Перейти до вмісту

Джон Дуглас Кокрофт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нобелівська премія з фізики (1951) Сер Джон Дуглас Кокрофт
англ. Sir John Douglas Cockcroft
Сер Джон Дуглас Кокрофт (1951)
Сер Джон Дуглас Кокрофт (1951)
Сер Джон Дуглас Кокрофт (1951)
Народився27 травня 1897(1897-05-27)[1][2][…]
Тодморден, Вест-Райдінг-оф-Йоркширd[4]
Помер18 вересня 1967(1967-09-18)[5][1][…] (70 років)
Churchill Colleged, Кембридж[d], Кембриджшир, Англія, Велика Британія
ПохованняAscension Parish Burial Groundd
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Діяльністьфізик, фізик-ядерник, викладач університету
Alma materМанчестерський університет Вікторіїd
University of Manchester Institute of Science and Technologyd
коледж Святого Іоаннаd
Richard Huish College, Tauntond
Галузьфізика
ЗакладХаруелле
Ministry of Supplyd
Montreal Laboratoryd
Chalk River Laboratoriesd
Австралійський національний університет
Науковий керівникЕрнест Резерфорд
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Шведська королівська академія наук
Американська академія мистецтв і наук
ВійнаПерша світова війна
У шлюбі зElizabeth Crabtreed
Нагороди

Сер Джон Дуглас Кокрофт (англ. Sir John Douglas Cockcroft; 27 травня 1897(18970527) — 18 вересня 1967) — англійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 1951 «за дослідницьку роботу з перетворення атомних ядер за допомогою штучно прискорених атом них часток», спільно з Ернестом Уолтоном.

Кокрофт був старшим сином власника млина. Здобув освіту в граматичній школі Тодмордена (19091914). Вивчав математику в Манчестерському університеті (19141915) і Манчестерському технологічному коледжі (19191920). Під час першої світової війни служив сигнальником в артилерійських військах Британії (19151918). 1924 року отримує докторський ступінь з математики і починає дослідницьку роботу в Кавендішської лабораторії під керівництвом Ернеста Резерфорда. 1929 року стає членом Коледжу Св. Джона в Кембріджському університеті.

Перший час Кокрофт працює разом з Петром Капіцею над створенням сильних магнітних полів. Починаючи з 1928 року працює спільно з Ернестом Волтоном над прискоренням протонів. У 1932 р. вони бомбардують літій пучком високоенергетичних протонів і перетворюють його в гелій та інші хімічні елементи. Це було перше у світі успішне штучне перетворення (трансмутація) хімічних елементів (практично одночасно такий же експеримент вперше в СРСР було проведено в ХФТІ).

З початком Другої світової війни Кокрофт займає пост заступника директора наукових досліджень у міністерстві тилу і працює над радаром. 1944 року його приписують до канадського проекту з атомної енергії і він стає директором лабораторії Chalk River. У 1946 р. Кокрофт повертається до Британії щоб заснувати в Харвелл установа з досліджень атомної енергії (AERE), яке веде британську атомну програму. Призначений першим директором AERE. Після відходу з поста директора продовжує брати участь в атомній програмі. 1944 року посвячений у командори британської імперії, став лицарем в 1948 р. і присвячений в лицарі-командори Бані в 1953 р.

1951 року удостоєний Нобелівської премії з фізики спільно з Ернстом Уолтоном за дослідження по трансмутації атомних Адере. 1959 року стає першим майстром Коледжу Черчілля в Кембриджському Університеті. Був президентом Британського Інституту Фізики, Фізичного суспільства і Британської асоціації сприяння науці. Кокрофт служив канцлером Австралійського національного університету з 1961 по 1965 рр..

1925 року Кокрофт одружився з Елізабет Крабтрі. У них народилося чотири дочки і два сина.

На честь Кокрофта названо будівлю в Кембриджському університеті, що містить лекційний зал і кілька лабораторій. Також саме стара будівля у Дослідницькій школі фізичних наук і конструювання Австралійського національного університету названо на його честь.

У 2006 році у Великій Британії був відкритий інститут Кокрофта. В інституті ведуться дослідженням в області прискорювальної фізики і прискорювальних технологій.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Храмов Ю. А. Кокрофт Джон Дуглас (Cockroft John Douglas) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 137. — 400 с.

Посилання

[ред. | ред. код]