Перейти до вмісту

Стельмах

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Стельмаство)
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Стельмах (значення).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Колодій (значення).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Сницар.
Валлійський стельмах Гриффидд Вілльямс, Бодффорд, 1964

Сте́льмах[1] (від нім. Stellmacher через пол. stelmach)[2], діал. колоді́й[3] (прасл. *kolodějь — «той, що робить кола, колеса»)[4], сни́цар[5], також колісни́к — майстер, який робить вози, сани, колеса тощо. Галузь кустарної промисловості з виробництва цих предметів знана як стельмаство або колоді́йство й існує з ранньої доби.

Стельмахів, що спеціалізувалися на виробленні коліс, також називали колісника́ми[6], а тих, що робили й лагодили карети — каретниками[7].

Історія

[ред. | ред. код]
Стельмах за роботою. Ліхтенштайн, Саксонія

Стельмахи були знані у XIX ст. майже в кожному селі; зазвичай вони працювали сезонно. У деяких районах України стельмаство набирало характеру масової кустарної промисловості. Найбільше воно було розвинене на Полтавщині, де в ньому працювало в кінці XIX ст. понад 2 400 родин (Грунська і Куземинська волості Зіньківського повіту; Калайдинці, Клепачі, Хитці — Лубенського, Липова Долина — Гадяцького); на Харківщині (Муратівська, Борівська, Осинівська волості Старобільського повіту; м. Охтирка, Котельва — Охтирського; Богодухів, Попівка — Богодухівського); менше на Київщині (у Радомисльському і Чигиринському повітах та в м. Таращі). Відомим центром стельмаства було село Дорогоща Хмельницької області. Вироби стельмахів мали попит в інших районах України, зокрема в південних.

У зв'язку з механізацією транспорту стельмаство втратило своє значення. Тепер вози і сани для потреб сільського та інших господарств виготовляють на підприємствах місцевої промисловості.

Технології

[ред. | ред. код]

Виготовлення коліс було технологічно складним процесом. Ободи для них могли складати з окремих вигнутих колодок (багрів)[8], скріплених пластинками, а могли вигинати з цілого дерев'яного бруса. Для цього стельмахи застосовували спеціальний верстат, що складався з вкопаного в землю масивного відрізка стовбура (пенька)[9], у центрі якого поміщався обертовий вертлюг (вухо). Використовувалася й інша конструкція — пеньок обертався на осі, закріпленій на масивній підставці. Оброблений брус розпарювали в парні — землянці з піччю і чаном для води. Застосовували і сухопарний спосіб: замочували брус на кілька годин у воді, потім клали сиру деревину на багаття, розведене в ямі й прикрите дерном. Розпарену заготовку обода кріпили нерухомо одним кінцем до пенька збоку, а другим за допомогою мотузки чи жердини з гаком (кужби)[10] прив'язували до прави́ла (повідні)[11], один кінець якого вставляли у вухо. Повертаючи вручну чи за допомогою упряжних тварин повідню з прикріпленою до неї заготовкою, поступово згинали майбутній о́бід навколо пенька в кільце. Частіше за все гнули заготовку в бік серцевини, рідше — у бік заболоні. Кінці зігнутого обода (заворотичі) зв'язували дротом (раніше — ликом) і залишали приблизно на пів години остигнути. Потім обід обстругували рубанками та скобелями, із внутрішнього боку просвердлювали коловоротом глухі отвори для спиць.

Маточину виточували з цілого шматка твердого дерева, робили наскрізний отвір для осі й глухі для спиць, посилювали залізними обручами. Потім надівали на стійку із залізним стиржнем — полицю[12]. Далі в маточину вставляли спиці (разом це називалося острога), і насаджували готовий обід. Для цієї операції використовували спеціальний прилад — стелюгу[13] (колесню)[14], який складався з низького столика з отвором і прорізом для спиці. На готове колесо надівали металеву шину, прикріпляючи її в 3-4 місцях болтами, а кінці штаби додатково охоплювали обіймами (вірвантами, урвантами), стягаючи їх цвяшками (заволічками, лютами)[15][16]. Для запобігання розтріскуванню обода його посилювали наскрізними металевими заклепками. В отвори маточин вставляли залізні чи бронзові втулки[17]. Готовий комплект коліс для одного воза називався стан[18][19] чи круг[20][21].

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Стельмах // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  3. ↑ Колодій // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
  5. ↑ Сницарь // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. ↑ Колісник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. ↑ Каретник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  8. ↑ Багор // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. ↑ Пеньок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. ↑ Кужба // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. ↑ Повідня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. ↑ Полиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. ↑ Стелюга // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  14. ↑ Колесня // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  15. ↑ Заволічка // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. ↑ Лют // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  17. ↑ Игорь Верников Изготовление деревянного колеса [Архівовано 10 травня 2018 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Стан // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  19. ↑ Стан // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  20. ↑ Круг // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  21. ↑ О. М. Жам, Т. В. Грудевич. Створення та діяльність каретного двору Н. П. Гусакова в місті Переяславі Полтавської губернії (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Вісник НТУ «ХПІ». — 2014. — № 30 (1073). — ISSN 2079-0074. Архівовано з джерела 28 травня 2018. Процитовано 27 травня 2018.

Література

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стельмах
Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стельмах&oldid=43982749