То́ніка — основний тон та акорд тональності від якої він отримує свою назву, центр до якого спрямоване тяжіння усіх гармоній.
Тоніка є основою, вихідним пунктом та завершенням гармонічного процесу, логічним центром гармонічного мислення. Тяжіння до тоніки обумовлюється кількома чинниками — відбором звукоряду, що не містить тритонів; організація ладу за допомогою потрійної пропорції (S—T—D), що сприяє максимальному укріпленню тоніки, а також метрикою, що підкреслює вагомість заключних кадансових моментів.
Поняття тоніки застосовується головним чином для класичної західно-європейської тональної системи, проте може бути розповсюджене і на центральні елементи різних гармонічних систем, в тому числі середньовічних ладів, складних тональних систем музики XX століття тощо.
Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники).(рос.)
