Вовки (шляхетський рід)
| Рід | Вовки |
|---|---|
| Титул | Шляхтичі (бояри, зем'яни, пани, козаки, дворяни) |
| Період | XVІ—XVIIІ століття (до 1917 — як малоросійське козацтво) |
| Місце походження | Білорусь (Полоцьке князівство) |
| Держава | |
| Родоначальник | князь Вовк-Віт (легендарний) |
| Гілки роду | Вовки-Карачевські, Вовки-Левоновичі, Волкови |
| Споріднені роди | Остики, Радзивіли[1] |
| Володіння | Маєтки у Троцькому, Віленському, Новогрудському, Смоленському, Київському, Чернігівському воєводствах |
| Військова діяльність | Військові діячі ВКЛ, Речі Посполитої та Гетьманщини |
Вовки (біл. Ваўкі, пол. Wołkowie) — старовинний литовсько-білоруський шляхетський лицарський рід, відомий з кінця XV століття[2]. У XVI — XVII ст. зафіксовані декілька гілок роду, що користувалися гербами Сєкєж (Секира), Вежі, Труби та Костеша, — всі вони виводили своє походження з Полоцького князівства та, імовірно, були споріднені між собою. З середини XVII ст. частина роду перейшла на службу до Війська Запорозького, його представники обіймали старшинські уряди в Гетьманщині.
Згідно з родинною легендою, поширеною серед представників московського роду Волкових (нащадків литовського шляхтича Григорія Вовка), родоначальником був литовський князь Вовк (Віт), що мешкав у ХІІІ столітті, та був нащадком полоцьких князів Ізяславичів[3]. Історичність цієї постаті сумнівна[4]. Не виключено, що Вовки були нащадками бояр Полоцького князівства.
У XVI столітті мешкали в Полоцькому воєводстві.
- Іван Вовк — полоцький боярин, зафіксований у переписі війська Великого князівства Литовського 1528 року[5];
- Федір Васильович Вовк (? — 1593) — ймовірно, виїхав з Полоцька після його взяття московитами. У переписі ВКЛ 1565 року – зем'янин Волковиський, у переписі 1567 – зем'янин Мінського повіту, служив у роті мінського каштеляна Яна Глібовича[5]. 1582 отримав привілей на війтівство у Лоєві. У 1583—1585 виконував доручення берестейського воєводи Гаврила Горностая. У 1587—1593 — війт Києва[6];
- Криштоф (Христофор) Васильович Вовк – брат Федора[7];
- Олександр Васильович Вовк — полковник королівський[7];
- Павло Вовк — королівський комірник, позивався до суду на полоцького воєводу Миколая Дорогостайського (1584).
Максим Федорович Вовк, міщанин київський, син війта Києва Федора Вовка, 1616 року, будучи королівським ротмістром, успішно обороняв від московитів Смоленську фортецю («оборотним фортелем, великим серцем того замку боронив»). За це був зарахований до компуту лицарства польського та ренобілітований королем Сигізмундом ІІІ з наданням гербу Вежі, яким користувалися і його нащадки[8].
- Костянтин Максимович Вовк (? — до 1648) — військовий писар реєстрового козацького війська (1625, 1627—1630), посол до короля (1627), королівський ротмістр (1632—1634) — керував обороною Чернігова від московитів у 1633, чернігівський земський писар (1634—1635), козацький полковник, командувач Балтійської козацької флотилії (1635—1636). 1636 отримав від М. Калиновського в посесію за 2 000 злотих хутори Піски і Підгірне поблизу Чернігова. 1638 підтвердив шляхетність на вальному сеймі[6];
- Миколай і Мартин Вовки[7] — брати Костянтина (?).
За припущенням В. Кривошеї[6], до роду Костянтина належав Федір Якович Вовк — крилівський сотник Чигиринського полку (1649), генеральний осавул Війська Запорозького (1658, 1659), крилівський городовий отаман (1660).
- Іван (Ян) Вовк — отримав за ленним правом Собичів і Медведів у Новгород-Сіверському повіті (1620), уступив Собичів Вавринцю Могильницькому (1623)[6];
- Андрій Вовк — вів суперечку за ґрунти Ховми у Чернігівському повіті з Михайлом Ясликовським (1623—1628), отримав королівське підтвердження на володіння Ховмами (1631) та селом Волосківцями (1632) за заслуги під час війни з Московією[9];
- Василь Вовк — отримав привілей на село Кириївку Новгород-Сіверського повіту (1635), продав маєток новгород-сіверському старості Олександру Пісочинському за 3 000 злотих (1637)[9];
- Ян Вовченко — крилівський сотник (1656)[10];
- Лесько Вовченко — крилівський сотник (1658)[10].
До цього ж роду належали Вовки-Карачевські, що мали маєтки в околицях Упите Ошмянського повіту[11]. У 1727 році згадана гілка роду, що мала володіння в Чериковському повіті Мстиславського воєводства. Пізніше представники роду переселилися до Чернігівської губернії, де мали володіння в селі Кувечичі[12]. З цієї родини — український громадсько-культурний діяч ХІХ ст., перекладач Євангелія, журналіст Василь Вовк-Карачевський.
Гілка роду, описана у праці «Гніздо цноти» шляхетського генеалога Б. Папроцького (1578), де Вовки згадані як родичі литовських магнатів Остиків і Радзивілів[1]. На початку XVI ст. мешкали у Пінському князівстві.
- Петро Вовк — пінський староста, відзначився у битві з татарами під Ольшаницею (1527)[13];
- Федір і Миколай Петровичі Вовки — сини Петра[1];
- Григорій Павлович Вовк — «знатний литвин», від'їхав на службу до московського великого князя Василія ІІІ, родоначальник московського дворянського роду Волкових — нащадки отримали вотчини у Ярославському повіті в Замосков'ї[14];
- Матвій (Мацей) Вовк — поручник у війську остерського і чорнобильського урядника Філона Кміти, відзначився у битві з московитами при Чашниках (1567)[7];
- Казимир Вовк — шляхтич Річицького повіту (1674)[8].
Бартош Папроцький у «Гнізді цноти» розмістив віршовану присвяту родинам Остиків і Вовків:
| Оригінал | Дослівний переклад українською |
|---|---|
| Zawsze Trąby woiennych spraw sławę znaczyły,
Z tądze Bogu Marsowi poświęcone były. Lecz y dziś nie podleysze u nas mieysce maią, Z którego na Pogany straszny głos puszczaią. Znać to z samych Oszczyków, którzy męstwem swoim Mało sie nie rownaią, Marsie, sprawom twoim. A gdy ieszcze y Wołky do tego przyłożę, Y potężny Gerkules przeciw nim nie wzmoże.[1] |
Завжди Труби свідчили славу воєнних справ, Отож, були присвячені богу Марсу.
Але і сьогодні посідають не останнє у нас місце, З якого страшний голос пускають на поган. Знати те від самих Остиків, які своєю мужністю Замало не дорівнюють тобі, Марсе. А якщо і Вовки до того прикладуться — І потужний Геркулес супроти них не вистоїть. |
У XVI ст. мешкали в Полоцькому воєводстві.
- Миколай Вовк — комірник королівський у Новогрудському воєводстві (1632)[8];
- Адам Вовк — стародубський войський, брав участь у елекційному сеймі короля Яна ІІ Казимира (1648)[8];
- Стефан Вовк — шляхтич з Берестя (1648)[8].
- Леон (Левон) Григорович Вовк — родоначальник Левоновичів-Вовків, отримав маєтки у Річицькому повіті від королеви Бони (1553), підтверджені грамотою короля Сигізмунда ІІ Августа (1562);
- Ждан Левонович Вовк — дворянин королівський, намісник любецький (1549)[15];
- Ясько, Кирило, Тимох (Тиміш), Іван і Олізар (Олексій) Левоновичі-Вовки — любецькі бояри, отримали привілей на село Кувечичі від короля Владислава IV (1634), слободу Чернецьку (1638), де заснували хутір Левоньки, у 1648 перейшли на бік Б. Хмельницького[16]. Стали родоначальниками козацьких родів Левоновичів і Вовків;
- Ян Вовк — любецький боярин, підписав скаргу до короля на чернігівського воєводу М. Калиновського (1643)[17];
- Марко Левонович — військовий товариш Черкаського полку (1649), очолював посольство гетьмана Б. Хмельницького до московського царя (1654)[10], любецький зем'янин (1660)[18];
- Влас Левонченко-Вовк — козак Трипільської сотні Київського полку (1649), сотник киселівський Чернігівського полку (1650), козак киселівський (1654)[15];
- Андрій, Тарас і Микита Власовичі Вовки — значні військові товариші Киселівської сотні[15];
- Григорій Левонович — шляхтич, власник села Левоньки. Його вдова Уляна продала маєток чернігівському полковому обозному Олександру Яхимовичу (1671)[18];
- Осип Левонович — шляхтич, військовий товариш Стародубського полку (1700)[19];
- Юрій Левонович — шляхтич, військовий товариш Стародубського полку, продав двір у Стародубі міщанину Данилу Івановичу (1718)[18];
- Кузьма Левонович — слабинський городовий отаман (1743)[18];
- Григорій Кузьмич Левонович — слабинський городовий отаман (1755)[18].
Наприкінці XVIII ст. Леоновичі-Вовки, що мешкали в Річицькому повіті, отримали підтвердження дворянства від Герольдії Російської імперії.
- Альфонс-Еваріст Станіславович Вовк-Леонович (1856—1918) — генерал-майор РІА (1913)[20];
- Йосип Васильович Вовк-Леонович (біл. Іосіф Васільевіч Воўк-Леановіч; 1891—1938) — білоруський мовознавець, репресований більшовиками.
Представники принаймні двох гілок шляхетського роду Вовків, що у середині XVII ст. мешкали на території України, приєдналися до Визвольної війни Б. Хмельницького. У Реєстрі Війська Запорозького 1649 року зафіксовано 27 козаків з прізвищами Вовк або Вовченко, 4 — з прізвищем Левонович.
- Лесько Вовк — козак села Баби Менської сотні, продав сіножать Макошинському Свято-Миколаївському монастирю (1697)[15];
- Іван Вовк (Волковинський) — навчався у класі поетики Чернігівського колегіуму (1732)[15];
- Микита Вовк — поліський (хотуницький) курінний отаман Седнівської сотні (1732)[15];
- Костянтин і Семен Вовки — козаки Поліського (Хотуницького) куреня Седнівської сотні (1735)[15];
- Антін Микитович, Лаврін, Ярема і Кирило Семеновичі Вовки — козаки села Хотуничі Седнівської сотні (1747)[15].
- Іван Вовк — козак Третьої Київської сотні (1649)[21];
- Лук'ян Вовк — козак Четвертої Київської (Печерської) сотні (1649)[21];
- Хвесько Вовченко — козак Васильківської сотні (1649)[21];
- Іван Мартинович Вовківський — міщанин Київський (1666)[22];
- Яцько Семенович Вовчок — козак міста Козельця (1666)[22];
- Ясько Романович Вовк — козак міста Остер (1666)[22];
- Агафон Федорович Вовк — козак села Карпилівки Остерської сотні (1666)[22];
- Максим Вовк — козак Остерський, ктитор, свідок у справі дарування ґрунтів біля річки Остер козацькою вдовою Марією Рубленко священнику Григорію Вербицькому (1722)[23].
- Овдій Левонович — у полковому товаристві (1649)[21];
- Федір Вовк — наказний бориспільський сотник (1670)[10].
- Малош (Малофій) Вовченко — прилуцький полковий обозний (1649, 1658), прилуцький городовий отаман (1658)[10];
- Стецько Вовченко — козак Прилуцької сотні (1649)[21];
- Лавро Левоненко — козак Іваницької сотні (1649)[21];
- Машко (Матвій) Вовченко — козак містечка Голінки (1666)[24];
- Стенько Вовк — козак села Липового Красноколядинської сотні (1666)[24];
- Карпо Вовк — козак села Ржавець Ічнянської сотні (1666)[24];
- Іван Вовченко — ічнянський сотник (1672)[10].
- Петро Вовк — козак Чорнуської сотні (1649)[21];
- Крисько (Криштоф) Вовченко — козак Оржицької сотні (1649)[21];
- Василь і Мисько Вовченки — козаки Яблунівської сотні (1649)[21];
- Митько (Дмитро) Вовк — козак села Хитці Сенецької сотні (1666)[24];
- Левко Вовк — «учтивий» козак села Хрулі Сенецької сотні, власник млина, свідок у двох купчих про продаж млина та ґрунтів колишньому полковнику Григорію Гамалії (1690—1691)[23];
- Павло Савченко-Вовк — «учтивий» козак села Бодакви Сенецької сотні, свідок у купчій про продаж ґрунтів Гр. Гамалії (1691)[23];
- Юхимія, вдова по Лук'яну Вовку, Дмитро і Василь Яковичі Вовченки, Анастасія, вдова по Андрію Вовку, Федір Павлович Вовк — козаки села Бодакви Сенецької сотні, голови родин, зафіксовані у сповідальному розписі (1749)[25];
- Іван і Степан Вовки — козаки Першо-Сенецької сотні, зараховані до Лубенського карабінерного полку РІА (1784)[26];
- Микола Вовк — козак Першо-Лохвицької сотні, зарахований до Лубенського карабінерного полку РІА (1784)[26];
- Оксана Іванівна Петровська (до шлюбу Вовк) (нар. 1951 у Бодакві) — українська акторка та театральна діячка, Заслужена артистка України (2014), директор-художня керівниця Дніпровського національного академічного театру ім. Т. Шевченка. Син — підприємець, меценат Олександр Петровський.
- Степан Вовк — козак Третьої Черкаської сотні (1649)[21];
- Фесько Вовченко — сотник Восьмої Черкаської (Березняківської) сотні (1649)[21];
- Грицько Вовченко — березняківський городовий отаман (1649)[21];
- Ілля Вовченко — козак Восьмої Черкаської (Березняківської) сотні (1649)[21].
- ↑ а б в г Paprocki Bartosz Gniazdo Cnoty, Zkąd Herby Rycerstwa slawnego Krolestwa Polskiego, Wielkiego Księstwa Litewskiego, Ruskiego, Pruskiego, Mazowieckiego, Zmudzkiego, y inszych Państw do tego Krolestwa należących Książąt, y Panow początek swoy maią. — Kraków, 1578
- ↑ Uruski S. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. T.9. — Warszawa, 1912
- ↑ Всеслав Чародей. История одного рода …
- ↑ Пазднякоў В. Від // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — С. 110. — 684 с. — ISBN 985-11-0314-4.
- ↑ а б Русская историческая библиотека. Том 33. Литовская метрика. Отдел 1. Часть 3: Книги публичных дел. Переписи войска Литовского. — Петроград, 1915
- ↑ а б в г Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ, 2008. С. 78—79
- ↑ а б в г Wijuk-Kojałowicz Wojciech Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium czyli O klejnotach albo herbach, których familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xięstwa Litewskiego zażywają. — Kraków, 1897
- ↑ а б в г д Niesiecki Kasper Herbarz polski. Tom IX. — Lipsk, 1842
- ↑ а б Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у скпаді Речі Посполитої (1618—1648);— Київ, 2006
- ↑ а б в г д е Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010
- ↑ Ciechanowicz J. Rody Rycerskie Wielkiego Księstwa Litewskiego. — Rzeszów, 2001
- ↑ Масальський В. Дилетантські нотатки на тему «хто є хто» // Дзеркало тижня, 8 листопада 2002
- ↑ Stupnicki Hipolit Herbarz polski i imionopis zasłużonych w Polsce ludzi wszystkich stanów i czasów ułożony porządkiem alfabetycznym na podstawie herbarza Niesieckiego i manuskryptów. T. 3. — Lwów, 1862
- ↑ Руммель В. Волковы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона
- ↑ а б в г д е ж и Кривошея В. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Том ІІ. — Київ, 2012
- ↑ Кондратьєв Ігор Під Литвою, Москвою та Польщею (до історії сіл Чернігівського району у ХV – першій половині ХVII ст.). — Чернігів, 2005
- ↑ Кондратьєв Ігор Любецьке староство (XVI — середина XVII ст.). — Чернігів, 2014
- ↑ а б в г д Кривошея В. Українське козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Том І. — Київ, 2012
- ↑ Заруба В. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ, 2011
- ↑ Волк-Леонович Эварест-Альфонс Станиславович // Офицеры РИА
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п Реєстр Війська Запорозького 1649 року. — Київ, 1995
- ↑ а б в г Романовський В. Переписні книги 1666 року. — Київ, 1933
- ↑ а б в Мицик Юрій, Сохань Св. та інші Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві XVI—XVIII ст. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. — Київ, 2011
- ↑ а б в г Лазаревский Ал. Малороссийские переписные книги 1666 года. — Киев, 1900
- ↑ ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, спр. 13
- ↑ а б 1784 год. Список состоящих на военной службе
| Роди | Александровичі · Антоновичі · Бакуринські · Барановські · Бивалкевичі · Богуші · Борсуки · Бровенські · Бублики · Бурдюки · Величковські (Савичі-Величковські · Тарасевичі-Величковські) · Вовки · Ворошильські (Ворошили) · Гладкі · Голобояриновичi · Гравецькі · Гришичі · Гутори · Даничі · Ждановичі · Жлоби (Жлоби-Погорільські) · Жуки · Зарецькі-Зеньковичі · Захличі · Зеленські · Ігнатовичі · Ігравецькі · Казановські · Каменські · Киселі · Козли-Козловичі · Козловські · Коробки · Корольки (Королесіуси · Корольковичі · Корольки-Масловичі) · Костенецькі · Кохановські · Красовські · Красковські (Юскевичі-Красковські) · Кувечичі · Масловичі · Мишки-Гришичі · Мишуки · Міхни (Міхнови) · Мокрієвичі (Дебогорії-Мокрієвичі) · Морашки · Неданчичі-Кривопиші · Носачевичі · Орловські · Петруші · Піроцькі · Посудевські (Кононовичі-Посудевські · Пархоменки-Посудевські) · Пузики · Пушкарі (Пушкарі-Ресинські) · Ріпчичі · Розсудевські · Романовичі · Савичі · Селецькі · Семаковичі (Злобицькі) · Семеновичі · Силичі · Стаховичі · Сташевські · Стецькі · Томиловичі (Томіленки) · Тупичі (Тупиці) · Харабурди · Щуковські |  |
|---|---|---|