Перейти до вмісту

Вояджер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Voyager (програма))
Див. також: Вояджер-1
Див. також: Вояджер-2
Частина серії про
Космічну програму США[en]
Програми польотів людини в космос
Програми роботизованих космічних польотів
Загін астронавтів НАСА[en]
Космодроми
Східний хребет[en]
Космічні ракети-носії[en]
Національна космічна безпека
Цивільний космос
Комерційна космічна галузь
Космічний зонд «Вояджер»(«Voyager»).

«Вояджер» (Voyager) — американська наукова програма, у рамках якої було розроблено, а в 1997 році ракетами-носіями типу «Титан-3E» запущено два міжзоряні зонди, «Вояджер-1» і «Вояджер-2». Вдале взаємне розташування планет-гігантів дало змогу відправити дослідні зонди до двох газових гігантів, Юпітера й Сатурна, з можливістю відвідати також крижані гіганти, Уран й Нептун. Після того як «Вояджер-1» успішно пролетів повз Сатурн і його супутник Титан, було вирішено відправити «Вояджер-2» до Урана й Нептуна[1].

Після завершення прольоту повз планети було вирішено подовжити програму роботу зондів і досліджувати за їх допомогою зовнішні регіони Сонячної системи та міжзоряного середовища. 25 серпня 2012 року дані з «Вояджера-1» показали, що він увійшов у міжзоряне середовище[2]; 5 листопада 2019 року його також досяг «Вояджер-2»[3]. 4 листопада 2019 року вчені повідомили, що 5 листопада 2018 року «Вояджер-2» офіційно досяг області космічного простору, де вплив сонячного вітру припинився. У серпні 2018 року НАСА на основі даних, отриманих космічним апаратом New Horizons, підтвердило існування «водневої стіни» на зовнішніх краях Сонячної системи, яка була вперше виявлена ще в 1992 році двома космічними апаратами «Вояджер»[4][5][6].

Станом на 2024 рік «Вояджери» продовжували працювати поза межами геліосфери у міжзоряному просторі. «Вояджер-1» рухається зі швидкістю 61 198 км/год, або 17 км/с відносно Сонця. Станом на 25 травня 2024 року, він перебуває на відстані 24 475 900 000 км від Сонця[7], віддалившись на відстань 162 а. о. (24,2 млрд км)[8]. Станом на 25 травня 2024 року, «Вояджер-2» рухається зі швидкістю 55 347 км/год, або 15 км/с відносно Сонця і перебуває на відстані 20 439 100 000 км від Сонця[9], віддалившись на відстань 136,627 а. о. (20,4 млрд км)[8].

Обидва «Вояджери» — єдині на сьогодні об'єкти, створені людиною, які вийшли в міжзоряний простір, і цей рекорд вони утримуватимуть щонайменше до 2040-х років. «Вояджер-1» є найвіддаленішим від Землі об'єктом, створеним людиною[10].

Історія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Grand Tour (програма)
Графік залежності геліоцентричної швидкості «Вояджера-2» від його відстані до Сонця, який ілюструє, як гравітаційні маневри навколо Юпітера, Сатурна та Урана впливають на прискорення космічного апарата. Щоб здійснити спостереження Тритона, «Вояджер-2» пройшов над північним полюсом Нептуна, через що він вийшов із площини екліптики, а швидкість його віддалення від Сонця зменшилася[11].

Програма Mariner Jupiter-Saturn

[ред. | ред. код]

«Вояджер» здійснив те, чого ніхто не передбачав, побачив те, чого ніхто не очікував, і обіцяє пережити своїх винахідників. Він, як велика картина або незмінна установа, набув власного існування, долі, непідвладної розумінню його творців (Стівен Пайн[en][12]).

Космічні зонди «Вояджер» спершу задумувалися як частина великої космічної подорожі, яка передбачала відвідування зовнішніх планет Сонячної системи. Ця подорож планувалася на кінець 1960-х — початок 1970-х років; її метою було дослідження Юпітера, Сатурна, його супутника Титана, Урана, Нептуна та Плутона.

Ідея місії спиралася на програму «Гранд-тур», розроблену в 1964 році аерокосмічним інженером Лабораторії реактивного руху НАСА Гері Фландро[en]. Своєю чергою, ця програма використовувала рідкісне взаємне розташування планет, яке трапляється лише раз на 175 років[13][14]. Це розташування дало апарату змогу досягти всіх зовнішніх планет Сонячної системи за рахунок гравітаційних маневрів.

Місія передбачала запуск кількох пар зондів. У 1966 році її схвалила Лабораторія реактивного руху НАСА, і почалася робота над нею. Однак у грудні 1971 року місія «Гранд Тур» була скасована, оскільки призначене для неї фінансування було перенаправлено на програму «Спейс Шаттл»[15].

У 1972 році було запропоновано програму меншого масштабу: відвідування чотирьох планет двома однаковими космічними апаратами. Планувалося використовувати космічні апарати, які належали до програми «Марінер» і спочатку мали називатися «Марінер-11» і «Марінер-12»[16]. Щоб мінімізувати тривалість польоту до Сатурна, планувалося застосувати техніку гравітаційного прискорення, ефективність якої успішно продемонстрував зонд «Марінер-10»: апарати мали суттєво пришвидшитися за рахунок маневрування в гравітаційному полі проміжної планети[17].

Згодом ці два космічні апарати виділили в окрему програму під назвою Mariner Jupiter-Saturn (MJS) також Mariner Jupiter-Saturn-Uranus (MJSU)[18] — частину програми «Марінер». Але пізніше її перейменували, оскільки було вирішено, що конструкція двох космічних зондів настільки просунулася порівняно з апаратами сімейства «Марінер», що програма заслуговує на окрему назву[19].

Зонди програми «Вояджер»

[ред. | ред. код]
Інтерактивна тривимірна модель космічного корабля «Вояджер».

4 березня 1977 року НАСА оголосило конкурс на перейменування місії, вважаючи, що її наявна назва втратила актуальність, адже вона суттєво відрізнялася від попередніх місій «Марінер». Було обрано нову назву — «Вояджер», яка містила алюзію на пропозицію Вільяма Пікерінга, що запропонував назву «Навігатор». Оскільки назва змінилася незадовго до запуску, зонди часто продовжували називати «Марінер-11» і «Марінер-12», а іноді навіть «Вояджер-11» і «Вояджер-12»[20].

Було визначено дві траєкторії польоту:

  • JST — до Юпітера й Сатурна із прольотом повз Титан;
  • JSX — план на випадок непередбачених обставин.

Основною ціллю варіанту JST був проліт повз Титан, а JSX давав змогу адаптувати план місії до можливих змін: якщо JST виявиться успішним, політ за варіантом JSX можна було б продовжити як Гранд-тур, тобто направити його до крижаних гігантів, а в разі невдачі зберігалася можливість перенаправити другий зонд на повторну спробу прольоту повз Титан за рахунок відмови від Гранд-туру[21]. Другий зонд, який після перейменування місії дістав назву «Вояджер-2», слідував за траєкторією JSX і мав можливість продовжити політ до Урана й Нептуна. Після того як «Вояджер-1» завершив виконання своїх основних задач на Сатурні, місію «Вояджер-2» було подовжено, що дало йому змогу відхилитися від початково запланованої траєкторії JST і пролетіти повз Уран і Нептун[22].

Зонди планувалося запустити в серпні або вересні 1977 року. Їхньою головною задачею було порівняння фізичних характеристик Юпітера й Сатурна, як-от атмосфери, магнітні поля, наявність частинок у навколишньому середовищі, системи кілець і супутники. Після прольоту зонди мали передати на Землю життєво важливі дані, отримані за допомогою магнітометрів, спектрометрів та інших інструментів для виявлення міжзоряного, сонячного та космічного випромінювання. Розрахована тривалість роботи їхніх радіоізотопних термоелектричних генераторів (рітегів), упродовж якої буде можливий зв'язок із ними, — приблизно десять років. Після виконання своїх основних задач зонди мали продовжувати дрейф у міжзоряному просторі[23].

Першим був запущений «Вояджер-2». Його траєкторія була прокладена так, щоб уможливити проліт повз Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. «Вояджер-1» злетів другим, але летів коротшою траєкторією, прокладеною для забезпечення оптимального прольоту повз супутник Сатурна Титан[24]: у той час було відомо, що він досить великий і має щільну атмосферу. Унаслідок цього прольоту «Вояджер-1» вийшов із площини екліптики, через що завершив свою планетарну наукову місію[25]. Якби «Вояджеру-1» не вдалося пролетіти повз Титан, траєкторію «Вояджера-2» можна було б змінити так, щоб дослідити Титан — але за рахунок відмови від прольоту повз Уран і Нептун[26]. Траєкторія «Вояджера-1» не дозволяла йому відвідати Уран і Нептун, але від Сатурна він міг би продовжити шлях до Плутона, не досліджуючи Титан[27].

У 1990-х роках «Вояджер-1» обігнав повільніші міжзоряні зонди «Піонер-10» і «Піонер-11» і став найвіддаленішим від Землі об'єктом, створеним людиною; в осяжному майбутньому він утримуватиме цей рекорд. Зонд New Horizons мав вищу швидкість під час запуску, ніж «Вояджер-1», але він рухається повільніше, оскільки «Вояджер-1» додатково розігнався за рахунок гравітаційних маневрів під час прольоту повз Юпітер і Сатурн. Цікаво, що «Вояджер-1» і «Піонер-10» є найвіддаленішими один від одного об'єктами, створеними людиною, адже вони рухаються в майже протилежних напрямках від Сонячної системи.

У грудні 2004 року «Вояджер-1» перетнув межу ударної хвилі, де сонячний вітер сповільнюється до дозвукової швидкості, і увійшов у геліосферу, де сонячний вітер унаслідок взаємодії з міжзоряним середовищем стискається і стає турбулентним. 10 грудня 2007 року межі ударної хвилі досяг і «Вояджер-2» — приблизно на 1,6 млрд км ближче до Сонця, ніж «Вояджер-1»; це вказує на те, що Сонячна система є асиметричною[28].

У 2010 році «Вояджер-1» повідомив, що швидкість сонячного вітру назовні від Сонця впала до нуля, і вчені передбачили, що він наближається до міжзоряного простору[29]. У 2011 році дані з «Вояджерів» визначили, що геліосфера не є однорідною: вона заповнена гігантськими магнітними бульбашками, які, за теорією, утворюються, коли магнітне поле Сонця викривляється на краю Сонячної системи[30].

У червні 2012 року вчені НАСА повідомили, що «Вояджер-1» був дуже близький до виходу в міжзоряний простір: на це вказувало різке збільшення кількості високоенергетичних частинок з-поза меж Сонячної системи[31][32]. У вересні 2013 року НАСА оголосило, що 25 серпня 2012 року «Вояджер-1» вийшов із геліосфери, ставши першим космічним апаратом, який вийшов у міжзоряний простір[33][34][35].

Станом на 2017 рік обидва «Вояджери» продовжують моніторинг умов у зовнішніх областях Сонячної системи[36]. Очікується, що вони зможуть працювати з науковими приладами до 2020 року, але зменшення потужності вимагатиме поступової деактивації їхніх приладів. Приблизно у 2025 році енергії вже не буде достатньо для роботи жодних наукових інструментів.

У липні 2019 року було впроваджено переглянутий план покращення керування живленням обох зондів[37].

Конструкція космічних апаратів

[ред. | ред. код]
Циліндричний корпус із великою параболічною тарілкою радіоантени, спрямованою вліво, трьохелементним радіоізотопним термоелектричним генератором на стрілі, що тягнеться вниз, і науковими приладами на стрілі, що тягнеться вгору. До корпуса спереду зліва прикріплений диск. Довга трьохосьова стріла тягнеться вниз ліворуч, а дві радіоантени тягнуться вниз ліворуч і вниз праворуч.
Конструкція апаратів «Вояджер».

У момент пуску космічні апарати «Вояджер» важили по 815 кг, але після використання палива їхня вага становила близько 733 кг[38]. 105 кг із цієї ваги припадало на наукові прилади[39]. Обидва «Вояджери» були обладнані тривісними стабілізованими системами орієнтації, за допомогою яких вони спрямовували свої антени з високим коефіцієнтом підсилення на Землю, а наукові прилади — на цілі, використовуючи гіроскопічні й акселерометричні входи до своїх комп'ютерів управління положенням, іноді за допомогою рухомої платформи для менших приладів та електронної системи фотографування.

На схемі показана напрямлена антена[en] (HGA) з тарілкою діаметром 3,7 м, прикріплена до порожнистого десятикутного контейнера для електронних приладів, а також сферичний бак, який містить однокомпонентне паливо[en] гідразин.

До одного з бортів корпуса прикріплено золотий диск «Вояджера». Кутова квадратна панель праворуч є мішенню для оптичного калібрування і радіатором надлишкового тепла. Впритул на нижній стрілі встановлені три радіоізотопні термоелектричні генератори (рітеги) MHW-RTG[en][40][41].

Сканувальна платформа мыстила такі прилади:

Наразі підтримуються лише п'ять дослідницьких груп, хоча дані збираються ще двома приладами[46]. Обробку даних виконують підсистема польотних даних (FDS) і один восьмидоріжковий цифровий магнітофон (DTR).

Траєкторія руху

[ред. | ред. код]
Траєкторії, які дали космічним апаратам «Вояджер» відвідати зовнішні планети Сонячної системи і досягти швидкості, достатньої для виходу з неї.

«Вояджер-1» було запущено 5 вересня 1977 року, він минув Юпітер у березні 1979-го, досяг Сатурна в листопаді 1980-го. «Вояджер-2» було запущено раніше, 20 серпня 1977 року, повільнішою траєкторією, і він пролетів повз Юпітер у липні 1979-го, повз Сатурн — у серпні 1981-го, облетів Уран у січні 1986-го і Нептун — у серпні 1989 року.

Особливістю траєкторій цих космічних зондів є те, що на момент запуску, розташування зовнішніх планет Сонячної системи давало змогу інтенсивно застосовувати гравітаційні маневри. Завдяки маневрам у гравітаційному полі планет-гігантів космічні апарати змогли облетіти планети й вийти за межі геліосфери з мінімальними витратами палива для прискорення.

Слід зазначити, що коли 12 вересня 2013 року НАСА офіційно підтвердили вихід «Вояджер» у міжзоряний простір за межами геліосфери, значна кількість ЗМІ помилково оголосила про вихід апарата за межі Сонячної системи. Насправді він може статися, лише коли «Вояджер» повідомить про повну зміну в направленні магнітного поля за межі геліосфери. Це може відбутися приблизно 2027 року.

Ізотопне джерело живлення

[ред. | ред. код]
Ізотопний термоелектричний генератор «Вояджерів».

Оскільки апарати мали працювати на значній відстані від Сонця, джерелом живлення для бортового обладнання було обрано ізотопний термоелектричний генератор. Джерелом тепла служить ізотоп плутонію — 238Pu. Початкова потужність джерел живлення становила по 470 Вт. Однак із часом потужність зменшується. Станом на рік 2010 це зменшення становило близько 5 Вт/рік[47]. Щоб подовжити час роботи апаратів деякі підсистеми поступово вимикають, що дасть змогу експлуатувати апарати до 2037 року[47]:

Вояджер-1

[ред. | ред. код]

1998 — зменшено споживання енергії контролю температури системи UVS (11,0 Вт)

  • Вимкнено обігрівач WA Vidicon (5,5 Вт)
  • Вимкнено обігрівач NA Vidicon (5,5 Вт)

2002 — завершено роботу системи UVS (43,9 Вт).

  • Вимкнено обігрівач WA Electronics Replacement (10,5 Вт)
  • Вимкнено обігрівач IRIS Replacement (7,8 Вт)
  • Вимкнено обігрівач NA Electonics Replacement (10,5 Вт)
  • Вимкнено обігрівач Azimuth Actuator Supplemental (3,5 Вт)
  • Вимкнено живлення UVS (2,4 Вт)
  • Вимкнено обігрівач UVS Replacement (2,4 Вт)
  • Вимкнено обігрівач Azimuth Coil (4,4 Вт)
  • Вимкнено живлення Scan platform (2,4 Вт)

2010 — закінчено працю системи DTR (5,8 Вт)

2011 — система gyro operations буде вмикатись тільки на короткий час

2015 — було вимкнено живлення Pyro Instrumentation (2,4 Вт)

2016 — було вимкнено живлення PLS instrument

Вояджер-2

[ред. | ред. код]

1996 — зменшено споживання енергії контролю температури системи UVS (11,0 Вт)

1998 — завершено роботу систему UVS (43,9 Вт).

  • Вимкнено обігрівач WA Electronics Replacement (10,5 Вт)
  • Вимкнено обігрівач IRIS Replacement (7,8 Вт)
  • Вимкнено обігрівач NA Electonics Replacement (10,5 Вт)
  • Вимкнено обігрівач Azimuth Actuator Supplemental (3,5 Вт)
  • Вимкнено живлення UVS (2,4 Вт)
  • Вимкнено обігрівач UVS Replacement (2,4 Вт)
  • Вимкнено обігрівач Azimuth Coil (4,4 Вт)
  • Вимкнено живлення Scan platform (2,4 Вт)

2006 — вимкнено обігрівач AP Branch 2 (11,8  Вт)

2010 — система gyro operations вмикається тільки на короткий час

2012 — завершено роботу системи DTR (5,8 Вт)[джерело?]

2016 — було вимкнено живлення Pyro Instrumentation (2,4 Вт)

Здобутки програми

[ред. | ред. код]
  • Відкриття активного вулкана на поверхні Іо — перший знайдений позаземний вулкан.
  • Відкриття кілець Юпітера, подібних до кілець Сатурна.
  • Дослідження магнітних полів у космосі.
  • Дослідження космічних променів.
  • Дослідження плазмових хвиль.
  • 1983 — «Вояджер-1» обігнав за віддаленістю від Сонця космічний зонд «Піонер-11», ставши другим найвіддаленішим від Землі космічним апаратом.
  • Березень 1988 року — приблизно цієї дати, за підрахунками, космічний зонд «Вояджер-2» за віддаленістю від Сонця обігнав космічний зонд «Піонер-11», ставши третім найвіддаленішим від Землі космічним апаратом.
  • 17 лютого 1998 року «Вояджер-1» віддалився на найбільшу відстань від Землі серед усіх об'єктів, створених людиною, перегнавши космічного зонда «Піонер-10». Тоді він перебував на відстані понад 10,4 млрд км (70 а. о.) від Землі.
  • 16 грудня 2004 року «Вояджер-1», а 30 серпня 2007 року «Вояджер-2» перетнули одну з меж сонячної системи, що називається межею ударної хвилі сонячного вітру), і розташована на відстані близько 100 а. о. від Сонця. Апарати передали інформацію про структуру цієї ударної хвилі[48].
  • 18 липня 2023 — «Вояджер-2» обійшов за віддаленістю від Сонця другий за цим параметром космічний апарат — космічний зонд Піонер-10.[49][50]

Позаземний контакт

[ред. | ред. код]
Золотий диск «Вояджера».

«Золоті» платівки

[ред. | ред. код]
Докладніше: Золотий диск «Вояджера»

Керівництво проєкту цілком серйозно поставилося до можливості зустрічі представників позаземної цивілізації з апаратами «Вояджер»: на борту апаратів перебувають вкриті золотом мідні грамофонні платівки (30 сантиметрів у діаметрі) і пристрої для їх відтворення. На платівках є записи звуку й зображення, що мають дати уявлення про життя й культуру на Землі. Там є записи грому, вітру, музичні твори, а також привітання різними мовами (крім мов сучасних народів, є й записи так званими «мертвими» мовами). Зображення записано в аналоговій формі.

Покриття «золотої» платівки «Вояджера».

Покриття «золотої» платівки

[ред. | ред. код]

Платівку вкрито пластиною, на якій викарбувано зображення, що мають пояснити, як відтворити записи. На них визначено, з якою швидкістю має обертатися диск (на основі частоти основного коливання молекули водню). Показано, як треба поставити голку для відтворення звуку, і зазначено, що починати відтворення слід із зовнішнього краю платівки. Подано інструкцію, якої форми має бути сигнал для відтворення зображень з платівки.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ THE FANTASTIC VOYAGE OF "VOYAGER". The Attic (амер.). 9 січня 2020. Процитовано 17 лютого 2025.
  2. ↑ Interstellar Mission - NASA Science (амер.). 14 березня 2024. Процитовано 17 лютого 2025.
  3. ↑ NASA’s Voyager 2 Probe Enters Interstellar Space - NASA (амер.). Процитовано 17 лютого 2025.
  4. ↑ Gladstone, G. Randall; Pryor, W. R.; Stern, S. Alan; Ennico, Kimberly; Olkin, Catherine B.; Spencer, John R.; Weaver, Harold A.; Young, Leslie A.; Bagenal, Fran (2018). The Lyman-α Sky Background as Observed by New Horizons. Geophysical Research Letters (англ.). Т. 45, № 16. с. 8022—8028. doi:10.1029/2018GL078808. ISSN 1944-8007. Процитовано 17 лютого 2025.
  5. ↑ published, Rafi Letzter (9 серпня 2018). NASA Spotted a Vast, Glowing 'Hydrogen Wall' at the Edge of Our Solar System. livescience.com (англ.). Процитовано 17 лютого 2025.
  6. ↑ Fact Sheet - NASA Science (амер.). 12 березня 2024. Процитовано 17 лютого 2025.
  7. ↑ Where Are Voyager 1 and 2 Now? - NASA Science (амер.). 10 березня 2024. Процитовано 17 лютого 2025.
  8. ↑ а б Where Are Voyager 1 and 2 Now? - NASA Science (амер.). 10 березня 2024. Процитовано 17 лютого 2025.
  9. ↑ Voyager 2 - NASA Science (амер.). 5 грудня 2017. Процитовано 17 лютого 2025.
  10. ↑ Folger, Tim (1 липня 2022). Record-Breaking Voyager Spacecraft Begin to Power Down. Scientific American (англ.). Процитовано 17 лютого 2025.
  11. ↑ Dave Doody (15 вересня 2004). Basics of Space Flight Section I. The Environment of Space. .jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за 17 серпня 2015. Процитовано 29 грудня 2017.
  12. ↑ THE FANTASTIC VOYAGE OF "VOYAGER". The Attic (амер.). 9 січня 2020. Процитовано 18 лютого 2025.
  13. ↑ Planetary Voyage - NASA Science (амер.). 9 квітня 2024. Процитовано 18 лютого 2025.
  14. ↑ http://www.gravityassist.com/IAF3-2/Ref.%203-143.pdf
  15. ↑ Voyager: The Grand Tour of Big Science. www.nasa.gov. Процитовано 18 лютого 2025.
  16. ↑ Загадковий Меркурій вивчають космічні апарати. www.astrosvit.in.ua. Процитовано 19 лютого 2025.
  17. ↑ https://commons.erau.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=2830&context=space-congress-proceedings
  18. ↑ Bergin, Chris (8 серпня 2011). The Voyagers: An unprecedented on-going mission of exploration. NASASpaceFlight.com (амер.). Процитовано 19 лютого 2025.
  19. ↑ Voyager: The Grand Tour of Big Science. www.nasa.gov. Процитовано 19 лютого 2025.
  20. ↑ Voyager: The Grand Tour of Big Science. www.nasa.gov. Процитовано 20 лютого 2025.
  21. ↑ https://commons.erau.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=2830&context=space-congress-proceedings
  22. ↑ Voyager: The Grand Tour of Big Science. www.nasa.gov. Процитовано 20 лютого 2025.
  23. ↑ https://commons.erau.edu/cgi/viewcontent.cgi?article=2830&context=space-congress-proceedings
  24. ↑ Swift, David W. (1997). Voyager Tales: Personal Views of the Grand Tour (англ.). AIAA. ISBN 978-1-56347-252-7.
  25. ↑ Voyager FAQ - The Interstellar Mission. web.archive.org. 21 липня 2011. Процитовано 25 лютого 2025.
  26. ↑ The Interstellar Age: Inside the Forty-Year Voyager Mission - Jim Bell - Google Books. web.archive.org. 24 липня 2024. Процитовано 25 лютого 2025.
  27. ↑ New Horizons: The PI's Perspective: A New Mission Update for the New Year. pluto.jhuapl.edu. Процитовано 25 лютого 2025.
  28. ↑ Voyager 2 Proves Solar System is Squashed. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 27 лютого 2025.
  29. ↑ Nearing Interstellar Space, NASA Probe Sees Solar Wind Decline. web.archive.org. 15 грудня 2010. Процитовано 28 лютого 2025.
  30. ↑ WATCH: NASA Discovers 'Bubbles' At Solar System's Edge. HuffPost (англ.). 10 червня 2011. Процитовано 28 лютого 2025.
  31. ↑ Particles point way for Nasa's Voyager. BBC News (брит.). 15 червня 2012. Процитовано 1 березня 2025.
  32. ↑ Magazine, Smithsonian. Timothy Ferris on Voyagers' Never-Ending Journey. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 1 березня 2025.
  33. ↑ NASA Spacecraft Embarks on Historic Journey into Interstellar Space - NASA (амер.). Процитовано 1 березня 2025.
  34. ↑ Voyager 1 has entered a new region of space, sudden changes in cosmic rays indicate. AGU Newsroom (амер.). Процитовано 1 березня 2025.
  35. ↑ Saturn is Like an Antiques Shop, Cassini Suggests. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 1 березня 2025.
  36. ↑ Krauss, Lawrence M. (5 вересня 2017). Opinion | Pondering Voyagers’ Interstellar Journeys, and Our Own. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 2 березня 2025.
  37. ↑ A New Plan for Keeping NASA's Oldest Explorers Going. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 2 березня 2025.
  38. ↑ Frequently Asked Questions - NASA Science (амер.). 12 березня 2024. Процитовано 3 березня 2025.
  39. ↑ Haynes, Robert (1 січня 1987). How We Get Pictures from Space, Revised Edition (англ.). Процитовано 3 березня 2025.
  40. ↑ Voyager's RTG. NASA Jet Propulsion Laboratory (JPL) (амер.). Процитовано 4 березня 2025.
  41. ↑ Voyager's Radioisotope Thermoelectric Generator (RTG) - NASA Science (амер.). 6 лютого 2025. Процитовано 4 березня 2025.
  42. ↑ https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experiment/display.action?id=1977-076A-03
  43. ↑ https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experiment/display.action?id=1977-084A-04
  44. ↑ Ring-Moon Systems Node - Voyager Imaging Science Subsystem (ISS). pds-rings.seti.org. Процитовано 5 березня 2025.
  45. ↑ https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/experiment/display.action?id=1977-076A-11
  46. ↑ Spacecraft - NASA Science (амер.). 9 квітня 2024. Процитовано 5 березня 2025.
  47. ↑ а б Тридцятирічний план програми Вояджер. Архів оригіналу за 10 грудня 2011. Процитовано 25 листопада 2011.
  48. ↑ Voyager 2 Proves Solar System Is Squashed. Voyager: The Interstellar Mission. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 27 грудня 2007.(англ.)
  49. ↑ [66]. Відстань між Сонцем і «Вояджером-2» (Англійська) .
  50. ↑ [67]. Відстань між Сонцем і «Піонером-10» (Англійська) .

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вояджер&oldid=44832543