Матчі Групи 4 чемпіонату світу з футболу 1966 відбувалися з 12 по 20 липня 1966 року. Учасниками змагання в групі були збірні Чилі, СРСР, Італії і КНДР. Переможцями групи стали радянські футболісти, а другим учасником стадії плей-оф з Групи 4 неочікувано став дебютант світових першостей збірна КНДР[1].
Рядянські футболісти змогли конвертувати свою ігрову перевагу у забитий гол на початку другої третини гри, коли Едуард Малофєєв замкнув на ближній стійці простріл від Анатолія Банішевського. Суперники не встигли оговтатися від пропущеного гола, як за декілька хвилин вже сам Банішевський подвоїв перевагу команди СРСР, пробивши головою після навісу зі штрафного від Ігора Численка. Остаточний рахунок гру було встановлено за дві хвилини до її завершення, коли Малофєєв відкрився під передачу від Йожефа Сабо, прийняв м'яч на груди і вдруге за гру вразив ворота азійської команди[2].
Удруге поспіль жереб звів у фінальній частині чемпіонату світу в одній групі збірні Італії і Чилі. На відміну від сумнозвісної «Битви в Сантьяго» на попередній світовій першості, ця зустріч команд відбулася без бійок і особливих грубощів. Початок гри проходив за сценарієм італійців — спочатку удар Паоло Барізона захиснику чилійців вдалося винести лише з лінії ворот, а невдовзі той же Барізон не зміг переграти голкіпера Хуана Олівареса після виходу один-на-один. Утім в останньому епізоді першим на підбиранні виявився Сандро Маццола, який у підкаті спрямував м'яч у ворота чилійців. Повівши таким чиному у рахунку вже на 8-й хвилині гри, збірна Італії сконцентрувалася на захисті власних воріт. Навіть опинившись у більшості внаслідок вилучення Армандо Тобара після години гри, європейська команда не йшла великими силами в напад, задовільняючись мінімальною перевагою. Утім наприкінці гри Італія все ж подвоїла рахунок, коли на 88-й хвилині все той же Барізон вразив ворота суперників ударом у верхній кут з-поза меж карного майданчика[2].
Більшу частину матчу гру вели фаворити протистояння чилійці. Свою перевагу їм вдалося трансформувати у забитий гол лише на 26-й хвилині, коли Рубен Маркос реалізував ненальті, призначений за порушення правил з боку Пак Син Чжіна. Однак подальші атаки південноамериканців успіху не мали, а чим ближче до завершення гри, тим очевиднішою ставала перевага азійської команди у витравалості і фізичній підготовці. Північнокорейці влаштували штурм воріт чилійської збірної, який врешті-решт приніс результат на 88-й хвилині, коли м'яч після виносу чилійським захисником опинився у Пак Син Чжіна, який ударом з межі карного майданчика відновив рівновагу і встановив остаточний рахунок гри[2].
Перед початком турніру саме команди СРСР та Італії вважалися фаворитами змагання у групі і підтвердили цей статус перемогами в іграх першого раунду. Тож в очній грі другого раунду жодна з команд не бажала ризикувати, і матч проходив за великим рахунком без моментів доки радянському нападнику Ігору Численку не вдався звільнитися від опіки Джачінто Факкетті і завдати точний удар у дальній верхній кут воріт італійців. Пропустивши гол, італійці активізувалися, створивши декілька моментів біля воріт збірної СРСР, найгостріший з яких завершився потужним ударом головою від Еціо Паскутті, який Льву Яшину вдалося відбити, зберігши таким чином мінімальну перевагу радянської команди[2].
Фаворитом протистояння вважалася збірна Італії, якій до того ж було достатньо нічиєї аби вийти до стадії плей-оф. Утім азійці успішно захищалися, а на 34-й хвилині важку травму коліна отримав капітан італійців Джакомо Бульгареллі, що за відсутності права на заміну гравця залишило європейську команду у меншості. За вісім хвилин ситуація для італійців ще ускладнилася, коли Пак Ду Ік увірвався у їх карний майданчик і переграв Енріко Альбертозі, відкривши рахунок гри. Тепер дворазовим чемпіонам світу потрібно було забивати аби продовжити боротьбу на турнірі. Утім їх атакам бракувало гостроти, натомість по ходу другого тайму корейська команда мала низку можливостей збільшити свою перевагу, якими, однак, також не скористалася. Тож гра завершилася з мінімальною перевагою на користь футболістів з КНДР, і саме вони сенсаційно стали учасниками стадії плей-оф[2].
Здобувши перемоги в обох попередніх іграх групового етапу, збірна СРСР гарантувала собі місце у чвертьфіналі, тож її тренерський штаб провів ротацію складу, випустивши на гру з чилійцями гравців, що до того були у запасі команди. Утім навіть резервний склад радянської збірної виявився не по силах південноамериканцям. Вже з 28-ї хвилини їм довелося відігруватися після гола Валерія Поркуяна, який зіграв на добиванні. Щоправда їм це вдалося вже за чотири хвилини завдяки голу Рубена Маркоса. Нічийний рахунок тримався до 85-ї хвилини, коли все тому ж Поркуяну вдалося перекинути Хуана Олівареса, принісши команді СРСР перемогу у третій грі поспіль. Дубль київського динамівця у цій грі, яка була його дебютом у збірній, змусив тренерів команди у подальшому надавати саме Поркуяну перевагу над московським спартаківцем Галімзяном Хусаїновим на позиції лівого флангового нападника в основному складі[2].
СРСР
Північна Корея
Італія
Чилі
