Тимощук Анатолій Олександрович
Анатолій Тимощук | ||||||||||||||||||||||||||||||
Особисті дані | ||||||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Повне ім'я | Анатолій Олександрович Тимощук | |||||||||||||||||||||||||||||
Народження | 30 березня 1979[1][2][3] (45 років) | |||||||||||||||||||||||||||||
Луцьк, Українська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||||||||||||
Зріст | 181 см | |||||||||||||||||||||||||||||
Вага | 70 кг | |||||||||||||||||||||||||||||
Прізвисько | Тимоха, Тімо, Т-44, Толік | |||||||||||||||||||||||||||||
Громадянство | Україна | |||||||||||||||||||||||||||||
Позиція | опорний півзахисник | |||||||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||||||
Сезони | Команда | Місце | ||||||||||||||||||||||||||||
2017– | «Зеніт» | асистент | ||||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||||||
Нагороди |
Позбавлений державних нагород України[5] | |||||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||||||||||||||||||||||||||
Анато́лій Олекса́ндрович Тимощу́к (нар. 30 березня 1979, Луцьк) — український футболіст, півзахисник. З 2017 року — асистент головного тренера російського ФК «Зеніт». У складі санкт-петербурзького «Зеніта» чемпіон Росії, володар Суперкубка Росії, володар Кубка та Суперкубка УЄФА. У складі мюнхенської «Баварії» дворазовий чемпіон Німеччини, дворазовий володар кубка Німеччини та дворазовий володар Суперкубка Німеччини, переможець Ліги чемпіонів УЄФА.
Неодноразово критикувався в Україні за те, що продовжував працювати в Росії після російської збройної агресії проти України 2014 року та повномасштабного військового вторгнення РФ до України у 2022 році. З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність і позбавлений усіх нагород[5].
Вихованець дитячо-юнацької школи «Волині» (перший тренер — Володимир Байсарович) і Київського спортивного ліцею-інтернату.
У «Волині» починав грати на позиції нападника. Перший сезон у його кар'єрі 1995/1996. Зіграв 10 матчів у чемпіонаті, забивши 1 м'яч і одну кубкову гру. В наступному сезоні Анатолій був вже основним гравцем клубу. Зіграв 40 матчів. Зміг забити 6 м'ячів. Але у складі луцького клубу провів лише частину наступного сезону, перейшовши до донецького «Шахтаря».
Дебютував за клуб 1 квітня 1999 року в матчі проти «Югосталі». Відзначився двома голами.
В середині поля заграв вже в «Шахтарі», куди перейшов у 1997 році. У дебютному сезоні зіграв лише 9 матчів. Але забив 3 м'ячі. Поступово почав залучатися до основного складу. А з сезону 1998/1999 грав у Єврокубках.
У донецькому клубі став капітаном команди і справжнім улюбленцем футбольних фанів. Коли визначали символічну збірну «Шахтаря» за всі 70 років (1936—2006) існування команди, то саме Анатолія Тимощука вибрали почесним капітаном. У 2006 році ним зацікавились закордонні клуби, такі як: Ювентус, Феєнорд, Селтік і Рома. Але він перейшов у Зеніт.
Взимку на початку 2007 року санкт-петербурзький «Зеніт» (у якого з'явився надійний спонсор — «Газпром») придбав українського півзахисника за суму близьку до 20 млн. доларів. Цей трансфер став рекордним для колишніх країн СРСР.
У чемпіонаті Росії 2007 «Зеніт» посів перше місце, а українця визнали найкращим гравцем російської Прем'єр-Ліги за підсумками сезону. Швидко став капітаном клубу і в сезоні 2007/2008 став переможцем Кубка УЄФА, а згодом і Суперкубка УЄФА. Влітку 2009 року перейшов до мюнхенської «Баварії».
Дебютував у складі мюнхенського клубу в товариському матчі проти Редд Буллу. Матч закінчився 0:0. Далі він отримував місце на полі. Але на початку другого сезону до 8-го туру чемпіонату Німеччини сидів на лаві запасних. Через пошкодження гравців основного складу повернув собі місце на полі.
Згодом оформив дубль у матчі проти Айнтрахту. Вийшовши на заміну в першому матчі чвертьфіналу Ліги чемпіонів, у якому «Баварія» в гостях обіграла «Марсель» (2:0), хавбек національної збірної України Анатолій Тимощук зіграв свій 100-й матч у складі мюнхенського гранда[6]. В сезоні 2011/2012 став фіналістом Ліги Чемпіонів. «Баварія» програла у фіналі лондонському «Челсі». Але в наступному сезоні став переможцем турніру. Через прихід сильніших гравців втратив місце в основному складі.
Після перемоги в Лізі чемпіонів з «Баварією» у 2013 році Тимощук повернувся в «Зеніт», попри отримані пропозиції від різних клубів по всьому континенту.
На початку липня 2015 уклав контракт із алматинським «Кайратом» (Казахстан) — учасником Ліги Європи.[7]
Анатолій Тимощук у складі «Кайрата» завоював Кубок Казахстану. У протистоянні зі столичною «Астаною» його клуб здобув перемогу 2:1 (Анатолій у свої 36 років провів на полі всі 90 хвилин).
Дебютував у національній збірній: 26 квітня 2000 року в матчі Болгарія—Україна (0:1).
З моменту свого дебюту 2000 року Тимощук став одним із ключових гравців національної збірної України. Він отримав визнання за свою гру під час чемпіонату світу з футболу в 2006 році, в якому Україна досягла чвертьфіналу, отримавши звання «гравець матчу» після гри з Тунісом.
Був капітаном команди після того, як Андрій Шевченко завершив кар'єру в 2012 році. 11 жовтня 2010 в товариському матчі зі збірною Бразилії Тимощук став другим гравцем, що досяг позначки в 100 матчів за національну команду.
20 грудня 2011 Тимощука було визнано найкращим футболістом в історії України.
Матч проти збірної Латвії 31 березня 2015 року став 139-м у кар'єрі Тимощука. 13 серпня 2016 року Тимощук оголосив про завершення кар'єри у національній збірній України.
16 березня 2017 року став асистентом головного тренера «Зеніту» (Санкт-Петербург, Росія) Мірчі Луческу, підписавши контракт на 2 роки[8]. Станом на березень 2022, продовжує працювати на цій посаді[9].
7 січня 2023 року рішенням РНБО «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» на 10 років позбавлений державних нагород України, інших форм відзначення.[5]
- Орден «За мужність» III ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України[10] (позбавлений в листопаді 2024[11])
- Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (21 листопада 2015) — за досягнення високих спортивних результатів, вагомий внесок у розвиток вітчизняного футболу, піднесення міжнародного авторитету Української держави[12] (позбавлений в листопаді 2024[13])
- Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (3 червня 2008) — за досягнення визначних спортивних результатів, утвердження міжнародного авторитету українського футболу[14] (позбавлений в листопаді 2024)
З 6 січня 2023 року Анатолій Тимощук офіційно доданий до санкційного списку України.[15][16]
Був одружений з Надією Навроцькою (з 2009 до 2016), з якою має двох доньок-близнят Ноа і Міа (нар. 2010)[17]. Також є хрещеним батьком старшої доньки Андрія Вороніна — Марії.[18] Тимощук у Санкт-Петербурзі одружився вдруге з Анастасією Климовою, росіянкою, PR-художницею, у шлюбі з якою народилося дві доньки.
У Луцьку заснував щорічний дитячий футбольний турнір (у 2007 р. за «Кубок Анатолія Тимощука» змагалися не лише волинські та київські юнаки, а й польські футболісти[19]).
19 лютого 2017 року, боронячи Авдіївку від російських окупантів, від кулі снайпера загинув зведений брат дружини Тимощука лучанин Максим Гринчишин.[20]
9 травня 2017 року екскапітан збірної України Анатолій Тимощук разом із петербурзькою командою «Зеніт» клав квіти з георгіївською стрічкою до меморіалу «Родина-мать» у Санкт-Петербурзі.[21][22]
Станом на початок повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року Тимощук працював помічником тренера російського «Зеніта». На відміну від інших українських гравців і тренерів (зокрема, Ярослава Ракицького чи Андрія Вороніна), він не звільнився з посади й не залишив Росію. Єдиною заявою Анатолія станом на 6 березня стало повідомлення про неможливість платити аліменти колишній дружині (яка проживає з дітьми в Німеччині) через санкції проти Росії[9]. 11 березня 2022 року УАФ позбавила Тимощука тренерської ліцензії рівня Pro, усіх державних нагород, національних футбольних титулів (чемпіона України, володаря Кубку та Суперкубку) та виключила гравця з офіційного реєстру гравців збірних команд[23][24].
30 березня 2022 року депутати Луцької міської ради позбавили Тимощука звання «Почесний громадянин міста Луцька».[25]
Станом на 20 лютого 2016 року
Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Суперкубок | Всього | |||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
Волинь | 1995/96 | 10 | 1 | 1 | 0 | – | – | – | – | 11 | 1 |
1996/97 | 38 | 6 | 2 | 0 | – | – | – | – | 40 | 6 | |
1997/98 | 14 | 1 | 2 | 0 | – | – | – | – | 16 | 1 | |
Всього | 62 | 8 | 5 | 0 | – | – | – | – | 67 | 8 | |
Шахтар | 1997/98 | 9 | 3 | – | – | – | – | – | – | 9 | 3 |
1998/99 | 18 | 2 | 3 | 0 | 2 | 0 | – | – | 23 | 2 | |
1999/00 | 23 | 0 | 3 | 0 | 2 | 0 | – | – | 28 | 0 | |
2000/01 | 25 | 4 | 5 | 1 | 11 | 0 | – | – | 41 | 5 | |
2001/02 | 26 | 3 | 7 | 1 | 6 | 1 | – | – | 39 | 5 | |
2002/03 | 30 | 4 | 6 | 1 | 4 | 0 | – | – | 40 | 5 | |
2003/04 | 29 | 6 | 6 | 1 | 6 | 0 | – | – | 41 | 7 | |
2004/05 | 25 | 4 | 5 | 0 | 10 | 0 | 1 | 0 | 41 | 4 | |
2005/06 | 27 | 5 | 2 | 1 | 8 | 0 | 1 | 0 | 38 | 6 | |
2006/07 | 15 | 1 | 2 | 1 | 8 | 0 | 1 | 0 | 26 | 2 | |
Всього | 227 | 32 | 39 | 6 | 57 | 1 | 3 | 0 | 326 | 39 | |
Зеніт | 2007 | 29 | 4 | 5 | 5 | 8 | 1 | – | – | 42 | 10 |
2008 | 27 | 6 | – | – | 16 | 0 | 1 | 0 | 44 | 6 | |
2009 | 11 | 0 | – | – | 3 | 2 | – | – | 14 | 2 | |
Всього | 67 | 10 | 5 | 5 | 27 | 3 | 1 | 0 | 100 | 18 | |
Баварія | 2009/10 | 21 | 0 | 4 | 0 | 7 | 1 | – | – | 32 | 1 |
2010/11 | 26 | 3 | 4 | 0 | 6 | 1 | 1 | 0 | 37 | 4 | |
2011/12 | 23 | 0 | 4 | 0 | 12 | 0 | – | – | 39 | 0 | |
2012/13 | 16 | 1 | 3 | 0 | 4 | 0 | 1 | 0 | 24 | 1 | |
Всього | 86 | 4 | 15 | 0 | 29 | 2 | 2 | 0 | 132 | 6 | |
Зеніт | 2013/14 | 22 | 0 | 1 | 0 | 5 | 0 | 1 | 0 | 29 | 0 |
2014/15 | 11 | 0 | 1 | 0 | 9 | 0 | 0 | 0 | 21 | 0 | |
Всього | 33 | 0 | 2 | 0 | 14 | 0 | 1 | 0 | 50 | 0 | |
Кайрат | 2015 | 10 | 0 | 1 | 0 | 6 | 0 | 0 | 0 | 16 | 0 |
2016 | 2 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1 | 0 | 3 | 0 | |
Всього | 12 | 0 | 1 | 0 | 6 | 0 | 1 | 0 | 20 | 0 | |
Всього за кар'єру | 487 | 54 | 67 | 11 | 133 | 6 | 8 | 0 | 695 | 71 |
- Чемпіонат України з футболу
- Кубок України з футболу:
- Суперкубок України з футболу:
- Найкращий український футболіст року (за версією видання «Український футбол»): 2002, 2006, 2007
- Футболіст року в чемпіонаті України (за версією видання «Команда»): 2002
- Чемпіонат Росії з футболу:
- Суперкубок Росії
- Кубок УЄФА:
- Володар (1): 2007/08
- Суперкубок УЄФА:
- Володар (1): 2008
- Ліга чемпіонів УЄФА
- Чемпіонат Німеччини з футболу:
- Кубок Німеччини з футболу:
- Суперкубок Німеччини з футболу
- Переможець Кубку Казахстану з футболу (1): 2015
- Переможець Суперкубку Казахстану з футболу (1): 2016
- Чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006
- Учасник чемпіонату Європи 2012
- Учасник чемпіонату Європи 2016
- В юності кумиром Тимощука був Лотар Маттеус. Капітанська пов'язка з кольорами німецького прапора, яку певний час носив капітан «Шахтаря», колись належала саме цьому футболістові.
- Одна з улюблених пісень — «911» («Океан Ельзи»).
- Учасник матчу «Друзі Зідана» — «Друзі Роналду» (у команді француза). Товариші з команди називали його «Timo».
- На сайті «гірників» під час опитування, присвяченого 70-річчю «Шахтаря», уболівальники обрали Анатолія Тимощука капітаном символічної збірної всіх часів.
- Любить «бонсай».
- Єдиний український футболіст, який став прототипом для літературного персонажа (Тимофій Онищук з книги донецького письменника Ярослава Вєрова «Господин Чичиков»).
- У 17-річному віці (сезон 1995—1996) паралельно з виступами за «Волинь» Луцьк, також брав участь у аматорському чемпіонаті України з футболу у складі команди ЕНКО (Луцьк) і відзначився трьома голами в трьох поєдинках.
- ↑ Transfermarkt.de — 2000.
- ↑ BDFA
- ↑ As — Madrid: PRISA, 1967. — ISSN 1888-6671
- ↑ https://web.archive.org/web/20150212233145/http://www.fc-zenit.ru/teams/zenit/players/11675.html
- ↑ а б в Указ Президента України від 7 січня 2023 року № 4/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)"»
- ↑ Carpe diem. Анатолий Тимощук провёл свой 100-й матч за «Баварию» [Архівовано 30 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Офіційно. Анатолій Тимощук — гравець «Кайрата». Архів оригіналу за 6 липня 2015. Процитовано 6 липня 2015.
- ↑ Анатолий Тимощук вошел в тренерский штаб «Зенита». fc-zenit.ru (ru-RU) . Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 18 березня 2017.
- ↑ а б Анатолій Тимощук відмовляється платити аліменти колишній дружині через війну — Футбол Сьогодні, 6 березня 2022. Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 6 березня 2022.
- ↑ Указ Президента України № 697/2006 від 19 серпня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 3 вересня 2018. Процитовано 26 жовтня 2013.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №779/2024 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22 листопада 2024 року «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
- ↑ Указ Президента України від 21 листопада 2015 року № 650/2015 «Про нагородження відзнакою «Іменна вогнепальна зброя»» // Порошенко озброїв футболістів збірної України вогнепальною зброєю перед Євро-2016 (документ), сайт ІнА «Українські Новини», 2016-03-23
- ↑ Президент України позбавив державних нагород футболіста-зрадника. РБК-Украина (укр.). Процитовано 30 листопада 2024.
- ↑ Указ Президента України № 512/2008 від 3 червня 2008 року «Про присвоєння А. Тимощуку почесного звання „Заслужений працівник фізичної культури і спорту України“»
- ↑ ТИМОЩУК Анатолій Олександрович - біографія, досьє, активи | Війна і санкції. sanctions.nazk.gov.ua (укр.). Процитовано 13 березня 2023. [Архівовано 2023-03-13 у Wayback Machine.]
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №4/2023 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 січня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)".
- ↑ Тимощук затягує всі судові процеси: колишня дружина екс футболіста розповіла про розлучення. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 24 листопада 2020.
- ↑ Кого брати в хрещені батьки[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ На Волині стартував «Кубок Анатолія Тимощука»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ «Максим Гринчишин допомагав Толіку влаштуватися у європейський клуб», — агент Тимощука. www.volyn24.com. 22 лютого 2017. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 1 вересня 2018.
- ↑ Екс-капітан збірної України з футболу "засвітився" на параді в Росії з георгіївською стрічкою - Новини - Український тиждень, Тиждень.ua. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 11 травня 2017.
- ↑ Екс-капітан збірної України з футболу Тимощук з георгіївською стрічкою взяв участь у параді в Санкт-Петербурзі. ФОТОрепортаж+ВІДЕО, Цензор. НЕТ, 11.05.2011
- ↑ УАФ офіційно викреслила Тимощука з історії українського футболу. football.ua. Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ ОФІЦІЙНО. РІШЕННЯ КДК УАФ ЩОДО АНАТОЛІЯ ТИМОЩУКА. Архів оригіналу за 13 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Анатолія Тимощука позбавлено звання “Почесний громадянин міста Луцька”. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- Тимощук Анатолій Олександрович у соцмережі «Facebook»
- Тимощук Анатолій Олександрович у соцмережі «Твіттер»
- Статистика виступів в Україні на офіційному сайті УАФ
- Статистика на fussballdaten.de [Архівовано 5 червня 2010 у Wayback Machine.] (нім.)
- Рекорди старожила національної збірної України. ВІДЕО [Архівовано 27 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Виступи за збірну на сайті «Футбольная Украина» [Архівовано 15 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на сайті «National Football Teams» [Архівовано 24 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Профіль гравця на сайті worldfootball.net [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Тимощук А. в єврокубках за українські команди на сайті kopanyi-myach.info [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
- Часопис «Футбол» — 2006. — спецвипуск № 06 (53), 18 травня
- «Великие клубы» № 3 (26), березень 2007 р.
- Народились 30 березня
- Народились 1979
- Уродженці Луцька
- Гравці чемпіонату світу з футболу 2006
- Гравці чемпіонату Європи з футболу 2012
- Гравці чемпіонату Європи з футболу 2016
- Українські футболісти
- Гравці молодіжної збірної України з футболу
- Гравці збірної України з футболу
- Капітани збірної України з футболу
- Футболісти «Волині»
- Футболісти «Шахтаря» (Донецьк)
- Футболісти «Зеніта» (Санкт-Петербург)
- Футболісти «Баварії» (Мюнхен)
- Футболісти «Кайрата»
- Українські футбольні легіонери
- Футбольні легіонери в Росії
- Футбольні легіонери в Німеччині
- Футбольні легіонери в Казахстані
- Заслужені майстри спорту України
- Заслужені майстри спорту Росії
- Переможці Ліги чемпіонів УЄФА
- Футболісти, які зіграли 100 і більше матчів за збірну
- Позбавлені державних нагород України
- Особи, до яких застосовано санкції через російсько-українську війну
- Українські футболісти, які виступали в чемпіонаті Росії після початку російсько-української війни (з 2014)