Вулиця Клепарівська
| Вулиця Клепарівська Львів | |
|---|---|
.jpg) Вигляд на вул. Клепарівську | |
| Місцевість | Клепарів |
| Район | Шевченківський |
| Назва на честь | місцевості Клепарів |
| Колишні назви | |
| Клепароверґассе, Клєпаровська, Кльопперґофґассе, Клепарівська, Кузнєцова | |
| австрійського періоду (українською) | Клепароверґассе |
| австрійського періоду (німецькою) | Kleparower Gasse |
| польського періоду (польською) | Kleparowska |
| радянського періоду (українською) | Клепарівська, Кузнєцова |
| радянського періоду (російською) | Клепаровская, Кузнецова |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 1300 м |
| Координати початку | 49°50′33.95″ пн. ш. 24°1′0.61″ сх. д. / 49.8427639° пн. ш. 24.0168361° сх. д. |
| Координати кінця | 49°51′15.20″ пн. ш. 24°0′52.01″ сх. д. / 49.8542222° пн. ш. 24.0144472° сх. д. |
| поштові індекси | 79007[1] |
| Транспорт | |
| Рух | односторонній; двосторонній (частково) |
| Покриття | бруківка |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Будівлі | № 2—39[2] |
| Архітектурні пам'ятки | № 7, 7а, 11а, 24, 35[3] |
| Пам'ятники | Громадянам Львівщини, полеглим у війні в Афганістані 1979—1989 рр. |
| Храми | церква Покрови Пресвятої Богородиці, Військовий храм Стрітення Господнього |
| Навчальні заклади | Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, Львівський кооперативний коледж економіки і права |
| Поштові відділення | ВПЗ № 7 (вул. Гребінки, 6)[1] |
| Забудова | класицизм, модерн, конструктивізм 1930-х і 1980-х років |
| Комерція | Краківський ринок |
| Підприємства | Львівська пивоварня |
| Парки | Гора Страт |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r3479106 |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Клепарівська у Вікісховищі  | |
Вулиця Клепа́рівська — вулиця у Шевченківському районі Львова, в місцевості Клепарів, що сполучає вулиці Шевченка та Єрошенка, утворюючи перехрестя з вулицею Раппопорта, Броварною та Кортумівкою. Прилучаються вулиці Батуринська, Золота, Пстрака, Академіка Кучера. На початку вулиці проходить схилом Гора Страт.
- 1825–1871 роки — Клепароверґассе, бо вела до місцевості Клепарів.
- 1871–1943 роки — Клєпаровська, на честь місцевості Клепарів.
- 1943–1944 роки — Кльопперґофґассе.
- липень 1944–1955 роки — Клепарівська, повернена передвоєнна назва.
- 1955—1990 роки — Кузнецова, на честь Миколи Кузнєцова, радянського диверсанта-розвідника часів другої світової війни.
- 1990 року — Клепарівська, вулиці повернена історична назва[4].
У забудові вулиці Клепарівської переважають архітектурні стилі — класицизм, модерн, конструктивізм 1930-х і 1980-х років[5]. Декілька будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення[3].
№ 7, 7а — спарені будинки у стилі геометричного модерну, збудовані у 1911 році для братів Шварцвальд за проєктом архітектора Юзефа Пйонтковського[6]. Будинки внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1610-м, 1611-м[3].
№ 11 — будинок споруджений 1938 року архітектором Юзефом Торном для потреб єврейської купецької гімназії[7]. З приходом радянської влади у 1939 році тут відкрився технікум радянської кооперативної торгівлі. Під час війни містився німецький військовий шпиталь, згодом радянська військова частина. Діяльність навчального закладу була відновлена 1944 року. У березні 1999 року технікум перейменований на Львівський кооперативний коледж економіки і права і під цією назвою існує дотепер[8].
№ 11а — будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 121-м[3].
№ 15 — будинок споруджений у 1891—1896 роках за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера. До 1939 року тут містився притулок для бідних фундації Брата Альберта. У 1950-х роках — гуртожиток № 1 Львівського лісотехнічного інституту[9].
№ 18 — до 1939 року — Львівське акціонерне товариство броварів і фабрика штучного льоду, в радянський час — Львівський пивзавод, з 1960-х років — виробниче обʼєднання пивобезалкогольної промисловості «Колос», нині — Львівська пивоварня. Тут же відкрито Музей пивоваріння. Машинна зала та будинок адміністрації збудовані проєктно-будівельною фірмою Едмунда Жиховича у 1912 році.
№ 20 — будівля військової прокуратури Західного регіону України.
№ 22, 24 — комплекс колишніх військових казарм, споруджених за проєктом архітекторів Альфред Каменобродський та Наполеон Лущкевич[10]. Нині в одній з них розташований Личаківсько-Залізничний об'єднаний районний військовий комісаріат (вхід з вулиці Ветеранів)[11]. Будинок № 24 внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 2122-м[3].
№ 30 — будівля готелю «Власта», споруджений у 1980—1982 роках як готель «Росія» з вбудовано-прибудованим двоповерховим рестораном. Архітектори Олександр Гукович, Алла Симбірцева, Л. Зайцев[12][13].
№ 30а — Військовий храм Стрітення Господнього, зведений зусиллями воїнів Львівської міської організації ветеранів Афганістану-учасників АТО, інших локальних військ та душпастирів Центру Військового Капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ в пам'ять полеглим в Афганістані, під час Революції гідності та війні на Сході України у 2015—2017 роках. Поряд розташовано пам'ятник «Громадянам Львівщини (воїнам-афганцям), полеглим у війні в Афганістані 1979—1989 рр.».
№ 35 — Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. У дворі будинку розташована церква Покрови Пресвятої Богородиці, що належить Православній церкві України. Початково — австрійський Будинок військових інвалідів, зведений у 1855—1863 роках за проєктом Феофіла ван Гансена, діяв у 1863—1918 роках. До другої світової війни тут був військовий шпиталь. У 1939—1941 і 1944—1954 роках тут був розквартирований 233-й полк НКВС. 1954 року сюди переведено Київське пожежно-технічне училище, згодом перейменоване на Львівське пожежно-технічне училище. До 1974 року співіснувало із військовою частиною № 7480 і батальйоном міліції. У комплексі з будинком у подвір'ї збудовано каплицю із елементами романського і візантійського стилів. Після другої світової війни храм використовували як речовий склад. Багате скульптурне оздоблення будинку і каплиці, виконане скульпторами Ципріаном Годебським і Абелем Марією Пер'є, починаючи з ранніх радянських часів планомірно знищувалось. Нищення набувало форм відвертого вандалізму. 11 жовтня 1998 року каплицю наново освячено[14][15][16][17][18]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1280-м[3].
З нагоди 25-ліття Чорнобильської трагедії на території Львівського державного університету безпеки життєдіяльності 25 квітня 2011 року відкрили пам'ятний знак Героям-ліквідаторам аварії на ЧАЕС[19]. Авторами пам'ятного знаку є скульптори Василь Заляско і Віталій Люта, архітектор — Людмила Глуховецька та коваль Микола Атаманчук. Вартість пам'ятника 150 тис. грн. Кошти на нього надали працівники університету, ветерани, випускники вишу різних років[20].
№ 39а — спортивний комплекс СКА[21]. Комплекс виник на основі спортивних будівель 26-го піхотного полку, які з’явилися тут у 1931 році. До нього належали стадіон, басейн проєкту архітектора Тадея Яроша (1931), казарми та конюшні, інші допоміжні приміщення. У 1949 році реконструйований стадіон став домашньою ареною футбольної команди СКА (Львів), яка проіснувала до 1989 року, потім — ФК «Динамо» (Львів), що також припинив своє існування на початку 1990-х років. Крім того, за радянських часів, тут регулярно проводилися змагання зі спідвею (Чемпіонати СРСР та Європи), боксу, а також плавання та водного поло серед львівських клубів[22].
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років комплекс реконструйовано за проєктом архітектора Олександра Гуковича, інженерні розрахунки будівельних конструкцій виконали Володимир Крюков [23] та Л. Зайцев[24]. Тоді були реконструйовані наявні давніші спортивні об'єкти — стадіон «Білий орел»[25] та відкритий 25-метровий басейн, а також побудовані нові об'єкти: критий басейн, групи приміщень для стрільби, багатоборства, кінного спорту та велотрек[26]. Будівництво велотреку було розпочато у 1976 році, а 1980 року трек здано в експлуатацію.[27] У 1983 році автори проєкту та група будівельників, які споруджували спорткомплекс, були нагороджені Державною премією Ради Міністрів СРСР. На часі реконструкції стадіону «Україна» у 1999 році, на стадіоні СКА домашні матчі проводив основний склад ФК «Карпати». Нині у межах комплексу влаштовано домашній стадіон спідвейного клубу «СКА-Фаворит» і молодіжної команди ФК «Карпати»[28].
-
Львівський державний університет безпеки життєдіяльності -
Стадіон СКА -
Готель «Власта» -
Музей пивоваріння -
Військовий храм Стрітення Господнього -
Церква Покрови Пресвятої Богородиці
.jpg)
На початку 1960-х років, на той час, вулицею Пелехатого було прокладено тролейбусну лінію, якою у напрямку до центру міста курсував тролейбусний маршрут № 4 «пл. Міцкевича—Стадіон СКА»[29], а кінцева зупинка була наприкінці вулиці. У другій половині 1960-х років тролейбусний маршрут № 4 від центру міста продовжено до стадіону «Дружба»[30]. Наприкінці 1960-х років тролейбусний маршрут № 4 знов курсував до пл. Міцкевича[31], після вересня 1971 року — до пл. Підкови[32], а від 1977 року — до вул. Зернової[33]. В середині 1990-х років тролейбусний маршрут до стадіону СКА скасований.
- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 12 серпня 2021.
- ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 25 червня 2023.
- ↑ а б в г д е Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 27.
- ↑ 1243 вулиці Львова, 2009, с. 421.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 488.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 540.
- ↑ ВНЗ «Львівський кооперативний коледж економіки і права». ccej.lviv.ua. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 330.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 278.
- ↑ Личаківсько-Залізничний об'єднаний районний військовий комісаріат. lviv24.com.ua. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 623.
- ↑ Львів. Архітектурно-історичний нарис, 1989, с. 237.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 308.
- ↑ Історія Церкви Покрови Пресвятої Богородиці. ldubgd.edu.ua. Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. 9 жовтня 2012. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Енциклопедія Львова, 2007, с. 94—97.
- ↑ Енциклопедія Львова, 2007, с. 325—326.
- ↑ Христина Харчук, Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Клепарівська, 35 — Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 25 червня 2023.
- ↑ Львів прийняв у комунальну власність пам'ятник чорнобильцям. zaxid.net. Zaxid.net. 24 березня 2012. Процитовано 18 листопада 2023.
- ↑ У Львові відкрили пам'ятний знак ліквідаторам аварії на ЧАЕС. unian.ua. УНІАН. 26 квітня 2011. Процитовано 18 листопада 2023.
- ↑ Проєкт «Міський медіаархів»: Стадіон СКА на вул. Клепарівській, 39а. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 542.
- ↑ Львів. Архітектурно-історичний нарис, 1989, с. 244.
- ↑ Зустріч зі Львовом, 1987, с. 154.
- ↑ Medyński A.… — S. 186.
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 632.
- ↑ Львів: Туристичний путівник, 1999, с. 391.
- ↑ Христина Харчук, Богдан Михалюньо. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Клепарівська, 39а — спортивний комплекс. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 5 березня 2021.
- ↑ Cхема ліній тролейбусу 1960 р. lvivtrans.net. Львівський електротранспорт. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Cхема ліній тролейбусу 1966 р. lvivtrans.net. Львівський електротранспорт. Архів оригіналу за 21 березня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Cхема ліній тролейбусу до вересня 1971 р. lvivtrans.net. Львівський електротранспорт. Архів оригіналу за 30 березня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Cхема ліній тролейбусу після вересня 1971 р. lvivtrans.net. Львівський електротранспорт. Архів оригіналу за 11 серпня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- ↑ Cхема ліній тролейбусу 1977 р. lvivtrans.net. Львівський електротранспорт. Архів оригіналу за 24 березня 2019. Процитовано 11 серпня 2019.
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Вуйцик В., Липка Р. Зустріч зі Львовом: путівник. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 154.
- Енциклопедія Львова: в 4 т / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2008. — Т. 2: Д—Й. — С. 94—97, 325—326. — ISBN 978-966-7007-69-0.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Клепарівська вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 420—421. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Львів: Туристичний путівник / Ю. Бірюльов. — вид. 1. — Львів : Центр Європи, 1999. — С. 391.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 27, 83, 84, 108. — ISBN 966-603-115-9.
- Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 237, 244.
- Medyński A. Lwów: ilustrowany przewodnik dla zwiedzających miasto / Aleksander Medyński. — Wydanie 2 przejrzane i uzupełnione. — Lwów, 1937. — S. 186. (пол.)
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Програма «Вуличка»: вулиця Клепарівська (24 лютого 2012 р.) |
- Ілько Лемко Від Шевченка до Клепарівської // Львівська газета. — № 33 (341).
- Оприск В., Рожко М. Скарб срібних монет з вул. Клепарівської у м. Львові // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — Вип. 12. — 2008. — С. 393—406.
Ухвала Львівської міської ради від 10.07.1990 Про відновлення історичних назв вулиць і площ міста Львова- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Клепарівська. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 7 вересня 2020.
