Теорема Гарді — твердження в аналізі про властивості голоморфних та субгармонічних функцій. Названа на честь англійського математика Ґодфрі Гарольда Гарді , який довів твердження для модулів голоморфних функцій у 1915 році[ 1] . Теорема є відправною точкою для означення і дослідження просторів Гарді .
Нехай функція
f
{\displaystyle f}
є субгармонічною в крузі
B
(
0
,
R
)
=
{
z
:
|
z
|
<
R
}
{\displaystyle B(0,R)=\{z\,:\,|z|<R\}}
(функцію можна інтерпретувати, як функцію двох дійсних змінних або комплексної змінної). Тоді функція
I
f
(
r
)
=
1
2
π
∫
0
2
π
|
f
(
r
e
i
φ
)
|
d
φ
,
{\displaystyle I_{f}(r)={\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|f(re^{i\varphi })|\,d\varphi ,}
не спадає при
r
∈
(
0
;
R
)
{\displaystyle r\in (0;R)}
і є опуклою , як функція
log
r
{\displaystyle \log r}
.
Нехай функція
f
{\displaystyle f}
є голоморфною в крузі
B
(
0
,
R
)
=
{
z
:
|
z
|
<
R
}
{\displaystyle B(0,R)=\{z\,:\,|z|<R\}}
. Тоді для
0
<
p
⩽
∞
{\displaystyle 0<p\leqslant \infty }
функція
I
p
(
f
,
r
)
=
(
1
2
π
∫
0
2
π
|
f
(
r
e
i
φ
)
|
p
d
φ
)
1
p
,
{\displaystyle I_{p}(f,r)=\left({\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|f(re^{i\varphi })|^{p}\,d\varphi \right)^{\frac {1}{p}},}
не спадає при
r
∈
(
0
;
R
)
{\displaystyle r\in (0;R)}
і є опуклою, як функція
log
r
{\displaystyle \log r}
. Крім того, якщо
f
{\displaystyle f}
не є константою, то
I
p
(
f
,
r
)
{\displaystyle I_{p}(f,r)}
є строго зростаючою.
Доведення подано для випадку неперервних субгармонічних функцій.
Нехай
0
⩽
r
1
<
r
2
<
R
.
{\displaystyle 0\leqslant r_{1}<r_{2}<R.}
Позначимо
U
(
z
)
:
B
(
0
,
r
2
)
¯
→
R
{\displaystyle U(z)\ :\ {\overline {B(0,r_{2})}}\to \mathbb {R} }
— розв'язок задачі Діріхле на
B
(
0
,
r
2
)
¯
,
{\displaystyle {\overline {B(0,r_{2})}},}
що задовольняє граничну умову
U
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
=
f
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
.
{\displaystyle U(\partial B(0,r_{2}))=f(\partial B(0,r_{2})).}
Цей розв'язок завжди існує і є єдиним, функція
U
(
z
)
{\displaystyle U(z)}
є гармонічною у
B
(
0
,
r
2
)
.
{\displaystyle B(0,r_{2}).}
З означення субгармонічних функцій випливає, що
f
(
z
)
⩽
U
(
z
)
,
∀
z
∈
B
(
0
,
r
2
)
.
{\displaystyle f(z)\leqslant U(z),\ \forall z\in B(0,r_{2}).}
З властивостей гармонічних функцій
1
2
π
∫
0
2
π
|
U
(
r
1
e
i
φ
)
|
d
φ
=
1
2
π
∫
0
2
π
|
U
(
r
2
e
i
φ
)
|
d
φ
=
1
2
π
∫
0
2
π
|
f
(
r
2
e
i
φ
)
|
d
φ
=
U
(
0
)
.
{\displaystyle {\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|U(r_{1}e^{i\varphi })|\,d\varphi ={\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|U(r_{2}e^{i\varphi })|\,d\varphi ={\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|f(r_{2}e^{i\varphi })|\,d\varphi =U(0).}
Тому:
I
f
(
r
1
)
=
1
2
π
∫
0
2
π
|
f
(
r
1
e
i
φ
)
|
d
φ
⩽
1
2
π
∫
0
2
π
|
U
(
r
1
e
i
φ
)
|
d
φ
=
1
2
π
∫
0
2
π
|
U
(
r
2
e
i
φ
)
|
d
φ
=
I
f
(
r
2
)
.
{\displaystyle I_{f}(r_{1})={\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|f(r_{1}e^{i\varphi })|\,d\varphi \leqslant {\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|U(r_{1}e^{i\varphi })|\,d\varphi ={\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }|U(r_{2}e^{i\varphi })|\,d\varphi =I_{f}(r_{2}).}
Для доведення опуклості нехай
0
<
r
1
<
r
2
<
R
{\displaystyle 0<r_{1}<r_{2}<R}
і нехай
U
(
z
)
:
R
(
0
;
r
1
,
r
2
)
=
{
r
1
⩽
|
z
|
⩽
r
2
}
→
R
{\displaystyle U(z)\ :\ R(0;r_{1},r_{2})=\{r_{1}\leqslant |z|\leqslant r_{2}\}\to \mathbb {R} }
— розв'язок задачі Діріхле на
R
(
0
;
r
1
,
r
2
)
¯
,
{\displaystyle {\overline {R(0;r_{1},r_{2})}},}
що задовольняє граничні умови
U
(
∂
B
(
0
,
r
1
)
)
=
f
(
∂
B
(
0
,
r
1
)
)
{\displaystyle U(\partial B(0,r_{1}))=f(\partial B(0,r_{1}))}
і
U
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
=
f
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
.
{\displaystyle U(\partial B(0,r_{2}))=f(\partial B(0,r_{2})).}
Цей розв'язок завжди існує і є єдиним, функція
U
(
z
)
{\displaystyle U(z)}
є гармонічною у
R
(
0
;
r
1
,
r
2
)
.
{\displaystyle R(0;r_{1},r_{2}).}
З властивостей субгармонічних функцій випливає, що
f
(
z
)
⩽
U
(
z
)
,
∀
z
∈
R
(
0
;
r
1
,
r
2
)
{\displaystyle f(z)\leqslant U(z),\ \forall z\in R(0;r_{1},r_{2})}
і тому
I
f
(
r
)
⩽
1
2
π
∫
0
2
π
U
(
r
e
i
φ
)
d
φ
,
∀
r
1
⩽
r
⩽
r
2
.
{\displaystyle I_{f}(r)\leqslant {\frac {1}{2\pi }}\int \limits _{0}^{2\pi }U(re^{i\varphi })\,d\varphi ,\ \forall r_{1}\leqslant r\leqslant r_{2}.}
Якщо тепер взяти похідну по r із правої сторони останньої нерівності, то:
d
d
r
(
∫
0
2
π
U
(
r
e
i
φ
)
d
φ
)
=
d
d
r
(
∫
0
2
π
U
(
r
cos
φ
,
r
sin
φ
)
d
φ
)
=
∫
0
2
π
cos
φ
U
x
(
r
cos
φ
,
r
sin
φ
)
+
sin
φ
U
y
(
r
cos
φ
,
r
sin
φ
)
d
φ
=
1
r
∫
C
r
∂
U
∂
n
d
s
.
{\displaystyle {\frac {d}{dr}}\left(\int \limits _{0}^{2\pi }U(re^{i\varphi })\,d\varphi \right)={\frac {d}{dr}}\left(\int \limits _{0}^{2\pi }U(r\cos \varphi ,r\sin \varphi )\,d\varphi \right)=\int \limits _{0}^{2\pi }\cos \varphi U_{x}(r\cos \varphi ,r\sin \varphi )+\sin \varphi U_{y}(r\cos \varphi ,r\sin \varphi )\,d\varphi ={\frac {1}{r}}\int _{C_{r}}{\frac {\partial U}{\partial n}}ds.}
У попередніх рівностях останній інтеграл є криволінійним інтегралом I роду ,
∂
U
∂
n
{\displaystyle {\frac {\partial U}{\partial n}}}
— похідна у напрямку нормалі до кола, а
C
r
{\displaystyle C_{r}}
позначає коло радіуса r .
Для гармонічних функцій у кільці для всіх
r
1
⩽
r
r
2
{\displaystyle r_{1}\leqslant rr_{2}}
вираз
∫
C
r
∂
U
∂
n
d
s
{\displaystyle \int _{C_{r}}{\frac {\partial U}{\partial n}}ds}
є константою. Тому із попереднього
I
f
(
r
)
⩽
a
log
r
+
b
{\displaystyle I_{f}(r)\leqslant a\log r+b}
і до того ж у точках
r
1
,
r
2
{\displaystyle r_{1},r_{2}}
виконується рівність. Тому
I
f
(
r
)
{\displaystyle I_{f}(r)}
є опуклою функцією від
log
r
.
{\displaystyle \log r.}
Для випадку
p
=
∞
{\displaystyle p=\infty }
твердження для функції
I
∞
(
f
,
r
)
=
max
0
⩽
φ
<
2
π
|
f
(
r
e
i
φ
)
|
{\displaystyle I_{\infty }(f,r)=\max _{0\leqslant \varphi <2\pi }|f(re^{i\varphi })|}
випливає із принципу максимуму модуля і теореми Адамара про три кола .
Для голоморфної функції
f
(
z
)
{\displaystyle f(z)}
функція
|
f
(
z
)
|
p
,
p
>
0
{\displaystyle |f(z)|^{p},\ p>0}
є субгармонічною функцією . Тому
I
p
(
f
,
r
)
{\displaystyle I_{p}(f,r)}
є неспадною функцією.
Якщо додатково
f
(
z
)
{\displaystyle f(z)}
не є константою, то при тих же позначеннях, що і вище, якщо
U
(
z
)
:
B
(
0
,
r
2
)
¯
→
R
{\displaystyle U(z)\ :\ {\overline {B(0,r_{2})}}\to \mathbb {R} }
— розв'язок задачі Діріхле на
B
(
0
,
r
2
)
¯
,
{\displaystyle {\overline {B(0,r_{2})}},}
що задовольняє граничну умову
U
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
=
f
(
∂
B
(
0
,
r
2
)
)
,
{\displaystyle U(\partial B(0,r_{2}))=f(\partial B(0,r_{2})),}
то виконується строга нерівність
f
(
z
)
<
U
(
z
)
,
∀
z
∈
B
(
0
,
r
2
)
.
{\displaystyle f(z)<U(z),\ \forall z\in B(0,r_{2}).}
Справді, якщо
f
(
z
0
)
=
0
,
{\displaystyle f(z_{0})=0,}
то
f
(
z
0
)
<
U
(
0
)
,
{\displaystyle f(z_{0})<U(0),}
бо інакше з принципу максимуму для гармонічних функцій
U
(
z
)
,
{\displaystyle U(z),}
а тому і
f
(
z
)
{\displaystyle f(z)}
всюди були б рівними нулю. Якщо
f
(
z
0
)
≠
0
,
{\displaystyle f(z_{0})\not =0,}
то існує круг
B
(
z
0
,
t
)
⊂
B
(
0
,
R
)
{\displaystyle B(z_{0},t)\subset B(0,R)}
в усіх точках якого функція не є рівною нулю. Оскільки
f
(
z
)
{\displaystyle f(z)}
є голоморфною в
B
(
z
0
,
t
)
{\displaystyle B(z_{0},t)}
і не є константою (що є наслідком теореми про рівність ), то аргумент
f
(
z
)
{\displaystyle f(z)}
не є константою. Нехай точки
z
1
,
z
2
∈
B
(
z
0
,
t
)
{\displaystyle z_{1},z_{2}\in B(z_{0},t)}
такі значення аргумента в яких є різними. Тоді
|
f
(
z
1
)
+
f
(
z
2
)
|
|
f
(
z
1
)
|
+
|
f
(
z
2
)
|
=
1
−
2
ε
<
1
−
ε
{\displaystyle {\frac {|f(z_{1})+f(z_{2})|}{|f(z_{1})|+|f(z_{2})|}}=1-2\varepsilon <1-\varepsilon }
для деякого
ε
>
0.
{\displaystyle \varepsilon >0.}
Оскільки
U
(
z
)
,
f
(
z
)
{\displaystyle U(z),f(z)}
є гармонічною і голоморфною функціями в околі
B
(
z
0
,
t
)
,
{\displaystyle B(z_{0},t),}
то за властивостями про середнє:
U
(
z
0
)
=
1
π
t
2
∫
∫
B
(
z
0
,
t
)
U
(
z
)
d
V
,
{\displaystyle U(z_{0})={\frac {1}{\pi t^{2}}}\int \int _{B(z_{0},t)}U(z)dV,}
f
(
z
0
)
=
1
π
t
2
∫
∫
B
(
z
0
,
t
)
f
(
z
)
d
V
,
{\displaystyle f(z_{0})={\frac {1}{\pi t^{2}}}\int \int _{B(z_{0},t)}f(z)dV,}
Тому :
|
f
(
z
0
)
|
⩽
1
π
t
2
∫
∫
B
(
z
0
,
t
)
|
f
(
z
)
|
d
V
⩽
1
π
t
2
∫
∫
B
(
z
0
,
t
)
U
(
z
)
d
V
=
U
(
z
0
)
.
{\displaystyle |f(z_{0})|\leqslant {\frac {1}{\pi t^{2}}}\int \int _{B(z_{0},t)}|f(z)|dV\leqslant {\frac {1}{\pi t^{2}}}\int \int _{B(z_{0},t)}U(z)dV=U(z_{0}).}
Тож для доведення
f
(
z
)
<
U
(
z
)
{\displaystyle f(z)<U(z)}
достатньо довести, що перша нерівність є строгою.
Для цього достатньо знайти підмножину
Ω
⊂
B
(
z
0
,
t
)
{\displaystyle \Omega \subset B(z_{0},t)}
для якої
|
∫
∫
Ω
f
(
z
)
d
V
|
<
∫
∫
Ω
|
f
(
z
)
|
d
V
.
{\displaystyle \left|\int \int _{\Omega }f(z)dV\right|<\int \int _{\Omega }|f(z)|dV.}
Для цього для вказаних вище точок
z
1
,
z
2
{\displaystyle z_{1},z_{2}}
можна знайти околи
Ω
1
,
Ω
2
{\displaystyle \Omega _{1},\Omega _{2}}
з однаковою площею
σ
.
{\displaystyle \sigma .}
Тоді
∫
∫
Ω
1
f
(
z
)
d
V
=
(
σ
f
(
z
1
)
+
δ
1
)
{\displaystyle \int \int _{\Omega _{1}}f(z)dV=(\sigma f(z_{1})+\delta _{1})}
і
∫
∫
Ω
2
f
(
z
)
d
V
=
σ
(
f
(
z
2
)
+
δ
2
)
,
{\displaystyle \int \int _{\Omega _{2}}f(z)dV=\sigma (f(z_{2})+\delta _{2}),}
де
δ
1
,
δ
2
{\displaystyle \delta _{1},\delta _{2}}
комплексні числа які можна зробити як завгодно малими зменшивши
Ω
1
,
Ω
2
.
{\displaystyle \Omega _{1},\Omega _{2}.}
Подібно
∫
∫
Ω
1
|
f
(
z
)
|
d
V
=
σ
(
|
f
(
z
1
)
|
+
δ
3
)
{\displaystyle \int \int _{\Omega _{1}}|f(z)|dV=\sigma (|f(z_{1})|+\delta _{3})}
і
∫
∫
Ω
2
|
f
(
z
)
|
d
V
=
σ
(
|
f
(
z
2
)
|
+
δ
4
)
,
{\displaystyle \int \int _{\Omega _{2}}|f(z)|dV=\sigma (|f(z_{2})|+\delta _{4}),}
де
δ
3
,
δ
4
{\displaystyle \delta _{3},\delta _{4}}
дійсні числа які можна зробити як завгодно малими зменшивши
Ω
1
,
Ω
2
.
{\displaystyle \Omega _{1},\Omega _{2}.}
Тоді маємо
|
∫
∫
Ω
1
f
(
z
)
d
V
+
∫
∫
Ω
2
f
(
z
)
d
V
|
|
∫
∫
Ω
1
f
(
z
)
d
V
|
+
|
∫
∫
Ω
2
f
(
z
)
d
V
|
=
|
σ
(
f
(
z
1
)
+
f
(
z
2
)
+
δ
1
+
δ
2
)
|
σ
(
|
f
(
z
1
)
|
+
|
f
(
z
2
)
|
+
δ
3
+
δ
4
{\displaystyle {\frac {|\int \int _{\Omega _{1}}f(z)dV+\int \int _{\Omega _{2}}f(z)dV|}{|\int \int _{\Omega _{1}}f(z)dV|+|\int \int _{\Omega _{2}}f(z)dV|}}={\frac {|\sigma (f(z_{1})+f(z_{2})+\delta _{1}+\delta _{2})|}{\sigma (|f(z_{1})|+|f(z_{2})|+\delta _{3}+\delta _{4}}}}
Звідси випливає, що для достатньо малих околів
Ω
1
,
Ω
2
{\displaystyle \Omega _{1},\Omega _{2}}
останній вираз прямує до
|
f
(
z
1
)
+
f
(
z
2
)
|
|
f
(
z
1
)
|
+
|
f
(
z
2
)
|
{\displaystyle {\frac {|f(z_{1})+f(z_{2})|}{|f(z_{1})|+|f(z_{2})|}}}
і тому для деяких околів є меншим одиниці.
Якщо позначити
Ω
=
Ω
1
∪
Ω
2
,
{\displaystyle \Omega =\Omega _{1}\cup \Omega _{2},}
то звідси випливає
|
∫
∫
Ω
f
(
z
)
d
V
|
<
∫
∫
Ω
|
f
(
z
)
|
d
V
{\displaystyle \left|\int \int _{\Omega }f(z)dV\right|<\int \int _{\Omega }|f(z)|dV}
і зрештою
f
(
z
0
)
<
U
(
z
0
)
.
{\displaystyle f(z_{0})<U(z_{0}).}
Тоді у доведенні, як у випадку субгармонічних функцій зважаючи на строгу нерівність також будемо мати
I
1
(
f
,
r
1
)
<
I
1
(
f
,
r
2
)
.
{\displaystyle I_{1}(f,r_{1})<I_{1}(f,r_{2}).}
Для довільного p нерівність між
|
f
(
z
)
|
p
{\displaystyle |f(z)|^{p}}
і відповідною гармонічною функцією теж має місце. Для
f
|
z
|
p
=
0
{\displaystyle f|z|^{p}=0}
доведення аналогічне попередньому в іншому випадку локально
|
f
(
z
)
|
p
{\displaystyle |f(z)|^{p}}
є модулем однозначної голоморфної функції
(
f
(
z
)
)
p
{\displaystyle (f(z))^{p}}
і можна використати попереднє доведення. Далі аналогічно
I
p
(
f
,
r
1
)
<
I
p
(
f
,
r
2
)
.
{\displaystyle I_{p}(f,r_{1})<I_{p}(f,r_{2}).}
Опуклість прямо випливає із твердження для субгармонічних функцій.
Функція
I
p
(
f
,
r
)
{\displaystyle I_{p}(f,r)}
насправді є навіть логарифмічно опуклою .
Теорему для субгармонічних функцій можна узагальнити на випадок вищих розмірностей:
Нехай функція
f
{\displaystyle f}
є субгармонічною в кулі
B
n
(
0
,
R
)
=
{
x
∈
R
n
:
|
x
|
<
R
}
{\displaystyle B_{n}(0,R)=\{x\in \mathbb {R} ^{n}\,:\,|x|<R\}}
. Введемо функцію
I
f
(
r
)
=
1
σ
∫
S
n
(
0
,
R
)
f
(
x
)
d
σ
,
{\displaystyle I_{f}(r)={\frac {1}{\sigma }}\int _{S_{n}(0,R)}f(x)\,d\sigma ,}
де
S
n
(
0
,
R
)
=
{
x
∈
R
n
:
|
x
|
=
R
}
{\displaystyle S_{n}(0,R)=\{x\in \mathbb {R} ^{n}\,:\,|x|=R\}}
і інтеграл береться по цій сфері, а
σ
{\displaystyle \sigma }
— площа поверхні цієї сфери.
Тоді функція
I
f
(
r
)
{\displaystyle I_{f}(r)}
не спадає при
r
∈
(
0
;
R
)
{\displaystyle r\in (0;R)}
і є опуклою , як функція
log
r
{\displaystyle \log r}
для
n
=
2
{\displaystyle n=2}
і як функція
1
r
n
−
2
{\displaystyle {\frac {1}{r^{n-2}}}}
для
n
=
3
{\displaystyle n=3}
.
Πρивалов И. И., Субгармонические функции, М.—Л., 1937;
Duren, Peter (1970), Theory of Hp -Spaces , Pure and applied mathematics, т. 38, New York: Academic Press