Ян Оссолінський (пом. 1504)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Ян Оссолінський.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Оссолінський.
Ян Оссолінський
пол. Jan Ossoliński
Ян Оссолінський
Родовий герб Топор
Підкоморій люблінський
1504 — 1504
Монарх: Олександр Ягеллончик
Попередник: Отто Пілецький[pl]
Наступник: Станіслав Літвос Казановський[pl]
Маршалок королівського двору
1504 — 1504
Попередник: Станіслав Лянцкоронський
Наступник: Януш Свєрчовський
 
Народження: 15 століття
Смерть: 1504[1]
Країна: Корона Королівства Польського
Рід: Оссолінські
Батько: Анджей із Оссоліна та Балицівd
Мати: Катажина з Праведників
Шлюб: Анна Жешовська
Діти: Анджей, Ян, Станіслав, Якуб

Ян Оссолінський гербу Топор (пом. 1504) — державний діяч, дипломат Королівства Польського, підкоморій люблінський (1504), надвірний маршалок (1504).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ян Оссолінський був найстаршим сином Анджея з Оссоліна та Балиців[pl] і його дружини Катажини, доньки судді земського люблінського Міколая з Праведників. Мав 4 братів і 1 сестру.

Разом із братами успадкував від батька позичку королю на суму 3 000 угорських флоринів. У зв'язку з цим Ян часто контактував із Казимиром Ягеллончиком і Яном Ольбрахтом, а також численними поручителями цього боргу. 1497 року став придворним короля Яна Ольбрахта, також опікуном дітей померлого Яна Кміти Собєнського з Вішьніча. Цього ж року брав участь у військовому поході короля до Молдавії, під час якого в обозі під Сучавою отримав маєтки на Підляшші, конфісковані у шляхти за неприбуття до посполитого рушення[2].

Від короля Олександра Ягеллончика 1502 року отримав експектативу на уряд стольника сандомирського. Від імені короля 1503 року позичав для нього гроші в Яна Конінського з Якубовиців[3]. 1503 року отримав експектативу на посаду краківського бурґграфа. Часто виступав як королівський комісар під час вирішення різних спірних питань[2].

1504 року став підкоморієм люблінським[4]. У липні цього ж року згадується в документах як маршалок королівського двору, надвірний маршалок при королеві Олександрові. Ймовірно, тимчасово виконував маршалківські функції під час неприсутності біля короля тодішнього маршалка Яна Рабштинського з Тенчина[5]. У цей же час відбув у посольство до молдавського воєводи Богдана III, де також вів переговори з угорськими послами та боярами Нижньої Волощини. Повернувся до Польщі восени[2].

Помер на рубежі осені/зими того ж року[6].

Маєтності

[ред. | ред. код]

Батько передав Янові Оссолінському ще за життя балицький маєток[2]. 1488 року брати здійснили розподіл спадщини. Ян, як найстарший син, отримав Балиці, Бурув, Щиґлиці, Абрамовиці (частина м. Люблін), Басоню, частину Моравиці та Балтова[2]. Цього ж року коштом позички 3000 флоринів, успадкованої від батька, він орендував Люблінський замок у короля Казимира IV Ягеллончика[7]. Мешкав у замку Оссолінських у Моравиці біля Кракова. Протягом 1498—1504 років брав участь у забезпеченні оплати праці священника та був покровителем місцевого костелу[2].

Протягом 1489—1495 років тримав у заставі за 550 угорських флоринів Ботурзин (тепер частина Іґоломії), а 1491 року канонік краківський Ян Жешовський продав за 2000 угорських флоринів це село Янові Оссолінському[8]. 1496 року заставив Абрамовиці з двором Пйотрові Пшонці з Бабіна за 250 флоринів[9]. 1497 року король записав дружині Оссолінського 200 гривень на Вільколазі (тепер — 3 села у гміні Вільколаз) на Люблінщині[2].

1501 року Ян Оссолінський уклав договір Яном Коморовським щодо маєтностей орявських. 12 лютого 1502 року підтверджений Олександром Ягеллончиком виданий раніше документ Яна Ольбрахта, яким Ян, Анджей, Прокоп[pl] і Павел[pl] Оссолінські зреклися прав до маєтку Орява на користь Яна Коморовського з Живця[10]. 1502 року Оссолінський отримав річну ренту від краківських ремісників, а 1503 року — довічно королівську стацію в Тшемешно. Він також мав певні суми під заставу королівських земель на Люблінщині (Сероцьк та Лешковиці)[2].

Проте, попри значні статки, Оссолінський наприкінці життя мав серйозні фінансові проблеми та позичив у одного з найбагатших купців, краківського райці Северина Бетмана велику суму під заставу галицьких маєтків, яку не зміг повернути[2]. Наприкінці життя більшість його великого маєтку була заставлена[11][12][13][14].

Сім'я

[ред. | ред. код]

1488 року в Кракові одружився з Анною Жешовською (пом. 1508) — донькою Яна Жешовського (пом. 1477/8), каштеляна перемишльського, кузиною єпископа краківського Яна Жешовського[pl]. Подружжя мало 4 синів:

  • Анджея — дідича Балтова, Бурова, Шимановиців;
  • Яна — дідича Балтова, Шимановиців;
  • Станіслава — дідича Абрамовиців, Срочкова;
  • Якуба — дідича Абрамовиців, Срочкова.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в г д е ж и к Franciszek Sikora, Jan Ossoliński h. Topór. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  3. ↑ Jacek Chachaj, Abramowice od XIV do pocz. XVII wieku, [w:] Lublin Historia dzielnic: W 700 rocznicę lokacji miasta: Abramowice, Głusk, Dominów, Lublin, Ad Astra, 2017, s. 18.
  4. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. IV: Małopolska (Województwa krakowskie, sandomierskie i lubelskie), Zeszyt 4: Urzędnicy województwa lubelskiego XVI—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego, oprac. Witold Kłaczewski i Wacław Urban; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii, Kórnik, Biblioteka Kórnicka, 1991, s. 38.
  5. ↑ Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 86.
  6. ↑ Jacek Chachaj, Abramowice od XIV do pocz. XVII wieku, [w:] Lublin Historia dzielnic: W 700 rocznicę lokacji miasta: Abramowice, Głusk, Dominów, Lublin, Ad Astra, 2017, s. 18.
  7. ↑ Lublin zamek i starostwo. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  8. ↑ Boturzyn. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  9. ↑ Abramowice. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.
  10. ↑ Dokument króla Aleksandra Jagiellończyka odnoszący się do dóbr Orawa. Muzeum Narodowe w Kielcach.
  11. ↑ Jacek Chachaj, Abramowice od XIV do pocz. XVII wieku, [w:] Lublin Historia dzielnic: W 700 rocznicę lokacji miasta: Abramowice, Głusk, Dominów, Lublin, Ad Astra, 2017, s. 9.
  12. ↑ Zdzisław Noga, Osadnictwo i stosunki własnościowe w XVI—XVIII wieku, [w:] Natura i Kultura w Krajobrazie Jury, t. 5: Osadnictwo i krajobraz od schyłku Średniowiecza po współczesność. Praca zbiorowa, pod. red. Zdzisława Nogi, Kraków, Zarząd Zespołu Jurajskich Parków Krajobrazowych, 1997, s. 36.
  13. ↑ Michał Rożek, Wzorem magnatów i szlachty posiadali bogaci krakowscy. Dziennik Polski. 29.11.2003.
  14. ↑ Balice. Słownik historyczno-geagraficzny ziem polskich w średniowieczu: Edycja elektroniczna.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Franciszek Sikora, Ossoliński Jan (zm. 1504), [w:] Polski Słownik Biograficzny, T. 24 Olszamkowski Bolesław — Padlewski Zygmunt, Wrocław, Zakład Narodowy im. Ossolińskich — Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979, s. 401—402.
  • Stanisław Kazimierz Kossakowski, Monografie historyczno-genelogiczne niektórych rodzin polskich, Tom 2, Warszawa, 1860, s. 112.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ян_Оссолінський_(пом._1504)&oldid=43631253