Франко Петро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Петро Франко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Франко.
Петро Франко
 Поручник (обер-лейтенант)
 Сотник
 Полковник
Петро Франко у формі поручника УГА
Загальна інформація
Народження28 червня 1890(1890-06-28)
с. Нагуєвичі, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смертьне раніше 28 червня 1941
невідомо
Alma MaterНаціональний університет «Львівська політехніка»
Військова служба
ПриналежністьЗУНР ЗУНР
Вид ЗС УГА
Війни / битвиУкраїнсько-польська війна
Командування
організатор Літунського полку УГА
Нагороди та відзнаки
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
Медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина)
CMNS: Франко Петро Іванович у Вікісховищі

Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890(1890-06-28), Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941 або 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Учительський відділ товариства «Сокіл-Батько» у Львові, весна 1913. Зліва направо: Іван Боберський, Степан Гайдучок, Тарас Франко, Омелян Гузар, Петро Франко, Іван Ігнат, Олександр Довбенко, Ігор Федів.
Аероплан УГА

Народився 28-го червня 1890 року у с. Нагуєвичі. День народження був напередодні святого Петра, тому йому надали таке ім'я.

28-го липня 1890 року у листі до Михайла Драгоманова Іван Франко писав:

«У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми»[1]

Закінчив Львівську політехніку.

У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видав книжечку «Пластові ігри та забави».

З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.

У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.

6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.

У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.

У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.

У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.

1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.

Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.

У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.

З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова[4]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок[5].

Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові[6].

Петро Франко з дружиною Ольгою

Науковий, мистецький доробок

[ред. | ред. код]

Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.

Автор:

  • підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
  • історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»;
  • спогадів «Іван Франко зблизька» (1937);
  • кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — письменниця-кулінарка, авторка рецептів Ольга Франко (Білевич).

Діти — Віра та Іванна (або Ася)[7]:

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Кіновтілення

[ред. | ред. код]

У лютому 2024 року відбулась прем'єра художнього біографічного фільму про Петра Франка «Інший Франко». У головній ролі — В'ячеслав Довженко[22].

Світлини

[ред. | ред. код]
  • Гробівець родини Франків-Галущаків на полі № 69 Личаківського цвинтаря у Львові
    Гробівець родини Франків-Галущаків на полі № 69 Личаківського цвинтаря у Львові
  • Меморіальна дошка на фасаді Львівського торговельно-економічного університету (автор - Еммануїл Мисько)
    Меморіальна дошка на фасаді Львівського торговельно-економічного університету (автор - Еммануїл Мисько)
  • Київський мурал присвячений Петру Франку
    Київський мурал присвячений Петру Франку

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ ПЕТРО ФРАНКО: ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ. Франко:Наживо/Franko:Live (укр.). 17 червня 2019. Процитовано 23 лютого 2024.
  2. ↑ Краків для українців. Архів оригіналу за 21 квітня 2013. Процитовано 15 травня 2013.
  3. ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
  4. ↑ Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
  5. ↑ "…считаем целесообразно их расстрелять".
  6. ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
  7. ↑ а б в Юрій Малашевич (28 серпня 2016). Діти й онуки Івана Франка. zhitomir.info. Процитовано 8 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ Наталя Тихолоз (14 вересня 2020). «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. istpravda.com.ua. Історична правда. Процитовано 19 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  9. ↑ Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 225—226. — ISBN 978-617-629-367-5.
  10. ↑ 10 поколінь родоводу Івана Франка. Збруч (укр.). 27 серпня 2021. Процитовано 2 вересня 2023.
  11. ↑ У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
  12. ↑ Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
  13. ↑ Роксоляна Мисько-Пасічник (18 квітня 2015). 12 візитівок Еммануїла Миська на вулицях Львова. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 13 липня 2023.
  14. ↑ У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку. stopcor.org. Информационный портал «СтопКор». 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021.
  15. ↑ Мурал Петро Франко. kyivpastfuture.com.ua. Київ від минулого до майбутнього. 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
  16. ↑ Олена Мельнікова (24 серпня 2020). На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. khreschatyk.news. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
  17. ↑ На Солом'янці з'явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. kyiv.media. 21 серпня 2020. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2020.
  18. ↑ В Нагуєвичах відкрили перший в Україні пам'ятник Петру Франкові. loda.gov.ua. Львівська обласна державна адміністрація. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021.
  19. ↑ Пресцентр (11 вересня 2023). В Університеті відкрили виставку «Петро Франко. Повернення (з) легенди». lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 23 лютого 2024.
  20. ↑ У Львові та області декомунізували ще 134 вулиці: перелік. 032.ua. 18 липня 2024. Архів оригіналу за 18 липня 2024. Процитовано 30 липня 2024.
  21. ↑ Перелік об’єктів топонімії, що перейменовано. Google Docs (укр.). Процитовано 3 серпня 2024.
  22. ↑ Zaxid.net (10 лютого 2024). «Франко одним з перших зрозумів, що війну не виграти без домінування в небі». ZAXID.NET (укр.). Процитовано 20 лютого 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франко_Петро_Іванович&oldid=43398158