Гегевальд (округа)
| Kreisgebiet Hegewald Округа Геґевальд |
|
|---|---|
.png) |
|
| Держава | .svg){kind=small} Німецька імперія
|
| Райхскомісаріат | Україна |
| Генеральна округа | Житомир |
| Уряд | |
| - Ґебітскомісар | Отто Юнгкунц Otto Jungkunz (12 грудня 1942 — 12 січня 1944) |
| Площа | |
| - Повна | 500 [1] км² |
| Населення (1943) | |
| - Усього | приблизно 9000 осіб |
| Джерело: territorial.de | |
Гегевальд, або Геґевальд (за харківським правописом), округа Геґевальд (нім. Kreisgebiet Hegewald) — адміністративно-територіальна одиниця Генеральної округи Житомир Райхскомісаріату Україна протягом німецької окупації Української РСР у часи Німецько-радянської війни. Назва округи у перекладі з німецької означає «заповідний ліс».
Округу утворено 12 грудня 1942 року на території нинішньої Житомирської області з частини раніше створених окупаційною німецькою владою Бердичівського і Житомирського ґебітів.[2] Станом на 1 вересня 1943 р., округа охоплювала територію «спеціальної області Геґевальд» (нім. Sondergebiet Hegewald). Існувала до захоплення цієї місцевості радянськими військами 12 січня 1944 року[2]. Округою керував ґебітскомісар — оберфюрер СС комендант Отто Юнгкунц. Офіційним місцем перебування ґебітскомісара було поселення Геґевальд, де знаходилася ставка Гіммлера.
Гегевальд являв собою спеціальну область німецького розселення доби націонал-соціалізму, яка планомірно створювалася за наказом Генріха Гіммлера у місцевості навколо його однойменної штаб-квартири (у лісовому масиві біля нинішнього військового аеродрому Озерне приблизно за 2 км на південь від Житомира) наприкінці 1942 року[3].
Гарнізон складався приблизно з 1000 есесівців. Округа заселялася головним чином волинськими німцями з охоплених партизанським рухом районів (Базар, Малин, Овруч і Ємільчине). Поселення було особистим показовим проектом Генріха Гіммлера. У березні 1943 року у спеціальній області Геґевальд були розселені останні фольксдойчі з Києва. Тим самим чисельність населення цієї області колонізації досягла максимального значення 10 178 осіб[4] Спеціальна область складалася з 27 населених пунктів уздовж автодороги Житомир—Бердичів, які було ретельно перейменовано на німецьку мову:[5]
- Schröbelesberg (Зарічани)
- Neuheimat (Пряжів)
- Bubenhausen (Волиця)
- Neubiesing (Головенка)
- Pfenningstadt (Вишневе)
- Heimkehr (Ставецьке)
- Troja (Троянів)
- Reichstreu (Озерянка)
- Preuersdorf (Ружки)
- Arbeit (Старий Солотвин)
- Fleiß (Глинівці)
- Au (Червоний Степок)
- Zehnhub (Вершина)
- Neuposen (Кодня)
- Altposen (нині частина Кодні — за 1 км на північний захід від Кодні)
- Bosfershof (Павленківка)
- Wertingen (Вертокиївка)
- Heinrichsfeld (Іванківці)
- Reinharding (Городище)
- Am Hügel (Лука)
- Klein Lüneburg (Лищиїна, нині частина Ліщина)
- Neu Trudering (Ліщин)
- Mödersdorf (Млинище)
- Tiefenbach (Піски)
- Sachsenhard (Скоморохи)
- Maienfeld (Сінгури)
- Ichstingen (Миролюбівка)
Інші зміни в назвах:
- Військовий аеродром Геґевальд (нині військовий аеродром Озерне)
- Струмок Геґебах (нині річка Гуйва)
Щоб звільнити місце для поселення, з області Геґевальд було депортовано близько 15 000 українців. Геґевальд був тільки одним з двох опорних пунктів колонізації, влаштованих в околицях Житомира. Для захисту від дедалі частіших нападів партизанів спеціальний регіональний уповноважений у справах переселення Головного управління СС з питань раси і поселення Тео Геншель (нім. Theo Henschel) на початку 1943 року розпорядився заснувати іншу колонію-поселення під назвою Försterstadt «місто лісничих» (нині Черняхів, що на північ від Житомира). Там було поселено близько 9000 фольксдойчів.
4 лютого 1944 року місцевість навколо Житомира захопила Червона Армія. Тільки незадовго перед цим відбулася евакуація фольксдойчів до приймального пункту у Вартеланді. Опорний пункт колонізації Геґевальд поряд з округою Замостя вважається одним із місць, де було втілено в життя елементи Генерального плану «Ост»[6].
1 квітня 1943 року відбулося остаточне встановлення адміністративних меж округи. Західна межа з півночі на південь пролягала понад річкою Гнилоп'ять. Території колгоспів сіл Шумськ (нині територія Шумського городища), Головенка, Шолесняки (?), Довгілівка (?) і Старосілля входили в межі цієї округи повністю. Їхні західні межі одночасно утворювали межу Гегевальду. Північну межу утворювала середня течія Тетерева від гирла річки Гнилоп'яті до залізничного мосту гілки Житомир—Фастів. Східна межа з півночі на південь проходила землями колгоспів сіл Тулин, Ліщин, Вершина, Розкопана Могила і Ляхівці. Південна межа зі сходу на захід збігалася з південними межами колгоспів сіл Ляхівці, Солотва, Ружки, Татаринівка (?) і Троянів.
Залишок колишнього Троянівського району (нім. Rayon Trojanow), що на захід від території округи Гегевальд, було включено до складу Житомирського сільського району (нім. Rayon Shitomir-Land) Житомирського ґебіту, а розміщена на схід від меж Гегевальду частина Троянівського району ввійшла до Андрушівського району Бердичівського ґебіту.
У Геґевальді існував німецький цвинтар, на якому був похований, зокрема, обергрупенфюрер Теодор Ейке. Під час відступу його могилу перенести не вдалося, і її сучасне знаходження невідоме.
- ↑ Україна в стратегічних планах Німеччини
- ↑ а б Territoriale Veränderungen in Deutschland und deutsch verwalteten Gebieten 1874—1945. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](нім.)
- ↑ Wendy Lower: NAZI-Empire building and the Holocaust in the Ukraine. University of North Carolina Press, Chapel Hill 2005, S. 162—164.
- ↑ Wendy Lower: NAZI-Empire building and the Holocaust in the Ukraine. University of North Carolina Press, Chapel Hill 2005, S. 177.
- ↑ Bundesarchiv Koblenz R/69/215.
- ↑ Wendy Lower: NAZI-Empire building and the Holocaust in the Ukraine. University of North Carolina Press, Chapel Hill 2005, S. 162—179.
- Wendy Lower: NAZI-Empire building and the Holocaust in the Ukraine. Univ. of North Carolina Press, Chapel Hill 2005, ISBN 0-8078-2960-9. (англ.)
- Isabel Heinemann: Rasse, Siedlung, deutsches Blut. Das rassen- und siedlungspolitische Hauptamt der SS und die rassenpolitische Neuordnung Europas. Wallstein, Göttingen 2003, ISBN 3-89244-623-7. (нім.)