Гендрік Бруґманс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гендрік Бруґманс
нід. Hendrik Brugmans
Ім'я при народженні нід. Hendrik Brugmans[1]
Народився 13 грудня 1906(1906-12-13)[2][3][…]
Амстердам, Нідерланди[5][1]
Помер 12 березня 1997(1997-03-12)[2][3][4] (90 років)
Брюгге, Фламандський регіон, Бельгія[1][5]
Країна  Нідерланди
Діяльність мовознавець, політик, історик, викладач університету, романіст, боєць опору, письменник
Alma mater Паризький літературний факультетd і Амстердамський університет
Знання мов нідерландська[6], англійська[7] і французька
Заклад Утрехтський університет і Коледж Європи
Посада член палати представників Нідерландів[d][8]
Партія Соціал-демократична робітнича партіяd
Батько Гайо Бруґмансd
Брати, сестри Леб Бруґмансd
Нагороди
Міжнародна премія імені Карла Великого

Гендрік Бруґманс (нід. Hendrik Brugmans; 13 грудня 1906, Амстердам — 12 березня 1997, Брюгге) — нідерландський політик та науковець, однин з інтелектуальних лідерів Європейського руху, співзасновник та перший президент Союзу європейських федералістів[en]. Ректор Коледжу Європи у Брюгге в 1950 — 1972 роках[9].

Життєпис

[ред. | ред. код]
Гендрік Бруґманс на Нідерландському конгресі у Роттердамі. 17 лютого 1967

Гендрік Бруґманс народився 13 грудня 1906 року в Амстердамі, у сім'ї історика Гайо Бруґманса[nl] (1868—1939) та Марії Кейзер. Вивчав французьку мову та літературу в Амстердамському університеті, де отримав ступінь доктора у 1934 році, захистивши дисертацію про французького поета і драматурга Жоржа де Порто-Ріша[fr].

Перед Другою світовою війною був членом Палати представників від Соціал-демократичної робітничої партії[en]. У 1939 році він також працював у редакції «Socialisme en Democratie», наукового щомісячного часопису Соціал-демократичної робітничої партії.

Під час війни Бруґманс брав участь в Русі опору, писав статті для підпільного часопису «Accu-vonken». Після війни був прес-секретарем в урядах Шермергорна[nl] та Беля[nl].

У 1948 — 1950 роках Бруґманс викладав французьку літературу в Утрехтському університеті. У 1950 році Гендрік Бруґманс був призначений першим ректором Коледжу Європи, одним із головних засновників якого він був, і займав цю посаду до 1972 року, на якій його змінив Єжи Лукашевський. Після відставки був призначений почесним ректором Коледжу Європи а місто Брюгге присвоїло йому статус почесного громадянина.

У 1950 році Бруґманс, який уже був одним із інтелектуальних лідерів Європейського руху, членом-засновником та першим президентом Союзу європейських федералістів[en]. За це у 1951 році Бруґманса нагороджено премією Карла Великого.

З 1972 по 1980 рік Гендрік Бруґманс був екстраординарним професором Левенського католицького університету, відділення Кортрейк, де викладав історію європейської культури.

У 1990 році він отримав першу медаль Мовної спілки від Голландської мовної спілки. Був співзасновником Європейського культурного фонду для розвитку культурного співробітництва в Європі.

Після смерті Бруґманса 1997—1998 навчальний рік Коледжу Європи був названий на його честь. «Лекція Гендріка Бруґманса» у Коледжі Європи проводиться щороку. З 2010 року студенти Коледжу Європи проводячи щорічний футбольний турнір під назвою «Кубок пам'яті Гендріка Бруґманса»[10].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Після виходу на пенсію з Коледжу Європи Бруґманс продовжував жити в Брюгге. У Брюгге Бруґманс, кальвініст та агностик, навернувся в католицизм.

У Гендріка Бруґманса від першого шлюбу з Енґеліною Кароліною Мері Кан, вчительки французької мови, була донька Міс. У другому шлюбі він був одружений на Джоанні Брал.

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Karl Marx, 1936.
  • Diderot, 1937.
  • Personalistische Cultuurpolitiek, 1946.
  • Crisis en roeping van het Westen. Twee en een halve eeuw cultuurgeschiedenis, 1952.
  • Cité européenne. Programme fédéraliste, Paris, 1950.
  • Schets van een Europese samenleving, Rotterdam, 1952.
  • Panorama de la pensée fédéraliste, 1956.
  • Les origines de la civilisation européenne, 1958.
  • L'Europe prend le large, 1961.
  • Vingt ans d'Europe: temoignages, 1946—1966 : discours et articles reunis a l'occasion du soixantieme anniversaire de l'auteur. 1966
  • La pensée politique du fédéralisme, 1969.
  • L'idée européenne 1920—1970, 1970.
  • L'Europe des nations, 1970.
  • Denkend aan Europa: de charm van één vaderland, 1972.
  • Europa voorbij het nulpunt 1969—1975, 1975.
  • L'Europe vécue, 1979.
  • Levend in Europa. Ontmoetingen en herinneringen, 1980.
  • Wij, Europa. Een halve eeuw strijd voor emancipatie en Europees federalisme. Opgetekend door H. Kirsten, 1988.
  • Britain and Europe, 1991

Література

[ред. | ред. код]
  • Paul Van de Meerssche. Het antwoord van Brugmans. Brugge: Uitgeverij Orion, 1973. ISBN 9026402228
  • Annemarie Van Heerikhuizen. Pioniers van een verenigd Europa. Bovennationaal denken in het Nederlandse parlement (1946—1951). Digitale Bibliotheek voor de Nederlandse Letteren, 2007
  • Angelina Hermanns. Hendrik Brugmans (1906—1997). Klassiker des europäischen Denkens. Friedens- und Europavorstellungen aus 700 Jahren europäischer Kulturgeschichte. Nomos, Baden-Baden 2014, S. 655—661.
  • Fernand Bonneure. Hendrik Brugmans, in: Lexicon van West-Vlaamse schrijvers, Deel 2, Torhout, 1985.

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]