Берил
| Берил | |
|---|---|
 | |
| Загальні відомості | |
| Статус IMA | чинний (успадкований, G)[d][1] |
| Абревіатура | Brl[2] |
| Хімічна формула | Be₃Al₂Si₆O₁₈ |
| Клас мінералу | силікати |
| Nickel-Strunz 10 | 9.CJ.05[3] |
| Dana 8 | 61.1.1.1 |
| Генезис | магматичний |
| Ідентифікація | |
| Колір | від блідо-жовтуватого до яскраво зеленого |
| Форма кристалів | стовпчасті гексагональні призми |
| Сингонія | гексагональна сингонія[4] |
| Просторова група | space group P6/mccd[4] |
| Злам | нерівний, часто раковистий |
| Твердість | 7-8 |
| Блиск | скляний, інколи матовий |
| Прозорість | прозорий до непрозорого |
| Колір риси | білий |
| Густина | 2,63—2,91 |
| Оптичні властивості кристалів | |
| Показник заломлення | 1,568-1,602 |
| Інші характеристики | |
| Названо на честь | Beryllos 3 (Pauly-Wissowa)d |
| Типова місцевість | Індійський субконтинент[5], Mons Smaragdusd[6][7] |
 Берил у Вікісховищі | |
Бери́л — мінерал класу силікатів, найпоширеніший мінерал берилію.
Назва берил походить (через латинське: Beryllus, Старо-французьке: beryl, середньоанглійське: beril) з грецької beryllos βήρυλλος що значить «дорогоцінний, синьо-зелений, кольору морської води камінь»[8] і походить від пракритської veruliya (वॆरुलिय) і пальського veḷuriya (वेलुरिय); veḷiru (भेलिरु). З санскриту वैडूर्य Vaidurya, який в результаті походить від дравидійського, може бути, від назви Белур або Velur на півдні Індії[9]. Термін було пізніше прийнято для позначення більш конкретно саме берилу[10]. Пізньо латинське berillus було скорочено як brill-, що дало італійське brillare, що означає «блиск», французьке слово Brille що також означає «блиск», іспанське Brillo, означає «світитися», і англійське слово brilliance[11].
Хімічна формула: Al2Be3[Si6O18]. Домішки Na, Cs, Rb, Li, Fe2+, Fe3+, Mn, Mg, H2O, He. Метасилікат алюмінію і берилію кільцевої будови. Містить (%): Al2О3 — 19; BeO — 14; SiO2 — 67.
Забарвленням виділяють різновиди берилу: аквамарин — зеленувато-блакитний, смарагд — яскраво-зелений та інші. Зустрічається у гранітних пегматитах, ґрейзенах і гідротермально-пневматолітових жилах, зв'язаний з кислими виверженими гірськими породами. Берил з пегматитів представлений головним чином натрієвими, натрієво-літієвими, літієво-цезієвими різновидами. Найменша кількість домішок характерна для берилу з кварцових жил, кварц- і флюорит-мусковітових ґрейзенів. Деякі з різновидів берилу — дорогоцінне каміння. Найбільш відомі пегматитові родовища берилу: Бернік-Лейк (Канада), Блек-Гілс (США), Мінас-Жерайс, Боа-Вісту (Бразилія). Дрібно- і тонковкраплені руди берилу збагачуються флотацією. В українській науковій літературі вперше описаний в лекції «Про камені та геми» Феофана Прокоповича, яка читалася в Києво-Могилянській академії в 1705—1709 рр.
Найбільш відомі пегматитові родовища берилу: Бернік-Лейк (Канада), Блек-Хілс (США), Мінас-Жерайс, Боа-Вісту (Бразилія). Берил в Україні зустрічається у гранітних пегматитах на північному заході Українського щита і у Приазов'ї.
За хімічним складом виділяють такі різновиди берилу:
- берил літієвий — містить понад 1 % Li2O
- берил натрієвий — містить понад 1 % Na2O
- берил лужний — містить до 5 % (Na, K)2O
- берил цезієвий (вороб'євіт) — містить до 3 % Cs2O
- смарагд — берил, який містить до 3 % Cr2O3
- берил скандієвий — бацит
За кольором та ювелірними особливостями:
- берил Барбари — (берил з провінції Трансвааль з місцевості Барбара, ПАР);
- берил благородний — (дорогоцінний берил без включень і дефектів);
- берил блакитний — аквамарин
- берил золотистий — геліодор
- берил рожевий — варіація берилу рожево-червоного кольору
- ростерит — безбарвний або блідо-рожевий берил, представлений короткостовпчастими або таблитчастими кристалами, які містять натрій та літій або цезій. Названий на честь дослідника Г. Ростера.
Красиво забарвлені берили та різновиди берилу — популярні самоцвіти, використовуються як дорогоцінні камені в ювелірній справі. Хороші екземпляри берилу високо цінуються і прикрашають колекції та музейні зібрання. З берилу виготовляють також різні дрібні вироби, печатки, різьблені прикраси, а непрозорі камені («звичайний берил») є рудним мінералом і служать джерелом для отримання оксиду берилію.
- ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
- ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
- ↑ Ralph J., Nikischer T., Hudson Institute of Mineralogy Mindat.org: The Mineral and Locality Database — [Keswick, VA], Coulsdon, Surrey: 2000.
- ↑ а б mineralienatlas.de
- ↑ Secundus G. P. Naturalis historia — Roma antiqua: 0074.
- ↑ Roman food prints at Berenike. Archaeobotanical evidence of subsistence and trade in the eastern desert of Egypt
- ↑ Harrell J. A. Archaeological Geology of the World’s First Emerald Mine // Geoscience Canada — 2004. — Vol. 31, Iss. 2. — P. 69–76. — ISSN 0315-0941; 1911-4850
- ↑ Beryl. mindat.org. Архів оригіналу за 26 жовтня 2007. Процитовано 6 червня 2013.
- ↑ Beryl. etymonline.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 червня 2013.
- ↑ Beryl. webmineral.com. Архів оригіналу за 12 травня 2008. Процитовано 6 червня 2013.
- ↑ Beryl. soul-hunter.com. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
- ↑ скандієвий мінерал — аналог берилу
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- Лазаренко Є. К., Винар О. М. Берил // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
- Берил // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.
- Minerals.net [Архівовано 12 червня 2010 у Wayback Machine.]
- Mineral Galleries
| Руди |
|  | ||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Родовища |
| |||||||||
