76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року

76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року
76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року у музеї Суоменлінна у Хельсінкі
Тип	Польова гармата
Походження	Російська імперія
Історія використання
На озброєнні	1903-1945
Оператори	Російська імперія УНР, Українська держава РРФСР СРСР та інші.
Війни	Російсько-японська війна Перша світова війна Громадянська війна в Росії Українсько-радянська війна Друга світова війна (модернізовані варіанти) та інші.
Історія виробництва
Розробник	Л.А. Бішлягер, К.М. Соколовський, К.І. Липницький.
Виробник	Путиловський, Обуховський, Пермський заводи та інші підприємства
Виготовлення	1903-1931
Виготовлена кількість	більше 15000
Характеристики
Вага	бойова: 1092 кг похідна: 2017 кг
Довжина	30 калібрів
Снаряд	шрапнель або граната 6,5 кг
Калібр	76,2 мм
Підвищення	від -6° до 16°
Траверс	5°
Темп вогню	10-12 пострілів на хвилину
Дульна швидкість	588 м/с
Дальність вогню
Ефективна	6,4 км
Максимальна	8,5 км
76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року у Вікісховищі

76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року — легка польова артилерійська гармата калібру 76,2 мм (3 дюйми), що вироблялася в Російській імперії та СРСР. Активно використовувалася у російсько-японській війні, Першій світовій війні, Українсько-радянській війні, Громадянській війні в Росії та інших збройних конфліктах за участі держав, що входили до Російської імперії. Модернізовані варіанти цієї гармати використовувалися на початку Другої світової війни.

Історія створення

Тактико-технічні вимоги

В кінці XIX ст. в артилерії ряду країн з'явилися патронні гармати з високою початковою швидкістю пострілу, лафети мали противідкатні пристрої, що забезпечували відкат дула по осі його каналу. У російському флоті такі гармати були прийняті ще 1891 року, зокрема 75-мм гармати Кане у 50 калібрів.

У польовій артилерії російської імператорської армії застосовувалися застарілі зразки озброєння. Головне артилерійське управління інтенсивно проводило випробування патронних гармат зарубіжних фірм. У 1892—1894 були випробувані скорострільні 61-мм та 75-мм гармати Норденфельда, 60-мм та 80-мм гармати Грюзона, 75-мм гармата Сен-Шамона. У вересні 1896 була випробувана польова патронна гармата російського Олександрівського заводу. В результаті, у грудні 1896 року головне артилерійське управління розробило тактико-технічні вимоги до польової скорострільної гармати, калібр якої мав бути 3 дюйми (76,2 мм), кут вертикального наведення від -5 до 17°. Маса дула не більше 393 кг, маса системи у бойовому стані — 983 кг, у похідному стані — 1900 кг. Маса снаряду близько 6,35 кг, початкова швидкість — 548,6 м/с. В комплектацію повинні були входити передок та зарядник ящик.

3-дюймова гармата зразка 1900 року

Російські Обухівський, Олександрівський, Путилівський, Металічний заводи та зарубіжні фірми Крупа, Шатільон-Камантрі, Шнейдера та Максима отримали пропозицію виготовити відповідний прототип гармати. У 1897—1898 11 прототипів гармат були отримані після чого почалися усебічні випробування стрільбою та перевезенням на відстань 600 км. Найкращою була визнана система Путилівського заводу, у конструкції якої були використані деякі елементи французької гармати Кане. 9 лютого 1900 року гармата була прийнята на озброєння як «Тридюймова польова гармата зразка 1900 року».

Подальші розробки та прийняття на озброєння гармати зразка 1902 року

76-мм гармата зразка 1900 року була набагато кращою ніж польова гармата 1877 року, проте у її конструкції використовувалась низка застарілих елементів. Тому пошук оптимальної конструкції продовжувався і 1900 року головне артилерійську управління отримало для випробувань нові системи польових скорострільних гармат фірм Крупа, Сен-Шамона, Шнейдера та Путилівського заводу. Усі ці системи мали гідравлічне гальмо відкату та пружинний накатник. 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року, відома як «тридюймовка», була розроблена на Путіловському заводі у Санкт-Петербурзі конструкторами Л. А. Бішлягером, К. М. Соколовським та К. І. Липницьким з урахуванням досвіду виробництва та експлуатації першої гармати даного калібру. 16 січня 1901 року імператор розпорядився замовити у Путиловського заводу 12 гармат з новими лафетами для перевірки їх у військах. Результати виявилися не вповні задовільними, тому довелося ще раз змінити конструкцію лафету. Після нових випробувань у військах 3 березня 1903 року гармату було прийнято на озброєння як «3-дюймова гармата зразка 1902 року» — тридюймівку.

Опис

Для свого часу ця гармата мала багато корисних нововведень у своїй конструкції. До їх числа входили противідкатні пристрої, механізми наведення по горизонту та куту піднесення, прецизійні приціли для ведення вогню з закритих позицій та прямою наводкою, двотатктний поршневий затвор, що легко відкривається, унітарне заряджання.

Для спрощення серійного виробництва у конструкції гармати мінімально використовувалися високолеговані марки сталі, в основному гармата була зроблена з дешевих низьколегованих та вуглеродистих сталей.

Набої до гармати включали в себе осколкові снаряди, шрапнель та картеч. Існували також спеціалізовані види боєприпасів — димові, запалювальні та хімічні.

Балістика та внутрішній устрій дула цієї тридюймовки були аналогічними гарматі зразка 1900 року. Цапфи та цапфенне кільце були відсутніми. Дуло зчіплювалося з люлькою за допомогою «бороди» та двох спрямовуючих захватів. Гармата мала чудові балістичні характеристики. За маси гранати 6,5 кг та початкової швидкості 588 м/с дальність вогню досягала 6200 м куті підвищення 16° (максимальний для гармати на польовому лафеті) або 8540 м при куті підвищення 30°. З великих кутів підвищення дальність зростала незначно, наприклад при 40° вона становила 8760 м, тобто підвищувалася усього на 220 м при різкому зростанні відхилення снаряду (бокове та за дальністю).

Лафет мав принципово нову конструкцію для російських сухопутних гармат — відкат відбувався по осі каналу. Противідкатні пристрої розміщалися у люльці під дулом. Після пострілу циліндр гідравлічного гальма відкату переміщався разом з дулом. Пружини відкатника надягнуті на циліндр гальма відкату. Підйомний та поворотний механізми гвинтового типу. Вісь лафету виготовлялася зі сталі, а колеса — з дерева. Гармата перевозилися шістьма конями.

Порівняння з аналогами

Загалом 76,2-мм гармата мала найкращі балістичні характеристики та переважала германську та австро-угорську гармати, проте на практиці ці переваги нівелювалися важкістю управління вогнем на дистанціях понад 5 км та меншою кількістю куль у шрапнельному снаряді (260 замість 315 у австро-угорській 8-см польовій гарматі М.5).

Держава, калібр та рік прийняття гармати на озброєння	Вага системи у бойовому положенні, кг	Вага системи у похідному положенні, кг	Вага снаряду, кг	Вага розривного заряду, кг	Кількість куль у шрапнелі	Початкова швидкість, м/с	Найбільша дальність, км	Ефективна дальність шрапнеллю, км	Кут підняття дула, градуси
Російська 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року	1092	2017	6,5	0,78	260	588	8,5	6,2	-6 +16
Російська 76-мм гірська гармата зразка 1909 року	624	1236	6,5	0,78	260	381	7,0	7,0	-10 +35
Французька 75-мм польова гармата зразка 1897 року	1160	1885	7,25	0,84	260	530	8,6	6,7	-5 +14
Французька 65-мм гірська гармата зразка 1906 року	390	-	3,81	0,5	?	330	5,0	5,0	-9 +35
Германська 77-мм польова гармата зразка 1896 року (нової конструкції)	1020	1910	6,85	0,2	300	465	7,8	5,3	-12 +16
Австро-Угорська 8-см польова гармата М.5	1050	1940	6,68	0,22	315	500	7,0	6,3	-7,5 +18
Австро-угорська 7-см гірська гармата М.99	315	-	4,68	0,7	216	310	4,8	3,9	-10 +26
Британська 15-фунтова (BLC) 76,2-мм польова гармата	1441	?	6,35	?	?	485	5,26	?	-9 +16
Американська 3-дюймова польова гармата М1902	1140	?	6,8	?	?	520	7,8	5,5	-5 +15

Скорострільність всіх вищенаведених гармат досягала 10 і більше пострілів на хвилину.

Посилання

• Барсуков Е. З. Артиллерия русской армии (1900—1917 гг.) [Архівовано 20 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Ядро, шрапнель, снаряд [Архівовано 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• ЗНАМЕНИТА ТРИДЮЙМОВКА