Перейти до вмісту

Українське (Прилуцький район)

Координати: 50°50′21″ пн. ш. 32°53′24″ сх. д. / 50.83917° пн. ш. 32.89000° сх. д. / 50.83917; 32.89000
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Українське.
село Українське
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Прилуцький район Прилуцький район
Тер. громада Талалаївська селищна громада
Код КАТОТТГ UA74080190390074807
Облікова картка Українське. 
Основні дані
Перша згадка 1629
Колишня назва Ярошівка
Населення 670
Площа 3,857 км²
Густота населення 173,71 осіб/км²
Поштовий індекс 17230
Телефонний код +380 4634
Географічні дані
Географічні координати 50°50′21″ пн. ш. 32°53′24″ сх. д. / 50.83917° пн. ш. 32.89000° сх. д. / 50.83917; 32.89000
Середня висота
над рівнем моря 		156 м[1]
Водойми річка Лисогір
Найближча залізнична станція Блотниця
Відстань до
залізничної станції 		9 км
Місцева влада
Адреса ради 17230, село Українське, вулиця Незалежності, 1
Карта
Українське. Карта розташування: Україна
Українське
Українське
Українське. Карта розташування: Чернігівська область
Українське
Українське
Мапа
Мапа

Украї́нське (до 1964 року — Ярошівка) — село в Чернігівській області України, є частиною Талалаївської селищної громади. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на річці Лисогорі, за 21 км від смт Талалаївки та за 9 км від залізничної станції Блотниці. Населення — 670 осіб, площа — 3,857 км².

Біля села розташована частина Українсько-Березівського гідрологічного заказника.

Історія

[ред. | ред. код]

Село вперше згадується під 1629 роком. Пізніше воно входило до Красноколядинської сотні Прилуцького полку Гетьманщини, було вільним військовим селом «до ратуші Прилуцької прислушаюче». 1666 року в селі було 21 господарств селян, з них 5 господарств орали «на 4-х волах», 16 господарств — «на 2-х волах»; крім того в селі налічувалось 6 «безпашенных бобылей»; козаки не показані[2].

У кінці XVII століття гетьман Іван Мазепа віддав його «дворянину своєму» Роману Висоцькому, який згодом висвятився в попи і залишив Прилуччину. Гетьман передав село бунчуковому товаришу Андрію Дмитровичу Горленку. Відібрану у 1708 році Ярошівку А. Горленко знову одержав через рік і володів нею, отримавши універсали гетьманів Івана Скоропадського у 1709 році і Данила Апостола у 1727 році, до 1737 року, коли її знову в нього відібрали. У тому ж році в селі налічувалось 102 господарства селян, 17 господарств козаків (6 виборних , 11 підпомічників) та 2 козачих підсусідки. Лише 1744 року Ярошівка була остаточно затверджена за А. Д. Горленком царською грамотою. Після смерті А. Д. Горленка у 1756 році село дісталося трьом його синам: полтавському полковнику Андрію, іваницькому підкоморію Грицьку та ротмістру Павлу (інші два його сини — Яким і Михайло — постриглися в ченці).

1780 року в селі було 156 дворів (246 хат) та 4 бездворові хати селян, 15 дворів (37 хат) козаків; власниками селян були: Андрій Андрійович — 51 двір (91 хата), Григорій Андрійович — 59 дворів (89 хат) та сини померлого Павла Андрійовича — Андрій та Василь — 46 дворів (66 хат). Нова дерев'яна Покровська[3][4] церква була побудована Горленками і козаками села у 1783 році замість старої (перша церква існувала до 1666 року).

Є на мапі 1787 року.[5]

З ліквідацією полкового устрою у 1782 році село відійшло до Роменського повіту Чернігівського намісництва, а у 1796 році до Прилуцького повіту Малоросійської, з 1802 року Полтавської губернії. 1797 року у селі налічувалось 885 душ чоловічої статі податкового населення.

За даними на 1859 рік у селі мешкало 1842 особи (855 чоловічої статі та 987 — жіночої), налічувалось 364 дворових господарств, існували православна церква та 4 заводи[6].

Власниками селян до 1860-х років були нащадки Андрія Дмитровича Горленка. Згідно з реформою 1861 року в Ярошівці було утворене Волосне правління тимчасовозобов'язаних селян, якому підпорядковано 9 сільських громад (822 ревізійні душі). Козаки села підлягали Никонівському Волосному правлінню відомства Палати державного майна. Після реорганізації волостей Ярошівка увійшла спочатку до Бережівської волості (1867—1874), пізніше — до Блотницької волості (1874—1923) 1-го стану.

Станом на 1885 рік у селі мешкало 2160 осіб, налічувалось 332 дворових господарства, існували православна церква, школа, 4 постоялих двори, 2 постоялих будинки, 4 лавки, базари по неділях, 23 вітряних млини та маслобійний завод[7]. 1886 року було 2 двори селян казенних, 321 двір селян-власників, які входили до 9 сільських громад (І. М. Скоропадського, B. Горленка, Орловського, Є. Миницького, М. Горленкової, А. Горленка, C. Трифанівського, П. Зоца, А. Козловського), 53 двори козаків, 11 дворів міщан та інші, 410 хат, 2127 жителів; діяли: дерев'яна церква, земське початкове однокласне училище, засноване у 1863 році, у віданні земства — з 1872 року, 4 заїжджі двори, 2 шинки, 4 крамниці, базар щопонеділка, 2 ярмарки (в 10-ту п'ятницю та на 3-й день по Великодню), 23 вітряки, олійниця.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2421 особи (1186 чоловічої статі та 1235 — жіночої), з яких 2300 — православної віри[8].

1910 року у селі налічувалось 497 господарств, 2891 житель.

У складі СРСР

[ред. | ред. код]

Радянську владу вперше ненадовго встановлено у січні 1918 року. Партійну і комсомольську організації створено в 1920 році. Під час утворення округів у 1923 році село відійшло до Роменськоі округи УСРР.

На фронтах німецько-радянської війни воювали 468 жителів села, з них 225 нагороджені орденами й медалями СРСР, 274 чоловіка загинули. У 1968 році споруджено надгробок на братській могилі вояків, які загинули у 1943 році в бою при відвоюванні села.

Після 1945 року до села було приєднано хутір Довжок[9].

1961 року село було радіофіковане, у 1968 році — електрифіковане. Станом на початок 1970-х років в селі було 524 двори, мешкав 1481 чоловік. На території села була розміщена центральна садиба колгоспу імені Кутузова, за яким було закріплено 2930 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2594 га орної землі. Господарство вирощувало зернові й технічні культури; було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Працювали механічний млин і пилорама. На той час працювали восьмирічна школа, в якій навчалося 172 учня і працювали 17 учителів, клуб, бібліотека (10 тисяч примірників), фельдшерсько-акушерський пункт, два профілакторія, відділення зв'язку, АТС, кіноустановка. У 1980 році прокладено водогін.

У 1988 році в селі мешкало 846 жителів.

У складі України

[ред. | ред. код]

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 325 дворів, 749 жителя.

До 2020 року було центром сільської ради.

Відомі уродженці

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Погода в селі Українському. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 травня 2008.
  2. ↑ Переписні книги 1666 року. Київ, 1933.
  3. ↑ Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  4. ↑ Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн..1, ст. 119, 549, 644 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 5 грудня 2021.
  5. ↑ Карта частей Киевского, Черниговского и других наместничеств 1787 года. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  6. ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | [Вып.] 33 : Полтавская губерния. - 1862. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
  7. ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  8. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-178. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  9. ↑ Немецкие военные карты второй мировой войны онлайн. Европейская часть СССР. Трехкилометровка. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українське_(Прилуцький_район)&oldid=44222542