Координати: 49°42′44″ пн. ш. 25°52′26″ сх. д. / 49.71222° пн. ш. 25.87389° сх. д. / 49.71222; 25.87389

Синява (Тернопільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Синява
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Тернопільський район
Тер. громада Збаразька міська громада
Код КАТОТТГ UA61040150400021557
Облікова картка Синява 
Основні дані
Засноване 1648
Населення 976 (2007)
Територія 2.504 км²
Густота населення 408.55 осіб/км²
Поштовий індекс 47352
Телефонний код +380 3550
Географічні дані
Географічні координати 49°42′44″ пн. ш. 25°52′26″ сх. д. / 49.71222° пн. ш. 25.87389° сх. д. / 49.71222; 25.87389
Водойми р. Гнізна, Синявський став
Відстань до
районного центру
10 км
Найближча залізнична станція Красносільці
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради 47302, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Збараж, вул. Б. Хмельницького, 4
Карта
Синява. Карта розташування: Україна
Синява
Синява
Синява. Карта розташування: Тернопільська область
Синява
Синява
Мапа
Мапа

CMNS: Синява у Вікісховищі

Синява́ — село в Україні, у Збаразькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнізна, на північному сході району. До 2020 центр сільради. До 2006 року до Синяви було приєднано село Синягівка.

Історія

[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки 9-8 ст. до Р. Х.

Відоме від 1648 р. Діяли «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

В селі працював цегельний завод (у 2014 році)[1], станом на 2022 рік вже не працюючий.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», село увійшло до складу Збаразької міської громади[2].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Збаразького району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району[3].

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними [4]:

Мова Кількість Відсоток
українська 1020 99.71%
російська 2 0.20%
інші/не вказали 1 0.09%
Усього 1023 100%

Пам'ятки

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Є церкви Воздвиження Чесного Хреста (1928, мурована) та Різдва Пресвятої Богородиці (с. Синягівка, 1932, кам'яна).

Споруджено пам'ятники Т. Шевченку, воїнам-односельцям, полеглим у нім.-рад. війні (1966, реставровано 1986).

З 30 травня до 6 липня 2010 р.в селі проходили місії, які бувають раз на 60 років. І на згадку про цю подію в центрі села встановлено Хрест, на місці зруйнованого Костела. Поблизу Синяви старий польський цвинтар.

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення.

Встановлений 1961 р. Скульптори — В. Бець, В. Голофаєв (Тернопіль).

Погруддя — бетон, постамент — камінь.

Погруддя — 1,2 м, постамент — 2,85 м.[5][6]

Скульптура Святої Трійці

[ред. | ред. код]

Виготовлена із каменю.[7]

Скульптура Матері Божої

[ред. | ред. код]

Виготовлена із каменю.[7]

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, ТзОВ «Щедра нива», ТзОВ «Берегиня добра», цегельний завод. Функціонує два бари, в одному з яких грає жива музика.

Духовне життя

[ред. | ред. код]

У селі здавна шанувались духовні традиції. Є церкви Чесного Хреста (1928, мурована) та Різдва Пресвятої Богородиці (с. Синягівка, 1932, кам'яна). Про це свідчать розповіді старожилів про історичні пам'ятки духовності. У селі існувала дерев'яна церква, а також костел.

Костел

1883 р. на кошти власника села Вермбергера збудований костел, 1898 р. перебудований; знищений у 1963 р. за вказівкою радянської влади (камінь використали на будівництво дороги).

Дерев'яна церква 1929 р.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]
  • Клавдій Білинський — український громадський та політичний діяч на Буковині, педагог, доктор філософії, гімназійний професор, делегат УНРади ЗУНР.[8]
  • Євген Білинський — брат Клавдія Білинського,[8] у нього гостював під час перебування у Збаражі Іван Франко 10 вересня 1911 р.[9]
  • Павло Турський (1965—1986) — воїн-«афґанець».
  • Степан Ковтунюк (1908—1996) — священник УГКЦ.
  • Ярослав Драган (1933 р. н.)--доктор фізико-математичних наук.
  • Наталя Черненко (Сергеєва) (1985 р. н.) — актриса Тернопільського обласного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. [1]
  2. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
  3. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  4. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  5. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 57. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  6. Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 22 березня 1971 року № 147.
  7. а б Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 27.01.2010 р. № 16.
  8. а б Б. Мельничук, В. Уніят. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. ISBN 978-966-457-087-6 с. 53
  9. Б. Мельничук, В. Уніят. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. ISBN 978-966-457-087-6 с. 50

Література

[ред. | ред. код]