки, який на даний час[коли?] проживає в м. Києві.
Велику увагу приділяють олізарівці ветеранам і вдовам війни, тому що совість не дає нам забути про тих, кому зобов'язані життям і щастям. Вони слугують односельцям добрим прикладом для наслідування. Це такі як: Іван Селегей, Микола Троценко, Анастасія Йовженко, Ольга Коврига.
Після війни мешканці села, переборюючи біль втрат, почали відроджувати село та народне господарство.
Уже в 1953 році олізарівський колгосп «Серп і молот» був приєднаний до Жміївського колгоспу ім. Дзержинського. А в 1960 році знову пройшла реорганізація, і тепер Олізарівка ввійшла до складу Сидоровицького колгоспу ім. 1 Травня.
В лютому 1967 року центральна садиба колгоспу ім. 1 Травня (село Сидоровичі) була приєднана до села Термахівка. В Олізарівці був створений колгосп ім. 50-річчя Жовтня, до якого входили Жміївка, Верхолісся, Варівськ, Людвинівка і Рафалівка.
У 1988 році Олізарівка стала самостійним колгоспом, назва лишилась та сама — ім. 50-річ-чя Жовтня, із спеціалізацією молочно-льонарно-картопляного напрямку. Колгосп набирав силу. Люди, на різних ділянках колгоспної роботи, працювали не покладаючи рук. Так і зростав їх добробут, так і процвітало село. Багато односельців за плідну працю нагороджені державними нагородами, це такі як: Микола Зірицький, Іван Головієнко, Тамара Ягодинська, Галина Верес, Адольф Верес, Галина Зіневич.
Майже всі жителі села мають статус потерпілих внаслідок Чорнобильської трагедії. Серед них є ліквідатори на ЧАЕС: Олександр Майстренко, Володимир Ковкрак, Ігор Комаренко, Іван Пастушенко.
У 1987 році, після Чорнобильської трагедії, держава побудувала 67 будинків для осіб: переселених із зони. За цією ж програмою було збудовано дитячий садок, приміщення школи, будинок культури, ФАПи, контори.
З 1999 року колгосп реорганізувався в сільськогосподарський виробничий кооператив «Олізарівський».
Людьми похилого віку та одинокими опікуються працівники Центру соціальної допомоги.
На даний час на території села працюють: школа І-ІІІ ступенів, Будинок культури, три приватних магазини, дві пилорами, та один деревообробний цех.
З 27 лютого по 31 березня 2022 року село було окуповане російськими військами.
Через село тече річка Болотна, права притока Жереви.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[2]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 94,40% |
| російська | 5,35% |
| інші/не визначилися | 0,25% |
|
Це незавершена стаття з географії Іванківського району. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |