Русь (етнонім)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Русь (народ))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Русь (значення).
Райони військової, торговельної та політичної активності русі за письмовими джерелами IX ст.

Русь (однина руси́н[1][2]) — етнонім, який зазвичай вживають для позначення населення Русі. У ранні часи (до кінця XII — початку XIII ст.) ним позначали лише мешканців Києва та близьких до нього земель[3]: Київського й Переяславського князівств[4][5] Середньої Наддніпрянщини[6], а згодом — усе населення держави.[7] Руси — наддніпрянське слов'янське плем'я, нащадки антів[8]. Спершу слово «русин» вживалося тільки в однині як похідне від форми множини русь. Як самоназва слово «русин» виникло в Україні на Наддніпрянщині, а потім поширилося і на Білорусь, на відміну від Московії, де самоназвою стала прикметникова форма «русский»[9].

Гіпотези походження

[ред. | ред. код]
Князь Святослав Ігорович за описом Лева Диякона

Походження назви «Русь», а також її етимологія не з'ясовані і лишаються предметом тривалої дискусії. Труднощі локалізації початкової Русі обумовлені характером джерел, вітчизняних та іноземних. У своїй більшості вони містять відомості недостатньо конкретні, а часто й суперечливі.

На історичній арені «русь» з'являється у 1-й половині IX ст. — майже одночасно в арабо-перських, візантійських та латинських джерелах найрізноманітнішого характеру[10][11].

Прийнято вважати, що найдавніша згадка про русів в арабській літературі належить географу та історику Ібн Хордадбеху (друга половина IX ст.)[12].

У візантійських джерелах хронологічно найраніші згадки про росів належать до 842 та 860 років — саме тоді роси атакували малоазійське місто Амастрида (нині місто Амасра, Туреччина) та столицю Східної Римської імперії Константинополь. Саме з нападу на Константинополь, як стверджує давньоруський літописець, «Нача ся прозывати Руская земля»[12]. У грецькій мові щодо Русі (людей, країни, держави) вживалися терміни «роси» і «Росія», у східних джерелах — «руси» й «Рус», у західних — «роси», «рутени», «Рус(с)ія»[12].

Стан наявних джерел не дає можливості достовірно та послідовно відтворити перебіг політичних подій у Східній Європі IX ст. Відомості «Повісті временних літ», викладені на початку XII ст., надають їх опис, але мають помітно легендарний та, ймовірно, політично ангажований характер, через що часто потребують підтвердження зовнішніми джерелами[12].

Найдавніші джерела, щоправда, називають «руссю» не стільки певний народ з чітко окресленим ареалом проживання, скільки рухливу групу людей, яка більше нагадує ватаги мандрівних торгівців і вояків. Одні автори ототожнюють її зі слов'янами, інші — різко відрізняють від них. Але, враховуючи, що згодом цей термін перетворився саме на етнонім, дослідники традиційно намагаються визначити саме етнічне походження «русі». Зазвичай при цьому розглядають три гіпотези — скандинавсько-балтійську[13], слов'янську і, умовно кажучи, «південну» (роксоланську)[10]. Окремі дослідники виводили походження назви від русявого кольору волосся[14]. Як згадував Ліутпранд Кремонський:

«Цей народ, що живе на півночі: греки називають їх русиос (rusios) тобто світлими (русявими) за особливостями їх тіла, а ми називаємо їх норманами за їх місцезнаходженням»[15]

Норманська гіпотеза

[ред. | ред. код]

Норманська теорія обґрунтовує, що назва русь прийшла зі Скандинавії. В її основі лежать свідчення давньоруського літопису «Повісті врем'яних літ», особливо наступні уривки:

Волоком Микола Реріх.
Від варягів бо прозвалися руссю, а спершу були слов'янами, хоча вони й полянами звалися, але мова [в них] слов'янська була.
Вигнали варяг за море, і не дали їм дані, і почали самі собою володіти, і не було серед них правди, і встав рід на рід, і була у них усобиця, і стали воювати один з одним. І сказали собі: «Пошукаємо собі князя, який би володів нами і судив по праву». І пішли за море до варягів, до руси. Ті варяги називалися руссю, як інші називаються шведи, а інші нормани і англи, а ще інші готландці, от так і ці.

Проте відомості «Повісті временних літ», викладені на початку XII століття, надають опис русів, але мають помітно легендарний та, ймовірно, політично ангажований характер, через що часто потребують підтвердження зовнішніми джерелами[16].

Георгій Вернадський у своїй багатотомній праці «Історія Росії» наводить декілька прикладів на користь норманістів і з інших документів IX-Х століть[17]:

  • Згідно з «Бертинськими анналами» Пруденція, якась делегація разом з візантійськими посланцями прибула до імператора Людовика Благочестивого в 839 році, і за їхніми власними твердженнями, вони були послами хакана русі. З'ясування імператором того, що посланці роського хакана були «свеонами», тривалий час вважалося аргументом на користь «норманської теорії».
  • У договір між князем Олегом і Візантийською імперією 912 року внесені імена посланців «русі».
  • «Ми від роду роського — Карлі, Інегелд, Фарлаф, Веремуд, Рулав, Гуді, Руалд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемід — послані від Олега, великого князя роського».
  • Костянтин VII Багрянородний вносить до своєї книги «Управління імперією» (De Administrando Imperii), написаної 945 року, назви дніпровських порогів як слов'янською мовою, так і мовою «русі». У більшості цих «руських» назв, обґрунтоване скандинавське походження.

Також опосередковано на користь нормандської теорії вказує назва Швеції фінською мовою — Ruotsi.

Слов'янська гіпотеза

[ред. | ред. код]
Докладніше: Антинорманізм

На користь слов'янської гіпотези говорить повідомлення арабського географа Ібн Хордадбеха, який вважав, що русь — різновид слов'ян (хоча більшість арабських географів розділяли русь і слов'ян). Існує декілька версій слов'янської гіпотези. За однією з них, русь — одне з племен полян. За іншою — панівний клас слов'ян, який настільки протиставив себе їм, що іноземці стали вважати слов'ян і русь різними народами. За третьою версією, русь — слов'янське плем'я, що прийшло до Східної Європи із заходу набагато раніше (або пізніше) за основну масу слов'ян, чим і пояснюються їхні відмінності.

В СРСР панувала теорія академіка Рибакова, про те що назва русь походить від гідроніму Рось, місцевості де проживало плем'я полян.[18][19]

Деякі інші історики не заперечують походження назви русь від варягів, але самих варягів ототожнюють зі західнослов'янським племенем вагрів, що мало тісні сусідські контакти з норманами.[20]

Іранська гіпотеза

[ред. | ред. код]

За свідченням новітніх наукових досліджень, етнонім «русь» має південне (сарматське) походження. Від VII ст. він перейшов на східнодніпровську группу слов'янських племен і став їх самоназвою[21].

Існує думка, що етнонім «рос» має інше ніж «рус» походження, будучи значно більш древнім. Прихильники цієї точки зору[22], що також беруть початок від М. В. Ломоносова, відзначають, що народ «рос» вперше згаданий ще в VI столітті в «Церковній Історії» Захарієм Ритором, де він поміщається по сусідству з народами «людей-псів» і амазонок, що багато авторів трактують як Північне Причорномор'я. З цієї точки зору його зводять до іраномовних (сарматських) племен роксоланів, або пізніше росомонів, що згадуються античними авторами.[23] Найбільш повно іранська етимологія імені Русь обґрунтована академіком О. М. Трубачовим[24](* ruksi «білий, світлий»> * rutsi > * russi > русь, порівн. з ос. рухс рухс (іронск.) / рохс (дігорск.) «світлий»).

Георгій Вернадський так само розвивав теорію про походження назви Русі від азовських племен асів і рухс-асів (світлих асів), які, на його думку, були частиною антів[25],проте вважав, що русь є змішанням скандинавських переселенців з місцевими племенами .

У 1960-ті роки радянський археолог Д. Т. Березовець запропонував ототожнити русь з аланським населенням Подоння, відомим по пам'ятках Салтівської культури. В даний час ця гіпотеза розробляється Е. С. Галкіною, яка ототожнює Подоння з центральною частиною Руського каганату, згадуваного в мусульманських, візантійських і західних джерелах в IX столітті. Вона вважає, що після розгрому цього об'єднання кочовими племенами угрів в кінці IX століття ім'я «Русь» від іраномовних русь-аланів (роксоланів) перейшло до слов'янського населення Середнього Подніпров'я (поляни, сіверяни)[26].Як один з аргументів, Галкін приводить етимологію М. Ю. Брайчевського, який запропонував для всіх «руських» назв Дніпровських порогів з твору Костянтина Багрянородного аланську інтерпретацію (на основі осетинської мови) [27].

Інші гіпотези

[ред. | ред. код]

Історичні джерела

[ред. | ред. код]
Мапа, що показує центри варягів (червоним) і розташування слов'янських племен (сірий колір), в середині 9 століття хозарський вплив позначений синім контуром.

Про русь збереглися немало свідоцтв вітчизняних, східних і західних авторів. Ось деякі: Арабський мандрівник Ібн Фадлан

Я бачив русь, коли вона прибула по своїх торгових справах і розмістилася на ріці Атиль. Я не бачив (людей) з більш довершеними тілами, ніж вони. Вони подібні до пальм, рум'яні, червоні. Вони не носять ні курток, ні кафтанів, але носить який-небудь чоловік з їхнього числа хутро, яким він покриває свій один бік, причому одна з його рук виходить назовні. У кожного з них (є) сокира, і меч, і ніж, і він (ніколи) не розлучається з тим, про що ми (зараз) згадали. Мечі їхні пласкі, з борозенками, франкські. І від краю нігтя (нігтів) кого-небудь з них (з русі) до його шиї (є) узори дерев і зображень (речей, людей?) і тому подібного.

[35]

Арабський географ Ібн Хордадбех :

Якщо говорити про купців Ар-рус, то вони одні з різновидів слов'ян. Вони доставляють заячі шкірки, шкірки чорних лисиць і мечі з найвіддаленіших [околиць країни] слов'ян до Румійського моря. Володар ар-рума (Візантія) стягує з них десятину. Якщо вони відправляються Танаїсом — річкою слов'ян, то проїжджають повз Хамлідж, місто хозар. Їхній володар також стягує з них десятину. Потім вони відправляються морем Джурджан (Каспійське море) і висаджуються на будь-якому березі. Коло цього моря 500 фарсахів. Іноді вони везуть свої товари від Джурджана до Багдада на верблюдах. Перекладачами [для] них є слов'янські слуги-євнухи. Вони стверджують, що вони християни і платять подушну подать.

[36]

Перський географ Гардізі[en]

Оці люди (русь) постійно нападають на кораблях на слов'ян, захоплюють слов'ян, обертають в рабів, відводять в Хозарію і в Булгар і там продають. І немає у них посівів і ріллі. І вони користуються зазвичай слов'янськими посівами. Завжди 100—200 з них ходять до слов'ян і насильно беруть з них на своє утримання, поки там знаходяться. І там знаходиться багато людей із слов'ян, які служать їм, щоб за допомогою служби зберегти себе.

[джерело?]

Візантійський імператор Костянтин VII Багрянородний:

Моноксили (кораблі росів), що приходять із зовнішньої Росі до Константинополя, є одні з Немогарда, в якому сидить Сфендослав, син Інгора, князя Росі, а інші з фортеці Мілініскі, з Теліуци, Чернігова і з Вусеграда. Отже, всі вони спускаються річкою Дніпро і сходяться у фортеці Києва, званого Самватас. Слов'яни ж, їхні данники, а саме: кривичі, лендзяни та інші слов'яни — рубають в своїх горах моноксили під час зими. Їх витягують і продають русі. Русь же, купивши одні ці довбанки та розібравши свої старі моноксили, переносять із тих на ці весла, кочети та інше убрання.
(Далі описується плавання росів Дніпром з рабинями і іншим товаром до моря, перераховуються як руські, так і слов'янські назви порогів і їхні грецькі переклади.)
Зимовий же і суворий спосіб життя тих самих росів такий. Коли наступить листопад, їхні князі виходять зі всіма росами з Києва і відправляються в полюддя, тобто круговий обхід, а саме — в слов'янські землі древлян, дреговичів, кривичів, мешканців півночі і решти слов'ян, що платять дань росам. Годуючись там протягом зими, вони в квітні, коли розтане крига на Дніпрі, повертаються до Києва, збирають і оснащують свої кораблі і відправляються до Візантії.

Арабський письменник аль-Марвазі:

Що ж стосується Ар-руси, то вони живуть на острові в морі. Той острів займає простір в три дні шляху в той і інший напрям. На острові лісу і болота, й оточений він озером. Вони, русь, численні і вважають меч як засіб існування. Якщо вмирає у них людина й залишає дочок і синів, то все майно дістається дочкам, синам же дають тільки меч і говорять: «Батько здобував собі добро мечем, наслідуй його приклад.
Й вони народ сильний і могутній і ходять в дальні місця з метою набігів, а також плавають вони на кораблях в Хозарське море[ru], нападають на кораблі і захоплюють товари. Хоробрість їхня й мужність добре відомі, так що один з них рівноцінний багатьом з інших народів. Якби у них були коні і вони були б наїзниками, то вони були б страшним бичем для людства.

Ібрагім ібн Якуб написав, що русь «говорить по-слов'янськи, тому що змішалася з ними».[37]

Художні твори

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Котляр М. Ф. Русь [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  2. ↑ Русин [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1973. — Кн. 2, [т. 7] : Пряшівщина (продовження) — Сибір. — С. 2644. — ISBN 5-7707-4049-3.
  3. ↑ Руська земля у вузькому значенні за Б.Рибаковим. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 4 листопада 2015.
  4. ↑ Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2 — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 760 с. (7 с.) ISBN 966-518-398-2
  5. ↑ Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць — Випуск 20 — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2011. В. Г. Балушок Давньоруська народність: що насправді ховається за цим терміном? (ст. 77)
  6. ↑ Моця О. П. «Внутрішня» Русь у контексті уточнення меж // Археологія 2015 випуск I (51—60 ст.)
  7. ↑ Русь-Рух. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 7. Архів оригіналу за 7 квітня 2016. Процитовано 29 лютого 2016.
  8. ↑ Русанівський В. М. Історія української мови [Архівовано 28 січня 2022 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  9. ↑ Ісаєвич Я. Д. Русини [Архівовано 17 квітня 2014 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  10. ↑ а б Максимович К. А. Происхождение этнонима Русь в свете исторической лингвистики и древнейших письменных источников. KANIΣKION. Юбилейный сборник в честь 60-летия проф. И. С. Чичурова М.: Изд-во ПСТГУ, 2006. С. 14-56 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 7 березня 2015.
  11. ↑ Назаренко А. В. Русь IX века: обзор письменных источников // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012 — С. 12-35. Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 27 березня 2022.
  12. ↑ а б в г Галушко К. Ю. Становлення Русі та держави Рюриковичів // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — С. 66. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5.
  13. ↑ Баран В. Д., Баран Я. В. Історичні витоки українського народу. — К.:Генеза, 2005—208 с. (192 с.) ISBN 966-504-437-0
  14. ↑ Макарчук С. А. Етнічна історія України. К., 2008
  15. ↑ Баран В. Д. Етнокультурні процеси в період київсько-руської держави (с. 7) «Матеріали до української етнології» N13 (16) НАН України ІМФЕ ім. Рильського К; 2014
  16. ↑ Галушко К. Ю. Становлення Русі та держави Рюриковичів // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 2 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2019. — С. 66. — 842 с. — ISBN 978-966-00-1740-5.
  17. ↑ Вернадський Г. В. Історія Росії. Стародавня Русь. Т., М., 2004, ст. 284
  18. ↑ Русь — назва одного з найдавніших слов'янських племен? Автор Євген Синиця
  19. ↑ 1953 р. «Древние русы (К вопросу об образовании ядра древнерусской народности в свете трудов И. В. Сталина)»
  20. ↑ Балто-слов'янська теорія походження Русі: історіографія проблеми // С. О. Кириленко кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя
  21. ↑ Українці // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Упоряд. Ю. І. Римаренко та ін. — Київ: Генеза, : Довіра, 1996. — С. 636. — 942 с. — ISBN 966-507-016-9. — ISBN 966-504-001-4.
  22. ↑ Григорій Півторак. «Русь», «Росія», «Великоросія», «Малоросія»? [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] / "Походження українців, росіян, булорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» [Архівовано 1 лютого 2012 у Wayback Machine.]. — К.: Видавничий центр «Академія», — 2001. ISBN 966-580-082-5
  23. ↑ М. Ломоносов. Древняя Российская История от начала Российского народа до кончины Великого Князя Ярослава Первого или до 1054 года. www.rus-sky.com. Архів оригіналу за 5 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019.
  24. ↑ Трубачов О. М. К витокам Русі: Народ і мова. [Архівовано 9 серпня 2013 у Wayback Machine.] — М.: Видавництво Алгоритм, 2013. — 303 с.
  25. ↑ Георгій Вернадський. Глава VII. Скандінави и руський каганат (737—839 рр.) // Історія Росії. — Т. 1: «Давня Русь».
  26. ↑ Галкина О. С. Таємниці Руського каганата. [Архівовано 13 лютого 2019 у Wayback Machine.] — «Вече», 2002.
  27. ↑ Брайчевський М. Ю. «Руські» назви порогів у Костянтина Багрянородного [Архівовано 23 липня 2013 у Wayback Machine.] // Землі Південної Руси IX—XIV вв.: сбірник статей. — Київ, 1985. — С. 19-29.
  28. ↑ Скляренко В. Г. Походження назви Русь. 6 [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Мовознавство. — 2011. — № 3. — С. 16–25.
  29. ↑ Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції. З орієнтовною картою. — Прага, 1929.
  30. ↑ Скляренко В. Г. Походження етноніма «русини» [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Життя у слові: Зб. наук. праць на пошану акад. В. М. Русанівського. — К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2011. — С. 99.
  31. ↑ Кузьмин А. Г. Облик современного норманизма // Сб. Рус. ист. о-ва. — М., 2003. — Т. 8 (156). Антинорманизм. — С. 226—227.(рос.)
  32. ↑ РУСЬ — Українське народознавство — Навчальні матеріали онлайн. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  33. ↑ Історія України. Тема 3. Виникнення Київської Русі | Історія ЗНО. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  34. ↑ Лех, Чех і Рус. Легенда про розселення слов'ян | Польща для мандрівників. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 грудня 2015.
  35. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 23 жовтня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  36. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 23 жовтня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  37. ↑ АЛ-БЕКРИ. Перевод отрывка 8 по Константинопольской рукописи. Архів оригіналу за 17 лютого 2007. Процитовано 23 жовтня 2006.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Русь_(етнонім)&oldid=43682138