Координати: 50°29′59.550000100011″ пн. ш. 30°29′56.750000099999″ сх. д. / 50.49988° пн. ш. 30.49910° сх. д. / 50.49988; 30.49910

Будинки-ромашки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Будинки-ромашки
50°29′59.550000100011″ пн. ш. 30°29′56.750000099999″ сх. д. / 50.49988° пн. ш. 30.49910° сх. д. / 50.49988; 30.49910
Типжитловий будинок[d]
Країна Україна
РозташуванняКиїв
Архітектурний стильрадянський архітектурний модернізм
АрхітекторМихайло Будиловський,
Вадим Ладний,
І. Іванов,
В. Морозов,
В. Коломієць,
В. Кацин
Будівництво1981, 1990
АдресаОболонський проспект, 2, 2а
Мапа

«Будинки—ромашки» («будинки-початки» або «кукурудза») — експериментальні[1] житлові будинки каркасно-панельної конструкції на Оболонському проспекті, 2 і 2-а, зведені у стилі неомодернізму[2].

Історія забудови мікрорайону

[ред. | ред. код]
Перший «будинок-ромашка» та універсам № 3 (1981)

У 1970—1972 роках, згідно з генеральним планом розвитку Києва 1967 року, розпочалося прокладання Оболонського проспекту і забудова житлового масиву на Оболоні. 1977 року на березі Йорданського озера, в межах проспекту і сучасних вулиць Йорданської і Героїв полку «Азов», в цілому сформувався зразково-показовий другий мікрорайон. Тут з'явились багатоквартирні будинки, найсучасніший на той момент у місті універсам № 3, а також два каркасно-панельні будинки-вежі[1]. За свою форму місцеві мешканці прозвали їх «будинками-ромашками», «будинками-початками» або «кукурудзою». Першою, у 1981 році, збудували сімнадцятиповерхову будівлю. Двадцятидвоповерховий будинок завершили у 1990 році.

17-поверховий будинок

[ред. | ред. код]

Будинок № 2 став першою в місті монолітною житловою будівлею.

Авторами споруди був колектив, до складу якого увійшли архітектори Михайло Будиловський, І. Іванов, В. Морозов, В. Коломієць, В. Кацин, а також інженери І. Шапіро, В. Дрізо, Д. Карпець та О. Іванов.

Будинок має форму циліндричної вежі з напівкруглими балконами. Стилобат, нижня частина, оточений колонами-опорами. Квартири розміщені на 15 поверхах. Два нижні поверхи займають технічні приміщення[1].

22-поверховий будинок

[ред. | ред. код]

1990 року 22-поверховий будинок № 2-а за проєктом архітектора Вадима Ладного став найвищою житловою спорудою міста. Її висота становить 75 метрів.

Будинок також виконаний у формі циліндричної вежі, але на відміну від першої з простішими формами. Стилобат оточений колонами-опорами. На першому поверсі розташований хол, на другому — технічні приміщення, а вище — 120 одно-, дво- і трикімнатних квартир, по шість на поверсі. Будинок має напівкруглі балкони і двостулкові вікна. У бічній частині розміщені сходи[1].

Архітектура

[ред. | ред. код]
«Марина-Сіті» у Чикаго (1963—1967)

Будівлі зведені з використанням методу змінної опалубки. Її застосовують для бетонування висотних залізобетонних конструкцій із монолітними вертикальними стінами. Будівлю нарощують із застосуванням монолітного каркаса і залізобетонних панелей. Споруди, зведені за такою технологією, мали модерний зовнішній вигляд[3][4].

Попри поширену серед киян думку, ці будівлі не унікальні. Циліндричні вежі (багатоквартирні будинки, гуртожитки, офіси) будували як на Заході, так і в СРСР. За 20 років до «ромашок» у Чикаго з'явився комплекс з двох 65-типоверхових будинків «Марина-Сіті[en]», найкраща робота архітектора Бертрана Голдберга[en]. У паризькому передмісті Нантері є схожі «Вежі Айо[en]»[5]. Радянські архітектори пильно стежили за архітектурними новаціями західних країн. Ідеї залізобетонних веж брали зокрема із буклету виставки «Архітектура США» 1965 року та західних журналів[6].

Архітектор першої «ромашки» Михайло Будиловський згадував:

«У той час у Франції виходив журнал „Архітектура сьогодні“, що перевидавався у Радянському Союзі під назвою „Сучасна архітектура“. Тоді СРСР ще не був учасником міжнародної конвенції з видавництва і, по суті, передруковував цей журнал нелегально. Інформація звідти дуже сильно допомогла нам опанувати сучасні стилі»[7].

І вже з 1970-х років вежоподібні споруди набули поширення в Москві, Ленінграді, Мінську, Кишиневі та інших радянських містах.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Будинки-ромашки. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  2. ↑ Київська мапа архітектури модернізму. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  3. ↑ Змінна опалубка. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  4. ↑ Метод змінної опалубки. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  5. ↑ Tours Aillaud (Tours Nuages), Nanterre. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 2 лютого 2020.
  6. ↑ Архітектура модернізму: де черпали натхнення київські проектувальники?. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 2 лютого 2020.
  7. ↑ Монстри модернізму: архітектор Михайло Будиловський про свої проекти у Києві

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Будиловский М. Проект застройки микрорайона № 2 Оболони // Строительство и архитектура. — 1974. — № 11. — С. 20-21.
  • Ладный В. Новый комплекс Киевского государственного университета // Строительство и архитектура. — 1974. — № 11. — С. 17-18.
  • Маркман П. Будиловкость рук — и никакого мошенничества// A+C. — 2004. — № 3. — С. 90-91.
  • Махрин В. Д. Киевский универсам // Строительство и архитектура. — 1973. — № 9. — С. 26-31.
  • Совершенствовать застройку Киева // Строительство и архитектура. — 1973. — № 8. — С. 1-4.
  • Будинки-ромашки (кукурудза). Фото 1980-1988. [Архівовано 2 лютого 2020 у Wayback Machine.]
  • Мовчазні кияни: будинки-ромашки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Будинки-ромашки&oldid=37575402