Цепкало Вероніка Валеріївна

Цепкало Вероніка Валеріївна
Цепкало Вероніка Валеріївна
біл. Цапкала Вераніка Валер'еўна
Ім'я при народженні	Вероніка Шестерікова
Народилася	7 вересня 1976 (48 років); Могильов, Білоруська РСР, СРСР
Громадянство	Білорусь
Національність	білоруска
Діяльність	політична діячка, керівниця
Відома завдяки	одна з лідерок протестів в Білорусі 2020
Alma mater	Білоруський державний університет; Білоруський державний економічний університет
Знання мов	англійська
Заклад	Microsoft
Членство	National Council of United Democratic Forcesd
У шлюбі з	Цепкало Валерій Вільямович
Нагороди	премія Сахарова за свободу думки
IMDb	ID 11812706
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Цепкало Вероніка Валеріївна у соціальних мережах
	Цепкало Вероніка Валеріївна на сайті Facebook
	Цепкало Вероніка Валеріївна на сайті Twitter
	Цепкало Вероніка Валеріївна на сайті YouTube
	Цепкало Вероніка Валеріївна на сайті Instagram
	Цепкало Вероніка Валеріївна на сайті LinkedIn

Вероніка Цепкало (7 вересня 1976(1976-09-07) , Могильов ) — білоруська громадська активістка та політична діячка, стала відомою під час президентських виборів 2020 року^[1]. Дружина Валерія Цепкала.

Життєпис

Народилась у Могильові. Матір — Євгенія Шестерікова, сестра — Наталія Леонюк, дід — письменник Петро Шестеріков^[2].

Закінчила Факультет міжнародних відносин Білоруського університету, навчалась у Вищій школі менеджменту та бізнесу Білоруського державного економічного університету, а також вивчала управління бізнесом у Національному інституті малого та середнього бізнесу в Хайдарабаді (Індія). Працювала в компанії Velcom, зараз працює старшим менеджером з розвитку бізнесу в країнах СНД та Чорного моря в компанії Microsoft.

Громадська діяльність

Брала активну участь у президентській кампанії 2020 року в Білорусі: спочатку супроводжувала свого чоловіка, Валерія Цепкало, під час поїздок по містах Білорусі для збору підписів для висування на президентських виборах, а після відмови у реєстрації Валерію Цепкало і його вимушеного покинення країни внаслідок погроз і залякування^[3]^[4], Вероніка сама очолила штаб колишнього кандидата та вийшла на перший план.

16 липня 2020 відбулось об'єднання штабів^[5] Світлани Тихоновської, Віктора Бабарико та Валерія Цепкала. Унаслідок цього Світлана Тихоновська, Вероніка Цепкало та Марія Колесникова найвідомішими політичними фігурами в країні, і разом здійснили велику подорож країною, де їх зустрічали тисячі жителів: Дзержинськ, Мінськ, Борисов, Глибоке Новополоцьк, Вітебськ, Орша, Могильов, Бобруйськ, Жлобін, Речиця, Гомель, Сморгонь, Молодечно, Ліда, Гродно, Вовковиськ, Слонім, Барановичі, Брест. Агітаційні зустрічі також планувались у Березі, Слуцьку та Солігорську, але через ризик виникнення провокацій або з інших причин, вони не відбулися.

Основними тезами їхніх виступів були: проведення чесних президентських виборів, звільнення політв'язнів, належний рівень пенсій, безпека дітей та еміграція молоді.

Протягом всієї кампанії, Вероніка зазнавала тиску з боку влади: від збору інформації в школі, де навчаються її діти^[6], до виклику її сестри, Наталії Леонюк, для надання свідчень проти Валерія Цепкала, а потім і викрадення сестри^[7]^[8].

Під час виступу на мітингу в Мінську 30 липня 2020 Вероніка розповіла, як її родина постраждала від влади Лукашенка, про сфальсифіковану кримінальну справу проти її матері, у якої на той момент вже була третя стадія раку^[9].

16 серпня 2020 Вероніка з дітьми приїхала з Росії до України^[10].

Влітку 2024 року білоруський суд заочно засудив Вероніку Цепкало до 12 років ув'язнення^[11].

Нагороди

Премія імені Сахарова (2020)^[12]
Премія імені Мартіна Лютера «Безстрашне слово» (2020)^[13]
Премія імені Льва Копелева^[de] за мир і права людини (2021)^[14]
Премія імені Фрітца Цзокліча^[pl] (2021)^[15]
Міжнародна премія імені Карла Великого (2022)^[16]

Див. також

Посилання

Новини про Вероніку Цепкало [Архівовано 17 серпня 2020 у Wayback Machine.] на Белсаті

Примітки

↑ Вероника Цепкало: «Люди выходят уже не за Свету, а за свое будущее». Euronews (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020.
↑ «Выходить с женой в свет — нормально. Люди хотят видеть, кто рядом с президентом». Интервью с Вероникой Цепкало. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 3 червня 2020. [Архівовано 2020-12-18 у Wayback Machine.]
↑ Вероника Цепкало в Речице рассказала, как правоохранительные органы занялись её детьми. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. [Архівовано 2021-02-25 у Wayback Machine.]
↑ Вероника Цепкало об отъезде мужа из Беларуси в Москву, детях и своих плана [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.] — BBC News
↑ «Нам потребовалось всего 15 минут, чтобы договориться». Три главные женщины беларуской политики ответили, что будет с выборами [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Вероника Цепкало рассказала, почему её муж и дети уехали в Россию [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.] — Telegraf.by^[be] (рос.)
↑ Сестру Вероники Цепкало опрашивали по заявлению Цепкало против бизнесмена Игдеджи. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2021. [Архівовано 2021-05-09 у Wayback Machine.]
↑ «Вивезли прямо з парковки». У Білорусі затримали сестру представниці об'єднаного штабу Тіхановської. НВ. 30 липня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.
↑ «Яна ляжала на падлозе, прыкутая да батарэі». За што ў 90-я арыштавалі маці Веранікі Цапкалы, якая была чыноўніцай і банкірам (біл.). Радіо Свобода. 3 серпня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.
↑ Дружина екс-кандидата в президенти Білорусі також приїхала в Україну. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2020.
↑ Правозащитницу Ольгу Карач в Беларуси заочно приговорили к 12 годам тюрьмы. Литовське національне радіо і телебачення (рос.). 9 липня 2024.
↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
↑ Сястра Калесьнікавай атрымала за Марыю ў Штутгарце нямецкую прэмію ў галіне правоў чалавека (біл.). Радіо Свобода. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.
↑ Ціханоўскай, Калеснікавай і Цапкале прысудзілі Прэмію імя Льва Копелева за мір і правы чалавека (біл.). Белсат. 15 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.
↑ Fritz-Csoklich-Preis: Auszeichnung für Frauen-Trio (нім.). Die Presse. 16 липня 2021. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
↑ Калеснікавай, Ціханоўскай і Цапкала ўручылі прэмію імя Карла Вялікага. Новы Час (біл.). 26 травня 2022.

[1] Вероника Цепкало: «Люди выходят уже не за Свету, а за свое будущее». Euronews (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020.

[2] «Выходить с женой в свет — нормально. Люди хотят видеть, кто рядом с президентом». Интервью с Вероникой Цепкало. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 3 червня 2020. [Архівовано 2020-12-18 у Wayback Machine.]

[3] Вероника Цепкало в Речице рассказала, как правоохранительные органы занялись её детьми. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 25 лютого 2021. [Архівовано 2021-02-25 у Wayback Machine.]

[4] Вероника Цепкало об отъезде мужа из Беларуси в Москву, детях и своих плана [Архівовано 7 вересня 2020 у Wayback Machine.] — BBC News

[5] «Нам потребовалось всего 15 минут, чтобы договориться». Три главные женщины беларуской политики ответили, что будет с выборами [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)

[6] Вероника Цепкало рассказала, почему её муж и дети уехали в Россию [Архівовано 29 липня 2020 у Wayback Machine.] — Telegraf.by^[be] (рос.)

[7] Сестру Вероники Цепкало опрашивали по заявлению Цепкало против бизнесмена Игдеджи. TUT.BY (рос.). Архів оригіналу за 9 травня 2021. [Архівовано 2021-05-09 у Wayback Machine.]

[8] «Вивезли прямо з парковки». У Білорусі затримали сестру представниці об'єднаного штабу Тіхановської. НВ. 30 липня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.

[9] «Яна ляжала на падлозе, прыкутая да батарэі». За што ў 90-я арыштавалі маці Веранікі Цапкалы, якая была чыноўніцай і банкірам (біл.). Радіо Свобода. 3 серпня 2020. Архів оригіналу за 15 серпня 2020. Процитовано 15 серпня 2020.

[10] Дружина екс-кандидата в президенти Білорусі також приїхала в Україну. РБК-Україна (укр.). Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 16 серпня 2020.

[11] Правозащитницу Ольгу Карач в Беларуси заочно приговорили к 12 годам тюрьмы. Литовське національне радіо і телебачення (рос.). 9 липня 2024.

[12] Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.

[13] Сястра Калесьнікавай атрымала за Марыю ў Штутгарце нямецкую прэмію ў галіне правоў чалавека (біл.). Радіо Свобода. 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 11 жовтня 2021.

[14] Ціханоўскай, Калеснікавай і Цапкале прысудзілі Прэмію імя Льва Копелева за мір і правы чалавека (біл.). Белсат. 15 квітня 2021. Архів оригіналу за 11 жовтня 2021. Процитовано 16 квітня 2021.

[diepresse.com6009267-15] Fritz-Csoklich-Preis: Auszeichnung für Frauen-Trio (нім.). Die Presse. 16 липня 2021. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.

[16] Калеснікавай, Ціханоўскай і Цапкала ўручылі прэмію імя Карла Вялікага. Новы Час (біл.). 26 травня 2022.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

п о р Лауреати премії імені Карла Великого
1950-ті	Ріхард Ніколас Куденгофе-Калерґі (1950) • Гендрік Бруґманс (1951) • Альчіде де Гаспері (1952) • Жан Монне (1953) • Конрад Аденауер (1954) • Вінстон Черчилль (1956) • Поль-Анрі Спаак (1957) • Робер Шуман (1958) • Джордж Маршалл (1959)
1960-ті	Жозеф Беш (1960) • Вальтер Гальштайн (1961) • Едвард Гіт (1963) • Антоніо Сеньї (1964) • Єнс Отто Краг (1966) • Йозеф Лунс (1967) • Європейська комісія (1969)
1970-ті	Франсуа Сейду Форньє де Клозон (1970) • Рой Дженкінс (1972) • Сальвадор де Мадаріага (1973) • Лео Тіндеманс (1976) • Вальтер Шеєль (1977) • Константінос Караманліс (1978) • Еміліо Коломбо (1979)
1980-ті	Сімона Вейль (1981) • Хуан Карлос I (1982) • Карл Карстенс (1984) • Народ Люксембургу (1986) • Генрі Кіссинджер (1987) • Франсуа Міттеран і Гельмут Коль (1988) • Брат Роже (1989)
1990-ті	Дьюла Горн (1990) • Вацлав Гавел (1991) • Жак Делор (1992) • Феліпе Гонсалес (1993) • Ґру Гарлем Брундтланд (1994) • Франц Враніцкі (1995) • Королева Нідерландів Беатрикс (1996) • Роман Герцог (1997) • Броніслав Геремек (1998) • Тоні Блер (1999)
2000-ні	Білл Клінтон (2000) • Дьйордь Конрад (2001) • Євро (2002) • Валері Жискар д'Естен (2003) • Пет Кокс (2004) • Іван Павло II (2004) • Карло Адзеліо Чампі (2005) • Жан-Клод Юнкер (2006) • Хав'єр Солана (2007) • Ангела Меркель (2008) • Андреа Ріккарді (2009)
2010-ті	Дональд Туск (2010) • Жан-Клод Тріше (2011) • Вольфганг Шойбле (2012) • Даля Грибаускайте (2013) • Герман ван Ромпей (2014) • Мартін Шульц (2015) • Папа Франциск (2016) • Тімоті Ґартон Еш (2017) • Емманюель Макрон (2018) • Антоніу Гутерреш (2019)
2020-ті	Клаус Йоганніс (2020) • Світлана Тихановська, Марія Колесникова, Вероніка Цепкало (2022) • Володимир Зеленський та народ України (2023)

У соціальних мережах	Instagram · Facebook · LinkedIn · Twitter
Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	Вікісховище · YouTube
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво	Internet Movie Database
Нормативний контроль	GND: 1242942882 · GKG: /g/11jr16cpmh · VIAF: 1403163464512005680008